Рішення № 63086440, 24.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа №622/1389/15-ц Головуючий суддя І інстанції Шабас О.С.

Провадження № 22-ц/790/6931/16 Суддя доповідач Трішкова І.Ю.

Категорія: захист прав споживачів

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Трішкової І.Ю.,

суддів: - Кругової С.С., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 25 серпня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про захист прав споживача,

в с т а н о в и л а:

17 листопада 2015 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень 22 квітня 2016 року заявив вимоги до ТОВ «Автокредит плюс» та просив, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», визнати незаконним розірвання 08 вересня 2015 року ТОВ «Автокредит Плюс» у односторонньому порядку договору фінансового лізингу № НА00А!0000648939 від 11 березня 2015 року та зобов'язати ТОВ «Автокредит Плюс» відновити дію вказаного договору фінансового лізингу, права та обов'язки сторін за договором, станом на дату розірвання договору - 08.09.2015 року; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» усунути недоліки надання фінансової послуги: повернути у користування на умовах договору фінансового лізингу №НА00А!0000648939 від 11.03.2015р. ОСОБА_3 автомобіль Mercedes-Benz S430 2003 року випуску, наданий йому у платне володіння та користування за договором №НА00А!0000648939 від 11.03.2015р. про надання фінансового лізингу, а також ключі від вказаного автомобіля, свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу та інші предмети, що були передані позивачем разом з транспортним засобом згідно з актом повернення предмета лізингу від 26.06.2015 р.

Свої вимоги позивач та його представник мотивують тим, що між ОСОБА_3 та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №НА00А!0000648939 від 11.03.2015 р., шляхом приєднання позивача до публічного договору. На виконання умов вказаного договору позивачем було сплачено початковий внесок 145080 гривень після чого він від відповідача отримав у платне володіння та користування автомобіль Mercedes-Benz S430 2003 року випуску. В червні 2015 року в позивача виникли тимчасові фінансові труднощі, про які він завчасно попередив банк. Оскільки від відповідача не надійшло письмового повідомлення про настання події дефолту, позивач продовжував користуватися авто та виходив з того, що йому надано час для погашення заборгованості. 26 червня 2015 року позивача було запрошено до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк», де співробітники «Сredit collection» під приводом огляду авто забрали предмет лізингу та надали на підпис акт повернення предмету лізингу, який позивач був змушений підписати. Намагаючись усунути допущені порушення позивач погасив виниклу заборгованість та звернувся до відповідача з листами щодо повернення авто. 03 вересня 2015 року листом директора ТОВ «Автокредит Плюс» позивача повідомлено, що в зв'язку з погашенням заборгованості компанією прийнято рішення про повернення авто, вказано на реквізити співробітника, який відповідальний за повернення авто. Проте авто не було повернуто та позивач був змушений звернутися до суду. Під час розгляду справи позивачу стало відомо, що відповідач розірвав в односторонньому порядку спірний договір згідно повідомлення від 08.08.2015 року, хоча, на думку позивача, не мав правових підстав, так як на той час позивач не мав простроченої заборгованості за договором.

Представник відповідача проти позову категорично заперечувала, в обґрунтування своїх заперечень зазначила, що дійсно між сторонами було укладено договір лізингу, шляхом подання позивачем заяви про приєднання до публічного договору. Сплативши перший внесок 145080 гривень, позивач отримав автомобіль Mercedes-Benz S430 2003 року випуску та зобов'язався здійснювати погашення заборгованості за договором щомісячними платежами 8170 гривень протягом наступних 60 місяців. Проте після отримання авто позивач одразу перестав виконувати свої обов'язки за договором та з травня місяця не здійснював щомісячні платежі, в результаті чого в нього виникла заборгованість. Добровільно повернувши авто за актом повернення предмету лізингу, позивач підтвердив настання події дефолту, відповідно до умов п. 8.2.2 договору. Так як ним не усунуто подію дефолту, тобто здійснено лише поточні платежі, а не усі платежі, компанією було прийнято рішення про розірвання договору в односторонньому порядку відповідно до умов п.8.2.4 Договору, про що позивачу було письмово направлено повідомлення від 08 вересня 2015 року. Після розірвання договору відповідач був змушений самостійно здійснювати пошук наступного покупця для авто, за рахунок продажу якого було погашено заборгованість позивача перед ТОВ «Автокредит Плюс».

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 25 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково.

Зобов'язано ТОВ «Автокредит Плюс» усунути недоліки надання фінансової послуги: повернути у користування на умовах договору фінансового лізингу № НА00А!0000648939 від 11 березня 2015 року ОСОБА_3 автомобіль Mercedes-Benz S430 2003 року випуску, наданий йому у платне володіння та користування за вищевказаний договору про надання фінансового лізингу, а також ключі від вказаного автомобіля, свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу, пульт сигналізації вказаного транспортного засобу.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_3 551 грн. 20 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Автокредит Плюс», посилаючись на те, що рішення прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 11 березня 2015 року ОСОБА_3, як Лізингоодержувач, керуючись ст. 634 ЦК України, надав свою згоду на приєднання до Публічного договору про надання фінансового лізингу на умовах визначених Публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті компанії www.planetavto.com.ua. З моменту підписання Лізингоодержувачем даної заяви та прийняття її лізингодавцем, сторони набули прав та обов'язків, визначених договором та несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання). Після прийняття Лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу Лізингоодержувач вніс аванс у розмірі 145080 гривень. Щомісяця в період сплати Лізингоодержувач зобов'язався сплачувати щомісячний платіж в розмірі 8170 гривень та відшкодовувати Лізингодавцю всі витрати, що пов'язані з виконанням договору, які виникли у Лізингодавця протягом місяця, який передує поточному місяцю. Заява № НА00А!0000648939 прийнята та підписана 11 березня 2015 року, сторонами зазначені - від імені Лізингодавця, директор ТОВ «Авокредит Плюс» Кравчута В.А. та Лізингоодержувач ОСОБА_3

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини врегульовані положеннями Цивільного Кодексу України,Закону України «Про фінансовий лізинг».

Проте, з даними висновками судова колегія погодитись не може, виходячи з наступного.

З позовної заяви, з урахуванням уточнень, вбачається, що, як підставу своїх вимог ОСОБА_3 зазначив порушення з боку ТОВ «Автокредит Плюс» норми Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема ч. 3 ст. 10 Закону.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами , які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, суд першої інстанції вийшов за межі позовної заяви та розглянув справу за межами підстав та предмету позову, що були визначені позивачем, тим самим порушивши принцип диспозитивності.

Так, ОСОБА_3 порушення своїх прав як споживача пов'язує з тим, що договір фінансового лізингу, що укладений між сторонами, підпадає під послугу, яку отримано відповідачем та на яку поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

ОСОБА_3 посилається на ч. 3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи, а також на те, що зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) - протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого довго ром, чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку, встановленого законодавством або договором.

Таким чином, законодавець пов'язує порушення прав споживача з наданою послугою: після її надання або під час приймання наданої послуги.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічні положення містить ст. 806 ЦК України за якими за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Зміст ст. 2 Договору фінансового лізингу № № НА00А!0000648939 від 11 березня 2015 року, що укладений з позивачем, відповідає викладеним вище вимогам.

Згідно Специфікації та акту приймання-передачі (додаток № 1) до Договору фінансового лізингу № НА00А!0000648939 від 11 березня 2015 року відповідачем було передано позивачу саме той предмет, що він бажав, оскільки заперечень надано не було та міститься підпис позивача в даній Специфікації та акту приймання-передачі.

Судом першої інстанції не було встановлено порушень відповідача в частині виконання свого обов'язку щодо придбання та передачі майна лізингоодержувачу.

Таким чином, фінансову послугу з боку відповідача було надано без порушень Закону України «Про захист прав споживачів». Отже не було виявлено недоліки під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання).

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що подія дефолту відбулась, оскільки ОСОБА_3 було проведено повернення предмету лізингу відповідно до акту повернення предмету лізингу від 26 червня 2016 року через настання події дефолту, на виконання ст. 8.2.2 Договору.

Проте, суд першої інстанції не врахував положення п.п. 8.2.2 п.8.2 ст. 8 Договору, відповідно до яких повернення предмету лізингу в користування лізингоодержувачу здійснюється лізингодавцем за умови виконання лізингоодержувачем або третьою особою усіх платежів за цим договором, усунення усіх порушень, та сплати лізингодавцю всіх витрат, пов'язаних з доставкою, зберіганням та утримання предмета лізингу, сплати винагороди, визначеної в ст. 9.10. цього Договору.

Відповідно до пунктів 12.2, 12.3 ст. 12 Договору фінансового лізингу цей договір може бути змінений по ініціативі лізингодавця шляхом розміщення (публікації змін до Договору на офіційному веб-сайті лізингодавця www.planetavto.com.ua (посійно доступний для ознайомлення). Про зміни у договір лізингодавець направляє лізингоодержувачу СМС-повідомлення. Зміни в Договір є чинними з моменту їх розміщення на офіційному веб-сайті лізингодавця. Зміни в Договір, в частині зміни терміну лізингу, розміру процентної ставки, розміру щомісячного платежу здійснюється сторонами за згодою сторін шляхом підписання додаткових угод.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що рішенням від 03 вересня 2015 року ТОВ «Автокредит Плюс» фактично змінило умови договору між сторонами, визнавши достатніми станом на 03 вересня 2015 року здійснені позивачем платежі (погашення поточної заборгованості) для повернення авто, та те, що прийняття рішення про зміну умов договору у такий спосіб не суперечить положенням останнього абзацу статті 8.1, статті 8.2.2 договору, положенням статей 205, 207, 208, 651 ЦК України.

У зв'язку з чим є помилковим також висновок про пріоритетність листа від 03 вересня 2015 року ТОВ «Автокредит Плюс» про повернення авто ОСОБА_3 у зв'язку з погашенням простроченої заборгованості, оскільки матеріали справи не містять доказів в частині зміни обов'язку погасити всі платежі на погашення простроченої заборгованості.

Таким чином, лист від 02 вересня 2015 року ТОВ «Автокредит Плюс» про можливість повернення авто лише при повному погашенні заборгованості за договором № НА00А!0000648939 від 11 березня 2015 року відповідає змісту правовідносин за Договором, а лист від 03 вересня 2015 року ТОВ «Автокредит Плюс» про повернення авто ОСОБА_3 в зв'язку з погашенням простроченої заборгованості умовам Договору не відповідає.

Факт наявності заборгованості станом на 02-08 вересня 2015 року підтверджується випискою з погашення по кредиту від 27 вересня 2016 року № 260427 за період з 05 квітня 2012 року по 27 вересня 2016 року за договором № НА00А!0000648939 від 11 березня 2015 року, відповідно до якої залишок тіла кредиту станом на 17.08.2015 року складав 253651,33 грн.; станом на 19.09.2015 року - 253651,33 грн., - тобто заборгованість не змінилась й повне погашення не відбулось, що було підставою для розірвання Договору в односторонньому порядку без повернення авто, згідно р. 8.2.4 Договору.

Не надсилання повідомлення про дефолт з боку лізингодавця не є підставою невиконання умов Договору щодо усунення наслідків дефолту в частині необхідності сплати всіх платежів, так як лізингоодержувачу було достеменно відомо про наявність події дефолту (оскільки передано авто лізингодавцю) і які заходи необхідно було вжити для повернення авто.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт зміни умов договору, факт сплати всіх платежів та той факт, що він не був обізнаний про заходи щодо усунення наслідків події дефолту, тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Так як дане рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин , що мають значення для справи, воно підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати з цивільних справ,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» задовольнити.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 25 серпня 2016 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

Рішення судової колегії набирає чинності негайно, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: І.Ю. Трішкова

Судді: С.С. Кругова

Р.М. Піддубний