Ухвала суду № 63179418, 30.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/6877/15

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарях Сівєлькіній С. та Сємак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, Головного управління МВС України в Одеській області, Ліквідаційної комісії Овідіопольського РВ ГУ МВС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

04.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ МВС України в Одеській області та Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС в Одеській області №1329 о/с від 04.11.2015 року про його звільнення з органів ВС;

- зобов'язати ГУ МВС України в Одеській області розглянути рапорт, поданий ним 04.11.2015 року про звільнення за п. 64 «з» (т.б. у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи (установи, організації)) відповідно до «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції та призначити його на рівнозначну посаду в ГУ НП в Одеській області;

- стягнути з ГУ МВС України в Одеській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом наказ ГУ МВС в Одеській області №1329 о/с від 04.11.2015 року його було незаконно звільнено з органів внутрішніх справ. При звільненні, на думку позивача, відповідачем не було дотримано порядку вивільнення працівників, т.б. йому не було запропоновано та не переведено на іншу роботу, а також не прийнято до уваги бажання позивача проходити в подальшому службу в ГУ НП в Одеській області.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області №1329 о/с від 04.11.2015 року. Зобов'язано Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Одеській області розглянути рапорт поданий 04.11.2015 року ОСОБА_1 про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи (установи, організації) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції. Стягнути з ГУ МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по день фактичного поновлення на службі. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ГУ МВС України в Одеській області 23.08.2016 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2016 року, та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні суду 2-ї інстанції 09.11.2016р. представники сторін, кожен окремо, надали свої пояснення та наполягали на своїх правових позиціях, в останнє ж судове засідання , т.б. 30.112016р., сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не прибули з невідомих підстав.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 з 01.12.2004 року прийнятий на службу до органів Міністерства внутрішніх справ України, яку проходив до листопада 2015р.

04.11.2015 року начальник ГУ МВС України в Одеській області своїм наказом №1329 о/с, у відповідності із п.64 «г» Положення, звільнив майора міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України з 06.11.2015 року «у зв'язку із скороченням штатів». На момент звільнення позивач мав вислугу років у календарному обчисленні 13 років 01 місяць 15 днів, у пільговому обчисленні - 16 років 05 місяців 10 днів.

Не погоджуюсь із вказаним наказом №1329 про звільненням з посади та не призначенням на іншу посаду, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно часткової з неправомірності дій та спірних рішень відповідачів.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Так, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб, на час виникнення спірних правовідносин були визначені та врегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990р. №565-ХІІ.

Але, при цьому, Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Статтею 18 вказаного вище Закону №565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції безпосередньо регламентуються «Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ», затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, суд враховує, що на час розгляду даної адміністративної справи, Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 року №565-ХІІ втратив чинність та набрав законної сили Закон України від 02.07.2015р. №580-VIІI «Про Національну поліцію».

Таким чином, спірні відносини регулюються Законом №580-VIІI та «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим Постановою КМУ від 29.07.1991р. №114.

Як слідує з пункту 8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону №580, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (т.б. особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до пункту 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, пункт 9 набрав чинності з 07.08.2015 року.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції, передбачені статтею 49 Закону №580-VIII, відповідно до якої, на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.

Обмеження ж, пов'язані зі службою в поліції, визначені ст.61 Закону №580-VIII, а саме, не може бути поліцейським особа, визнана недієздатною або обмежено дієздатною особою; засуджена за умисне вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, у тому числі судимість якої погашена чи знята у визначеному законом порядку; особа, яка має непогашену або не зняту судимість за вчинення злочину, крім реабілітованої; особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав; особа, до якої були застосовані заходи адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією; особа, яка відмовляється від процедури спеціальної перевірки під час прийняття на службу в поліції або від процедури оформлення допуску до державної таємниці, якщо для виконання нею службових обов'язків потрібен такий допуск; особа, яка має захворювання, що перешкоджає проходженню служби в поліції, особа, яка втратила громадянство України та/або має громадянство (підданство) іноземної держави, або особа без громадянства; особа, яка надала завідомо неправдиву інформацію під час прийняття на службу в поліції.

Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я, на службу в поліції також не можуть бути прийняті особи, які: 1) відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; 2) особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України «Про очищення влади».

Так, у відповідності до приписів п.9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Як передбачено п.10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених «Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ».

Відповідно до п.11 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII, перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Так, пунктом 64 «г» Положення (в редакції Постанови КМУ №885 від 28.10.2015р., чинної на день звільнення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, зазначені норми Розділу ХІ Прикінцеві і перехідні положення Закону №580-VIII та Положення, на які йдеться посилання у спірному наказі містять 3 (три) підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: 1) при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; 2) не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; 3) при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення через скорочення штатів, за відсутності відмови та неприйнятті працівника до поліції в тримісячний термін, начальник органу зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи та вже зазначалося вище, 04.11.2015 року начальник ГУ МВС в Одеській області, не зважаючи на поданий останнім рапорт про бажання проходити службу в лавах національної поліції, своїм наказом №1329-о/с звільнив майора міліції ОСОБА_1 з посади «дільничного інспектора міліції» Східного відділу міліції (с.Авангард) Овідіопольського РВ ГУ МВС України в Одеській області у запас Збройних Сил за п.64 «г» (через скорочення штатів) з 06.11.2015 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 13 років 01 місяць 15 днів, у пільговому обчисленні - 16 років 05 місяців 10 днів.

При цьому, факт написання та подання позивачем 04.11.2015 року такого рапорту до відділу кадрів Овідіопольського РВ підтверджується відповіддю (на запит апеляційного суду) начальника Овідіопольського ВП ГУ НП в Одеській області від 28.11.2016р. Аналогічні рапорти про своє звільнення за п. 64 «з», у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в органах НП, в той день подало 100 % особового складу Овідіопольського РВ.

Крім того даний факт також підтверджується і показами допитаних в суді 1-ї інстанції свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Так, як вбачається зі змісту їх пояснень, обидва свідки підтвердили, що позивачем, як і всім іншим особовим складом відділу міліції, був поданий рапорт 04.11.2015 року про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в ГУ НП в Одеській області, який, в свою чергу прийняли працівники кадрового відділу - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які, як встановлено судом апеляційної інстанції, на даний момент вже не проходять службу в Овідіопольському ВП ГУ НП в Одеській області.

В подальшому, як видно зі змісту відповіді начальника Овідіопольського ВП ГУ НП в Одеській області від 28.11.2016р., усі рапорти (в т.ч. і рапорт позивача) про виявлення бажання проходити службу в НПУ, були передані до УКЗ ГУ МВС України в Одеській області для перевірки правильності оформлення та подальшої їх реєстрації в канцелярії.

Таким чином, судами обох інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 подавав до Овідіопольського РВ ГУ МВС відповідний рапорт про звільнення шляхом переведення до національної поліції (т.б. виявляв бажання проходити службу в органах Національної поліції), але з незалежних від нього обставин, зазначений рапорт так і не був зареєстрований в книзі реєстрації вхідних документів канцелярії Управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в Одеській області.

Таким чином, позивач мав бажання працювати в поліції, подавав відповідний рапорт, але Головним управлінням МВС України в Одеській області при звільненні позивача наказом від 04.11.2015 року з 06.11.2015 року не було враховано це бажання позивача проходити подальшу службу в поліції, не обґрунтовано відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та не перевірено можливість реалізації його права на прийняття на службу до Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Що ж стосується посилань відповідача на ліквідацію територіальних органів МВС, у зв'язку з чим відсутній і обов'язок у працевлаштуванні працівників міліції, посади яких були скорочені, в лавах Національної поліції, то слід зазначити, що порядок утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади врегульовано статтею 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р. №3166-VI.

Тобто, утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень (ч.3 ст.5 Закону №3166-VI).

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади (ч.4 ст.5 Закону №3166-VI).

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (ч.5 ст.5 Закону №3166-VI).

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Президента України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України (ч.7 ст. 5 Закону №3166-VI).

Актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується (ч. 8 ст. 5 Закону № 3166-VI).

Порядок же здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, також визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 5 Закону № 3166-VI).

Так, відповідно до ч.9 ст.5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Кабінет Міністрів України 20.10.2011 р. прийняв постанову №1074, якою затвердив відповідний «Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів».

За приписами пунктів 4-6 цього Порядку №1074, орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Отже, системний аналіз наведених вище норм Закону №3166-VI, Порядку №1074 та ЦК України, дає підстави для висновку, що порядок утворення та припинення юридичних осіб публічного права є відмінним від порядку утворення та припинення юридичних осіб приватного права. Тобто, у разі ліквідації органу виконавчої влади, держава відповідним актом Кабінету Міністрів України передає його завдання та функції новоствореному центральному органу виконавчої влади, забезпечуючи у такий спосіб безперервне виконання функцій держави. Територіальні органи міністерств не можуть діяти інакше, ніж це передбачено актами Президента України чи Кабінету Міністрів України, виданими для забезпечення виконання відповідними міністерствами своїх функцій.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», постановлено ліквідувати ГУ МВС України в Одеській області та утворити ГУ НП в Одеській області.

Згідно з інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач ГУМВС України в Одеській області (ідентифікаційний код 08592268) з 10.11.2015 року перебуває у стані припинення. Проте на теперішній час запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи ГУ МВС України в Одеській області не внесено.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

При цьому, суд враховує і правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові по справі №21-267а12, в якій, зокрема, зазначено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні, по-перше, перевірити наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно з Конституцією України та чинним законодавством, по-друге, встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено ч.2 ст.40 КЗпП України.

Згідно із правовим висновком, викладеним у Постанові ВСУ від 10.03.2015 року по справі №21-52а15, обов'язковим для врахування в порядку ст.244-2 КАС України, вказано, що виходячи з нормативного тлумачення п.1 ч.1 ст.40, ч.1 та 3 ст.49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Отже, за таких обставин, в порушення вимог п.9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року, з моменту опублікування Закону України «Про національну поліцію» (з 06.08.2015 року) та до прийняття спірного наказу (04.11.2015 року) про звільнення позивача за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) його рапорт не було розглянуто, не було перевірено можливості його подальшого використання на службі, відповідності вимогам до поліцейського та не вирішено питання про звільнення позивача за переведенням до Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, т.б. в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу №1329 о/с від 04.11.2015 року в частині його звільнення, поновлення позивача на посаді дільничного інспектора міліції Східного відділу міліції (с.Авангард) Овідіопольського РВ ГУ МВС України в Одеській області з 06.11.2015 року та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Одночасно при цьому, необхідно зазначити, що аналогічної правової позиції по даному спірному питанню дотримується як ВАС України (зокрема, в ухвалі від 21.07.2016р., справа №К\800/12808/16), так і ВС України (зокрема в постанові від 10.03.2015р.).

Таким чином, враховуючи вищезазначене, апеляційний суд приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам, визначеним ст.19 Конституції України та ст.2 КАС України, а тому, відповідно, підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко