Ухвала суду № 63030506, 28.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/1144/16-ц 28.11.2016 28.11.2016 28.11.2016

Справа №490/1144/16-ц Головуючий по першої інстанції Гуденко О.А.

Провадження №22-ц/784/2495/16 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

УХВАЛА

Іменем України

28 листопада 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участі представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 вересня 2016 року, постановлену у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» про визнання кредитного договору недійсним та за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 пред'явив позов до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_2, укладено кредитний договір №5745048, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в розмірі 37 000 доларів США, зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 11.50 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 17 жовтня 2027 року.

Цього ж дня між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_2, укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Денисовою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №5237, відповідно до якого ОСОБА_2 у забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором №5745048, передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що у сторін договору на момент укладення кредитного договору була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка передбачена Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка б дозволяла банку надавати кредити в іноземній валюті, а позичальнику - використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за кредитним договором, а також на те, що кредитний договір містить положення, які значно погіршують його становище порівняно з банком, у разі настання певних подій, ОСОБА_2 просив визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №5745048 від 17 жовтня 2007 року, визнати недійсним договір іпотеки від 17 жовтня 2007 року та зобов'язати приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Денисову О.О. виключити з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку та заборону відчуження предмету іпотеки.

Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 лютого 2016 року відкрито провадження у справі (а.с.57).

У лютому 2016 року ПАТ «ПУМБ» пред'явило до ОСОБА_2 позов про стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором.

Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що через неналежне виконання позичальником умов кредитного договору №5745048 від 17 жовтня 2007 року, станом на 09 лютого 2016 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 26 371.65 доларів США, з яких: 23 566.89 доларів США - заборгованість за основною сумою кредиту, 2 804.76 доларів США - заборгованість за відсотками.

Посилаючись на викладені обставини, та небажання позичальника погашати заборгованість добровільно, ПАТ «ПУМБ» просило стягнути зазначену заборгованість з ОСОБА_2 за судовим рішенням.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 29 березня 2016 року справу за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором об'єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ПУМБ» про визнання кредитного договору недійсним (а.с.120).

Наступною ухвалою цього ж суду від 14 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання (а.с.151).

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 вересня 2016 року позов ПАТ «ПУМБ» задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість в сумі 26 371.65 доларів США, з яких: заборгованість за основною сумую кредиту - 23 566.89 доларів США, заборгованість за непогашеними процентами за користування кредитом - 2 804.76 доларів США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі (а.с.152).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу про залишення його позову без розгляду скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на те, що вона постановлена незаконно та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про час і місце судових засідань, призначених на 04 липня 2016 року, 19 липня 2016 року та 14 вересня 2016 року, але в судові засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив і не надав заяви про розгляд справи у його відсутність, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Однак, такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах процесуального закону та матеріалах справи.

За Конституцією України, ст.27 ЦПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Аналогічне правило містить і ч.3 ст.169 ЦПК України.

Також, ст.169 ЦПК України визначено наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі.

В силу п.1 ч.1 ст.169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст.157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

Отже, підставою для застосування зазначених норм є сукупність двох умов: повторна неявка належним чином повідомленого позивача та відсутність його заяви про розгляд справи у його відсутність.

Виклик осіб, які беруть участь у справі здійснюється судовими повістками про виклик, судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (ч.ч.1,3,4 ст.74 ЦПК України).

За такого, аналіз змісту ст.74 ЦПК України, якою передбачено порядок повідомлення про судове засідання, дає можливість зробити висновок, що категорією «належне повідомлення» запропоновано вважати: конкретний спосіб повідомлення, передбачений цивільним процесуальним законодавством; дотримання встановленої законом процедури повідомлення з урахуванням обраного способу; своєчасність такого повідомлення; наявність у суду доказів, що підтверджують фіксацію повідомлення або виклику.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (ст.ст.4,510 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не виконав вимог процесуального права з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що після постановлення ухвали про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 дана справа призначалася до розгляду декілька разів, а саме: на 16 березня 2016 року, 07 квітня 2016 року, 16 травня 2016 року, 04 липня 2016 року, 19 липня 2016 року та 14 вересня 2016 року (а.с.57,73,128-129,131,137,147,148).

Так, з довідки секретаря судового засідання, складеної 16 травня 2016 року слідує, що судовий розгляд справи, що був призначений на 16 травня 2016 року не відбувся через неявку представника ПАТ «ПУМБ» та в судовому засіданні було продовжено перерву до 04 липня 2016 року до 10 год. 30 хв., про що представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 повідомлено під розписку (а.с.131,132).

Судове засідання призначене на 04 липня 2016 року не відбулося через перебування головуючого судді у справі у нарадчій кімнаті по кримінальній справі. Розгляд справи було призначено на 19 липня 2016 року на 14 год. 00 хв., про що представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 повідомлено телефонограмою секретарем судового засідання (а.с.137,139).

Дані про те, що телефонограма зареєстрована у відповідному журналі суду відсутні, тобто фіксація повідомлення або виклику, як того вимагає ч.6 ст.74 ЦПК України, не відбулася.

Відповідно до довідки, складеної секретарем судового засідання, у зв'язку з неявкою сторін фіксування судового засідання 19 липня 2016 року не здійснювалось (а.с.145).

Суд продовжив перерву до 14 вересня 2016 року до 15 год. 00 хв., надіславши позивачу повідомлення про час і місце розгляду справи (а.с.147,148). Конверт із зазначеним повідомленням повернувся на адресу районного суду із відміткою «про закінчення терміну зберігання» (а.с.149).

Враховуючи неявку позивача до суду, районний суд залишив його позовну заяву без розгляду (а.с.150,151).

Разом з тим, постановляючи ухвалу про залишення позову ОСОБА_2 без розгляду, суд першої інстанції не мав підстав вважати, що позивач повторно не з'явився в судове засідання, як такий, що був повідомлений належним чином, оскільки про судове засідання, призначене на 19 липня 2016 року, останній взагалі не був повідомлений, а його представник був повідомлений не належним чином.

Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про розгляд справи, є обґрунтованими.

Щодо інших доводів, викладених в апеляційній скарзі в частині порушень районним судом норм процесуального права, то вони не мають правового значення для вирішення питання законності постановлення оскаржуваної ухвали, але можуть бути включенні до апеляційної скарги на рішення суду.

На думку колегії суддів, у зв'язку із залишення позовної заяви без розгляду за відсутності належних відомостей про повідомлення позивача про час і місце судового розгляду справи, це є порушенням Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду даної справи, постановив оскаржувану ухвалу у порушення вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позбавивши ОСОБА_2 права на справедливий судовий розгляд.

За такого, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального законодавства, тому оскаржувана ухвала від 14 вересня 2016 року, яка не відповідає наведеним процесуальним нормам закону, підлягає скасуванню відповідно до п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України з направленням справи до того ж суду першої інстанції для продовження її розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

Керуючись ст.ст.303,311,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 вересня 2016 року скасувати, а цивільну справу направити до того ж суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко