Постанова № 63025022, 21.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2016 р. Справа № 922/2780/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Тараненко Г.Ю. довіреність № 228 від 21.03.2016 р.

відповідача - ОСОБА_2 довіреність № 1941 від 14.09.2016 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2824 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 02.07.15 р. у справі № 922/2780/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд", м. Київ

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Харків

про розірвання договору фінансового лізингу та стягнення 245229,66 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило розірвати договір фінансового лізингу № 2602/02/14-Р від 21.12.2014 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, а також просить стягнути з відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 заборгованість з відшкодування збитків, спричинених втратою предмета лізингу з вини відповідача, а саме не отримані лізингові платежі у розмірі 245229,66 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2015 р. у справі № 922/2780/15 позов задоволено повністю. Розірвано договір фінансового лізингу № 2602/02/14-Р від 21.12.2014 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" заборгованість з відшкодування збитків, спричинених втратою предмета лізингу з вини відповідача, а саме не отримані лізингові платежі у розмірі 245229,66 грн. та 6122,59 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, законними та підтверджені матеріалами справи, та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального права. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, зокрема, зазначає про те, що позивач не направив на його адресу позовної заяви з додатками, а суд першої інстанції не надав даному факту належної оцінки, чим порушив п. «б» ст. 63 ГПК України та таким чином позбавив процесуальних прав відповідача, та ін. При цьому, відповідач не навів жодних доводів щодо порушення норм матеріального права та обґрунтованих заперечень проти позовних вимог по суті спору.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у запереченні та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 21.02.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (лізингодавцем) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (лізингоодержувачем) укладений договір фінансового лізингу № 2602/02/14-Р (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору, лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, у тимчасове володіння та користування за плату майно (предмет лізингу), найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в спеціфікації (додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору відповідно до графіку платежів (додаток № 1 до договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання виконав належним чином та в повному обсязі, а саме придбав предмет лізингу автомобіль NISSAN Juke, 2013 р. випуску, № шасі SJNFBAF15U6477537, N двигуна 341582R, № державної реєстрації АА2226КК та передав його у користування відповідачу, що підтверджується актом приймання - передачі від 05.03.2014 р.

Відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг" та на виконання умов, передбачених статтею 5 договору, 04.03.2014 р. між лізингодавецем, як страхувальником та ПАТ СК "Українська страхова група" (страховик) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (договір страхування) терміном на один рік.

Згідно з ст. 4 договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р, лізингоодержувач зобов'язався використовувати предмет лізингу за його призначенням, а саме тримати предмет лізингу у справному стані, дотримуватись відповідних стандартів, технічних умов, не допускати експлуатацію предмета лізингу за умов та способом, що порушує умови договорів страхування та/або правил страхування, або якщо така експлуатація може призвести до ситуації, в якій предмет лізингу стане незатрахованим та/або у страховій компанії виникнуть підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 5 договору, лізингоодержувач зобов'язався належним чином, своєчасно і в повному обсязі виконувати дотримуватися умов договорів страхування та правил страхування страховика, а саме у разі настання з предметом лізингу страхового випадку лізингоодержувач зобов'язався негайно вжити всіх заходів щодо належного оформлення такого страхового випадку, надати необхідні документи для оплати страховиком страхового відшкодування.

Позивач зазначає, що 01.08.2014 р. з предметом лізингу стався страховий випадок - сталася крадіжка, про яку відповідач, із порушенням строків, встановлених договором страхування, заявив лише 01.09.2014 р., про що свідчить лист відповідача про опис обставин настання події. Відповідно до цього листа, незважаючи на таке грубе порушення умов договору страхування, позивачем подано заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, до страховика.

Відповідно до умов договору страхування, страховик має право проводити розслідування з приводу перевірки наданої інформації і документів стосовно предмета лізингу, факту і обставини настання страхового випадку, розмір завданих збитків та виконання страхувальником обов'язків за договором, робити запити до уповноважених органів відносно причин, обставин та наслідків страхового випадку.

Як зазначає позивач, 11.12.2014 р. від страховика на його адресу надійшов лист № 03/8395 про відмову у виплаті страхового відшкодування, через порушення відповідачем умов договору страхування.

Згідно з ст. 809 Цивільного кодексу України та ст. 13 Закону України "Про фінансовий лізинг", а також у відповідності до п. 3.7. загальних умов договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р з моменту передачі предмета лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу, до останнього переходять усі ризики пов'язані з користуванням та володінням предметом лізингу (в тому числі, але не обмежуючись, відповідальність за збереження, ризик випадкового знищення, втрати, загибелі або випадкового пошкодження предмета лізингу, ризик допущення помилки при монтажі або експлуатації).

У відповідності до п. 5.6. загальних умов договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р втрата предмета лізингу, яка не визнана страховим випадком, відповідно не відшкодовується страховиком, через порушення відповідачем умов договору страхування, розцінюється як збитки лізингодавця, відповідно, зобов'язання лізингоодержувача з відшкодування збитків за договором не припинились та у відповідності з пунктом 5.6. загальних умов договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р у лізингоодержувача існують зобов'язання з відшкодування збитків, рівних сумі залишившихся неоплачених лізингових платежів.

Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний компенсувати в повному обсязі всі витрати та збитки позивачу, пов'язані із втратою предмета лізингу, а саме заборгованість, яка утворилась з моменту настання страхового випадку до дня подачі позову (з 01.08.2014 р. по 24.04.2015 р.), на підставі виставлених, але не оплачених рахунків складає 70723,06 грн.; збитки пов'язані із втратою предмета лізингу складають 174506,60 грн.

Відповідно до п. 7.8. договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р, будь-які збитки, завдані невиконанням, неналежним виконанням стороною своїх зобов'язань за договором, підлягають відшкодуванню винною стороною в повному обсязі.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач зобов'язався сплатити позивачу збитки у вигляді не отриманих лізингових платежів (графа 6 графіку внесення лізингових платежів, що є додатком 1 до договору) починаючи з 05.05.2015 р. до кінця строку дії договору до 05.03.2018 р. у розмірі 174506,60 грн.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадку істотного порушення договору другою стороною та в інщих випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з п. 11.2.6 договору фінансового лізингу сторонами передбачена можливість розірвати договір лізингу на вимогу лізингодавця.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, законними та підтверджені матеріалами справи, та ін.

Проте, як видно з матеріалів справи, при прийнятті оскаржуваного рішення певні обставини зумовили порушення права відповідача щодо освідомленості в процесуальних правовідносинах, у зв'язку з чим викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам справи, їм не надана правильна та належна оцінка, у зв'язку з чим, є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування прийнятого у справі рішення.

Оцінюючи доводи заявника скарги щодо неповідомлення його належним чином про розгляд справи колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції 20.05.2016 р., 09.06.2016 р., 22.07.2016 р., 02.07.2016 р. судові засідання відбулися за відсутності представника відповідача, 02.07.2016 р. прийнято рішення.

При цьому, в рішенні зазначено, що відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлено належним чином.

Проте матеріали справи свідчать про неналежне повідомлення.

Згідно з ст. ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які приймають участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до п. 2.6.7. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України № 28 від 20.02.2013 р., процесуальні документи надсилаються учасникам судового процесу відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 64 ГПК України передбачено, що суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Рішення та ухвали надсилається в порядку, встановленому ст. 87 ГПК: рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня її прийняття.

Згідно п. п. 2.6.17, 2.6.18 Інструкції, повідомлення з відміткою про вручення процесуальних документів адресатові долучаються до матеріалів справи. Факт неодержання процесуальних документів адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з неотриманими документами та конвертом оперативно передається відповідному судді для ознайомлення та приєднання до справи.

Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

При цьому, в матеріалах справи містяться копії ухвал суду першої інстанції, які направлені відповідачу, але повернулися до суду, а саме:

Ухвала суду від 06.05.2016 р. направлена на адресу відповідача: 61174, м. Харків, проспект Тракторобудівників, 94 «в» повернулась до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Ухвала суду від 09.06.2016 р. направлена на адресу відповідача: 61174, м. Харків, проспект Тракторобудівників, 94 повернулась до суду з відміткою пошти «уточните адрес, в доме 800 квартир».

Як свідчать матеріали справи зворотнього поштового повідомлення щодо отримання вищезазначених ухвал відповідачем матеріали справи взагалі не містять.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців місцезнаходження відповідача визначено за адресою м. Харків, Дзержинський район, просп.. Перемоги, буд. 77, кв. 45, а зазначений витяг згідно із Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є офіційним документом який підтверджує місцезнаходження юридичної особи. Крім зазначеної адреси в цьому витягу немає будь-яких інших адрес з яких можливо було б встановити інше місцезнаходження відповідача.

Відповідно до ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

В порушення вищезазначених норм права, суд першої інстанції не перевірив чи отримав відповідач повідомлення про те, що розгляд справи призначено або відкладено та в подальшому 02.07.2016 р. після того, як відповідач в судове засідання не з'явився, не зважаючи на те, що підтверджень отримання копій попередніх ухвал суду від 20.05.2016 р., 09.06.2016 р., 22.07.2016 р. в матеріалах справи на той час не було.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів того, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи дотримано вимог процесуального права, а відповідач повідомлений належним чином про час і місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Враховуючи викладене, рішення прийнято за відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце судового засідання, що порушує його права, передбачені ГПК України, підлягає скасуванню.

Разом з тим, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 806 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Таким чином, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 зобов'язаний компенсувати в повному обсязі всі витрати та збитки позивачу, пов'язані із втратою предмета лізингу, а саме відповідно до наступного розрахунку: заборгованість, яка утворилась з моменту настання страхового випадку до дня подачі позову (з 01.08.2014 р. по 24.04.2015 р.), на підставі виставлених, але не оплачених рахунків складає 70723,06 грн.; збитки пов'язані із втратою предмета лізингу складають 174506,60 грн.

Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки відшкодовуються у повному обсязі.

Відповідно до п. 7.8. загальних умов договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р, будь-які збитки, завдані невиконанням, неналежним виконанням стороною своїх зобов'язань за договором, підлягають відшкодуванню винною стороною в повному обсязі.

Крім того, за змістом ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди визначені статтею 22 Цивільного кодексу України. Дана стаття визначає загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення. За загальним правилом для покладення відповідальності на особу, що заподіяла збитки необхідні наступні умови: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків; причинний зв'язок між порушенням права та збитками; наявність вини особи, що заподіяла збитки.

Отже, збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, які він понесені внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання та які знаходяться у причинно - наслідковому зв'язку з неправомірною поведінкою боржника.

Як свідчать матеріали справи, протиправна поведінка відповідача виявилась у неналежному виконанні умов договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р від 21.12.2014 р., а саме: вартість предмету лізингу у формі лізингових платежів лізингоодержувачем не сплачена, а предмет договору втрачений, що унеможливлює його повернення позивачу, чим саме нанесено ТОВ "Український лізинговий фонд" збитки.

Фізична особа - підприємцець ОСОБА_4 зобов'язаний сплатити позивачу збитки у вигляді неотриманих лізингових платежів (графа 6 графіку внесення лізингових платежів, що є додатком 1 до договору) починаючи з 05.05.2015 р. до кінця строку дії договору до 05.03.2018 р. у розмірі 174506,60 грн.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадку істотного порушення договору другою стороною та в інщих випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пунктом. 11.2.6 договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р від 21.12.2014 р. передбачена можливість розірвання договору на вимогу лізингодавця.

Частиною 1 статті 7 та пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено право лізингодавця вимагати розірвання договору та повернення заборгованості.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 653 Цивільного кодексу України, можливість повернення того, що виконане сторонами за зобов'язаннями до моменту розірвання договору, залежить від умов цього договору та положень закону. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

На підставі викладеного позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, ст. 104, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.07.15 р. у справі № 922/2780/15 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Розірвати договір фінансового лізингу № 2602/02/14-Р від 21.12.2014 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (04205, м. Київ, пр-т. Оболонський, 35-А, оф. 301, поточний рахунок 26006056101644 в філії "Київ сіті" ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", МФО 380775, код ЄДРПОУ 37859096) 245229,66 грн. не отриманих лізингових платежів, як збитків завданих втратою предмету лізингу з вини відповідача.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (04205, м. Київ, пр-т. Оболонський, 35-А, оф. 301, поточний рахунок 26006056101644 в філії "Київ сіті" ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", МФО 380775, код ЄДРПОУ 37859096) 6122,59 грн. судового збору.

Накази доручити видати господарському суду Харківської області.

В іншій частині апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Істоміна О.А.