Рішення № 63230277, 06.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/7761/15-ц Головуючий у І інстанції Муранова-Лесів І. В.Провадження № 22-ц/780/6043/16 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.Категорія 18 06.12.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

06 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Гуля В.В.,Іванової І.В.,

за участю секретаря: Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 про припинення правовідносин за договором та стягнення витрат на правову допомогу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» про захист прав споживачів та повернення коштів з поточного банківського рахунку,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 18 жовтня 2011 року між ним та публічним акціонерним товариством «Банк Національний Кредит» (далі - ПАТ «Банк Національний Кредит» та/або Банк) було укладено договір про надання зарплатної платіжної картки та виконання розрахунків за операціями з картками, відповідно до умов якого банк відкрив йому банківський рахунок та видав розрахункову картку, основним призначенням якої є отримання заробітної плати.

Посилаючись на те, що з червня 2015 року відповідач припинив видавати перераховану йому заробітну плату, а на його вимогу видати всі належні йому кошти та закрити рахунок відповідач повідомив, що тимчасова адміністрація, яка на той час діяла в банку, не здійснює задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, позивач просив стягнути з відповідача кошти, які знаходяться на картковому рахунку, у розмірі 2 281 грн. 75 коп., моральну шкоду у розмірі 2 тис. грн., витрати на правову допомогу у розмірі 1 тис. грн., припинити правовідносини між ними за вказаним вище договором.

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_3 відмовився від вимог про стягнення з відповідача коштів, які знаходяться на картковому рахунку, у розмірі 2 281 грн. 75 коп.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Банк Національний Кредит» на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 1 тис. грн. Припинено правовідносини між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк Національний Кредит» за договором про надання заробітної платіжної картки на виконання розрахунків за операціями з картками від 18 жовтня 2011 року. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати (за виключенням витрат на правову допомогу).

Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 05 жовтня 2016 року скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» задоволено частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 про припинення правовідносин за договором та стягнення витрат на правову допомогу скасовано, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові рішення в частині відмови в позові про стягнення моральної шкоди не оскаржені, тому в касаційному порядку не переглядаються.

У апеляційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» (надалі уповноважена особа просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав своїх вимог з видачі позивачеві належних йому грошових коштів, у результаті чого останній вимушений був звернутися за правової допомогою.

Проте з таким висновком місцевого суду повністю погодитись не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 18 жовтня 2011 року між ПАТ «Банк Національний Кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання зарплатної платіжної картки та виконання розрахунків за операціями з картками, відповідно до умов якого банк відкрив йому банківський рахунок та видав розрахункову картку, основним призначенням якої є отримання заробітної плати.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався те, що з червня 2015 року ПАТ «Банк Національний Кредит» припинив видавати перераховану йому заробітну плату, а на його вимогу видати всі належні йому кошти та закрити рахунок відповідач повідомив, що тимчасова адміністрація, яка на той час діяла в банку, не здійснює задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Суд першої інстанціїдійшов передчасного висновку про неправомірність дій банку щодо невидачі грошових коштів позивачеві та обґрунтованості з цих підставі позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, надану позивачеві.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Частиною 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Отже, введення тимчасової адміністрації в банк унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Наведеного місцевий суд не врахував та дійшов передчасного висновку про неправомірність несвоєчасної виплати позивачеві суми, яка знаходилася на його картковому рахунку під час дії тимчасової адміністрації, у спосіб, що не був передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, колегією суддів встановлено з показів представника відповідача, що ОСОБА_3 26 червня 2015 року звернувся до банку із заявою про закриття рахунку, отримав кошти та саме цього числа договір між сторонами був розірваний, рахунок - закритий і правовідносини сторін з приводу цього рахунку припинилися.

Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги позивача про припинення правовідносин за договором та стягнення витрат на правову допомогу.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині, відповідно до п. 4 ч 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» - задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2015 року в частині припинення правовідносин за договором та стягнення витрат на правову допомогу скасувати та відмовити в цій частині позову.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: