Рішення № 63126922, 21.11.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 305/2537/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 листопада 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Бондаренка Ю.О., Бисаги Т.Ю.,

при секретарі: Сочка І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду від 18 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Водицька сільська рада Рахівського району, Управління Держземагенства у Рахівському районі Закарпатської області, ОСОБА_5, Реєстраційна служба Рахівського районного управління юстиції про визнання права власності на земельну ділянку, визнання права позивача користуватися дорогою (проїздом), усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, зобовязання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою та будинком, визнання державного акту про право приватної власності на землю нечинним та скасування його та відшкодування моральної шкоди, а також за зустрічним позовом представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,15 га, на якій здійснив забудову - побудував житловий будинок, який своїм фасадом розвернутий до вказаної у паспорті забудови, проектної дороги шириною 6 м. та відповідним чином улаштував огорожу та ворота у свій двір. Через зазначену дорогу знаходиться земельна ділянка відповідача ОСОБА_4.

У жовтні 2005 року позивач звертався в ОСОБА_7 інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, за наслідками якого було складено акт №35, в якому зазначено, що позивач користується дорогою до житлового будинку, згідно з планом забудови та державного акту.

Восени 2011 року відповідач влаштував вздовж забору та перед самими воротами позивача огорожу, а також загородив собі частину підїзної дороги до земельної ділянки позивача власними воротами та огорожею таким чином, що позивач не в змозі заїхати автомобілем у двір свого будинку чи зайти пішки до нього цивілізованим способом через ворота.

18 грудня 2012 року ОСОБА_2 в інтересах позивача звернувся до відповідача з листом, у якому пропонував добровільно усунути перешкоди в користуванні позивачем будинком та прилеглою до нього дорогою.

Рішенням комісії Водицької сільської ради №1 від 03.04.2013 року рекомендовано позивачу та відповідачу провести інвентаризацію належних їм на праві власності земельних ділянок геодезичними приладами.

03.09.2013 року дружина позивача ОСОБА_8 за дорученням позивача звернулася до Рахівської РДА, де отримала відповідь, що згідно з державним актом позивача земельна ділянка з двох сторін обмежена двома дорогами по різні боки, та на момент надання відповіді позивачем проводиться відновлення меж земельної ділянки на місцевості й зазначено, що земельна ділянка позивача повністю відповідає державному акту та збільшення площі її території не виявлено.

Право власності позивача на житловий будинок, в доступі до якого відповідачем створені перешкоди, підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно. Даний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,15 га, яка належить позивачу на праві приватної власності.

Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, по межі В-Г земельна ділянка позивача межує із землями загального користування, що, на думку позивача, і є саме тією дорогою, яку собі відгородив відповідач.

У звязку із наведеним підлягає визнанню не чинним та скасуванню державний акт IV-ЗК №034356, виданий відповідачу 15.10.2002 року, як такий, що не відповідає Генеральному плану розбудови села Водиця 1973 року. Крім того, вказаний ОСОБА_7 акт суперечить Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), відповідно до якої всі записи мають бути зроблені чітко і акуратно, помарки і виправлення не допускаються. Вказаний державний акт виданий на імя відповідача всупереч п.1.10 цієї ж інструкції та підпункту «б» частини 2 ст.193 ЗК України 2001 року, оскільки при його виготовленні не погоджувалася «суміжна» межа з позивачем.

Своїми протиправними діями відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду в розмірі 15000 гривень, оскільки щодо останнього мала місце протиправна поведінка, внаслідок якої позивач змушений був захищати свої права в суді, нести витрати повязані з цим, хвилювати через те, що будь-який автомобіль не зможе підїхати до його будинку та зазнавати через ці обставини незручностей.

13 лютого 2014 року представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подав суду заяву, відповідно до якої він доповнив предмет та підставу позовних вимог вимогою щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, згідно з ОСОБА_7 актом ІІ-ЗК №007925 від 22.09.1997 року.

Дану заяву мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_4 не визнає право позивача на зазначену земельну ділянку, а тому, оскільки суміжний землекористувач ОСОБА_5, погодив ОСОБА_3 спільну межу, що свідчить про відсутність між ними межового спору, а в ОСОБА_7 акті була допущена описка, яка врахована при виготовленні технічної документації землеустрою та реєстрації речових прав на земельну ділянку ОСОБА_3, отже зазначене спростовує всі сумніви щодо прав позивача на вказану землю.

06 березня 2014 року представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подав до суду змінену позовну заяву, в якій зазначив, що у 2013 році ОСОБА_3 була виготовлена технічна документація землеустрою щодо своєї земельної ділянки та проведено кадастрову зйомку місцевості, в результаті чого здійснено опис меж земельної ділянки ОСОБА_3 та її привязку на місцевості відповідно до геодезичних координат та згідно з наведеними документами суміжний землекористувач ОСОБА_5 погодив ОСОБА_3 спільну межу, що свідчить про відсутність між ними межового спору, а помилка, що була допущена в ОСОБА_7 акті ОСОБА_3 щодо межі (Б-В) за державним актом, яка позначена літерами (Г-Д) в технічній документації, є по суті фактичною опискою, яка врахована при виготовленні технічної документації землеустрою та реєстрації речових прав на земельну ділянку ОСОБА_3

У звязку з вищезазначеним, крім вже заявлених позовних вимог, просить визнати право власності позивача на належну йому земельну ділянку, згідно з ОСОБА_7 актом ІІ-ЗК №007925 від 22.09.1997 року - в конфігурації та в межах, які визначені Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 21236820000:07:001:0019 в натурі (на місцевості), виготовленою Рахівським районним відділом Закарпатської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» Державного земельного агентства України речові права на яку зареєстровані 11.09.2013 року Реєстраційною службою Рахівського РУЮ під реєстраційним номером 153974621236 запис про право власності номер 2443799 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу) індексний номер 5760028 від 11.09.2013 року.

Позивач, посилаючись на зазначені у первісній позовній заяві від 13 липня 2013 року та на заяву 13 лютого 2014 року про збільшення позовних вимог ( доповнення позовних вимог) та на заяву про зміну позовних вимог, просив у суді першої інстанції :

- визнати право власності позивача на належну йому земельну ділянку, згідно з ОСОБА_7 актом ІІ-ЗК №007925 від 22.09.1997 року - в конфігурації та в межах, які визначені Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 21236820000:07:001:0019 в натурі (на місцевості), виготовленою Рахівським районним відділом Закарпатської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» Державного земельного агентства України речові права на яку зареєстровані 11.09.2013 року Реєстраційною службою Рахівського РУЮ під реєстраційним номером 153974621236 запис про право власності номер 2443799 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу) індексний номер 5760028 від 11.09.2013 року;

- визнати його право користуватися дорогою (проїздом), що прилягає до належної йому земельної ділянки зі сторони, позначеної в ОСОБА_7 акті літерами Б-А шириною 5 м., зокрема, але не виключно для проїзду вантажним автомобілем;

- усунути перешкоди в користуванні позивачем своїм житловим будинком та земельною ділянкою, розташованими за адресою: с. Водиця, вул. Івана Франка, 17, Рахівського району, Закарпатської області, шляхом демонтажу улаштованих відповідачем: (а) огорожі вздовж межі, позначеної літерами Б-А в державному акті ІI-ЗК №007925 від 22.09.1997 року та (б) воріт на дорозі, що веде до вказаної земельної ділянки та будинку позивача;

- зобовязати відповідача не чинити позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою та будинком за адресою: с. Водиця, вул. Івана Франка, 17, Рахівського району, зокрема, заборонивши йому вчиняти будь-які дії, які б порушували або обмежували право приватної власності позивача на вказану земельну ділянку та житловий будинок;

- визнати недійсним та скасувати виданий ОСОБА_4 ОСОБА_7 акт про право приватної власності на землю IV_ЗК №034356 від 15.10.2002 року, скасувавши його;

- стягнути з відповідача на користь позивача 15000 гривень моральної шкоди;

- вирішити питання судових витрат, визначивши до відшкодування позивачу 1067,60 гривень по сплаті судового збору та 15200 гривень по наданню правової допомоги.

У лютому 2014 року представник відповідача ОСОБА_6 в інтересах відповідача ОСОБА_4 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 мотивовано тим, що державний акт, виданий на імя ОСОБА_3, містить у собі відомості, які не відповідають дійсним обставинам справи, у звязку із чим даний документ підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Так, згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки та опису меж даного Державного акту одним із суміжних землекористувачів із західної сторони земельної ділянки являється ОСОБА_9 межа від Б до В (довжина 73,2). Разом з тим, з технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, яку додав позивач, вбачається, що із західної сторони земельної ділянки суміжним землекористувачем являється гр. ОСОБА_5 межа від Г до А. (довжина 70,39).

З метою усунення суперечностей та виявлення дійсних обставин справи, представником позивача отримано копію Державного акту на право власності на землю, виданого на імя ОСОБА_5, з якого вбачається, що суміжним землекористувачем, згідно з описом меж від В до Г земельної ділянки №2, являється ОСОБА_10 батько ОСОБА_3, а не ОСОБА_9, як зазначено у ОСОБА_7 акті на право власності на землю ОСОБА_3. Таким чином у зазначеному державному акті внесені неправдиві відомості, які фактично не відповідають дійсним обставинам справи.

Зазначає, що факт встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі, власником якої являється ОСОБА_3 і законності одержання ним документа, що посвідчує його право на зазначену присадибну земельну ділянку, піддається сумніву.

Позивач, посилаючись на зазначені обставини , у зустрічній позовній заяві просив у суді першої інстанції:

- рішення виконкому Водицької сільської ради Рахівського району Закарпатської області №70 від 19.02.1997 року про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,15 га урочище «Млаки» для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої на території Водицької сільської ради визнати нечинним та скасувати;

- визнати недійсним ОСОБА_7 акт на право приватної власності на землю серії ІІ ЗК №007925, виданий 22.09.1997 року ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,15 га, відведену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої на території Водицької сільської ради Рахівського району Закарпатської області;

- визнати право власності позивача на належну йому земельну ділянку, згідно з ОСОБА_7 актом ІІ-ЗК №007925 від 22.09.1997 року - в конфігурації та в межах, які визначені Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 21236820000:07:001:0019 в натурі (на місцевості), виготовленою Рахівським районним відділом Закарпатської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» Державного земельного агентства України речові права на яку зареєстровані 11.09.2013 року Реєстраційною службою Рахівського РУЮ під реєстраційним номером 153974621236 запис про право власності номер 2443799 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу) індексний номер 5760028 від 11.09.2013 року;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 15 тис. гривень моральної шкоди та судові витрати: 393.60 гривень та 1500 гривень витрат на правову допомогу.

Рішенням Рахівського районного суду від 18 березня 2016 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 оскаржив дане рішення в апеляційному порядку, вважаючи, що таке є незаконним, не обєктивним, не обґрунтованим, винесеним із грубим порушенням норм матеріального права та не повним зясуванням обставин, що мають істотне значення для справи, а тому просив дане рішення скасувати у частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача за первісним позовом задовольнити.

Відповідачі по справі ОСОБА_4, Водицька сільська рада та інші особи, які брали участь у справі, рішення першої інстанції у апеляційному порядку не оскаржили.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції допущена бездіяльність, яка полягає у тому, що судом прийнято рішення про витребування, однак фактично не витребувано та не досліджено матеріали цивільної справи №2-26/10. Крім того, за результатами розгляду заяви щодо постановлення окремої ухвали щодо бездіяльності Рахівського районного суду по факту ненадання представнику позивача роздруківки технічного запису судового засідання, яка була необхідна для реалізації процесуальних прав, одним з яких є право на зявлення обґрунтованого відводу, суд постановив, що надасть цьому оцінку у нарадчій кімнаті, однак не здійснив цього, не ухваливши жодного процесуального рішення за такою заявою. Також, судом першої інстанції не був виготовлений протокол виїзного судового засідання від 24.07.2015 року навіть станом на 17 лютого 2016 року. Відносно доведеності позовних вимог апелянт зазначає, що такі є доведеними з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях позивача та його представника. На думку апелянта, розмір заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди не є завищеним, оскільки про глибину його страждань вказує також те, що на кожне судове засідання позивач приїжджає із Чеської республіки, долаючи понад 1000 кілометрів. Розмір судових витрат, який позивач просить відшкодувати, на думку апелянта, також не є завищеним.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 07 листопада 2016 року прийнято відмову від апеляційної скарги на рішення Рахівського районного суду від 18 березня 2016 року в частині вимог апеляційної скарги, визначеної пунктом 1.1 та провадження у цій частині закрито ( а. с. 19, т.6).

У запереченні на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 просить у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відмовити з мотивів, викладених у запереченні, а рішення Рахівського районного суду від 18 березня 2016 року залишити в силі.

Позивач та його представник у суді першої інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_4 у суді апеляційної інстанції вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які зявилися до суду апеляційної інстанції , перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення .

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, керуючись принципом диспозитивності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України та розяснень Верховного Суду України, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не роблячи висновків щодо неоскарженої частини судового рішення.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 з підстав, передбачених положеннями ст. ст. 19, 26 Закону України „ Про регулювання містобудівної діяльності та ст. 152 ЗК України, виходив із того, що рішення органом місцевого самоврядування з питань планування ( проектування) та забудови кварталу ур. Млаки с. Водиці , в тому числі і рішення про виділення та відведення земельної ділянки по вул ОСОБА_11 ( підїзної дороги до будинку позивача) та затвердження Водицькою сільською радою детального плану забудови кварталу в ур. Млаки с. Водиця Рахівського району не приймалися, а будівельний паспорт на будівництво житлового будинку позивачеві був виготовлений у 1999 році, на підставі затвердженого генерального плану забудови с. Водиця Рахівського району у 1973 році.

Отже, відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив із того, що зібраними доказами не встановлено факт наявності спірної підїзної дороги до будинку позивача, оскільки кадастрові плани сторін по справі не містять спірної дороги, а зазначена у проекті забудови ґрунтова дорога не являється дорогою загального користування, тому між суміжними землекористувачами, які є сторонами по справі, відсутні землі ( загального користування) комунальної власності с. Водиця, а тому відсутні правові підстави для задоволення первісного позову.

Також суд першої інстанції із врахуванням наведеного прийшов до висновку, що встановлення відповідачем огорожі вздовж своєї земельної ділянки, не привело до збільшення розміру його земельної ділянки або захоплення земельної ділянки позивача, або захоплення земель, які відносяться до комунальної власності с. Водиця Рахівського району.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку відповідно до правил ст.ст. 116, 125, 155, ЗК України, а наявність технічних описок у описі меж суміжних землекористувачів земельних ділянок у виданому відповідачеві ОСОБА_3 на підставі рішення органу місцевого самоврядування державному акті, ніяким чином не порушують права позивача, оскільки зазначені порушення можуть бути виправлені у спосіб, передбачений законом, а тому відсутні правові підстави, передбачені ст.ст. 80, 88, 116, 140 ЗК України, ст. 1167 ЦК України, для визнання рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки та виданого на його підставі державного акту на землю недійсними та стягнення моральної шкоди.

Проте судова колегія не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо первісного позову позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 щодо усунення перешкод у користуванні житловим будинком та автомобільною дорогою (проїздом) до житлового будинку, оскільки у зазначеній частині суд першої інстанції допустився порушення норм процесуального та матеріального права, і у цій частині рішення підлягає скасуванню та ухвалення нового рішення про задоволення цієї вимоги.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого суду щодо інших позовних вимог первісного позову та зустрічного позову, оскільки суд першої інстанції, розглядаючи заявлений по справі первісний та зустрічний позови, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, вищезазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції у вищезазначеній частині не відповідає.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Рішенням виконавчого комітету Водицької сільської ради за №70 від 19 лютого 1997 року передано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0.15 га землі для будівництва та обслуговування господарських споруд, яка розташована біля будинку №243 в урочищі "Млаки" с. Водиця Рахівського району.

22 вересня 1997 року Водицькою сільської радою на підставі рішення цієї ради від 19 лютого 1997 року ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності 11-ЗК № 007925.

Згідно з планом зазначена земельна ділянка має довжину: від точки А до Б - 23,1 м., від Б до В - 73,2 м., від В до Г - 18,2 м. та від Г до А - 76,2 м. Ця земельна ділянка межує з ділянками громадян ОСОБА_9, ОСОБА_12 Також, згідно з зазначеним у ОСОБА_7 акті планом зовнішніх меж земельних ділянок, земельна ділянка ОСОБА_3 межує із дорогою, що позначена між точками А і Б, а також В і Г. У проекті забудови земельної ділянки, що був погоджений головним архітектором Рахівського району ОСОБА_13, також з двох сторін земельної ділянки ОСОБА_3 зазначено дорогу, з однієї сторони ґрунтову (до центру села), з іншої - проектна дорога шириною 6 метрів.

Рішення 4 - сесії 28 - скликання с. Водиця Рахівського району від 9 квітня 1999 року ОСОБА_3 наданий дозвіл на будівництво житлового будинку на зазначеній земельній ділянці розміром 0.15 га в урочищі „ Млаки с. Водиця Рахівського району.

ОСОБА_3 виготовлений будівельний паспорт на будівництво житлового будинку на земельній ділянці розміром 0.15 га в урочищі „ Млаки с. Водиця Рахівського району у грудні 1999 року, який у встановленому законом порядку затверджено.

Відповідач ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку розміром 0.15 га землі для будівництва та обслуговування житлового будинку в ОСОБА_14 с. Водиця Рахівського району на підстав нотаріально посвідченого договору купівлі- продажу земельної ділянки від 20.10.2002 року.

До укладання цього договору купілі- продажу власником землі був ОСОБА_15, який набув право власності на земельну ділянку на підставі рішення Водицької сільської ради від 24.04.1997 року, яким було передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0.11 га землі у постійне користування для обслуговування будинку, у подальшому на підставі рішення цієї ж ради від 24 квітня 1997 року було доділено 0.04 га землі ( т.2, а. с.129).

ОСОБА_15 на підставі рішення сесії с. Водиця Рахівського району від 9 вересня 1997 року був виданий на зазначену земельну ділянку державний акт серії ІІ ЗК №007928, у цьому акті не було передбачено дороги загального користування між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_15, тобто у плані зовнішніх меж земельної ділянки у точках АЖ значиться земельна ділянка ОСОБА_3.

Згідно з державним актом серії IV-ЗК №034356 від 15 жовтня 2002 року виданого на підставі Договору купівлі-продажу №768, ОСОБА_4 являється власником земельної ділянки площею 0,15 га, розташованої на території Водицької сільської ради, яку було передано для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №416.

Згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки, належної відповідачеві ОСОБА_4 довжина ділянки від точки А до Б - 24 м., від Б до В - 54,2 м., від В до Г - 32 м., від Г. до Д - 13,7 м. та від Д до А - 48,3 м. Дана земельна ділянка межує у точках А-Б із землями ОСОБА_16, у точках Б-В ОСОБА_17, В-Г ОСОБА_3, Г-Д ОСОБА_18, ОСОБА_19, Е-А загальне користування. Таким чином, у вказаному державному акті дороги загального користування між ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не зазначено.

Із письмової відповіді виконкому Водицької сільської ради від 18 квітня 2011 року стверджується факт того, що у сільській раді є в наявності генеральний план забудови населеного пункту, розроблений у 1973 році, у тому числі і вулиці ОСОБА_11, де розташовані земельні ділянки сторін по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Крім цього, у цьому повідомлені зазначено, що згідно з державним актом, який видано ОСОБА_4, дорога загального користування не вказана, а в державному акті, виданому ОСОБА_3, вказана дорога, яка повинна проходити між цими земельними ділянками ( т.2 а. с.98).

Рішенням №1 комісії Водицької сільської ради від 3 квітня 2013 року, яка була створена для обстеження спірних земельних ділянок громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_3, тобто було запропоновано сторонам провести інвентаризацію власних земельних ділянок геодезичними приладами, що дасть змогу встановити межі в натурі, а також причину виникнення конфлікту між сторонами. В ході обстеження було встановлено, що обидві сторони мають ОСОБА_7 акти, що підтверджують їх право на земельну ділянку. На період видачі державних актів жодна технічна документація не виготовлялася і тому відсутні акти опису меж, акти встановлення та погодження зовнішніх меж земельних ділянок та передача межових знаків. Згідно з Генеральним планом забудови, який розроблений в 1973 році, дорога була передбачена, але при розподілі земельних ділянок урочища «Млаки» не було розроблено та погоджено детальний план забудови земельних ділянок (на даний час такий план у Водицькій сільській раді відсутній)( т.2 а. с.99).

Актом обстеження матеріально-побутових умов, складеного комісією та затвердженого Водицькою сільською радою від 20 вересня 2012 року, стверджується факт того, що земельна ділянка відповідача, яка розташована по вул. І. Франка б/н., огорожена металевою сіткою та встановлені металеві ворота (т.2, а. с. 101).

Із письмової відповіді відділу містобудування та архітектури Рахівської районної державної адміністрації від 17 жовтня 2014 року стверджується факт того, що основним видом містобудівної документації на місцевому рівні являється генеральний план забудови с. Водиця, розроблений Закарпатським філіалом інституту „Діпромісто в 1973 році, і рішення Водицької сільської ради від 1 березня 2013 року №34 визнано існуючий генеральний план забудови с. Водиця придатним для подальшого використання, детальний план забудови території кварталу забудови ур. Млаки с. Водиця не розроблявся ( т.2, а. с. 112).

Згідно з повідомленням виконкому Водицької сільської ради №266 від 03.12.2014 року, Водицькою сільською радою рішення про виділення дороги в урочищі «Млаки» по вул.Івана Франка не приймалося ( т.2 а. с.169).

З повідомлення Водицької сільської ради №55 від 04.03.2016 року вбачається, що вулиця Івана Франка була побудована господарським методом без залучення підрядника, тому дозвіл на будівництво вулиці та акт вводу відсутній.

З листа Управління містобудування та архітектури №228/01-11 від 03.07.2015 року слідує, що Генеральний план села Водиця Рахівського району розроблявся та був затверджений у 1973 році, а рішенням цієї ради від 01.03.2013 року він визнаний існуючим і придатним для подальшого користування. Детальний план території кварталу забудови урочища «Млаки» с.Водиця не розроблявся. Будівельний паспорт у 1999 році видавався на підставі затвердженого Генерального плану населеного пункту, рішення Водицької сільської ради від 09.04.1999 року, державного акту на право приватної власності на землю. Генеральним планом забудови населеного пункту с.Водиця передбачені вулиці, проїзди тощо. У генеральному плані обовязково вказуються профілі вулиць, її покриття, указані червоні лінії, лінії забудови. Вулиці розташовуються відповідно до затвердженого генерального плану. Влаштування доріг відноситься до лінійних обєктів будівництва, тому на них розповсюджуються вимоги як до звичайних обєктів будівництва: дозвіл на виконання будівельних робіт та обовязкове прийняття в експлуатацію.

Свідок ОСОБА_20 в суді першої інстанції ствердив, що він працював землевпорядником у Водицькій сільській раді та ним готувалася документація по передачі земельної ділянки у власність позивачеві ОСОБА_3 У державному акті, виданому ОСОБА_21, ним було вказано дорогу загального користування між земельною ділянкою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки така була передбачена Генеральним планом с.Водиця. Рахівського району. Дійсно він записав суміжного користувача ОСОБА_9 замість ОСОБА_5, однак чому так зробив пояснень не має.

Свідок ОСОБА_22 в суді першої інстанції ствердив, що він був депутатом Водицької сільської ради та членом комісії, яка розглядала земельний спір між ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Під час обстеження ними було виявлено, що ОСОБА_3 пересунув межі своєї ділянки, що й спричинило даний спір. Дороги загального користування між ділянками сторін по справі не було.

Свідок ОСОБА_23 в суді першої інстанції ствердила факт того, що між ділянками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 має бути підїзд до їх будинків, а тому вважає, що там повинна бути дорога.

Свідок ОСОБА_24 у суді першої інстанції пояснила, що вона являється матір"ю ОСОБА_4 і може ствердити, що ОСОБА_4 ніколи не змінював конфігурацію земельної ділянки, що йому належить та, яка є предметом позову. Дороги між ділянками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично ніколи не було та у такій немає потреби, оскільки якщо б її там влаштувати, то вона дальше їхніх ділянок проходити не буде, тому що вона впреться у земельну ділянку, тобто буде тупіковою. ОСОБА_3 має доступ до своєї ділянки.

Матеріалами справи стверджено, що ОСОБА_4 набув права власності на земельну ділянку відповідно до Договору купівлі-продажу, укладеного між ним та ОСОБА_15 09 жовтня 2002 року.

Земельна ділянка належала продавцю, ОСОБА_15, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ЗК № 007928 від 05 вересня 1997 року, виданого Водицькою сільською радою Рахівського району Закарпатської області. Згідно з описом меж плану зовнішніх меж земельної ділянки даного правовстановлюючого документу суміжним землекористувачем межа від «Д» до «Ж» являється гр-н ОСОБА_3 Згідно з описом меж плану зовнішніх меж земельної ділянки, право власності на яку підтверджується ОСОБА_7 актом на право приватної власності на землю IV-ЗК № 034356 від 15.02.2002 року за ОСОБА_4, конфігурація земельної ділянки не змінена, лінійні довжини та ширина земельної ділянки також не змінені, суміжним землекористувачем з північної сторони являється той же громадянин ОСОБА_3.

Стаття 116 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 83 ЗК України передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо)

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року передбачає, що планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Статтею 19 зазначеного Закону встановлено поняття детального плану, де зокрема зазначено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції..

Статтею 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно з положеннями ст. 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Згідно зі ст. 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 107 ЗК України, передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішується земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, не врахував те, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Також матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_25 та ОСОБА_3 належить на праві власності земельні ділянки розмірами по 0.15 га кожному у відповідності до їх державних актів на право приватної власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, розташованих на території Лозянської сільської ради.

Судом апеляційної інстанції за клопотанням представника позивача витребувано та досліджено цивільну справу за позовом ОСОБА_24 в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, ухвалено рішення апеляційним судом Закарпатської області від 31 жовтня 2012 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, яке набрало законної сили. Зокрема, у цій справі, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, встановлені обставини, які не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи щодо яких встановлені ці обставини.

Зокрема, вищезазначеним судовим рішенням встановлений факт того, що дозвіл на виконання будівельних робіт від 5 січня 2000 року на імя ОСОБА_3 видався на основі Генплану забудови населеного пункту, виготовленого у 1973 році та розбивки нового кварталу забудови.

Також, апеляційним судом у вищезазначеній справі встановлений факт того, що із державного акту на право власності на землю 11-ЗК №007925 від 22 вересня 1997 року, виданого ОСОБА_3 вбачається, що на плані зовнішніх меж ділянки вказана дорога, позначена буквами А-Б і проходить вона між земельними ділянками сторін по справі.

Окрім цього, цим судовим рішення встановлений факт того, що у встановленому законом порядку за заявою ОСОБА_3 інспектором земельного відділу та секретарем сільської ради були переміряні земельні ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_26 та земельну ділянку ОСОБА_3. Зясувалось, що у користуванні більше на 5.5 м., а тому межа земельні ділянка ОСОБА_4 пересунута до земельної ділянки ОСОБА_3 на 5,5 м. тобто на ширину дороги.

Суд першої інстанції не взяв до уваги рішення 11 сесії 23 скликання від 13 вересня 2000 року за №107 „ Про затвердження по вуличного обліку населеного пункту с. Водиця Рахівського району та додаток до цього рішення №2 про повуличний облік населено пункту с. Водиця Рахівського району, у якому зазначена вулиця під №9 вул ОСОБА_11 з 1 по 88.

Суд першої інстанції не взяв до уваги витяг з Генерального плану с. Водиця Рахівського району, яким стверджений факт того, що між суміжними землекористувачами позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 є землі комунальної власності с. Водиця, та влаштована дорога загального користування .

Суд першої інстанції не взяв до уваги інформаційний лист Водицької сільської ради Рахівського району за №166 від 11 липня 2011 року, у якому зазначені факти того, що дозвіл на виконання будівельних робіт від 5 січня 2000 року видавався позивачеві ОСОБА_27 на підставі генерального плану та розбивки нового кварталу забудови, який зберігається в районному відділі архітектури та містобудування.

Також суд першої інстанції не взяв до уваги акт перевірки дотримання земельного законодавства від 19 жовтня 2005 року, складений Рахівським районним відділом земельних ресурсів, предметом перевірки були земельні ділянки суміжних землекористувачів позивача ОСОБА_27 та відповідача ОСОБА_4 та земельної ділянки ОСОБА_28 на відповідність їх правовстанолючих документів на землю, і цією перевіркою був встановлений факт, що відповідно до державних актів ОСОБА_4 та ОСОБА_26 довжина земельних ділянок становить 125 м, а по факту -130.7 м. інша сторона згідно з державним актом становить 120.7, а по факту 126 м. У ОСОБА_10 збільшення розміру земельної ділянки не виявлено.

Суд апеляційної інстанції, відповідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, сприяв всебічному і повному зясуванню обставин справи, розяснив сторонам їх право на звернення до суду з клопотанням про призначення відповідної експертизи з метою усунення існуючих розбіжностей, однак ними такого клопотання заявлено у суді апеляційної інстанції не було.

З врахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що між земельними ділянками позивача та відповідача вздовж межі, позначеної літерами Б-А в державному акті 11-ЗК №007925, є земля загального користування, на якій влаштована дорога загального користування вул ОСОБА_11, шириною 5 м., правовий режим якої визначено на підставі генерального плану 1973 року з розбивкою нового кварталу в с. Водиця Рахівського району та рішення 11 сесії 23 скликання від 13 вересня 2000 року за №107 „ Про затвердження по вуличного обліку населеного пункту с. Водиця Рахівського району та додаток до цього рішення №2 про повуличний облік населено пункту с. Водиця Рахівського району, у якому зазначена вулиця під №9 вул ОСОБА_11 з 1 по 88., та дозвіл на виконання будівельних робіт від 5 січня 2000 року, який наданий ОСОБА_3 Д на підставі генерального плану.

За таких обставини, судова колегія приходить до висновку, що відповідачем по справі ОСОБА_4 самовільно, без жодних дозволів, з порушенням усіх норм та правил влаштовано на дорозі по вул.. І. Франка огорожу (паркан) вздовж межі, позначеної літерами Б-А в державному акті 11-ЗК №007925 від 22.09.1997 року, таким чином позбавивши ОСОБА_3 доступу до його земельної ділянки та житлового будинку, а тому у відповідності до положень ст.152 ЗК України та ст. 391 ЦК України на відповідача ОСОБА_4 слід покласти обовязок по усуненню перешкод у користуванні земельною ділянкою та будинком шляхом знесення незаконно побудованої огорожі та паркану по вул ОСОБА_11 с. Водиця Рахівського району

Зазначені обставини, відповідно до п 1 ч. ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення Рахівського районного суду від 18 березня 2016 року у частині первісного позову позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та автомобільною дорогою (проїздом) до житлового будинку, та у цій частині ухвалення нового рішення про задоволення.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів-

вирішила :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду від 18 березня 2016 року - у частині первісного позову позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та автомобільною дорогою (проїздом) до житлового будинку скасувати та у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення.

Зобовязати ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні Костяк Івану Дмитровичу автомобільною дорогою під назвою вулиця І. Франка в с. Водиця Рахівського району, яка була побудована на підставі генерального плану забудови села Водиця Рахівського району у відповідності до рішення 11 сесії 23 скликання Водицької сільської ради Рахівського району від 13 вересня 2000 року за №107, шляхом знесення незаконно побудованої огорожі.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2000 гривень судових витрат.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: