Рішення № 63126907, 28.11.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/10357/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 листопада 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області

у складі : головуючого судді Мацунича М.В.

суддів : Готри Т.Ю., Бисаги Т.Ю.,

з участю секретаря : Кухти М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Дельта Банк на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 вересня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1 де третьою особою без самостійних вимог є ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, -

в с т а н о в и л а :

26 серпня 2015 року ПАТ Дельта Банк звернулось у суд із позовом до ОСОБА_2 та третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_1 в якому просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмету іпотеки у власність Банку. Проте, 29 вересня 2015 року на виконання ухвали суду від 31.08.2015 року, ПАТ Дельта Банк подав позовну заяву в новій редакції з якої вбачається, що відповідачем являється ОСОБА_1, а третьою особою без самостійних вимог ОСОБА_2 стосовно вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Позов мотивовано тим, що 27.02.2008 року між ТзОВ Український промисловий банк, наразі ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №132-022/ФК-08, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 200000,00 гривень на строк з 27.02.2008 року по 23.02.2023 року на споживчі цілі. З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за кредитним договором, іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,097 га., яка розташована за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Вірменська, 39.

Позичальник - умови кредитного договору належним чином не виконував, у звязку із чим, станом на 31.07.2015 року за Відповідачем утворилась заборгованість у сумі 106091,20 гривня. Позивач просив суд, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме, земельну ділянку, шляхом визнання права власності на неї за ПАТ Дельта Банк.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13.09.2016 року в позові ПАТ Дельта Банк, відмовлено.

На дане рішення суду, представник ПАТ Дельта Банк в особі ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати таке рішення, та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі. Мотивує свої вимоги тим, що рішення суду є незаконним, оскільки винесене в порушення вимог норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні апеляційної інстанції, відповідач ОСОБА_1, і третя особа ОСОБА_2, заперечили вимоги апеляційної скарги та просили відхилити таку, а рішення суду першої інстанції залишити без змін із підстав наведених у запереченні до апеляційної скарги.

Представник - ПАТ Дельта Банк у судове засідання не зявився, але повідомлявся належним чином про час та місце судового розгляду, та заяви про відкладення розгляду справи не подавав. А звідси, виходячи з вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України та зважуючи на приписи ст. 303-1 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати скаргу у відсутності сторони, що не зявилась.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, пояснення сторін, що зявились та обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального й процесуального права при винесенні оспорюваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 212 - 214 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства, і, всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається, рішення в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, а висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності й підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам закону, ухвалене в справі рішення суду не відповідає у цілому. Та через це підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відхилення позовної вимоги за інших мотивів.

За правилами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У силу вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. А звідси, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. А ч. 3 ст. 60 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення в справі, і щодо яких у сторін виникає спір.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що з метою забезпечення виконання грошових зобовязань за кредитним договором №132-022/ФК-08 від 27.02.2008 року, іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,097 га, яка розташована за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Вірменська, 39.

Також встановлено, що за відповідачем ОСОБА_2 рахується заборгованість у сумі 106091,20 гривня, що складається з тіла кредиту в сумі 104844,86 гривні та відсотків у сумі 1246,34 гривень.

Позивачем було направлено відповідачу ОСОБА_1, та третій особі ОСОБА_2 листи-вимоги від 06.08.2015 року за №31.4-08/3970/15 та №31.4-08/3971/15, відповідно до яких Банк повідомив про наявну заборгованість, і вимагав сплатити прострочену заборгованість у тридцятиденний строк, у разі незадоволення листів вимог, Банк розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно (а. с. 23-24).

Відповідно до змісту ч.ч. 1, 3 ст. 33 ЗУ Про іпотеку, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах 1, 3 ст. 36 ЗУ Про іпотеку зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 37 ЗУ Про іпотеку правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 ЗУ Про іпотеку, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки

Виходячи із припису абзацу 4 п. 4.1. Іпотечного договору № 132/Zфkin-08 від 27.02.2008 року, Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати Предмет іпотеки у наступних випадках:

порушення Іпотекодавцем (Позичальником) обовязків за цим та/або Кредитним договором та невиконання вимог Іпотекодержателя про дострокове виконання Основного зобовязання, а.с. 15.

Згідно п. 4.3. Іпотечного договору № 132/Zфkin-08 від 27.02.2008 року, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог Іпотекодержателя, передбаченим п. 4.4. цього Договору, а.с. 16.

За правилами підпункту 4.4.1. п. 4.4. Іпотечного договору № 132/Zфkin-08 від 27.02.2008 року, у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачених п.4.1. цього Договору, Іпотекодержатель вправі задоволити свої вимоги одним із наступних способів: шляхом прийняття Іпотекодержателем предмета іпотеки у власність у рахунок виконання Основного зобовязання. Цей іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки, а.с. 16.

Слід зазначити, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема, із правочинів (ч. 1 ст. 328 цього Кодексу).

А, ст. 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 ЗУ Про іпотеку, статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 ЗУ Про іпотеку).

А звідси, ПАТ Дельта Банк звертаючись у суд з позовом до ОСОБА_1 де третьою особою без самостійних вимог є ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності, предявив таку позовну вимогу в супереч вимог статей 33, 36, 37 і 39 ЗУ Про іпотеку, та відповідного застереження зазначеного у підпункті 4.4.1. п. 4.4. Іпотечного договору № 132/Zфkin-08 від 27.02.2008 року.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 року у справі №6-2457цс16, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для усіх судів України.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити, саме із цих мотивів.

Перевіряючи доводи суду першої інстанції стосовно того, що позов про задоволення вимог іпотекодержателя подано до сплину тридцяти днів із дня отримання вимоги про порушення зобовязання за кредитним договором, а отже, порушено право відповідача на добровільне погашення заборгованості, то такий є помилковим, і таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 35 ЗУ Про іпотеку, у разі порушення основного зобовязання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобовязань, вимога про виконання порушеного зобовязання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення ч. 1 статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Аналіз даної статті вказує на те, що вимога про виконання порушеного зобовязання, стосується періоду протягом якого, слід виконати порушене зобовязання, яким є тридцятиденний строк. Тобто, у межах не більше тридцяти днів, повинно бути виконане порушене зобовязання, а не після спливу тридцяти днів.

Із матеріалів справи убачається, що позичальнику та іпотекодавцеві були направлені листи-вимоги від 06.08.2015 року, відповідно до яких Банк повідомляв про наявну заборгованість і вимагав сплатити прострочену заборгованість на протязі тридцятиденного строку, а у разі не задоволення листів-вимог, Банк розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно, а.с. 23-28.

Крім цього, у п. 37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012року № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин зазначено, що невиконання вимог ч. 1 ст. 35 ЗУ Про іпотеку про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобовязання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Отже, іпотекодержатель вправі був звернутись у суд до спливу тридцятиденного строку, оскільки, прострочена заборгованість так і не була погашена, позичальником або іпотекодавцем.

Стосовно долучення до матеріалів справи двох квитанцій від 15.01.2016 року і 17.02.2016 року, то такі були надані суду через 5 і 6 місяців відповідно, після звернення ПАТ Дельта Банк із позовом у суд.

Дані квитанції не являються доказом того, що у ПАТ Дельта Банк на момент звернення у суд із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на іпотечне майно, були відсутні правові підстави для такого позову. Такі квитанції, являються лише доказом того, що заборгованість по кредиту зменшилась на відповідні суми. А звідси, не являються достатньою самостійною підставою для відмови у позові із цього мотиву.

Ураховуючи наведені обставини, які вказують на те, що позовні вимоги заявлено у спосіб, який не передбачено нормами матеріального права. А звідси, виходячи з вимог ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки про те, що, не дивлячись на відмову позивачу в задоволенні позову, судом першої інстанції, проте, у задоволенні позову слід відмовити з інших мотивів, які повязані з неправильним обрання способу звернення у суд за захистом порушеного права. Через це, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Зважуючи на вищезазначене та керуючись вимогами статей 10, 11, 60, 212, 307, 309, 314, 316 і 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

р і ш и в :

апеляційну скаргу скаргу Публічного акціонерного товариства Дельта Банк, задоволити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 вересня 2016 року, скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У позові Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1 де третьою особою без самостійних вимог є ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили.

Головуючий : _______

Судді : _______

_______