Рішення № 63426762, 08.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/11415/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Мирошниченко О.В.

справа №752/14614/14-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

за участю секретаря Горбачової І.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 13 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - Оорган опіки та піклування Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Печерської районної у м.Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на оформлення документів, необхідних для реєстрації місця проживання дитини,-

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який неодноразово уточнювала, та просила ухвалити рішення, яким визначити місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання її матері ОСОБА_3, а саме: АДРЕСА_1; надати дозвіл ОСОБА_3 на оформлення документів, необхідних для реєстрації малолітньої ОСОБА_5 за адресою свого місця проживання, а саме: АДРЕСА_1, без письмової згоди батька дитини - ОСОБА_4

Вимоги обґрунтовує тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_5. Починаючи з жовтня 2013 року ОСОБА_3 разом із дитиною проживають окремо від ОСОБА_4

Реєстрація місця проживання дитини вимагає згоди обох батьків (п.2.3 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України №1077 від 22 листопада 2012 року), якщо вони проживають за різними адресами, проте відповідач не надає згоди на реєстрацію дитини за місцем реєстрації матері, у зв»язку із чим ОСОБА_4 звернулась до суду із цим позовом.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 13 травня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви, посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, що вона вчиняла дій, які б довели намір про фактичне бажання зареєструвати дитину за адресою її місця проживання. З огляду на позицію відповідача, який заперечував проти задоволення позову, зазначає про наявність між сторонами спору щодо реєстрації місця проживання дитини. Посилається на те, що суд у рішення посилається на обставини, які не мають правового значення для вирішення справи, зокрема щодо обставин місця проживання сторін та дитини у період шлюбу, щодо обставин спілкування батька з дитиною.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вказавши, що відповідач не заперечує щодо місця проживання дитини разом із матір»ю, проте питання реєстраційного обліку дитини повинні вирішувати батьки самостійно.

Представники третіх осіб в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції установлено, що 06 червня 2009 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 16 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 23 жовтня 2014 року.

Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка разом із матір»ю проживає в квартирі АДРЕСА_1

Реєстрація місця проживання дитини з моменту народження по теперішній час батьками не здійснювалася.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що малолітня дитина проживає разом із матір»ю, де позивач і просить зареєструвати дитину, у зв'язку із чим в силу ст.161 СК України, ст.3 ЦПК України та ст.15 ЦК України між сторонами, батьками дитини, відсутній спір щодо місяця проживання дитини. Крім того, відповідач не порушував прав позивача, оскільки не заявляв вимог про проживання дитини з ним.

З такими висновками колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

За змістом вимог ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не урахував підстави заявленого позову, що призвело до невірного застосування норм матеріального права.

Підставою позову є фактичні обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов»язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин сторін.

При цьому, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Так, зі змісту позовних вимог убачається, що спір виник не щодо визначення місяця проживання дитини з одним із батьків, а у зв»язку із відмовою батька надати згоду на реєстрацію дитини.

Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Разом з тим, між сторонами досягнуто згоди про проживання дитини із матер»ю і спору, який підлягав би вирішенню на підставі ст.161 СК України, між сторонами не має.

За приписами ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров»я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Стаття 242 ЦК України установлює, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.

Відповідно до п.2.3 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України №1077 від 22 листопада 2012 року, відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них. Особа, яка досягла 14-річного віку, подає заяву про реєстрацію місця проживання особисто.

При проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним. У разі якщо місце проживання другого з батьків зареєстровано в межах обслуговування адміністративно-територіальної одиниці територіального підрозділу, яким розглядається заява про реєстрацію місця проживання дитини, інформація перевіряється цим територіальним підрозділом або надається адресно-довідковим підрозділом відповідного територіального органу ДМС.

Відповідно до ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.

Відповідно до статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року №44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов»язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя , беручи до уваги права й обов»язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Закон України «Про охорону дитинства» є основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров»я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Відповідно до статті 18 цього Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім»ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.2 протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно обирати місце проживання в межах цієї території.

Згідно із ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як встановлено статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Колегія суддів зауважує, що відсутність реєстрації місця проживання малолітньої дитини сторін за місцем фактичного проживання суперечить інтересам дитини та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров»я та соціальний захист.

Відповідач, відмовляючи у наданні згоди на реєстрацію дитини за відсутності фактичного спору щодо місця проживання дитини, діє всупереч інтересам дитини.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог позивача та визначення місцем проживання дитини місце проживання її матері за адресою АДРЕСА_1.

Вимоги в частині надання дозволу ОСОБА_3 на оформлення документів, необхідних для реєстрації малолітньої ОСОБА_5 за адресою свого місця проживання без письмової згоди батька дитини, задоволенню не підлягають, оскільки задоволення вимог про визначення місцем проживання дитини місце проживання її матері є ефективним способом захисту порушеного права дитини.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 13 травня 2015 року скасувати в частині відмови у визначенні місця проживання дитини та в цій частині ухвалити нове рішення, яким визначити місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання її матері ОСОБА_3, а саме: АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В.Болотов