Ухвала суду № 63043139, 24.11.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 р.Справа № 820/4376/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О. Касян В. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Салтівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2016р. по справі № 820/4376/16

за позовом ОСОБА_1

до Салтівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Салтівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Салтівська ОДПІ, відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №47-2026130111 від 08.06.2016 р., винесене Салтівською ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2016 р. адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №47-2026130111 від 08.06.2016 р., прийняте Салтівською ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Салтівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, надання невірної правової оцінки обставинам справи.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що Салтівська ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 ст. 54 Податкового Кодексу України та відповідно до підпункту 265.7.2 пункту 265.7 ст.265 розділу ХІІ ПК України здійснила нарахування суми податкового зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

За результатом здійсненого Салтівською ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області нарахування складено податкове повідомлення-рішення від 08.06.2016 року № 47-2026130111, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем код 18010200 в розмірі 5873,11 грн.

Не погодившись з даним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №47-2026130111 від 08.06.2016 р.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є власником об'єктів житлової нерухомості, а саме: на підставі договору дарування жилого будинку від 17.02.1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Куп'янського районного нотаріального округу Харківської області 17.72.1999 року та зареєстрованого в реєстрі за № 57, ОСОБА_1 належить на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, розташований в м. Куп'янську по вул. Дмитріївській, під №5Б. Житловий будинок, розташований за адресою: м. Куп'янськ, майдан Леніна, буд. 27 а, належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право власності на жилий будинок від 29.01.2002 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та містобудування Куп'янського міськвиконкому.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 року, запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" внесено зміни до ст. 266 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р. зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ).

Відповідно до пп. 1.1 п. 1 ст. 266 ІІКУ платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп. 1.5 п. 5 ст. 266 ПКУ ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Рішенням Куп'янської міської ради від 04.02.2011 року № 125-VI "Про встановлення місцевих податків і зборів" податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не встановлювався.

Податок на майно був встановлений на території м. Куп'янська рішенням Куп'янської міської ради від 23.01.2015 року № 1486-VI "Про встановлення ставок місцевих податків", яке набрало чинності не раніше 23.01.2015 року, оскільки згідно з ч.5 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Підпунктом "в" рішення Куп'янської міської ради від 23.01.2015 року № 1486-VI "Про встановлення ставок місцевих податків" визначено, що ставки податку встановлюються в таких розмірах за 1 кв. метр загальної площі об'єкта житлової і нежитлової нерухомості: для житлової нерухомості - 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Рішенням Куп'янської міської ради від 26.03.2015 року № 1514-VI було внесено зміни до рішення Куп'янської міської ради від 23.01.2015 року № 1486-VI, зокрема, визначено ставку для житлової нерухомості у розмірі 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Тобто, після початку бюджетного періоду 2015 року рішенням міської ради була встановлена, а потім змінена ставка податку на цей же бюджетний та податковий періоди.

Відповідно до приписів ст. 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків відноситься податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних розмірів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно з ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015р. - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Таким чином, введені рішенням Куп'янської міської ради від 23.01.2015 року № 1486-VI із змінами, внесеними рішенням Куп'янської міської ради від 26.03.2015 року № 1514-VI, місцеві податки не могли бути застосовані за 2015 рік.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що згідно з положеннями підпункту 12.3.5 пункту 12.3 ст. 12 ПК України, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати податку на нерухоме майно, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності, закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що застосування контролюючим органом положень статті 265 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах колегія суддів застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно на 2015 рік.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками ВАСУ, викладеними у постанові від 30.08.2016р. по справі № 826/22028/15.

Крім того, колегія суддів зауважує, що статтею 54 ПК України визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору є контролюючий орган (підпункт 54.3.4 пункту 54.3. ст. 54). Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальність за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом (пункту 54.5 ст. 54).

В оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні відповідач посилається на підпункт 265.7.2 пункту 265.7 ст.265 ПК України як на підставу направлення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про сплату суми обчисленого згідно з підпунктом 265.7.1 пункту 265.7 цієї статті податку платнику податку.

Вказані підпункти 265.7.1 та 265.7.2 пункту 265.7 ст. 265 ПК України існували до 01.01.2015 року, коли набрала чинності нова редакція ст. 265 ПК України на підставі Закону України №71-VIII від 28.12.2014 року.

Таким чином, посилання в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні на підпункт 265.7.2 пункту 265.7 ст. 265 ПК України є безпідставним та таким що протирічить діючому законодавству України.

Також, слід зазначити, що згідно з абзацом 7 пункту 58.1 ст. 58 ПК України форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 року № 1204 затверджено Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків (далі за текстом - Порядок).

Підпунктом 3 пункту 1 та пунктом 2 Розділу ІІ Порядку визначено, що коли згідно із законодавством з питань державної митної справи, податковим та іншим законодавством відповідальним за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган, відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення для платників податків - фізичних осіб, якщо відповідно до законодавства контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних із порушенням податкового або іншого законодавства, за формою "Ф".

Форма "Ф" (додаток 1 до Порядку) передбачає обов'язкове долучення до податкового повідомлення-рішення розрахунку податкового зобов'язання.

Згідно з пунктом 9 Розділу ІІ Порядку до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

З пояснень представника позивача вбачається, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні від 08.06.2016 року № 47-2026130111 зазначено, що розрахунок податкового зобов'язання додається, але в поштовому конверті, в якому ОСОБА_1 отримала податкове повідомлення-рішення від 08.06.2016 року № 47-2026130111, розрахунок податкового зобов'язання був відсутній.

У відповідь на заяву ОСОБА_1 в порядку досудового врегулювання спору від 07.07.2016 року Салтівська ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області листом від 20.07.2016 року №1191/5/20-26-13-01-28 повідомила, що до теперішнього часу форма розрахунку податкового зобов'язання відповідним органом виконавчої влади не розроблена.

Пояснень щодо того, де зазначено, що повинна бути розроблена форма розрахунку податкового зобов'язання, яким саме виконавчим органом виконавчої влади ця форма має бути розроблена та затверджена, а також яким нормативно-правовим актом це передбачено, в зазначеному листі відповідача наведено не було.

В будь-якій формі розрахунок податкового зобов'язання, про сплату якого було складено та направлено позивачу оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідачем в зазначеному листі не викладений.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги абзацу 7 пункту 58.1 ст. 58 ПК України, підпункту 3 пункту 1, пунктів 2, 9 Розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 року № 1204.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність рішення, що оскаржується.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №47-2026130111 від 08.06.2016 р.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Салтівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2016р. по справі № 820/4376/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Чалий І.С. Зеленський В.В. Повний текст ухвали виготовлений 29.11.2016 р.