Ухвала суду № 63131376, 01.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА[1]

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - судді Кирилюк Г.М.

суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року про забезпечення позову,

встановила:

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» ( далі- ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту №11312208000 від 07.03.2008 року в розмірі 397 633,11 доларів США та пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів за кредит в розмірі 2 325 141,26 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, що укладений 07.03.2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, а саме: квартиру №116, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул.Бориспільська, буд.26-В, житловою площею 37, 10 кв.м., яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07.03.2008 року.

Також позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру №116, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул.Бориспільська, буд.26-В та на даний час відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстрована за ОСОБА_2

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року заяву задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.05.2016 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року та постановити нову, якою у задоволенні заяви ПАТ «УкрСиббанк» про забезпечення позову відмовити.

Свої доводи мотивує тим, що заява про вжиття заходів забезпечення позову не містила жодних причин, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; позивачем не було надано жодного доказу необхідності застосувати такий вид забезпечення позову, як арешт. Суд першої інстанції належним чином не дослідив вимоги та положення договору про надання споживчого кредиту від 07.03.2008 року та іпотечного договору №1332 від 07.03.2008 року, що були укладені між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, оскільки саме ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 є сторонами цих договорів та саме між ними склалися кредитні правовідносини, а також взаємні права та обов'язки, при цьому жодних правових наслідків для третіх осіб договори не несуть.

Спірна квартира на момент винесення оскаржуваної ухвали не належала ОСОБА_1, оскільки останній її відчужив за договором купівлі-продажу квартири від 06 травня 2016 року. У зв'язку з накладенням арешту він позбавлений можливості реалізувати своє право власності на квартиру.

У судовому засіданні представник ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до п.2 ч.1ст.152 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, позивач виходив з положень п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України та тієї обставини, що квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки за договором іпотеки від 07 березня 2008 року. Внаслідок незаконних дій право власності на вказану квартиру перейшло та зареєстровано за ОСОБА_2 На даний час відповідачі мають можливість розпорядитись предметом іпотеки. Відчуження предмету іпотеки на користь третіх осіб тягне за собою необхідність подачі додаткових позовів, що призведе до неможливості фактичного виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1 становить 13 000 978, 70 грн. Останній від добровільного повернення кредитних коштів ухиляється.

Постановляючи ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності, суд першої інстанції виходив із змісту заявлених позовних вимог, а також того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1,3 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Відповідно до п.4 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вбачається, що згідно п.1 ч.1 ст.152 ЦПК позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами існує спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №11312208000 від 07.03.2008 року, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності ( права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже, в даному випадку між сторонами дійсно виник спір, а захід забезпечення позову застосований для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду.

Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на порушення норм процесуального права при розгляді заяви щодо забезпечення позову є безпідставними.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування з наведених у апеляційній скарзі доводів не вбачається.

Керуючись ст. 307, 312, 315, 317 ЦПК України колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді:

Справа №22-ц/796/14486/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Колесник О.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.