Постанова № 63222792, 29.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа№ 910/12720/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Чала І.М. (дов. від 17.05.2016 р.);

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

на рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2016р.

по справі № 910/12720/16 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про здійснення відшкодування шкоди у сумі 22 877,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2016 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою, в якій просив стягнути з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь позивача 22 877,67 грн. страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.09.2016 року в задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" було відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем подано відповідачу заяву (претензію) про виплату страхового відшкодування з пропуском строку, передбаченого п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вищезазначена ДТП сталася 07.05.2013 р.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2016 р. у справі № 910/12720/16 повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що положення статті 37.1.4. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулюють відносини, які виникають між страховиком та безпосередньо потерпілим за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та аж ніяк правовідносини між страховиками стосовно права зворотної вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" та порушено апеляційне провадження у справі № 910/12720/16.

Представник позивача у судове засідання 29.11.2016 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином, проте, як вже зазначалось, клопотанням позивач просив розглядати справу без присутності представника позивача на підставі поданих в апеляційній скарзі документів.

В судовому засіданні 29.11.2016 року представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, а рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2016 р. просив залишити без змін.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача, за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.12.2012 р. між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група", як страховиком, та ОСОБА_3, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування № 28-2840-12-00514, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 16-17).

Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП.

Відповідно до п. 8 договору строк дії договору - з 14 год. 00 хв. 14.12.2012 р. до 24 год. 00 хв. 13.12.2013 р.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.05.2013 р. по вул. Дніпровська Набережна, в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобілем марки "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2, що підтверджується довідкою № 9195935 про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 21).

Вироком Дарницького районного суду м. Києва у справі №753/11896/13-к від 13.09.2013р. (провадження № 1-кп/753/36/13) встановлено, що ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом - автомобілем марки "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2, не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3, в результаті чого автомобілі отримали механічні ушкодження, а пасажир автомобіля "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості., чим ОСОБА_4 порушив вимоги п.п. 2.3.б, 10.1 та 16.6 Правил дорожнього руху України. Окрім того, зазначеною постановою ОСОБА_4 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України (а.с. 18-20).

08.05.2013 р. ОСОБА_3 звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, в якій повідомив позивача, що 08.05.2013 р. о 00:00 за адресою м. Київ вулиця Анни Ахматової - Дніпровська набережна внаслідок ДТП сталося пошкодження його транспортного засобу "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 23).

Відповідно до звіту № 1611 від 06.11.2013 р. про оцінку автомобіля "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Асистанська компанія «Українська служба допомоги», вартість матеріального збитку автомобіля марки "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 39 957,70 грн. (а.с. 27 - 41).

27.11.2013 р. позивачем було складено страховий акт №ДККА-26974 від 27.11.2013р., відповідно до якого було вирішено здійснити виплату страхового відшкодування у сумі 22 877,61 грн., підстава для визначення розміру збитку - звіт № 1611 від 06.11.2013 р. (а.с. 42).

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування №28-2840-12-00514 від 13.12.2012р. виплатило готівкою з каси страхове відшкодування в розмірі 22 877,61 грн. ОСОБА_3, що підтверджується наявним в матеріалах справи видатковим касовим ордером від 04.12.2013р. (а.с. 44).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, цивільно-правову відповідальність ОСОБА_4 за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «Hyundai», реєстраційний номер НОМЕР_2, було застраховано шляхом укладення з відповідачем полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9200404 (а.с. 56).

29.02.2016 р. позивач звернувся до відповідача з заявою № 52 УСГ/АГ про регресні вимоги, в якій він просив відповідача відшкодувати в порядку регресу 22 877,61 грн. (а.с. 45).

Проте, відповідач зазначену заяву позивача залишив без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 22 877,67 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач для отримання страхового відшкодування повинен був звернутися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в межах одного року з дати ДТП, беручи до уваги той факт, що шкода заподіяна майну потерпілого. При цьому, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Статтею 988 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування у встановлений договором строк.

Разом з цим, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Отже, на думку суду першої інстанції, позивачем подано відповідачу заяву (претензію) про виплату страхового відшкодування з пропуском строку, передбаченого п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вищезазначена ДТП сталася 07.05.2013 р.

Проте, пунктом 36.1. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як вбачається з пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, твердження суду першої інстанції про пропуск позивачем річного строку звернення з вимогою про сплату страхового відшкодування, встановленого статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки вказана норма регулює відносини між страховиком та страхувальником цивільно-правової відповідальності щодо здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), а не між страховими компаніями.

Крім того, перехід права вимоги за нормами статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування за таких умов: 1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим. 2. Регрес застосовується після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.

За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, зокрема виплати страхового відшкодування (частина шоста статті 261 ЦК України).

Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2598цс15.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене, позивач, який отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування, не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 04.11.2014 р. у справі № 910/17223/13.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції фактично ототожнив строк позовної давності, щодо застосування якої відповідач з заявою до суду фактично не звертався, із строком, встановленим нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для подання потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, заяви про страхове відшкодування.

Також колегія суддів зазначає, що у відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013р. № 6-112цс13, на яку посилається суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення, від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, перебіг якого починається від дня настання страхового випадку.

Таким чином, сплативши ОСОБА_3 страхову виплату за завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду транспортному засобу "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, з моменту такої сплати в межах загального строку позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України.

Враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Hyundai», реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент настання страхової події була застрахована у відповідача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9200404, то саме на відповідача покладено обов'язок здійснити виплату страхового відшкодування позивачу.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, цивільно-правову відповідальність ОСОБА_4 за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «Hyundai», реєстраційний номер НОМЕР_2, було застраховано шляхом укладення з відповідачем полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9200404, з встановленим розміром франшизи - 0 грн.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Таким чином, оскільки відповідним полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9200404 розмір франшизи - 0 грн., тому колегія суддів дійшла до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 22 877,67 грн. підлягає частковому задоволенню у сумі 22 877,61 грн. (розмір виплаченого позивачем згідно акту № ДККА-2694 від 27.11.2013 р. страхового відшкодування).

Крім того, судом першої інстанції невірно визначено ціну позову.

Відповідно до ст. 55 ГПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується; у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог; у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Як вбачається з першої сторінки позовної заяви, позивачем визначено ціну позову у сумі 22 367,67 грн. Проте, в прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 22 877,67 грн.

Таким чином, судом апеляційної інстанції визначено ціну позову відповідно до ст. 55 ГПК України.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2016 р. підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2016 року у справі № 910/12720/16 задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2016 року у справі № 910/12720/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, будинок 7-Д, код 00034186) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32, літ. А, код 30859524) 22 877,61 грн. страхового відшкодування, 1 377 грн. 99 коп. судового збору за подання позову, 1 515 грн. 79 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині позову відмовити.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/12720/16 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко