Рішення № 63385206, 08.12.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11623/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ластовки Н.Д.,

за участю секретаря Панасюк Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просить стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.) на користь позивача суму матеріальних збитків в розмірі 8 000,00 грн.; 3% річних у розмірі 553,00 грн.; індекс інфляції - 7 020,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн., а всього на загальну суму 55 573,00 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що 11.02.2014 року між позивачем та відповідачем ФОП ОСОБА_3 був укладений договір № 112, згідно умов якого відповідач зобов'язався виготовити позивачу меблі у відповідності до технічного завдання (шафу-купе кутову, тубу, шафу) протягом 21 дня з моменту передоплати, з ціною договору - 11 650,00 грн. В день укладення договору 11.02.2014 року позивач здійснила передоплату в розмірі 8 000,00 грн., про що відповідачем була написана розписка. Однак відповідачем у встановлений в договорі строк меблі не було виготовлено. На неодноразові звернення позивача у виді письмових претензій про повернення отриманого авансового платежу відповідачем у добровільному порядку вимоги позивача не виконано, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Позивач вважає, що вищевказаними незаконними діями відповідача щодо невиконання умов Договору по встановленню меблів та неповернення авансових коштів на вимогу позивача, останній завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 40 000,00 грн.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, що містить зміст позовної заяви та уточненої позовної заяви. (а.с. 1-3; 49-52)

Відповідач ФОП ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, не заперечив проти наявності з його боку заборгованості перед позивачем за Договором № 112 від 11.02.2014 року у розмірі 5 000,00 грн., у зв'язку із порушенням виконання ФОП ОСОБА_3 договірного зобов'язання по встановленню меблів, при цьому вказуючи на часткове повернення ним авансового платежу у розмірі 3 000,00 грн. через третю особу. Разом з тим позивач визнає вимоги про стягнення з нього суми інфляційних втрат у розмірі 7 020,00 грн. та 3% річних у сумі 553,00 грн., однак заперечує проти відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн., вказуючи на скрутне матеріальне становище, наявність на його утриманні непрацездатних батьків та трьох неповнолітніх дітей.

Вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_4, відповідача ФОП ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов?язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов'язки виникають також з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України)

Судом встановлено, що 11.02.2014 року між ОСОБА_1 та Субєктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 укладено Договір № 112, відповідно до п. 1.1., 4.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати у відповідності до умов даного Договору роботу, а замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її. Предметом виконання є виготовлення виробу: шкафа-купе+тумба+шафа.

Відповідно до п. 2.1, 2.4 Договору, виконавець виготовляє меблі згідно технічного завдання та виконує додаткові послуги протягом 21 дня. Термін виконання замовлення узгоджений з замовником, відраховується з моменту надходження коштів попередньої предоплати до виконавця (включаючи день надходження коштів). Установка меблів проводиться на протязі 1-3 днів з моменту доставки.

Згідно п. 3.1. Договору, ціна по даному Договору складає 11 650,00 грн., авансова оплата складає 8 000,00 грн. (а.с. 5-6)

11.02.2014 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 8 000,00 грн. відповідно до Договору № 112 від 11.02.2014 року в якості завдатку на виготовлення меблів. (а.с. 7)

17.03.2015 року та 28.12.2015 року ОСОБА_1 на адресу ФОП ОСОБА_3 надіслано рекомендованою поштовою кореспонденцією претензії про повернення сплаченого нею авансового платежу у розмірі 8 000,00 грн. та завданих збитків, у зв'язку із невиконанням ФОП ОСОБА_3 умов Договору № 112 від 11.02.2014 року. (а.с. 58-64)

Згідно Висновку, складеного 05.08.2014 року ДІМ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області по зверненню ОСОБА_1, встановлено, що 11.02.2014 року ОСОБА_1, як замовник, уклала Договір № 112 з ОСОБА_3, в якості виконавця, про те, що останній виготовить меблі згідно технічного завдання та виконає додаткові послуги протягом 21 дня. При цьому заявниця надала в якості завдатку за майбутню роботу грошову суму в розмірі 8 000,00 грн. Але по теперішній час ОСОБА_3 умови Договору не виконав та вказану грошову суму не повернув. Дана подія стала приводом для звернення до ОВС. В поясненні ОСОБА_3 повідомив, що у зв'язку з непередбаченою ситуацією виникли проблеми і своєчасності виготовлення замовлення, згідно умов виконання робіт по вказаному Договору та в подальшому пообіцяв виконати дане замовлення. (а.с. 8)

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Згідно ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У разі порушення прав споживача на підприємствах сфери обслуговування продавець (виробник, виконавець) і працівники цих підприємств несуть відповідальність, встановлену законом. ( ч. 5 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, відповідно до положення статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання.

За своєю юридичною природою дії по виконанню зобов'язання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій по виконанню застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правовими наслідками порушення зобов'язання за положенням статті 611 Цивільного кодексу України є серед іншого відшкодування збитків.

Відповідно до положення ст. 614, ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно положення статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правила статті 625 Цивільного кодексу України розповсюджуються на будь-які грошові зобов'язання, а також незалежно від того, чи передбачена сплата грошей в готівковій чи в безготівковій формі. Частина 1 зазначеної статті встановлює виключення із загального правила про припинення зобов'язання у зв'язку із неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК). Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей), не звільняє його від відповідальності. Тобто в будь-якому випадку боржник зобов'язаний буде відшкодувати кредиторові завдані збитки, сплатити неустойку та нести інші наслідки, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені статті 625 Цивільного кодексу України, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є сума матеріальної шкоди, що складає оплачену позивачем вартість недопоставленого та невстановленого відповідачем товару, у розмірі 8 000,00 грн., завданої позивачу, у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язання щодо передачі у власність позивача меблевих виробів згідно Договору № 112 від 11.02.2014 року, а також інфляційні втрати у розмірі 7 020,00 грн., 3% річних від вартості оплаченого позивачем товару у розмірі 553,00 грн., та спричинена моральна шкода у розмірі 40 000,00 грн.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. (ч.1 ст. 64 Цивільного процесуального кодексу України)

Аналізуючи зібрані по справі докази, вислухавши пояснення уповноваженого представника позивача та враховуючи часткове визнання позову відповідачем, керуючись вищенаведеними нормами законодавства України, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про порушення відповідачем умов Договору № 112 від 11.02.2014 року в частині виготовлення та встановлення меблів у строк протягом 21 дня з моменту отримання відповідачем авансового платежу у розмірі 8 000,00 грн., ураховуючи виконання позивачем обов'язку щодо такої оплати в день укладення договору, та матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем зобов'язання за вказаним Договором № 112 від 11.02.2014 року, а також доказів часткового повернення відповідачем отриманого авансового платежу, на якому наголошував відповідач в судовому засіданні, що, відповідно, свідчить про завдання позивачу матеріальної шкоди у сумі вартості частково оплаченого товару, яка підлягає стягненню з відповідача у розмірі 8 000,00 грн., а також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума інфляційних втрат у розмірі 7 020,00 грн., 3% річних у розмірі 553,00 грн., а також моральна шкода, визначена судом у розмірі 1 000,00 грн., вимога щодо яких є правом позивача, як кредитора за спірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, суд присуджує до стягнення з відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 102,40 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 6, 526, 610, 611, 614, 615, 625, 627, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 17, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 6, 10, 57, 58, 60, 61, 88, 208-209, 212-215, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1:

-8000 грн. 00 коп. матеріальних збитків,

-553 грн. 00 коп. 3% річних;

-7020 грн. 00 коп. індексу інфляції;

-1000 грн. моральної шкоди, а всього 16573 грн. 00 коп. (шістнадцять тисяч п'ятсот сімдесят три грн. 00 коп.)

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1102 грн. 40 коп. ( одну тисячу сто дві грн. 40 коп.)

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення судового рішення.

С у д д я: