Ухвала суду № 63132883, 29.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2016 року м. Київ К/800/20260/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015 року по справі № 2а/0470/13276/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінінг-Сервіс» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Клінінг-Сервіс» звернулось до суду з позовною заявою до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 вересня 2012 року №0104772301 щодо сплати податку на прибуток на загальну суму 281464,95 грн. та №0104762301 щодо сплати податку на додану вартість на загальну суму 714512,79 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 року відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Лівобережною ОДПІ міста Дніпропетровська проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Клінінг-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки складено акт від 07.08.2012 року №2969/22/32898455 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінінг-Сервіс».

В акті перевірки викладені висновки податкового органу про порушення ТОВ «Клінінг-Сервіс» пп. 1.22.1 п. 1.22, п. 1.23, п. 1.25 ст. 1, пп.4.1.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР), пп. 14.1.13, пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 , пп. 135.1, пп.135.5.4 п. 135.5, пп.135.1 ст.135, пп. 137.1 ст.137 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну на загальну суму 593231,00 грн.; пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1 ст.200, п. 201.7, п.201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 226024,00 грн.; пп. 4.2.1 п.4.2 ст.4, ст.6, п.8.1 ст.8, п.17.2 ст.17, п.19.2 ст.19, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV) та п. 127.1 ст.127, п.164.1 ст.164, п. 167.1 ст.167, пп.168.1.1, пп.168.1.2 п. 168.1 ст.168, пп. 170.1.2 п. 170.1 ст.170 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено зрушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6765,38 грн.; п.119.2 ст.119, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, а саме: за перевіряємий період не вказані суми, виплачені фізичним особам - підприємцям, за ознакою доходу за період з 2009 року по 2010 рік « 42», за період з 2011 року по 2012 рік « 157».

На підставі вказаного акту перевірки Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 вересня 2012 року щодо сплати податку на прибуток №0104772301 на загальну суму 281464,95 грн. та повідомлення-рішення від 10 вересня 2012 року щодо сплати податку на додану вартість №0104762301 на загальну суму 714512,79 грн.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - договори, рахунки, податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, рахунки-фактури та ін.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону № 168/97-ВР, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як було вірно встановлено апеляційним судом, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, в той же час, акт перевірки не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагентів позивача станом на дату їх виписки.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Разом з тим, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015 року по справі № 2а/0470/13276/12 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Борисенко І.В. підпис Юрченко В.П.