Ухвала суду № 63134095, 01.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 року м. Київ К/800/51812/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Вока-Львів» ЛТД до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року Спільне українсько-польське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Вока-Львів» ЛТД (далі - позивач, ТОВ «Вока-Львів») звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова від 17.03.2010 року за № 0000542321/0, № 0000552321/0, № 0000562321/0.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2010 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідач від 17.03.2010 року № 0000542321/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2507299 грн. 20 коп.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 17.03.2010 року за №0000552321/0; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем доведено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, що свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення відповідача від 17.03.2010 року № 0000542321/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2507299 грн. 20 коп. та податкового повідомлення-рішення відповідача від 17.03.2010 року за №0000552321/0. В іншій частині позивачем визнано порушення норм чинного на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в іншій частині.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року: апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року в справі № 2а-8770/10/1370 залишено без задоволення; заяву Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова про закриття провадження у справі задоволено; постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року у справі № 2а-8770/10/1370 визнано нечинною та провадження у справі закрито.

Суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що постанова суду першої інстанції відповідає встановленим ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України вимогам щодо законності та обґрунтованості судових рішень у адміністративних справах, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. В той же час, судом встановлено, що позивача ліквідовано, що є підставою для визнання рішення суду першої інстанції нечинним та закриття провадження у справі.

Державну податкову інспекцію у Галицького району м. Львова замінено правонаступником Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У поданій касаційній скарзі відповідач заявив вимоги про зміну рішення суду апеляційної інстанції, як такого, що постановлене із порушенням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції скасувати та провадження у справі закрити. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем занижено податок на прибуток чим порушено п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; занижено суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість чим порушено п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». В той же час, судом апеляційної інстанції не враховано зазначені доводи податкового органу, оскільки рішення суду першої інстанції по суті не переглядалось, що є підставою для зміни ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт від 25.02.2010 року за № 794/23-209/23269259.

У висновках вказаного акту перевірки зазначено, що:

- позивачем занижено податок на прибуток в сумі 1394790 грн. 00 коп. чим порушено п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

- позивачем занижено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 1183481 грн. 00 коп., чим порушено вимоги п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- порушення позивачем ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» та п. 4.2 Положення про збір на право використання місцевої символіки, затверджене Ухвалою Львівської міської Ради від 24.06.2004 року за №1492.

На підставі зазначених висновків відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.03.2010 року:

- № 0000542321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2510622 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж 1394790 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції 1115832 грн. 00 коп.;

- № 0000552321/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1775222 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж 1183481 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції 591741 грн. 00 коп.;

- № 0000562321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі збору на право використання місцевої символіки в розмірі 2421 грн. 10 коп., в тому числі основний платіж 1614 грн. 10 коп. та штрафні (фінансові) санкції 807 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Як вбачається із доводів касаційної скарги, фактично відповідач вважає помилковим висновки судів попередніх інстанцій про те, що податкове повідомлення-рішення від 17.03.2010 року № 0000542321/0, в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2507299 грн. 20 коп., та податкове повідомлення-рішення від 17.03.2010 року за №0000552321/0 є протиправними, оскільки позивачем порушено вимоги п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За замістом ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Факт реального здійснення господарських операцій, що надавав позивачу право на формування податкового кредиту судами встановлений з огляду на надані первинні бухгалтерські документи та виходячи із аналізу змісту господарських операцій.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно встановлено судами попередніх інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не порушено вимог пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при здійсненні господарських операцій з ПП «Центрстильінвест».

Крім того, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач сплатив вартість робіт згідно Договорів, що підтверджується банківськими виписками.

Податковим органом не надано доказів невиконання позивачем перед контрагентами своїх зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив розрахунок із контрагентами в безготівковій формі, а тому у відповідності до зазначеної вище норми отримав право на збільшення валових витрат.

Таким чином, у відповідача відсутні належні правові підстави для висновку про порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, відповідно до якої законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по господарських операціях з із контрагентам у перевіряє мий період, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимог у вищезазначеній частині.

Як вбачається із матеріалів справи, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 26.03.2013 року представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з ліквідацією Спільного українського-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Вока-Львів» ЛТД - позивача у справі, що підтверджено ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.06.2011 року у справі № 31/174-2010.

Пунктом 5 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, судом першої інстанції при ухваленні постанови від 1 грудня 2010 року, не допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для її скасування чи зміни, а тому, у зв'язку з ліквідацією позивача та з урахуванням, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, судом апеляційної інстанції відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України правильно визнано нечинним рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі № 2а-8770/10/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна