Ухвала суду № 63426760, 08.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 128/3250/15-ц Головуючий у 1-ій інстанції - Литвинова І.В.

Апеляційне провадження Доповідач - Іванченко М.М.

№22-ц/796/14588/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Іванченка М.М.

суддів: Рубан С.М., Желепи О.В.

при секретарі: Перетятько А.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з яких просить стягнути солідарно на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 641 662 грн 62 к., з яких: заборгованість по відсотках - 527 806 грн 56 к; пеня - 113 856 грн 06 к. та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості- задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором станом на 21 серпня 2015 року у розмірі 641 662 грн 62 к. з яких: заборгованість по відсотках - 527 806 грн 56 к.; пеня - 113 856 грн 06 к.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У поданій апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для розгляду справи. Зокрема зазначає, що після набрання законної сили рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 лютого 2010 року про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, дія кредитного договору №15/04/399к-07 від 29 травня 2007 року припинилась, а тому банк безпідставно звернувся із даним позовом до суду. Також зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано не застосував строків позовної давності.

Сторони у судове засідання не з'явились про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Від представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_6 надійшла заява з проханням відкласти розгляд справи, у зв'язку з перебуванням у іншому судовому засідання. Проте колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 мала змогу самостійно з'явитись до суду. Тому відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явились.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №15/04/399к-07 від 29 травня 2007 року.

Пунктом 4.4 кредитного договору визначено, що проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня видачі кредиту по день його повернення за фактичну кількість календарних днів користування кредитом відповідно до умов якого банк надає позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі 1006900 грн у тимчасове платне користування строком на 240 місяців до 18 травня 2027 року зі сплатою 18 % річних.

У п. 9.1. кредитного договору сторони погодили, що при порушенні строків погашення кредиту або сплати процентів за користування коштами або встановленої в м. 4.5. договору винагороди, позичальник додатково сплачує пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплачених вчасно сум за кожен день прострочення платежу.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором 30 травня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладені договори поруки.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 22 березня 2010 року, яке набрало законної сили,у справі № 2-70/2010 стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал Банк» суму заборгованості в розмірі 1 045 422 грн 99 к. з яких: непогашений кредит - 942 105 грн 60 к.; несплачені відсотки - 103 317 грн 39 к. та вирішено питання щодо судових витрат.

Вказаним судовим рішенням встановлено порушення умов кредитного договору з боку ОСОБА_3, що потягло за собою набуття ПАТ «Універсал Банк» права достроково вимагати повернення усієї суми кредиту та нарахованих відсотків, а тому у відповідності до ст..61 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» Печерський районний суд м. Києва виходив з того, що враховуючи порушення зобов'язань, встановлених кредитним договором щодо сплати процентів, сплати заборгованості по кредиту, позичальник повинен повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти, незалежно від настання строку виконання зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції передбачені кредитним договором.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом першої інстанції належним чином перевірено розрахунок заборгованості та йому надано належну оцінку з якою погоджується колегія суддів.

Отже, судом вірно встановлено, що відповідачі належним чином не виконали взяті на себе зобов'язання не сплатили суму заборгованості та судове рішення про задоволення вимог кредитора боржники не виконали, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення з відповідачів заборгованості по відсотках та пені.

Крім того відповідно правових висновків викладених зокрема у постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 06 липня 2016 року у справі №6-1047цс16, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-2739цс16, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та нормами ЦК України.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про те, що оскільки є рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором то відсутні підстави для задоволення даного позову є необґрунтованими.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не застосовано строку позовної давності колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто упродовж дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність установлюється законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Частиною 3 статті 267 ЦК України ввизначено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

У матеріалах справи відсутня заява будь-кого з відповідачів про застосування строків позовної давності, подана до винесення місцевим судом рішення, відповідно до вимог частини третьої статті 267 ЦК України.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність не може застосовуватися за жодних обставин, оскільки можливість її застосування пов'язується лише з наявністю про це заяви сторони у спорі.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі №6-738цс15.

Крім того необхідно зазначити, що відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до правової позиція висловленої у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2307цс15, нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі зокрема наявному в матеріалах справи розрахунку заборгованості, який також перевірено колегією суддів, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді: