Ухвала суду № 63016028, 23.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 821/944/16

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Сівєлькіній С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

11.07.2016 року ОСОБА_1 звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Цюрупинської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області, в якому просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.02.2016 року №0000601300 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 27194,64 грн. та від 21.04.2016 року №0004931300 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 30493,43 грн., як похідне.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про те, що анулювання заборгованості за кредитним договором є отриманням позивачем додаткового блага, є неправомірними, і не відповідають дійсним обставинам справи. До того ж, позивач зазначає, що відповідачем було допущено процесуальні порушення, які були вчинені при складанні податкового повідомлення-рішення

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник позивача - ОСОБА_2 19.09.2016 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02.09.2016 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимогу в повному обсязі.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції з невідомих причин не прибули, про день, час та місце слухання справи були своєчасно та належним чином повідомлені.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

18.02.2014 року АТ «УкрСиббанк» своїм листом за вих. 31-4-53/240 повідомило ОСОБА_1 про прийняте банком рішення щодо анулювання заборгованості позивача, як спадкоємця померлого ОСОБА_3, яка виникла на підставі договору про надання споживчого кредиту №1117655000 від 27.06.2007р. Анульована сума заборгованості - 33341,36 дол. США, що складає 288262,73 грн. по курсу НБУ станом на 18.02.2014.

Спадкоємцями померлого ОСОБА_3 - є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Виходячи з розмірів часток 1/2 частки спадкового майна, сума доходу позивача складає 16670,68 дол. США, або 144131,37 грн. по курсу НБУ станом на 18.02.2014р.

Але, при цьому, у вказаному листі, АТ «Укрсиббанк» було додатково повідомлено ОСОБА_1 про необхідність сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення цього доходу у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб.

В січні 2016 року Цюрупинською ОДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб з доходів, отриманих, як «додаткове благо», за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 04.02.2016 року №50/17-28/НОМЕР_1.

Так, вказаною перевіркою встановлено, що позивачка отримала від АТ «УкрСиббанк» в 2014 році «додаткове благо» у вигляді анулювання (прощення) заборгованості по споживчому кредиту в сумі 144,13 тис. грн.

Проте, ОСОБА_1, не зважаючи на вимогу банку, так і не подала декларацію про доходи та майновий стан до відповідної податкової інспекції, у зв'язку із чим, остання, з посиланням на п.167.1 ст. 167 ПКУ, донарахувала податок на доходи фізичних осіб в розмірі 15 % від суми додаткового блага, що становить 21619,71 грн.

Акт перевірки було надіслано позивачці поштою, при його отриманні позивачка склала заперечення на даний акт, в яких зазначає про відсутність підстав для донарахування податку на доходи фізичних осіб з мотивів, аналогічних викладеним в позовній заяві.

12.02.2016 року на адресу позивача було надіслано запрошення на розгляд її письмових заперечень до спірного акту перевірки, який було нею отримано 18.02.2016 року. За результатами розгляду вказаних заперечень ГУ ДФС у Херсонській області залишило висновки цього акту перевірки без змін, про що повідомило позивачку листом від 17.02.2016 року №388/і/21-04-17-18.

В подальшому, уповноваженою особою Цюрупинської ОДПІ було прийнято податкове повідомлення - рішення від 18.02.2016 року №0000601300 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за основним платежем - 21619,71 грн. та за штрафними санкціями - 5574,93 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення від 18.02.2016р. було оскаржено позивачкою в адміністративному порядку.

Рішенням ГУ ДФС у Херсонській області від 08.04.2016 року дане податкове повідомлення-рішення від 18.02.2016р. №000060130 фактично було скасоване, як складене не за встановленою формою та одночасно збільшено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 2 639,03 грн. та штрафних санкцій на суму 659,75 грн., оскільки при обчисленні ПДФО була невірно застосована ставка податку.

На підставі вищезазначеного рішення ГУ ДФС у Херсонській області, 21.04.2016 року уповноваженою особою Цюрупинської ОДПІ було складено та направлено позивачці нове податкове повідомлення-рішення №0004931300 - про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 24258,74 грн., за штрафними санкціями 6234,69 грн.

Не погоджуюсь з такими діями та рішеннями податкового органу, позивачка звернулася із даним позовом до суду.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності позовних вимог, а також відповідно, з правомірності спірного (нового) рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як вбачається зі змісту приписів пп.14.1.47 п.14.1 ст.14 ПК України «додаткове благо» - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

А як слідує з положень пп.16.1.3. п.16.1. ст.16 ПК України, платники податків і зборів зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Відповідно до пп.16.1.4. п.16.1. цієї ж ст.16 ПКУ, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що, у відповідності до ст.36 ПКУ, є податковим обов'язком. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Підстави ж припинення податкового обов'язку, крім його виконання, визначені п.37.3. ст.37 ПК України.

Правові засади справляння податку на доходи фізичних осіб встановлюються розділом IV Податкового кодексу України.

Так, пп.162.1.1 п.162.1. ст.162 розділу IV ПК України встановлено, що платником податку - є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. А згідно пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ (в редакції 2014 року), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як «додаткове благо» (крім випадків, передбачених ст.165 цього Кодексу), зокрема, суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Пунктом 163.1 ст.163 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно з положеннями пп.60.1.2 п.60.1 ст.60 ПК України та розділу V «Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків» (затв. Наказом Мінфіну України від 28.12.2015р. №1204), податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.

До того ж, як видно з пп.60.3 ст.60 ПКУ, у випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

Так, як встановлено з матеріалів справи судами обох інстанцій, відповідно до рішення ГУ ДФС про результати розгляду первинної скарги ОСОБА_1 від 08.04.2016 року первинне податкове повідомлення-рішення №0000601300 від 18.02.2016 року фактично є скасованим, як складене не за встановленою формою, однак, при цьому, не підлягає скасуванню сума визначеного до сплати грошового зобов'язання, що в подальшому було оформлено новим податковим повідомленням-рішенням від 21.04.2016 року №0004931300 про нарахування на доходи фізичних осіб в сумі грошового зобов'язання 30493,43 грн., яке є похідним.

Таким чином, на день розгляду справи судом 1-ї інстанції первинне податкове повідомлення-рішення №0000601300 від 18.02.2016 року фактично вже було скасованим та відкликаним, а тому, відповідно, не має для позивача ніякого обов'язкового характеру і в його оскарженні немає необхідності.

До того ж, судами обох інстанцій встановлено, що позивач був своєчасно та належним чином повідомлений про обов'язок сплати вказаного податку на «додаткове благо», що позивач не заперечує.

Так, відповідно до вимог п.49.1 та пп.49.18.4 п.49.18 ст.49 ПК України, платник податку на доходи фізичних осіб зобов'язаний до 1 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку, відобразити в ній вказаний дохід, та у відповідності до п.179.7 ст.179 цього Кодексу самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в декларації.

Однак, як встановлено по справі ОСОБА_1, будучи 18.02.2014 року належним чином повідомлена АТ «УкрСиббанк» про те, що згідно пп.164.2.17 «д» п.164.2 ст.164 ПК України, анульована сума заборгованості є її доходом, отриманим як додаткове благо, до цього часу самостійно не сплатила податок з такого доходу та не відобразила його у своїй річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб.

Таким чином, на момент проведення контролюючим органом спірної перевірки ОСОБА_1 не було подано декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік та не сплачено податок на доходи фізичних осіб з доходів, отриманих у 2014 році, що, в свою чергу, є порушенням податкового законодавства.

Отже, за таких обставин, оскільки судом беззаперечно встановлено факт отримання ОСОБА_1 у 2014 році доходу у вигляді додаткового блага в розмірі 144131,37 грн., який, в свою чергу, підлягав оподаткуванню за ставками, визначеними п.167.1. ст.167 ПК України, а отже позивач зобов'язаний був сплатити 24258,74 грн. податку на доходи фізичних осіб з урахуванням ставки податку 15 % із суми 12180 грн. (т.б. десятикратний розмір мінімальної зарплати) та ставки податку 17 % із залишку суми 131951,37 грн.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції, в даному випадку, було вірно встановлено правомірність визначення позивачу контролюючим органом грошового зобов'язання з даного податку.

Що ж стосується посилань апелянта на зміст пп.165.1.55 ст.165 Податкового кодексу України, (в редакції Закону України від 09.04.2015р. №321-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань»), яким встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності, оскільки на день прощення боргу позивачу даної норми не існувало.

При цьому, відповідно до змісту вказаних вище законодавчих норм, сума анульованого податкового боргу включає як основну суму кредиту, так і нараховані відсотки, штрафні санкції, що підлягають обов'язковій сплаті боржником відповідно до умов кредитного договору. Адже в аналізованій нормі йдеться про борг в цілому, тобто про загальну суму фінансових зобов'язань, що підлягають погашенню боржником, незалежно від підстави їх виникнення.

Оскільки зміст аналізованої норми не допускає іншого тлумачення, то подальше зміна її редакції згідно із Законом України від 09.04.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», на які, як було зазначено вище посилається апелянт, та відповідно до якої до складу оподатковуваного доходу платника включається лише основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором, не може розцінюватися як законодавче уточнення, а є, по суті, зміною правового регулювання розглядуваних правовідносин.

При цьому, одночасно слід звернути увагу, що аналогічної правової позиції з даного спірного питання дотримується і Вищий адміністративний суд України, зокрема, у своїх ухвалах від 06.04.2016 року по справі №К/800/52629/15, від 13.07.2016 року по справі №К/800/17483/15, від 06.09.2016 року по справі №К/800/14135/16.

Так само не може апеляційний суд прийняти до уваги й доводи позивача, які фактично ґрунтуються на редакції п. 8 Підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, оскільки в позовній заяві позивач наводить редакцію даного пункту, яка відрізняється від наведеної редакції в Законі №321-УШ від 09.04.2015 року.

Посилання ж позивача на те, що нібито АТ «УкрСиббанк» не було прийнято жодного конкретного рішення щодо припинення зобов'язань за кредитним договором №11176550000 від 27.06.2007 року, укладеним із ОСОБА_3, теж, в свою чергу, не підтверджено документально та фактично суперечить змісту листа АТ «УкрСиббанк» від 18.02.2014р. №31-4-53/240.

Також не підтверджено належними доказами й той факт, що банком продовжується робота щодо відшкодування списаної безнадійної заборгованості. На справді, з матеріалів справи встановлено, що Банк за рахунок власного резерву сумнівних боргів простив частково борг позичальника за кредитним договором, що, відповідно до ч.1 ст.605 та ч.1 ст.598 ЦКУ, є прощенням боргу у зобов'язанні та є підставою припинення зобов'язання. Відповідно до ч.1 ст.605 ЦК України, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Оскільки зобов'язання припинилося, то у позичальника з моменту припинення такого зобов'язання відсутній обов'язок повернути кредит.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко