Рішення № 63141565, 29.11.2016, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/644/15-ц

2/705/52/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2016 року м.Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючої - судді Мазуренко Ю.В.

при секретарі Щербаковій Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Умань цивільну справу за позовом ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ВТБ Банк», третя особа ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, визнання договору поруки припиненим, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2015 року позивач ПАТ «ВТБ Банк» звернулося до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В позовній заяві позивач вказує, що 04 липня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», перейменованим в ПАТ «ВТБ Банк», в особі керуючого відділенням № 3 Черкаської філії Банку Дзисюка Сергія Руслановича,та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 24-08.03. Відповідно до п.п. 1.1. Кредитного договору Банк надав відповідачу кредит в сумі 36 669,00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути кредит в строк до 03 липня 2028 року включно. Згідно п.1.1. Кредитного договору за користування кредитом відповідач прийняв зобов'язання сплачувати банку 14 відсотків річних. Згідно п.п. 8.1 Кредитного договору відповідач зобов'язався погашати кредит та проценти за користування кредитом щомісячно ануїтетним платежем в сумі не меншій ніж 462,00 доларів США. Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. В позові зазначають, що банк свій обов'язок по Кредитному договору щодо надання ОСОБА_1 кредиту виконав, надавши йому одноразово кредит у повному розмірі - 36 669,00 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки №190_20 від 04.07.2008 року. Однак, відповідач, отримавши суму кредиту, свої зобов'язання за Кредитним договором не виконав, а саме: своєчасно не погасив чергові частини кредиту на загальну суму 619,52 доларів США; прострочив сплату відсотків за користування кредитом в сумі 3 256,74 доларів США. Вказують, що у зв'язку з порушення умов Кредитного договору 15.09.2014 року на адресу ОСОБА_1 листом N6636/1-2.111 направлено вимогу про дострокове повернення всіє суми заборгованості за Кредитним договором. Проте погашення наявної заборгованості відповідач не здійснив і по даний час. Згідно з п. 9.1. Кредитного договору, у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення кредиту згідно умов договору, позичальник зобов'язаний сплатити на користь банка за кожен день прострочення 30 процентів річних від суми прострочених зобов'язань. Згідно з п. 9.2 Кредитного договору, у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення процентів згідно умов договору, позичальник зобов'язаний сплатити на користь банка пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочки. В зв'язку із заборгованістю позичальника по сплаті процентів, у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України позичальник зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, оскільки інший розмір процентів не встановлений Кредитним договором.

Таким чином, в позові вказано, що зважаючи на невиконання ОСОБА_1 умов Кредитного договору останній повинен сплатити банку загальну суму заборгованості, що відповідно до розрахунку заборгованості проведеної банком становить 37 614 доларів США, 07 центів, що станом на 25.12.2014р. за офіційним курсом НБУ (1 долар США = 15,77087грн.) еквівалентно - 593 206,61 грн. 61 коп., з них:

загальна заборгованість по кредиту становить 33 553 долари США 66 центів, що становить 529 170 грн. 41 коп., (за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 25.12.2014р. 1 долар США = 15,77087 грн., ), в тому числі:

- строкова заборгованість по кредиту становить 32 934 долари США 14 центів, що становить 519 400 грн. 04 коп.;

- прострочена заборгованість по кредиту становить 619 долари США 52 центів, що становить 9 770 грн. 37 коп.;

загальна заборгованість по сплаті процентів по кредиту становить 3 582 долари США 96 центів, що становить 56 506 грн. 40 коп., в тому числі:

- прострочена заборгованість по сплаті процентів становить 3 256 долари США 74 центів, що становить 51 361 грн. 62 коп;

- строкова заборгованість по сплаті відсотків, нарахованих за період з 01.12.2014р. по 25.12.2014р. становить 326 долари США 22 центів, що становить 5 144 грн. 77 коп.;

пеня за несвоєчасну сплату процентів становить 324 долари США 40 центів, що становить 5 116 грн. 07 коп.;

30 процентів річних за несвоєчасне повернення кредиту становить 99 доларів США 45 центів, що становить 1 568 грн. 41 коп.;

3% річних за весь час прострочення сплати процентів становить 53 доларів США 60 центів, що становить 845 грн. 32 коп.

01.09.2015 року на адресу суду від ПАТ «ВТБ Банк» надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій зазначають, що у зв'язку з тим, що з моменту подання позовної заяви про стягнення заборгованості до суду, розмір заборгованості збільшився за рахунок нарахування процентів за користування кредитом та неустойки, тому просять стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість у розмірі 42 448,58 доларів США, що станом на 11.08.2015 року за офіційним курсом НБУ становить 902 582,19 грн., з них:

- 33 805,81 доларів США (еквівалент 718 811,39 грн.) - сума заборгованості за кредитом, в тому числі поточна заборгованість за кредитом в розмірі 32 300,01 доларів США (еквівалент 686 793,53 грн.), заборгованість за простроченим кредитом в розмірі 1 253,65 доларів США (еквівалент 26 656,30 грн.)

- 30 відсотків річних - 252,15 доларів США (еквівалент 5 361,56 грн.);

- 6 721,67 доларів США (еквівалент 142 922,62 грн.) - заборгованість за відсотками за користування кредитом, в тому числі сума простроченої заборгованості за процентами в розмірі 6 438,59 доларів США (еквівалент 135 666,36 грн.), сума поточної заборгованості за процентами в розмірі 148,70 доларів США (еквівалент 3 161,80 грн.) ;

- 3 відсотки річних в розмірі 134,38 доларів США (еквівалент 2 857,39 грн.);

- 1 921,10 доларів США (еквівалент 40 848,18 грн.) - пеня, нарахована у зв'язку з несзоєчасною сплатою процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Також просять стягнути судові витрати у розмірі 3654 грн.

В позові вказано, що в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Кредитним договором між ПАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 24/08.03-п від 04.07.2008 р. Відповідно до умов Договору поруки ОСОБА_2 на добровільних засадах поручається перед Банком щодо виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін, умови повернення та сплати яких встановлюється Кредитним договором. Згідно з п. 4 Договору поруки, у разі невиконання зобов'язань за кредитним договором відповідачі відповідають перед банком як солідарні боржники. Позивач вказує, що в зв'язку з порушення умов Кредитного договору 03.11.2014 року на адресу ОСОБА_2 листом №8330/1-2.15 направлено вимогу про повернення всієї суми заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором. Проте погашення заборгованості на даний час не здійснено. Тому вони змушені були звернутися до суду з відповідним позовом.

Вказана позовна заява була подана до суду 02 лютого 2015 року і за результатами автоматичного розподілу справи була передана на розгляд судді Уманського міськрайонного суду ОСОБА_7, який 14 лютого 2015 року виніс ухвалу про відкриття провадження у даній цивільній справі. В послідуючому у зв»язку з тим, що суддю ОСОБА_7 було звільнено з посади судді, - 18.11.2015 року у даній цивільній справі було проведено повторний автоматизований розподіл за результатами якого справу було передано судді Мазуренко Ю.В.

27.05.2015 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ВТБ Банк», третя особа ОСОБА_2, про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, визнання договору іпотеки припиненим. В позові ОСОБА_1 вказує, що під час підготовки до підписання зазначеного кредитного договору та під час його виконання ПАТ «ВТБ Банк» допустив порушення законодавства України в сфері споживчого кредиту у зв'язку з чим були порушені його права та інтереси. В заяві зазначає, що 04 липня 2008 року між ним та ВАТ «ВТБ Банк», перейменованим в ПАТ «ВТБ Банк» було укладено кредитний договір № 24-08.03, згідно якого банк надав йому кредит в сумі 36 669 доларів США, на придбання однокімнатної квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1. Зазначає, що відповідно до п.2 ч. 7 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживчий кредит може видаватись на придбання житла, тому він являється споживачем кредитної послуги. Вказує, що кредитний договір укладено з чисельними та грубими порушеннями норм цивільного законодавства, ЗУ «Про захист прав споживачів», відомчих документів НБУ, інших нормативних актів, тому підлягає визнанню недійсним. Просить визнати недійсним кредитний договір № 24-08.03 від 04 липня 2008 року, укладеному між ВАТ «ВТБ Банк», перейменоване в ПАТ «ВТБ Банк», в особі керуючого відділенням № 3 Черкаської філії Банку Дзисюка Сергія Руслановича та ОСОБА_1; визнати недійсним договір іпотеки від 04 липня 2008 року на квартиру АДРЕСА_1; визнати припиненим трьохсторонній договір поруки від 04 липня 2008 року, що укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ПАТ «ВТБ Банк».

28.05.2015 року Уманським міськрайонним судом було винесено ухвалу про об'єднання зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ «ВТБ Банк», третя особа ОСОБА_2, про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, визнання договору іпотеки припинениміз первісним позовом ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду від 13 липня 2015 року було призначено судову економічну експертизу за клопотанням відповідача-позивача ОСОБА_1 про призначення судово-економічної експертизи та провадження по справі було зупинено. 14.01.2016 року на адресу суду надійшов висновок № СЕ2015/062 від 29.12.2015 року судового експерта Жукової О.В. за результатами проведення судово-економічної експертизи. 18 січня 2016 року ухвалою Уманського міськрайонного суду відновлено провадження по справі та призначено дану цивільну справу до судового розгляду.

Представник позивача по первісному позову та представник відповідача по зустрічному позову - Сироватська О.М. в судовому засіданні первісний позов підтримала, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та вказувала, що зустрічний позов вони не визнають, оскільки він безпідставний і необґрунтований. 06.07.2015 року на адресу суду від ПАТ «ВТБ Банк» надійшло заперечення на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1, в якому зазначено, ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 досягли усіх істотних умов в укладеному кредитному договорі від 04.07.2008 року. Вказують, що в Додатку № 1 до Кредитного договору зазначено, що у п. 10.4 Кредитного договору, детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інші фінансові зобов'язання споживача. Крім того, у п. 2.4 Кредитного договору вказано, що підписанням договору позичальник підтверджує, що він перед укладенням кредитного договору письмово ознайомлений з інформацією про особу і місцезнаходження банку, про умови кредитування та умови договорів забезпечення, а також про орієнтовну сукупну вартість кредиту та послуг з оформлення договорів застави та страхування. Таким чином, підписавши 04.07.2008 року Кредитний договір № 24-08.3 позичальник погодився з усіма його умовами, в тому числі з положеннями закріпленими у п. 4.4., 6.5 Договору. На підставі фактів викладених в запереченні, просять відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та вказують, що останнім не наведено жодних підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Одночасно під час розгляду справи по суті між представниками сторін велись переговори з приводу вирішення спору шляхом взаємних домовленостей і реалізації об»єкту нерухомості та погашення суми заборгованості по кредиту і справа у зв»язку з цим неодноразово відкладалась за клопотанням учасників судового розгляду.

Відповідачза первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, на адресу суду подав заяву в якій просив розгляд справи проводити у його відсутність, за участю його представника ОСОБА_6 23.05.2016 року на адресу суду від відповідачаза первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1, надійшла заява про застосування наслідків пропуску строку давності, в якій він вказував, що у 2013 році він отримав виписку документів Банку по кредитному договору, відповідно до якого підтверджується, що перше порушення умов Кредитного договору, а саме погашення основної суми кредиту та відсотків за його користування, відбулося 09.01.2009 року. Цією випискою також підтверджуються подальші порушення умов кредитного договору на протязі 2009 року по 13.08.2016 року. Вказував, що з 09.01.2009 року розпочався перебіг позовної давності, оскільки з січня 2009 року Банку було достовірно відомо про порушення ним умов кредитного договору. Тому просить відмовити ПАТ «ВТБ Банк» в задоволенні позовних вимог.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та третя особа по зустрічному позову, - в судовому засіданні первісний позов не визнала та просила відмовити в його задоволені, застосувавши при цьому строк позовної давності. 03.03.2015 року на адресу суду відповідач ОСОБА_2 надіслала заперечення в якому вказувала, що 04.07.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «ВТБ Банк», перейменоване в ПАТ «ВТБ Банк», укладено кредитний договір № 24-08.03, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 36 669,00 доларів США. 04.07.2008 року між нею та Банком було укладено договір поруки, відповідно до якого вона взяла на себе зобов'язання перед Банком відповідати по борговим зобов'язанням ОСОБА_1 В запереченні вона вказує, що позов Банку про стягнення з неї, як поручителя, боргу по Договору не визнає, оскільки Банком пропущено строк для звернення до неї, як поручителя, з даним позовом. Після укладення 04.07.2008 року договору поруки між нею та Банком, вона не отримувала жодного листа Банку, в якому їй повідомлялось про порушення ОСОБА_1 умов Договору. Тільки в середині листопада 2014 року вона отримала лист - вимогу Банку з якої довідалась про порушення ОСОБА_1 умов кредит договору, а на початку лютого 2015 року отримала копію позовної заяви Банку про стягнення заборгованості з неї та ОСОБА_1 солідарно. В заперечені зазначено, що відповідно до п. 8.1 Договору погашення кредиту здійснюється Позичальником (ОСОБА_1.) щомісячно ануїтетним платежем в період з 01 по 08 число кожного місяця. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. ОСОБА_2 вказує, що договором поруки, укладеним між нею та Банком, не встановлено строку, після якого порука припиняється. Пунктом 12 Договору поруки передбачено, що «…Цей Договір вступє в дію з моменту підписання його підписання і діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором…», однак дана умова Договору поруки не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 251, 252 ЦК України. Виходячи із цього, підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. ОСОБА_1 на протязі всього часу дії Договору своєчасно і в повному обсязі сплачував кошти на погашення кредиту, однак починаючи з квітня 2014 року він припинив погашати кредит. Останній платіж ним було зроблено в 28 березня 2014 року у зв'язку з чим виникла заборгованість по кредиту. Таким чином, перебіг шестимісячного строку пред'явлення вимоги до неї як поручителя розпочався 08 квітня 2014 року та закінчився 08 жовтня 2014 року. Саме в цей період часу банк мав законне право звернутись до неї, як поручителя, про дострокове повернення кредиту. Банк пред'явив до неї вимогу про дострокове погашення кредиту 27 січня 2015 року моментом подачі позовної заяви, оскільки його лист - вимога до неї від 03.11.2014 року, про дострокове повернення кредиту, суперечить вимогам закону. на підставі вищевикладеного просить відмовити ПАТ «ВТБ Банк» в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 24-08.03 від 04.07.2008 року.

Представник відповідача ОСОБА_1 по первісному позову та представник позивача ОСОБА_1 по зустрічному позову - ОСОБА_6 в судовому засіданні первісний позов не визнав, посилаючись на обставини, що викладені в запереченнях за підписом відповідача по первісному позову. Також він вказував, що зустрічний позов є обґрунтованим і просив суд задоволити його в повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладені в зустрічному позові.

Вислухавши представників сторін, відповідача по первісному позову та третю особи по зустрічному позову ОСОБА_2, вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати оригіналу.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 04 липня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», перейменованим в ПАТ «ВТБ Банк», в особі керуючого відділенням № 3 Черкаської філії Банку Дзисюка Сергія Руслановича,та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 24-08.03, згідно якого банк надав останньому кредит у розмірі 36 669,00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути кредит в строк до 03 липня 2028 року включно.

Банком своє договірне зобов'язання було виконано в повному обсязі. При цьому відповідач ОСОБА_1 зобов'язання по Кредитному договору не виконує, згідно з умовами кредитного договору, і тому утворилась заборгованість за кредитним договором, яка відповідно до розрахунку заборгованості проведеної банком на час звернення до суду з відповідним позовом становить 37 614 доларів США, 07 центів, що станом на 25.12.2014р. за офіційним курсом НБУ (1 долар США = 15,77087грн.) еквівалентно - 593 206,61 грн. 61 коп., з них:

загальна заборгованість по кредиту становить 33 553 долари США 66 центів, що становить 529 170 грн. 41 коп., (за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 25.12.2014р. 1 долар США = 15,77087 грн., ), в тому числі:

- строкова заборгованість по кредиту становить 32 934 долари США 14 центів, що становить 519 400 грн. 04 коп.;

- прострочена заборгованість по кредиту становить 619 долари США 52 центів, що становить 9 770 грн. 37 коп.;

загальна заборгованість по сплаті процентів по кредиту становить 3 582 долари США 96 центів, що становить 56 506 грн. 40 коп., в тому числі:

- прострочена заборгованість по сплаті процентів становить 3 256 долари США 74 центів, що становить 51 361 грн. 62 коп;

- строкова заборгованість по сплаті відсотків, нарахованих за період з 01.12.2014р. по 25.12.2014р. становить 326 долари США 22 центів, що становить 5 144 грн. 77 коп.;

пеня за несвоєчасну сплату процентів становить 324 долари США 40 центів, що становить 5 116 грн. 07 коп.;

30 процентів річних за несвоєчасне повернення кредиту становить 99 доларів США 45 центів, що становить 1 568 грн. 41 коп.;

3% річних за весь час прострочення сплати процентів становить 53 доларів США 60 центів, що становить 845 грн. 32 коп.

В послідуючому позовні вимоги були збільшені позивачем і вже у заяві про збільшення позовних вимог сума заборгованості вказана відповідно до розрахунку заборгованості проведеної банком в сумі ( при цьому детальний розрахунок із врахуванням суми збільшених позовних вимог, після подачі позовної заяви до суду з відповідним предметом і підставами ,- до заяви про збільшення позовних вимог не додано): - 42 448,58 доларів США, що станом на 11.08.2015 року за офіційним курсом НБУ становить 902 582,19 грн., з них: 33 805,81 доларів США (еквівалент 718 811,39 грн.) - сума заборгованості за кредитом, в тому числі поточна заборгованість за кредитом в розмірі 32 300,01 доларів США (еквівалент 686 793,53 грн.), заборгованість за простроченим кредитом в розмірі 1 253,65 доларів США (еквівалент 26 656,30 грн.) та 30 відсотків річних - 252,15 доларів США (еквівалент 5 361,56 грн.); 6 721,67 доларів США (еквівалент 142 922,62 грн.) - заборгованість за відсотками за користування кредитом, в тому числі сума простроченої заборгованості за процентами в розмірі 6 438,59 доларів США (еквівалент 135 666,36 грн.), сума поточної заборгованості за процентами в розмірі 148,70 доларів США (еквівалент 3 161,80 грн.) та 3 відсотки річних в розмірі 134,38 доларів США (еквівалент 2 857,39 грн.); 1 921,10 доларів США (еквівалент 40 848,18 грн.) - пеня, нарахована у зв'язку з несзоєчасною сплатою процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір, відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Кредитним договором між ПАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 24/08.03-п від 04.07.2008 р..

Відповідно до умов Договору поруки ОСОБА_2 на добровільних засадах поручається перед Банком щодо виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін, умови повернення та сплати яких встановлюється Кредитним договором.

У відповідності до ст.553 цього Кодексу, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

15.09.2014 року та 03.11.2014 року на адресу відповідачів по первісному позову було направлено вимоги про повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, однак дані вимоги виконанні не були.

Відповідно до висновку № СЕ2015/062 від 29.12.2015 року судового експерта Жукової О.В. за результатами проведення судово-економічної експертизи, процентна ставка, зазначена у пункті 1.1 Кредитного договору у розмірі 14,0% річних, з урахуванням терміну кредитування з 04.07.2008 року по 30.07.2028 року, відповідає щомісячному платежу на погашення процентів, визначеному у графіку погашення кредиту. Виходячи із дослідницької частини висновку по першому питанню, щомісячний платіж на погашення процентів, визначений у додатку № 1 до Кредитного договору, з урахуванням терміну кредитування з 04.07.2008.року по 03.07.2028р., відповідає розміру процентної ставки в 14,0% річних. Дати відповіді на інші поставлені судом питання не представилось можливим.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з положеннями ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 (позика), якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Крім того, ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами ст.1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1ст. 628 ЦК України). Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ч.3 ст. 631 ЦК України).

Аналогічна правова позиція визначена і в спільній постанові судових палат у цивільних та господарських справах ВСУ від 23.09.2015 р. у справі № 6-1206цс15, згідно якої, згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. У відповідності до ч.1 та ч.3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому (позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У відповідності до ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках та на умовах, встановлених законом, оскільки кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті. Це також зазначив Пленум Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.12 постанови №5 від 30 березня 2012 року « Про практику застосування судами закону при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»,- якщо кредит правомірно виданий в іноземній валюті та позивач просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч.3 ст.533 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Однак до матеріалів позову позивачем і відповідно при розгляді справи в суді представниками сторін не додавались докази на підтвердження обставин з приводу періоду проведення платежів та сум, які підлягали до сплати по відповідних періодах згідно з умовами кредитного договору.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою.

Як уже зазначалось, відповідно до ст. ст. 553-554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Частиною 2 ст. 553 ЦК України встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до п. 1 Договору поруки від 04.07.2008 року поручитель ОСОБА_2 прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником ОСОБА_1 його зобов'язань перед Кредитором (банком) за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.

Відповідно до п. 12 договору поруки, даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя.

.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду до поручителя протягом шести місяців з цієї дати.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін в судовому засіданні позичальником спочатку виконувались зобов'язання за кредитним договором. В послідуючому, протягом часу дії договору позичальник допускав порушення його умов.

В даному випадку, у зв'язку з невиконанням умов укладеного кредитного договору позичальником банк звернувся до суду з відповідним позовом в 02.02.2015 року. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні і в запереченні на позов , в тому числі вказувала на необхідність відмові у позові у зв»язку із пропуском, встановлених чинним законодавством строків звернення до суду, тобто наполягали на застосуванні строку позовної давності.

У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Як роз'яснено у п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з частиною 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Строк дії договору і умови (підстави) його припинення визначається договором або законом, і він не є строком позовної давності, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права і який може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В зв'язку з тим, що відповідачі ОСОБА_1 свої зобов'язання по договору кредиту належним чином не виконав, тому первісний позов підлягає до часткового задоволення відповідно до розрахунку суми заборгованості, яка вказана в позовній заяві за виключенням пені, обрахунок якої в порушення вимог чинного законодавства проведений в доларах США і яка стягується паралельно із штрафними санкціями .Підстав для стягнення суми заборгованості солідарно, в тому числі і з поручителя ОСОБА_2 суд не вбачає, у зв»язку із закінченням на момент звернення до суду строку позовної давності , на що вказувала відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні наполягаючи на застосуванні відповідних положень чинного законодавства до даних правовідносин.

Крім того згідно правил ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_1 . на користь Банку необхідно стягнути судовий збір в сумі 3654 гривні сплачений позивачем при зверненні до суду.

Що стосується зустрічної позовної заяви, судом встановлене наступне.

04 липня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», перейменованим в ПАТ «ВТБ Банк», в особі керуючого відділенням № 3 Черкаської філії Банку Дзисюка Сергія Руслановича,та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 24-08.03, згідно якого банк надав останньому кредит у розмірі 36 669,00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути кредит в строк до 03 липня 2028 року включно.

Банком своє договірне зобов'язання було виконано в повному обсязі. При цьому відповідач ОСОБА_1 зобов'язання по Кредитному договору не виконує, згідно з умовами кредитного договору, і тому утворилась заборгованість за кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 24-08.03 від 04.07.2008 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1,яка належить йому на підставі договору купівлі - продажу квартири від 01.07.2008 року, для забезпечення виконання зобов'язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати коштів за користування кредитом, комісій, пені та інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором № 24-08.03 від 04.07.2008 року.

Згідно п.4.2 іпотечного договору в разі невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором та/або цим договором, іпотекодержатель має право достроково стягувати наданий кредит незалежно від встановленого строку виконання зобов'язання та задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У відповідності до ст. 215 ЦК України та п.8 постанови Пленуму Верховного суду №9 від 06.11.2009 року, підставою недійсності правочину є недодержання сторонами саме на момент вчинення такого правочину вимог встановлених недійсності ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» - іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає випадки припинення іпотеки, а саме іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізації предмета іпотеки, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним, з інших підстав, передбачених цим законом. При цьому зміна основного зобов'язання не є підставою припинення відносин іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що сторони погодили положення кредитного договору з усіх істотних умов договору, обумовили обсяг взаємних прав та обов'язків, обсяг відповідальності за порушення умов договору тощо.

Відповідно до п. 2.4 Кредитного договору зазначено, що підписанням договору позичальник підтверджує, що він перед укладенням цього договору письмово ознайомлений з інформацією про особу і місцезнаходження банку, про умови кредитування та умови договорів забезпечення, а також про орієнтовну сукупну вартість кредиту та послуг з оформлення договорів застави та страхування.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р.№ 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК(статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", у п.7 якої зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За своєю правовою природою договір є правочином та основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

В ст. 203 ЦК України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з кредитного договору, ОСОБА_1 при укладенні вказаного договору були відомі усі суттєві умови договору, про що свідчать його особисті підписи в кредитному договорі, та не існувало ніяких інших умов, які б примусили останнього прийняти умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно правил частини 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Посилання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1, якими він обґрунтовує позовні вимоги, є безпідставними, оскільки останній сам уклав кредитний договір з відповідачем на підставі вільного волевиявлення, і ставлячи підпис, вважав його справедливим.

Тобто, при підписанні кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , що викладені в зустрічному позові, в тому числі про визнання недійсним кредитного договору № 24-08.03 від 04.07.2008 року, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На позивача покладений обов'язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України - позивач по зустрічному позову та його представник повинні були довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 ЦПК України, зазначені ними обставини. Однак таких доказів вони не надали і не ставили питання в судовому засіданні про їх витребування. Таким чином, при викладених обставинах, у зв'язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві - зустрічний позов не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58-60, 88,208, 209, 212, 214, 215, ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ПАТ «ВТБ Банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ( паспорт серія НОМЕР_2, що виданий Уманським МВ УМВС України в Черкаській області 30 травня 2003 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ПАТ «ВТБ Банк»( 01004, м.Київ бульвар Тараса Шевченка/вул.Пушкінська, буд. 8/26, ІПН 143593126655, МФО 321767, код ЄДРПОУ 14359319) заборгованість за Кредитним договором №24-08.03 від 04.07.2008 року, в сумі 37 289 доларів США 67 центів, з них:

- загальна заборгованість по кредиту становить 33 553 долари США 66 центів;

- загальна заборгованість по сплаті процентів по кредиту становить 3 582 долари США 96 центів;

- 30 процентів річних за несвоєчасне повернення кредиту становить 99 доларів США 45 центів;

- 3% річних за весь час прострочення сплати процентів становить 53 доларів США 60 центів.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» судовий збір в сумі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) гривні.

В задоволені іншої частини позовних вимог по первісному позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «ВТБ Банк», третя особа ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, визнання договору поруки припиненим - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ю.В. Мазуренко