Ухвала суду № 63249025, 29.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5786/16 Справа № 208/2873/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Максюти Ж.І., Прозорової М.Л.,

при секретарі Черкас Є.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 15 квітня 2016 року по справі за уточненою позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Реєстраційна служба Дніпродзержинського міського управління юстиції про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та повернення сторін договору купівлі-продажу в первісний стан,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів (вбудованих приміщень №3, 4) у будинку №40 по вул. Сировця у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області від 20 червня 2011 року, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2

В подальшому у квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із уточненим позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та повернення сторін договору купівлі-продажу в первісний стан, посилаючись на те, що 16 січня 2008 року відповідачка ОСОБА_5 отримала у нього в позику грошові кошти у сумі 180000 доларів США. У звязку з неповерненням відповідачкою, ОСОБА_5 позиченої грошової суми у встановлений строк, позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська із позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу та, з метою забезпечення виконання рішення суду по справі, за його заявою ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 жовтня 2011 року по цивільній справі 409/945/12 було накладено арешт на майно відповідачки ОСОБА_5, а саме: накладено арешт на магазин непродовольчих товарів (вбудоване приміщення №3,4) у будинку №40 по вул. Сировця у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, що належав відповідачці, ОСОБА_5 на праві приватної власності.

Разом з цим, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2012 року апеляційну скаргу громадянки ОСОБА_5 було задоволено та скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 жовтня 2011 року. А в подальшому, не маючи перешкод у здійсненні своїх намірів, 20 червня 2012 року відповідач ОСОБА_5 уклала з громадянином ОСОБА_2 договір купівлі-продажу вказаного магазину, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 1542. Право власності на вказаний обєкт нерухомого майна було зареєстровано обласним комунальним підприємством «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» 22 червня 2012 року.

Також позивач зазначив, що ОСОБА_5 продала магазин за ціною, яка дорівнює інвентарній вартості обєкта 396788 грн., тоді як ринкова вартість його станом на 22 червня 2012 року склала 1064601 грн., тобто за безцінок, крім того ОСОБА_5 після отримання ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2012 року про скасування арешту, яка виготовляється протягом 5 днів, подала до БТІ заяву про видачу витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно магазину для його відчуження, а вже 20 червня 2012 року вона його отримала. При цьому, строк виготовлення вказаного витягу складає 40 робочих днів (2 місяця), а в даному випадку працівники БТІ практично негайно виготували витяг, та в цей же день 20 червня 2012 року продавець ОСОБА_5 і покупець ОСОБА_2, уклали договір купівлі-продажу магазину і посвідчили його нотаріально, а 22 червня 2012 року право власності на магазин за покупцем ОСОБА_2 було зареєстровано.

Сукупність вказаних фактичних даних встановлює єдиний можливий, достовірний, обґрунтований і допустимий доказ, на думку позивача, відсутність у сторін правочину спрямування вказаного правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, наявність у ОСОБА_5 неправомірної мети ухилитись від виконання зобовязань за договором позики і судового рішення у зазначеній цивільній справі. Таким чином, позивач вважає, що відповідачка ОСОБА_5, укладаючи 20 червня 2012 року із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення №3,4) у будинку №40 по вул. Сировця у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, діяла не з метою настання реальних наслідків правочину купівлі-продажу зазначеного обєкту нерухомості, а із завідомо неправомірною метою, а саме - із метою ухилення від виконання рішення суду про стягнення заборгованості у сумі, еквівалентній 180000 доларів США.

Також, позивач зазначив, що після укладання договору купівлі-продажу магазину ОСОБА_5 повинна була, як колишній власник зазначеного обєкту нерухомості, розірвати із ПАТ « ДТЕК Дніпрообленерго» відповідний договір про користування електричною енергією у вказаному приміщенні, а відповідач ОСОБА_2 мав укласти відповідний договір із енергопостачальником та сплачувати відповідні платежі за споживання електроенергії. Між тим, відповідач ОСОБА_5 до теперішнього часу є споживачем електричної енергії за договором з ПАТ «Дніпрообленерго» та здійснює витрати щодо оплати спожитих послуг. Відповідач ОСОБА_2 не є споживачем електричної енергії у приміщенні магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення №3,4) у будинку №40 по вул. Сировця у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області та жодного разу не здійснював оплату отриманих послуг електроенергії у вказаному приміщенні.

Крім того, відповідач ОСОБА_5 до теперішнього часу є споживачем послуг водопостачання та водовідведення за договором з КВП ДМР «Міськводоканал» у приміщенні магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення №3,4) у будинку №40 по вул. Сировця у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області та здійснює витрати щодо оплати спожитих послуг. ОСОБА_2 не є споживачем послуг водопостачання та водовідведення у приміщенні цього магазину та жодного разу не здійснював оплату отриманих послуг водопостачання та водовідведення у вказаному приміщенні. Більш того, з урахуванням того, що приміщення магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення №3,4) у будинку №40 по вул. Сировця у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області є нерухомим майном та користування ним неможливе без користування відповідною земельною ділянкою, на якій він розташований, власник зазначеного приміщення має сплачувати відповідну плату за землю, з дати державної реєстрації відповідач ОСОБА_2 був зобовязаний до сплати до бюджету податку за площі під зазначеним приміщенням з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, проте, відповідач ОСОБА_5 до теперішнього часу є платником податку на землю за користування земельною ділянкою, на якій розташоване приміщення цього магазину, а ОСОБА_2 не є таким платником. Таким чином, відповідач ОСОБА_5 до теперішнього часу зі спливу більш ніж трьох з половиною років з дати відчуження приміщення магазину є фактичним споживачем послуг електропостачання, водопостачання/водовідведення у вказаному приміщенні та здійснює витрати по утриманню зазначеного нерухомого майна (сплачує плату за спожиту у приміщенні електроенергію, послуги водопостачання/водовідведення, сплачує плату за землю, на якій розташоване спірне нерухоме майно), а тому відповідач ОСОБА_5 фактично несе тягар по утриманню спірного нерухомого майна, яке вона, нібито, «продала» на користь ОСОБА_2, а тому позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу цього магазину та повернути сторони у первісний стан, залишивши за ОСОБА_5 право власності на цей магазин, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 15 квітня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено та ухвалено: визнати договір купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення № 3,4) у будинку № 40 по вул. Сировця у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області від 20 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 1542 недійсним; сторони договору купівлі-продажу цього магазину, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_2 повернути в первинний стан, залишивши за ОСОБА_7 право власності на приміщення цього магазину та скасувавши реєстрацію права власності ОСОБА_2 на це приміщення магазину, а також стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 3654 грн., тобто по 1827 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2-ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справ, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 16 січня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, згідно якого остання отримала від позичальника 180000 доларів США, у звязку з неповерненням відповідачкою, ОСОБА_5 позиченої грошової суми у встановлений строк, позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу та рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 квітня 2013 року, яке набрало законної сили 14 квітня 2014 року, було стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу за договором позики загальну суму у розмірі 1781031 грн. 11 коп. (а.с. 23-25, 73-75 Т.1).

Крім того, встановлено, що по справі про стягнення боргу з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 за договором позики в сумі 180000 доларів США, за заявою ОСОБА_4 про забезпечення позову ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 жовтня 2011 року було накладено арешт на майно відповідачки ОСОБА_5, зокрема, накладено арешт на магазин непродовольчих товарів (вбудоване приміщення №3,4) у будинку №40 по вул. Сировця у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, що належав відповідачці, ОСОБА_5 на праві приватної власності (а.с. 26 Т.1).

В подальшому ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2012 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 жовтня 2011 року про забезпечення позову було скасовано та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 27 Т.1) не зважаючи на заперечення позивача на апеляційну скаргу відповідачки, в яких він звертав увагу про на намір відповідачки ОСОБА_5 продати спірний обєкт, що підтверджувалось, зокрема, оголошеннями в мережі інтернет на сайтах з продажу комерційної нерухомості за адресами: http://auction.ua/item/4790771.html та http://agent.ua/cs36488.html, та на те, що фактично у ОСОБА_5 відсутнє інше майно, за рахунок якого можуть бути задоволені позовні вимоги позивача.

Крім того, встановлено, що 20 червня 2012 року відповідач ОСОБА_5 уклала з відповідачем по справі ОСОБА_2 договір купівлі-продажу вказаного магазину, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 1542. Право власності на вказаний обєкт нерухомого майна було зареєстровано обласним комунальним підприємством «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» 22 червня 2012 року, продаж було вчинено за ціною 396788 грн., тоді як реальна ціна цього магазину складає 1064601 грн. (а.с. 4, 5 Т.1).

Також з матеріалів справи вбачається, що після укладення 20 червня 2012 року із ОСОБА_2 договору купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення №3,4) у будинку №40 по вул. Сировця у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, ОСОБА_5 не переоформила договори з ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» та КВП ДМР «Міськводоканал», та відповідно продовжує сплачувати за комунальні послуги за користування електроенергією й за спожиті послуги з водопостачання і водовідведення, не зважаючи на те, що вона не є власником спірного майна, а ОСОБА_2М, ці витрати не несе, що підтверджується листом Днепродзержинського центру обслуговування клієнтів ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго», договорами, копіями банківських виписок та актами прийму-передачі виконаних робіт (а.с.186-249 Т.1, а.с. 1-31 Т.2).

А відповідно до листа Дніпродзержинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДВС у Дніпропетровській області за вих №6602/04-03-10-36 від 15 квітня 2016 року адресованого Заводському районному суду м. Дніпродзержинська на виконання ухвали цього суду про витребування письмової інформації, зазначено, що ФОП ОСОБА_8 надано до Дніпродзержинської ОДПІ податкові декларації по орендній платі за землю, в яких зазначено адресу орендованої земельної ділянки: вул. Сировця, 40 за наступні податкові періоди:

2016 рік- сплачено податок за землю в розмірі 6504 грн. 59 коп.,

2015 рік- сплачено податок за землю в розмірі 10053 грн. 84 коп.,

2014 рік- сплачено податок за землю в розмірі 8049 грн. 48 коп.,

2013 рік- сплачено податок за землю в розмірі 8049 грн. 48 коп.

Задекларовані податкові зобовязання по орендній платі за землю, згідно даних ІС «Податковий блок», сплачено у повному обсязі. Громадянин ОСОБА_2 в Дніпродзержинській ОДПІ платником плати за землю не зареєстрований (а.с. 38 Т.2).

Відповідно до вимог ст. 655 ЦК України договір купівлі-продажу має бути спрямований на перехід права власності на майно від однієї особи до іншої за певну грошову суму, а статтею 322 ЦК України, з урахуванням статті13 Конституції України та ч.4 ст.319 ЦК України власник майна зобовязаний нести тягар по його утриманню, зокрема (стосовно предмету цього позову), тягар щодо оплати витрат, повязаних із освітленням обєкту, водопостачанням/водовідведенням на обєкті, користуванням земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно тощо.

Згідно з положеннями п.6, 7, 42 Правил користування електричною енергією для населення (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 року №1357) споживач електричної енергії (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору за визначенням п.1.2. Правил користування електричною енергією, зареєстрованих в Мінюсті України 02.08.1996 року за №417/1442), який втратив право власності на відповідний обєкт електрифіковану споруду, зобовязаний розірвати договір про користування електричною енергією, при цьому, новий власник такого обєкту повинен звернутися до енергопостачальника для укладення нового договору про користування електричною енергією.

Відповідно до положень норм ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.19 Закону України «Про питну воду та водопостачання», положень п.8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року N630), послуги з питного водопостачання надаються підприємством питного водопостачання на підставі договору із споживачем отримувачем відповідної комунальної послуги.

Згідно зі ст.206 Земельного кодексу України власник нерухомого приміщення має сплачувати відповідну плату за землю.

За нормами ст.287.8 Податкового кодексу України, з дати державної реєстрації відповідачем ОСОБА_9 права власності на приміщення магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення №3,4) у багатоквартирному житловому будинку № 40 по вул. Сировця у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, був зобовязаний до сплати до бюджету податку за площі під зазначеним приміщенням з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, натомість згідно листа від 15.04.2016 № 6602/04-03-10-36 наданого Дніпродзержинською ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області ОСОБА_2 платником плати за землю в Дніпродзержинській ОДПІ не зареєстрований, а всі витрати по сплаті податку за землю несе ОСОБА_8

Оскільки залишення за ОСОБА_5 тягаря щодо утримання зазначеного нерухомого майна, що є обовязком власника майна, фактичне укладення вказаного договору купівлі-продажу та передання майна у володіння ОСОБА_2 є спробою ухилення відповідача ОСОБА_5 від виконання рішення суду про стягнення з неї на користь позивач заборгованості у сумі, еквівалентній 180000 доларам США, та не має на меті реального переходу до ОСОБА_2 права власності на спірне майно, тому договір купівлі-продажу, укладений 20 червня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованим в реєстрі за №1542, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, статтею ст.322 ЦК України передбачено, що власник зобовязаний утримувати майно, що йому належить, а в п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз'яснено, що право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, йоге моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати йоге внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, про відсутність настання реальних наслідків правочину купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки до відповідача ОСОБА_2 до теперішнього часу не перейшов тягар утримання придбаного ним нерухомого майна, що тягар утримання є істотною ознакою наявності реального набуття права власності на предмет договору, за таких обставин, в момент укладення 20 червня 2012 року договору купівлі-продажу в діях ОСОБА_5 та ОСОБА_2 була відсутня головна ознака правочину, а саме - відсутня спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну реальних цивільних правовідносин власності щодо приміщення магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення №3,4) у будинку №40 по вул. Сировця у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області.

Крім того відповідно до правового висновку Верховного Суду України у справі у справі № 6-1873цс16 від 19 жовтня 2016 року, Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини пятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобовязань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та пятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У справі, яка переглядається, було укладено договір купівлі-продажу, а також встановлено, що відповідач ОСОБА_5, відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно ОСОБА_2, була обізнана про судовий розгляд за позовом про стягнення з неї заборгованості за договором позики на користь позивача, отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

За таких обставини колегія суддів вважає, що дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та обєктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість і взаємний звязок у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки правочин відбувся формально, має ознаки фіктивності, тягар утримання несе продавець, а також правочин направлений на ухилення від виконання рішення суду про стягнення боргу за договором позики.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд при ухваленні рішення по справі не зернув увагу на те, що вже існує судове рішення з тих же підстав, а тому повинен був закрити провадження по справі, колегія суддів вважає необгрнутованими, оскільки по цій справі підстави звернення до суду позивача зазначені інші ніж ті, що були предметом розгляду апеляційного суду Дніпропетровської області, про що зазначено в рішенні цього суду від 14 квітня 2014 року (а.с. 183 Т.1)

Інші доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ці доводи не спростовують висновків суду та фактично зводяться до переоцінки доказів.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права, а тому, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3- відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 15 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Ж.І. Максюта

ОСОБА_10