Постанова № 63226141, 22.11.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/16051/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Овсюк Є. М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

22 листопада 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б.

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про зобов'язання нарахувати субсидію та відшкодування моральної шкоди і матеріальних витрат,

В С Т А Н О В И В :

в липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про зобов'язання нарахувати субсидію та відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000 грн. і матеріальних витрат у розмірі 300 грн.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2016 року позов задоволено частково, зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації нарахувати ОСОБА_2 житлову субсидію, починаючи з дня звернення 06.10.2015 року, в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальних витрат та моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Позивач в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, у звязку з чим просив залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., прийняти в цій частині нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації з заявою та декларацією про доходи для призначення їй житлової субсидії, при цьому, у зв'язку з релігійними переконаннями, не надала згоду на обробку своїх персональних даних.

За наслідками розгляду заяви позивач отримала лист управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про відмову у призначенні житлової субсидії без згоди на обробку персональних даних позивача.

Не погодившись з відмовою відповідача у призначенні житлової субсидії, ОСОБА_2 звернулася з адміністративним позовом до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведена законність своїх вимог щодо нарахування житлової субсидії, в той час як відповідач не довів правомірність дій щодо відмови в призначенні житлової субсидії позивачу. Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, яку позивач оцінила в розмірі 500 000 гривень, суд дійшов висновку про відсутність ознак нанесення ОСОБА_2 моральної шкоди, а смерть чоловіка позивачки не пов'язана з відмовою відповідача надати житлову субсидію, а є причиною хронічної хвороби серця. Визначаючись щодо позовних вимог про відшкодування матеріальних витрат в розмірі 300 грн., суд зазначив про відсутність належних та допустимих доказів в їх обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Оцінивши доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає їх обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині таким, що не підтверджується встановленими під час апеляційного розгляду обставинами, з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено, що в жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до відповідача з заявою про призначення їй житлової субсидії, оскільки розмір пенсії позивача позбавляв її об'єктивної можливості сплачувати комунальні платежі.

В березні 2015 року, на свою заяву, позивач отримала відмову в призначенні субсидії, в якій відповідач посилається на положення ч. 5 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних", відповідно до яких обробка персональних даних здійснюється за згодою суб'єкта персональних даних, проте, оскільки, позивач відмовилась надати згоду на обробку її персональних даних в електронному вигляді, то управління праці та соціального захисту населення позбавлено можливості нарахувати їй житлову субсидію.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечувалось представником відповідача, ОСОБА_2 в жовтні 2015 року надала відповідачу згоду на обробку її персональних даних та просила провести перевірку наданих нею відомостей на паперовій основі.

Судом з'ясовано, що розгляд питання про призначення ОСОБА_2 житлової субсидії тривав дев'ять місяців.

В судовому засіданні, з пояснень відповідача, колегія суддів встановила, що на виконання рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 призначена житлова субсидія з використанням обліку на паперових носіях.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує, що протягом строку, в який вирішувалось питання про призначення їй житлової субсидії, позивач знаходилася у важкому моральному стані у зв'язку з відмовою відповідача у призначенні належної їй за законом субсидії, що могло позбавити її можливості сплачувати комунальні платежі та утримувати житло. Крім того, увесь цей час чоловік позивача тяжко хворів та помер, що поглибило її страждання.

Згідно з ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 Цивільного Кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не перевірив та не надав оцінки доводам позивача про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., а позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині задовольнити частково, з визначенням розміру відшкодування моральної шкоди у 5000 грн.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 підтверджуються матеріалами справи, а також поясненнями сторін, колегія суддів вважає, що задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн. є обґрунтованою та належною компенсацією моральних страждань позивача з урахуванням її віку, стану здоров'я (позивач є інвалідом ІІ групи) і важливістю справи для неї.

При цьому, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, оскільки, в даному випадку, з урахуванням розміру пенсії позивача, її побоювання позбавитися належних умов життя у похилому віці, неможливості виконання обов'язку зі сплати комунальних послуг є об'єктивними, а відмова у призначенні відповідачем ОСОБА_2 житлової субсидії та пов'язана з цим тяганина стали причиною душевних переживань.

Водночас, в обґрунтування розміру моральної шкоди позивач вказує, що 500 000 грн. дорівнює місячному окладу високопосадовців, дії яких завдали їй та її родині страждань.

Таким чином, колегія суддів вважає розмір, в якому позивач оцінює завдану їй моральну шкоду, необґрунтованим, а тому задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди в такому розмірі є безпідставним.

Крім того, позивач пояснила, що вона є прихожанкою Хрестовоздвиженського Храму в м. Вінниці, і з особистих причин не могла відмовитись від своїх релігійних переконань, що також завдало їй страждань.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоровя чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З урахуванням наведеного, оцінивши доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

На підставі викладених обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а також враховано не всі, встановлені у справі, обставини, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., з прийняттям в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про зобов'язання нарахувати субсидію та відшкодування моральної шкоди і матеріальних витрат скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн..

Прийняти в цій частині нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн. задовольнити частково.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації надати суду звіт про виконання постанови суду в частині задоволених позовних вимог в строк до 22 грудня 2016 року.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 06 грудня 2016 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5