YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди Львівська область

/

Господарський суд Львівської області

Рішення № 63446994, 13.12.2016, Господарський суд Львівської області

Дата ухвалення

13.12.2016

Номер справи

914/3023/14

Номер документу

63446994

Форма судочинства

Господарське

Компанії, зазначені в тексті судового документа

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016р. Справа№ 914/3023/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС-Україна», м. Львів

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКАП», м. Львів

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ТзОВ «Ім-ПА», м.Львів

Про визнання недійсними договорів купівлі-продажу

В судове засідання зявились:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 - представники

від відповідача: ОСОБА_3-представник

Від третьої особи : не зявився

Суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання КравецьО.І.

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС-Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКАП» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу обєктів нерухомого майна.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав і мотивів, викладених в попередніх ухвалах господарського суду Львівської області.

Ухвалою суду від 22.04.2015 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ТзОВ «Ім-Па».

В звязку з призначенням експертизи, розгляд справи було зупинено.

26 лютого 2016 року в звязку з припиненням повноважень судді Матвіїіва Р.І. відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи, справу передано судді Березяк Н.Є.

29.02.2016 року провадження у справі було поновлено в звязку з поверненням до суду матеріалів справи без проведення експертизи.

Ухвалою суду від 21.03.2016 року провадження у справі було повторно зупинено та направлено матеріали справи для проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 06.10.2015 року.

03.11.2016 року провадження у справі поновлено в звязку з поверненням до суду матеріалів справи після проведення експертизи та призначено її розгляд на 28.11.2016 року.

В судове засіданнях 28.11.2016 року представник позивача не зявився, що стало підставою відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 12.12.2016 року представники Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС-Україна» позовні вимоги підтримали, просили задоволити позов з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві та наданих пояснень. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що оспорювані договори купівлі-продажу нерухомого майна товариства укладені колишнім директором від імені підприємства без згоди на це Засновників та з перевищенням повноважень. Позивач зазначає, що в результаті укладених директором ОСОБА_4 договорів з товариства вибуло майно , яке безпосередньо було задіяне у виробничому процесі товариства, та в подальшому було придбане дружиною ОСОБА_4. Як стверджує позивач, нерухоме майно задіяне у виробничому процесі вибуло з товариства без згоди його засновників і унеможливило здійснення подальшої господарської діяльності товариства.

В судове засідання позивачем було подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_5, яка володіє майном , відчуженим по оспорюваних договорах.

Розглянувши зазначене клопотання суд відмовив в його задоволенні з огляду на закінчення строку розгляду справи, передбаченого ст..69 ГПК України.

Крім того позивачем було подано клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно , що належить ОСОБА_5.

Розглянувши зазначене клопотання суд відмовив в його задоволенні в звязку з його необґрунтованістю

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на ті обставини, що оспорювані договори були укладені з дотриманням передбачених статутом повноважень директора, вартість проданого майна не перевищує 50 відсотків статутного капіталу товариства, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Третя особа в жодне із судових засідань участь представника не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи ухвалами суду, які надсилались на її адресу.

Суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні 13.12.2016 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, між ТзОВ ІТС-Україна та ТОВ ОКАП було укладено ряд договорів купівлі-продажу обєктів нерухомого майна, а саме :

- договір купівлі-продажу від 06.03.2013 року 9/10 будівлі складу ДОК літ.»Б-1», загальною площею 877,7 кв.м. зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №360;

- договір купівлі-продажу від 13.03.2013 р. про продаж 1/10 будівлі складу ДОК літ.»Б-1», загальною площею 877,7 кв.м., зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №407;

- договір купівлі-продажу від 06.03.2013 р. про продаж 9/10 будівлі контрольно-пропускного пункту літ.»В-1», загальною площею 60,9 кв.м., зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №363;

- договір купівлі-продажу від 13.03.2013 р. про продаж 1/10 будівлі контрольно-пропускного пункту літ.»В-1», загальною площею 60,9 кв.м., зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №410 ;

- договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення від 05.06.2013 р. про продаж будівлі складу Г.З.М. літ. «Г-1» загальною площею 43,3 кв.м., зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим № 2078;

- договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення від 06.06.2013 р. про продаж будівлі складу Г.З.М. літ. «Г-1» загальною площею 43,3 кв.м., зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_7В,, за реєстровим № 2093;

- договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення від 05.06.2013 р. про продаж приміщення загальною площею 124,4 кв.м.; склад літ. «Б-1» площею 46,4 кв.м. ; розчинний вузол літ «Б-2» площею 33,9 кв.м.; склад вапна літ «В-1» площею 17.7 кв.м., склад літ. «Д-1» площею 26,4 кв.м., зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим № 2081;

- договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення від 06.06.2013 р. про продаж приміщення загальною площею 124,4 кв.м.; склад літ. «Б-1» площею 46,4 кв.м. ; розчинний вузол літ «Б-2» площею 33,9 кв.м.; склад вапна літ «В-1» площею 17.7 кв.м., склад літ. «Д-1» площею 26,4 кв.м., зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим № 2102;

- договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення від 05.06.2013 р. про продаж будівлі складу алюмінієвого літ. «Д-1» загальною площею 330,6 кв.м., зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим № 2084 ;

- договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення від 06.06.2013 р. про продаж будівлі складу алюмінієвого літ. «Д-1» загальною площею 330,6 кв.м., зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим № 2096;

- договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення від 05.06.2013 р. про продаж будівлі складу алюмінієвого літ. «В-1» загальною площею 332,6 кв.м., зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим № 2087 ;

- договір купівлі продажу 1/2 частки нежитлового приміщення від 06.06.2013 р. про продаж будівлі складу алюмінієвого літ. «В-1» загальною площею 332,6 кв.м., зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 2099 .

Як стверджує позивач, продаж обєктів нерухомого майна, які є виробничими потужностями і використовувались у господарській діяльності товариства , здійснювався директором товариства ОСОБА_4 без погодження із засновниками з метою незаконного заволодіння майном товариства, яке впродовж декількох днів було перепродане його дружині ОСОБА_5, що підтверджується договорами купівлі-продажу, укладеними між ТзОВ «Окап» ( директором якого є родичка ОСОБА_4М). та дружиною ОСОБА_4 ОСОБА_5

Позивач просить визнати зазначені вище договори недійсними , як такі, що укладені з метою заволодіння майном товариства без наданих на це директору повноважень шляхом укладення в наступному удаваних договорів шляхом перепродажу майна впродовж декількох днів після укладення оспорюваних договорів.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного:

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

У статті 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких необхідним для чинності правочину. Зокрема, визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна (основних засобів) товариства, яке вибуло з товариства без згоди його Засновників ( без рішення загальних зборів) в зв'язку з укладенням договорів директором товариства з обмеженою відповідальністю без наявності необхідних повноважень та по суттєво заниженій вартості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом.

Відповідно до ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як передбачено частинами 1 - 3 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.143 ЦК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення.

Відповідно до ст.145 ЦК України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників.

Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Відповідно до ст.145 ЦК України питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

Як вбачається із підпункту «к» пункту 6.1.3 статуту ТОВ «ІТС-Україна», затвердженого зборами учасників товариства, (протокол №6 від 06.11.2004 р.), та зареєстрованого виконавчим комітетом Львівської міської ради 17.11.2004 р. за №14151050001000468 до компетенції загальних зборів учасників належить відчуження майна Товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна Товариства . Відповідно до пункту 6.1.5 Статуту повноваження, передбачені підпунктом «к» пункту 6.1.3 належать до виключної компетенції загальних зборів учасників і не можуть бути передані іншим органам Товариства (том ІІ а.с.23).

Положеннями п. 6.3 Статуту передбачено, що Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції Загальних зборів засновників ( том ІІ а.с.25).

Як вже зазначалося раніше, директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС-Україна» ОСОБА_4 від імені товариства в березні 2013 року та в червні 2013 року було укладено ряд договорів купівлі-продажу обєктів нерухомого майна, що належало на праві власності товариству. Продаж майна здійснювався частинами з різницею в один день. Наприклад, 05.06.2013 року укладено 4 договори про реалізацію ? частини обєктів нерухомого мана, а 06.06.2013 року по чотирьох договорах відчужено другу частину проданих 05.06.2013 року обєктів нерухомого майна.

Аналогічно 06.03.2013 року директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС-Україна» ОСОБА_4 укладено два договори про продаж 9/10 частин обєктів нерухомого майна, а 13.03.2013 року по двох договорах відчужено решту 1/10 частини проданих 06.03.2013 року приміщень.

Слід звернути увагу на ті обставини, предметом купівлі-продажу по оспорюваних договорах були основні засоби, які використовувались в процесі виробництва для здійснення господарської діяльності товариства без рішення засновників товариства про його ліквідацію, що унеможливило подальшу діяльність товариства.

Як стверджує позивач, укладаючи оспорювані договори, директор ТОВ «ІТС-Україна» мав на меті заволодіти майном Товариства про що свідчать факт набуття права власності на основні засоби дружиною директора Товариства та порядок відображення операцій з продажу основних засобів в бухгалтерському обліку Товариства. Доводи позивача обґрунтовані і підтверджуються матеріалами справи.

Згідно з частинами 1, 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Разом з тим, пунктом 3 статті 238 Цивільного кодексу України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої від одночасно є.

Як вбачається з матеріалів справи, все майно було продане ТзОВ «ІТС-Україна» в особі директора ОСОБА_4 в період 6-13 березня 2013 року та 5-6 червня 2013 року ТзОВ «Окап», яке в свою чергу шляхом укладення ряду договорів купівлі-продажу в період 18-19 червня 2013 року ( через два тижні після придбання) продало придбане майно дружині ОСОБА_4 ОСОБА_5

Кошти за придбане у ТзОВ «ІТС-Україна» майно по оспорюваних договорах були перераховані ТзОВ «Окап» Покупцем лише після перепродажу цього ж майна та отримання коштів від ОСОБА_5, що свідчить про відсутність наміру у ТзОВ «Окап» використовувати придбане майно в господарській діяльності .

При цьому, ОСОБА_4, як директор ТОВ «ІТС-Україна», надавав нотаріально посвідчену згоду ТзОВ «ОКАП» на продаж основних засобів ОСОБА_5 ( том і а.с.128) і, як чоловік ОСОБА_5, надавав нотаріально посвідчену згоду дружині на купівлю основних засобів у ТОВ «ОКАП».

Як наслідок, основні засоби, які директор ТОВ «ІТС-Україна» ОСОБА_4 продав ТОВ «ОКАП» стали спільною власністю фізичної особи ОСОБА_4 та його дружини.

Що стосується заперечень відповідача про те, що вартість придбаного за оспорюваними договорами майна не перевищує 50 відсотків від вартості майна підприємства, то такі доводи не обґрунтовані з огляду на наступне:

Статтею 190 ЦКУ встановлено, що до майна належить сукупність речей, а також майнові права та обовязки.

Відповідно до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 139 ГК України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Згідно п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. №13 зазначено, що при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ (ТДВ). а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства.

У випадку неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Згідно Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99 р. (який був чинним до 07.02.2013 р.), п. 3 розділу 1 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні положення», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07.02.2013 р. вартість ресурсів, у т.ч. речей, а також майнових прав, контрольованих підприємством, включається в активи, а сума заборгованостей, що виникли внаслідок минулих подій, погашення яких приведе до зменшення ресурсів підприємства, у зобовязання. Активи можуть бути сформовані як за рахунок власних коштів, так і за рахунок позикових, кредитних, або кредиторської заборгованості. Тобто джерелами формування активів можуть бути зобовязання підприємства. Таким чином, власним капіталом (майном) підприємства може вважатися тільки та частина його активів, яка перевищує зобовязання. Саме з цієї частини майна може здійснюватися розрахунок суми учаснику, який вибув. Мовою бухгалтерського обліку ця частина називається «Власний капітал». У звіті про власний капітал розкривається інформація про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. У графах звіту про власний капітал, призначених для наведення складових власного капіталу, зазначаються показники, наведені у розділі I "Власний капітал" балансу. Для забезпечення порівняльного аналізу інформації звіту про власний капітал підприємства повинні додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік. (Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1). Вартість власного капіталу враховується в розділі І пасиву балансу підприємства.

З огляду на викладене, вартістю майна Товариства є вартість чистих активів Товариства.

Як вбачається з фінансових звітів товариства ( том ІІ а.с.158 -177) вартість чистих активів (вартість майна) ТзОВ «ІТС-Україна» становить:

-станом на 01.01.2013 р. - "-" 263,8 тис.грн.

-станом на 31.03.2013 р. - "-" 151,8 тис.грн.

-станом на 30.06.2013 р. - "-" 127,7 тис.грн.

Слід звернути увагу, що по оспорюваних договорах ТзОВ «ІТС-Україна»:

06.03.2013 р. продало основні засоби загальною вартістю 1008747,00 грн., що перевищує вартість чистих активів (вартість майна) Товариства станом на 01.01.2013 р.;

-13.03.2013 р. продало основні засоби загальною вартістю 112083,00 грн., що перевищує вартість чистих активів (вартість майна) Товариства станом на 01.01.2013 р.;

-05.06.2013 р. продало основні засоби загальною вартістю 177520,5 грн., що перевищує вартість чистих активів (вартість майна) Товариства станом на 01.04.2013 р.;

-06.06.2013 р. продало основні засоби загальною вартістю 177520,5 грн., що перевищує вартість чистих активів (вартість майна) Товариства станом на 01.04.2013 р.

Оскільки директор ТзОВ «ІТС-Україна» здійснював продаж основних засобів вартість яких перевищує 50 відсотків вартості майна Товариства, то, відповідно до Статуту, він повинен був отримати згоду загальних зборів учасників Товариства на продаж цих основних засобів.

Матеріали справи не містять і відповідачем не спростовано відсутність рішення загальних зборів ТзОВ «ІТС-Україна» про продаж будь-якого майна Товариства.

Що стосується висновку судово-економічної експертизи, складеного 20.09.2016 року, то він не має для суду переважної сили і оцінюється на рівні з іншими доказами. Із зазначеного висновку не вбачається порушення ведення бухгалтерського обліку та визначено балансову вартість проданих обєктів.

Не заслуговує на увагу суду п.4 Висновку експертизи, відповідно до якого зазначено, « дослідженням документів не підтверджується документально перевищення вартості реалізації обєктів нерухомого майна ТзОВ «ІТС-Укораїна», проданих у березні та червні 2013 року згідно укладених із ТзОВ «ОКАП» договорів купівлі-продажу, розміру пятдесяти відсотків майна даного товариства». Зазначений висновок зроблений лише з врахуванням оборотних і необоротних активів підприємства без врахування пасиву підприємства ( його зобовязань).

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як встановлено приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Третя особа має визнаватись такою, що знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень відповідного органу товариства, в наступних випадках: коли такі обмеження встановлені законом; коли відомості про такі обмеження встановлені статутом чи засновницьким договором; коли надані інші докази, які підтверджують, що третя особа під час вчинення оспорюваного правочину знала про обмеження, які встановлені для виконавчого органу чи наглядової ради юридичної особи на здійснення дієздатності останньої.

Відповідно до абз. 8 п. 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Положеннями ст..207 ГК України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції ( спеціальної правосубєктності) , може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її, засновані на цій угоді, вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований і підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на відповідача.

У звязку з вищенаведеним, керуючись ст.ст.3,4,41,42,43,44;45,46,12,32,33,34,35,36, 43,49,82,84,85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити .

2.Визнати недійсними укладені між ТзОВ«ІТС-Україна» та ТзОВ «ОКАП» :