Ухвала суду № 63086438, 24.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 635/10393/13-ц Головуючий суддя І інстанції Полєхін А.Ю.

Провадження № 22-ц/790/229/16 Суддя доповідач Шаповал Н.М.

Категорія: Спори, що виникають із земельних правовідносин

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Шаповал Н.М.,

суддів: Кіпенка І.С.,

Пшенічної Л.В.,

за участю секретаря - Брулевича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 20 лютого 2014 року та додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 квітня 2014 року у цивільній справі за позовом за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову посилався на те, що 21 грудня 2007 року ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2008 року звернуто стягнення на зазначений будинок, який був предметом іпотеки.

31 серпня 2010 року цей будинок на прилюдних торгах придбав ОСОБА_5, у якого в подальшому, 16 травня 2011 року, він і придбав будинок.

Посилаючись на те, що він обмежений у здійсненні права власності на вказаний житловий будинок, оскільки земельною ділянкою, на якій він розміщений, формально володіє відповідач, позивач просив визнати за ним право власності на цю земельну ділянку.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 20 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 - задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку, розміром 0,0802 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Додатковим рішенням Харківського районного суду Харківської області від 07 квітня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 229,41 грн.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 березня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_2 - задоволено, рішення Харківського районного суду Харківської області від 20 лютого 2014 року та додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 квітня 2014 року - скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_6 - представника ОСОБА_3 задоволено, рішення апеляційного суду Харківської області від 25 березня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування вище ззаначених рішень суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, зазначає, що він є єдинним законним власником спірної земельної ділянки. Також, звертає увагу на те, що договір купівлі - продажу від 16.05.2011 року, за яким позивач набув право власності на спірну земельну ділянку, був укладений із порушенням вимог закону.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з підстав, передбачених ст. 308 ЦПК України.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що позивач набув право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, а тому стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, тобто ОСОБА_2

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам ст. 377ЦК України, ст. ст. 120, 125 ЗК України.

Судом встановлено, що 21 грудня 2007 року ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами, розташовані по АДРЕСА_1

Рішенням Мосовського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2008 року звернуто стягнення на зазначений будинок, який був предметом іпотеки.

31 серпня 2010 року цей житловий будинок на прилюдних торгах придбав ОСОБА_5, який в подальшому, 16 травня 2011 року, продав його ОСОБА_3

ОСОБА_3 посилався на те, що він обмежений у здійсненні права власності на вказаний житловий будинок, оскільки земельною ділянкою, на якій він розміщений, формально володіє ОСОБА_2

09.07.2002 р. Яковлівською сільською радою Харківського району Харківської області, було прийнято рішення № 56 про передачу земельної ділянки у приватну власність, згідно якого було передано громадянину ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,182 га, розташовану в АДРЕСА_1, у приватну власність для обслуговування житлового будинку з видачею державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 30.07.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів

За змістом статті 377 ЦК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

( Правова позиція, викладена Верховним Судом України у постановах від 11. 02. 2015 року № 6 - 2 цс 15, від 13. 04. 2016 року № 6 - 253 цс 16, від 12 жовтня 2016 року № 6 - 2225 цс 16)

Згідно висновку додаткової судової земельно - технічної експертизи № 3491 від 16. 09. 2016 року, земельна ділянка по АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0, 0804 га надавалась та в цілому необхідна відповідно до будівельних, санітарних та протипожежних норм для садибної ділянки у сільській місцевості для обслуговування та користування садибним житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на цій земельній ділянці. ( т. 3 а.с. 145 - 158)

Суд повно та всебічно з»ясував обставини по справі, наданим доказам дав належну оцінку і постановив законне рішення .

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 20 лютого 2014 року та додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Н.М. Шаповал

Судді: І.С. Кіпенко

Л.В. Пшенічна