Постанова № 63004199, 23.11.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5741/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гунько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта Вілмар» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.05.2016 року № 0000194100, № 0000204100, № 0000224100, № 0000214100,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта Вілмар» (надалі по тексту - позивач або ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС (надалі по тексту - відповідач або СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС), в якому, з урахуванням зміненого адміністративного позову, просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.05.2016 року № 0000194100, № 0000204100, № 0000224100, № 0000214100.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі висновків акту від 15.04.2016 року № 58/28-08-47/36369434/10 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» (код 3639434) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014», відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 04.05.2016 року № 0000194100, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 7 810 376,00 грн. (за податковими зобов'язаннями - 6 240 462 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 569 914 грн.), № 0000204100, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 768 082 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 2 384 041 грн., № 0000224100, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 303 840,00 грн. (за податковими зобов'язаннями - 202 560 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 101 280 грн.), № 0000214100, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 552 062 грн. Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у зв'язку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача відносно задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд виходив з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що в період з 23.12.2015 року по 08.04.2016 року, на підставі направлень, виданих СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС від 22.12.2015 року № 266, № 267, № 270, № 269, №268, №271, № 265, №262, №263, №272, №264, від 11.01.2016 року №2 та № 1, посадовими особами відповідача на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-УІ та згідно наказів СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС від 10.12.2015 року № 303, від 22.12.2015 року № 314, від 04.01.2016 року № 5 відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на ІУ квартал 2015 року, проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 15.04.2016 року № 58/28-08-47/36369434/10 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» (код 3639434) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014», відповідно до висновку якого перевіркою встановлено порушення позивачем: п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 та п.п. 135.5.4, п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, встановлено завищення податку на прибуток на 2013 рік на суму 39 192 грн. та заниження податку на прибуток за 2014 рік на суму 6 279 654 грн., таким чином за перевіряємий період занижено податок на прибуток на суму 6 240 462 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2012 року по 31.12.2014 року встановлено його завищення на суму 6 522 703 грн., в тому числі: занижено суму податкового кредиту, що підлягає сплаті до бюджету: січень 2014 року - 202 560 грн.; завищено суму від'ємного значення: - грудень 2014 року - 1 552 062 грн.; завищено заявлену суму бюджетного відшкодування, в тому числі по періодах: травень 2014 року - 992 101 грн., липень 2014 року - 1 013 019 грн., серпень 2014 року - 462 150 грн., вересень 2014 року - 688 883 грн., жовтень 2014 року - 1 167 353 грн., листопад 2014 року - 406 699 грн., грудень 2014 року - 37 877 грн. (а.с. 65-178 том 1).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 04.05.2016 року № 0000194100, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 7 810 376,00 грн. (за податковими зобов'язаннями - 6 240 462 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 569 914 грн.), № 0000204100, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 768 082 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 2 384 041 грн., № 0000224100, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 303 840,00 грн. (за податковими зобов'язаннями - 202 560 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 101 280 грн.), № 0000214100, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 552 062 грн. (а.с. 37-64 том 1).

Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» оскаржило їх у судовому порядку, вимагаючи скасування.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як вбачається з акту перевірки підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача: про неправомірне віднесення до витрат та формування податкового кредиту із сум коштів, сплачених за операціями з наступними постачальниками товарів та послуг: ТОВ «О.Л.Д. Транс», ФГ «Золоте Руно 2013», ТОВ «Синтез Трейд Агро», ТОВ «Зернотрест», ПП «Агро-Транс-Сервіс», ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт ЛТД»; не визнання та не декларування товариством доходів у вигляді умовних відсотків за договором з ТОВ «Дельта Вілмар СНГ» про надання поворотної фінансової допомоги № 15/10/14/6 від 15.10.2014 року.

Порядок формування складу витрат та податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі по тексту - ПК України).

Так п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В свою чергу, відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з абз.1 п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, згідно вимог Податкового кодексу України платник податків не має права включати до складу податкового кредиту суми податку не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-ХІУна даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення).

Відповідно до п. п. 2.1., 2.2 п. 2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, обов'язковою умовою для визнання та врахування витрат при обчисленні об'єкта оподаткування є здійснення цих витрат в межах провадження господарської діяльності та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, в акті перевірки відповідач посилається на те, що позивачем неправомірно сформовано витрати та податковий кредит за операціями з придбання насіння соняшника у ТОВ «О.Л.Д. Транс» з огляду на наявність у СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС податкової інформації про порушення законодавства цим контрагентом, а саме: неправомірність використання статусу сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування; відсутність технічного персоналу в необхідній кількості, орендованих земельних ділянок, приміщень для зберігання продукції, транспортних засобів, відсутність контрагента за місцем знаходження; не подання звітів про обсяги збору врожаю; наявність незначного формального недоліку в додатку до договору між позивачем та ТОВ «О.Л.Д. Транс».

Суд з даними висновками не погоджується, виходячи з наступного.

Як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, позивачем у листопаді-грудні 2013 року придбано насіння соняшнику у кількості 289,86 тон на суму 1 012 800,33 грн. (без ПДВ), постачальником якого було ТОВ «О.Л.Д. Транс».

Так, зокрема, судом встановлено, що між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» (Покупець) та ТОВ «О.Л.Д. Транс» (Постачальник) були укладені договори поставки № 22/11/13/3 від 23.11.2013 року та № 28/11/13/7 від 28.11.2013 року, відповідно до предмету яких Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити соняшник врожаю 2013 року українського походження, надалі пойменований «Товар», на умовах, викладених в цих Договорах. Базис поставки: - EXW в редакції Інкотермс - 2010 (в частині, що не суперечить умовам цих Договорів. Місце поставки: по договору № 28/11/13/7 від 28.11.2013 року: ПрАТ «Полтавське ХПП», адреса: 57263, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Шевченкове, вул.. Урожайна, 1; по договору № 22/11/13/3 від 23.11.2013 року: Снігурівський КХП, ДП (надалі - місце поставки), адреса: 57300, Миколаївська область, Снігурівський район, м. Снігурівка, вул. Леніна 14 (а.с. 7-10, 59-67 том 5).

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договори поставки та додатки до них, рахунки на оплату, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, специфікації до договорів поставки, складські квитанції на зерно, карки аналізу зерна, акти прийому-передачі зерна при переоформленні, платіжні доручення та банківські виписки (а.с. 7-117 том 5). При цьому, до зазначених первинних документів у акті перевірки відповідач не зазначив жодних зауважень.

При цьому, як вбачається з акту перевірки, ТОВ «О.Л.Д. Транс» дійсно було зареєстроване платником податку на спеціальному режимі оподаткування (мало статус сільськогосподарського підприємства) та перебувало на обліку в органах ДФС України. Водночас, суд зазначає, що контроль за правомірністю використання такого режиму є обов'язком органів ДФС України та такі повноваження в жодному разі не можуть бути перекладені на позивача. Відповідно, позивач не може нести відповідальність за можливі зловживання таким статусом ТОВ «О.Л.Д. Транс».

Чинне законодавство не передбачає обов'язку для суб'єктів господарювання перевіряти умови здійснення господарської діяльності їх контрагентами (наявність матеріальної технічної бази та трудових ресурсів, земельних ділянок, правильність ведення бухгалтерського обліку та сплати податків, подання звітів про обсяги виробленої сільськогосподарської продукції, постійне знаходження за місцем реєстрації) та не передбачає відповідальності платника податків за дії третіх осіб за відсутності вини платника. Зазначена правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України № К/800/14770/15 від 20.05.2015 року, № К/9991/44826/12 від 05.10.2015 року.

При цьому, відповідач не надав жодних доказів, які би свідчили про відсутність ТОВ «О.Л.Д. Транс» за місцезнаходженням (витяг з ЄДР на момент здійснення операцій, який би містив інформацію про те, що до реєстру було внесено запис про відсутність вказаного контрагента за місцезнаходженням).

Також відповідач не зазначає на підставі чого ним зроблені висновки про відсутність ТОВ «О.Л.Д. Транс» за місцезнаходженням. Так, виходячи з інформації, що міститься в акті перевірки та відсутності посилань на відповідні письмові рапорти, службовцями ДФС не здійснювалися виходи за відповідними податковими адресами з метою перевірки місцезнаходження зазначеного контрагента.

Суд зазначає, що СДПІ неповно дослідила питання наявності трудових ресурсів у ТОВ «О.Л.Д. Транс», оскільки відповідач робить висновок про недостатню кількість працівників у зазначеного контрагента виходячи лише зі звітів про суми нарахованої заробітної платні (1-ДФ) ТОВ «О.Л.Д. Транс», хоча для того щоб встановити достеменно наявність людських ресурсів СДПІ потрібно було витребувати у вказаного контрагента трудові договори, укладені останнім з працівниками, накази про прийняття на роботу, цивільно-правові договори, тощо. Зазначені питання не були досліджені відповідачем.

При цьому, як зазначає позивач, товариство, слідуючи принципу належної обачності, в межах своїх прав та можливостей перевіряло правосуб'єктність свого контрагента.

В п. 5.1 Додатку 1 до договору № 28/11/13/7 від 28.11.2013 року та договору №22/11/13/3 від 22.11.2013 року, які відповідач вивчав під час перевірки, наведено розгорнутий перелік документів, що надавались постачальником позивачу для здійснення оплати за товари (включаючи копію довідки Держземагентства щодо наявності у власності або у користуванні земельних ділянок, копію свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ, довідку про кількість співробітників, копію статуту та інші). Тобто позивачем отримано всі необхідні документи для підтвердження статусу контрагента та походження товару.

Щодо підтвердження реальності господарських операцій, суд звертає увагу на те, що ТОВ «О.Л.Д. Транс» відповідно до укладених договорів поставляло продукцію на умовах ЕХW (в редакції Інкотермс-2010) ПрАТ «Полтавське ХХП» та ДП «Снігурівське КХП» (елеватори). Тобто, господарська операція була структурована таким чином, що і позивач, і ТОВ «О.Л.Д. Транс» укладали договори зберігання з елеваторами, а внаслідок продажу товар фізично не переміщався, а зберігався на елеваторі, при цьому документально перехід права власності оформлювався за допомогою складських квитанцій, тристоронніх актів і видаткових накладних. В подальшому позивач вивозив продукцію на підставі договорів, укладених з перевізниками «Хліб АГ», «Логістик МТС», «ВТК 4» ТОВ «ДПЗКУ - МТС» ТОВ «Реконструкція та будівництво», ПП «Агро-Транс-Сервіс, що надавали транспортні послуги.

Отже, реальність вказаних господарських операцій підтверджується первинними документами, які були складені третіми особами на виконання договорів зберігання та перевезення, що були укладені товариством.

Також окремо, суд звертає увагу на те, що у акті перевірки відповідач вказує про наявність податкової інформації щодо відсутності у ТОВ «О.Л.Д. Транс» земельних ділянок на території Дніпропетровської області та, посилаючись на це, робить висновок про відсутність у ТОВ «О.Л.Д. Транс» землі для вирощування реалізованого товару, а відтак і про нереальність господарських операцій останнього з позивачем.

У свою чергу, судом встановлено, що зазначений контрагент надав позивачу довідку про наявність земельних ділянок у Новотроїцькому районі Херсонської області та Жовтневому районі Миколаївської області, площі яких, враховуючи середньостатистичну врожайність, достатні для вирощування обсягу товару, що був поставлений позивачу (а.с. 58-60 том 3).

Проте з незрозумілих причин відповідачем направлено запит до саме до Держгеокадастру в Дніпропетровській області (де в контрагента можливо і не було земельних ділянок) та на підставі відповіді про відсутність ділянок в Дніпропетровській області зроблено висновок про відсутність у ТОВ «О.Л.Д. Транс» достатніх площ для виробництва реалізованої продукції. Крім того, на стор. 16 акту перевірки СДПІ підтверджує наявність у ТОВ «О.Л.Д. Транс» земельних ділянок на території Херсонської області.

Варто зазначити, що інформація про права власності та користування міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для посадових осіб органів державної влади інформація з Державного реєстру прав у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав.

Тож, право передбачене вказаною вище нормою, могло бути реалізовано посадовими особами відповідача при проведенні перевірки, проте жоден із передбачених способів отримання інформації на був використаний для формування доказової бази, яка використовувалася при складанні акту перевірки та винесенні оскаржуваних рішень.

Суд вважає, що такий підхід до проведення перевірки та взаємна суперечливість даних, що містяться в акті перевірки, свідчать про неналежне виконання відповідачем перевірочної роботи та, відповідно, про необґрунтованість висновків акту перевірки.

Також суд зазначає, що встановлений СДПІ формальний недолік при оформленні додатку до договору укладеного позивачем з ТОВ «О.Л.Д. Транс» (помилка в даті документа, яким уповноважено представника товариства на підписання договору) не може слугувати підставою для настання негативних наслідків для позивача з огляду на не суттєвість такого недоліку та враховуючи наявність всіх необхідних документів, які підтверджують здійснення господарської операції.

Крім того, при проведенні перевірки, складанні акту перевірки та прийнятті оскаржуваних рішень, відповідачем не враховано, що для вирощування товару, який був поставлений позивачу, ТОВ «О.Л.Д. Транс» могло використовувати техніку та матеріальну базу інших осіб в тому числі неплатників ПДВ (наприклад, на підставі договорів оренди чи шляхом замовлення послуг посіву, збору врожаю та інших), однак ці питання відповідачем не досліджувалися.

Також судом встановлено, що факт вирощування соняшнику ТОВ «О.Л.Д. Транс» був встановлений рішеннями адміністративних судів, які набрали законної сили (а.с. 140-231 том 7).

Відповідно адміністративними судами вже неодноразово було встановлено реальність правочинів ТОВ «О.Л.Д.» з іншими контрагентами, факти постачання соняшнику їм саме в період укладання та виконання правочинів позивача та ТОВ «О.Л.Д.».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про нереальність господарських операцій позивача та ТОВ «О.Л.Д. Транс» не відповідають дійсності, суперечать обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Як вбачається з акту перевірки відповідач стверджує, що позивачем неправомірно сформовано витрати та податковий кредит за операціями з придбання насіння соняшника у ФГ «Золоте Руно 2013» з огляду на наявність у СДПІ наступної податкової інформації: відсутність підприємства за місцезнаходженням; відсутність належної матеріальної бази (орендованої земельної ділянки, приміщень для зберігання продукції); не подання ФГ «Золоте Руно 2013» звітів щодо площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення та валових обсягів збору сільськогосподарської продукції в 2012-2014 роках.

Як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, позивачем у листопаді-грудні 2013 року придбано насіння соняшнику у кількості 822,82 тон на суму 2 310 750,09 грн. (без ПДВ), постачальником якого було ФГ «Золоте Руно 2013».

Так, зокрема, судом встановлено, що між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» (Покупець) та ФГ «Золоте Руно 2013» (Постачальник) було укладено договір поставки № 26/11/13/5 від 26.11.2013 року, відповідно до предмету якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити соняшник врожаю 2013 року українського походження, надалі пойменований «Товар», на умовах, викладених в цьому Договорі. Базис поставки: - EXW в редакції Інкотермс - 2010 (в частині, що не суперечить умовам цього Договору): ТОВ «Заготзерно-Високопілля» (місце поставки): 74000, Херсонська область, Високопільсьский р-н, смт. Високопілля, вул. Червоноармійська, 45 Б (а.с. 6-10 том 6).

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договір поставки та додатки до нього, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, специфікації до договорів поставки, складські квитанції на зерно, карки аналізу зерна, платіжні доручення та банківські виписки (а.с. 6-59 том 6). При цьому, до зазначених первинних документів у акті перевірки відповідач також не зазначив жодних зауважень.

Судом встановлено, що також як і по іншим контрагентам, позивачем була здійснена перевірка правосуб'єктності ФГ «Золоте Руно 2013» та отримані всі необхідні документи (включаючи копію довідки від Держземагентства щодо наявності у власності або у користуванні земельних ділянок, копію свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ, довідку про кількість співробітників, копію статуту і т. п.) (а.с. 6-45 том 3).

При цьому реальність господарських операцій ФГ «Золоте Руно 2013» з іншими контрагентами в період укладання та виконання правочинів з позивачем із зазначеним господарством додатково підтверджується рішеннями судів, які набрали законної сили (а.с. 232-294 том 7).

Твердження відповідача, на яких ґрунтується висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства, є в цілому аналогічними до попереднього контрагента (ТОВ «О.Л.Д. Транс»), а тому позиція суду та обґрунтування, зокрема, щодо відсутності за місцезнаходженням ФГ «Золоте Руно 2013», недостатність умов здійснення сільськогосподарської діяльності в останнього є аналогічними як і відносно вищезазначеного контрагента позивача - ТОВ «О.Л.Д. Транс».

При цьому, факт наявності ресурсів у ФГ «Золоте Руно 2013» підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили (а.с. 269-271, 281-285 том 7).

Суд звертає увагу на те, що придбання товару у ФГ «Золоте Руно» здійснювалось аналогічно до придбання у ТОВ «О.Л.Д. Транс», тобто на умовах ЕХW (в редакції Інкотермс- 2010) ТОВ «Заготзерно-Високопілля» (елеватор). В подальшому позивач вивозив товар з елеватора на підставі договорів укладених з «Хліб АГ», «Логістик МТС», «ВТК 4», що окремо підтверджується товарно-транспортними накладними та актами приймання-передачі транспортних послуг, які наявні в матеріалах справи.

Також, як і у випадку з ТОВ «О.Л.Д. Транс», відповідач дійшов помилкового висновку про відсутність у контрагента земельних ділянок, керуючись виключно листом Держземагенства у Полтавському районі №012/2157 від 11.07.2014 року, тоді як відповідно до листа Держземагентства у Новомосковському районі Дніпропетровської області від 14 січня 2013 року № 0114-215, ТОВ «Золоте руно 2013» станом на 31.12.2012 року має в користуванні земельні ділянки, що зареєстровані на території Новостепанівскої, Вільнянської, Попасненської, Голубівської сільських рад, загальною 4056 га площею, чого більше ніж достатньо для виробництва обсягів продукції реалізованої позивачу.

Крім того, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 року у справі № 804/12601/14 було скасовано рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ ФГ «Золоте Руно 2013», а також взаємовідносини позивача з вказаним контрагентом вже були предметом перевірки СДПІ, за результатами якої порушень не виявлено, про що складено довідку від 27.08.2014 року №106/28-08-41/36369434/22 (а.с. 65-77 том 7).

З огляду на викладене, суд вважає, що твердження відповідача про нереальність господарських операцій позивача ФГ «Золоте Руно 2013» не відповідають дійсності, суперечать обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач стверджує, що позивачем неправомірно сформовано витрати та податковий кредит за операціями з придбання насіння соняшника від ТОВ «Синтез Трейд Агро». СДПІ обґрунтовує свою позицію виключно висновками акту перевірки ТОВ «Синтез Трейд Агро» щодо відсутності у останнього необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів.

Так, як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, позивачем у листопаді-грудні 2013 року та квітні 2014 року придбано насіння соняшнику у кількості 3296,69 тон на суму 10 467 996,66 грн. (без ПДВ), постачальником якого було ТОВ «Сінтез Трейд Агро».

Так, зокрема, судом встановлено, що між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» (Покупець) та ТОВ «Сінтез Трейд Агро» (Постачальник) були укладені договори поставки № 18/11/2013/1 від 18.11.2013 року та № 29/01/14/1 від 29.01.2014 року, відповідно до предмету яких Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити соняшник врожаю 2013 року українського походження, надалі пойменований «Товар», на умовах, викладених в цих Договорах. Базис поставки: - EXW в редакції Інкотермс - 2010 (в частині, що не суперечить умовам цих Договорів. Місце поставки: по договору № 29/01/14/1 від 29.01.2014 року та № 18/11/2013/1 від 18.11.2013 року: ТОВ «Заготзерно-Високопілля», адреса: 74000, Херсонська область, Високопільсьский р-н, смт. Високопілля, вул. Червоноармійська, 45 Б (а.с. 175-181, 211-215 том 4).

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договори поставки та додатки до них, рахунки на оплату, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, специфікації до договорів поставки, складські квитанції на зерно, карки аналізу зерна, акти прийому-передачі зерна при переоформленні, платіжні доручення та банківські виписки (а.с. 175-278 том 4). При цьому, до зазначених первинних документів у акті перевірки відповідач жодних зауважень не мав.

Також, як і по іншим контрагентам, щодо ТОВ «Синтез Трейд Агро» позивачем було проведено перевірку контрагента та отримано всі документи, що підтверджують його правосуб'єктність (а.с. 76-115 том 3).

Крім того, як пояснив представник позивача, реалізація продукції здійснювалась на умовах ЕХW (в редакції Інкотермс-2010) ТОВ «Заготзерно-Високопілля», ДП «Агросервіс 2000», ТОВ «Вільнянський Елеватор», ТОВ «Привільнянське ХЗП», та в подальшому закуплена продукція була вивезена транспортом перевізників «Хліб АГ», «Логістик МТС», «ВТК 4» та ТОВ «Алант Сервіс», з якими у позивача були укладені відповідні договори. Тобто, як і по попереднім контрагентам, реальність операцій позивача з ТОВ «Синтез Трейд Агро» підтверджується не лише документами сторін операції, але й документами складеними третіми особами, які також надані позивачем до суду.

При цьому, як зазначалось судом вище, наявність або відсутність основних фондів, виробничих активів, недостатність технічного персоналу у контрагентів платника не може слугувати підставою для твердження про нереальність господарських операцій та виникнення у позивача додаткових зобов'язань, враховуючи наявність у останнього всіх підтверджуючих документів.

Суд окремо наголошує на тому, що ТОВ «Синтез Трейд Агро» не є виробником сільськогосподарської продукції, а здійснює торгівельну (посередницьку) діяльність, для здійснення якої не потрібні велика кількість трудових ресурсів, основних фондів та транспортних засобів. Тобто між фактами встановленими під час перевірки ТОВ «Синтез Трейд Агро» та висновком, що міститься в акті перевірки щодо відсутності у останнього необхідних умов для здійснення відповідної господарської діяльності, взагалі відсутній будь-який причино - наслідковий зв'язок.

Крім того, взаємовідносини позивача з вказаним вище контрагентом вже були предметом перевірки відповідача за результатами, якої порушень не виявлено, про що складено довідку № 106/28-08-41/36369434/22 від 27.08.2014 року та акт № 154/28-08-41/36369434/47 від 19.12.2014 року (а.с. 65-92 том 7).

Також суд звертає увагу на те, що акт перевірки від 04.08.0214 року № 1699/04-65-22-03/35396886, на який посилається СДПІ у своїх висновках, не стосується взаємовідносин з позивачем. Крім того, відповідно до зазначеного акта перевірявся період (березень 2014 року), в який позивач не мав взаємовідносин з ТОВ «Синтез Трейд Агро».

Також постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 року у справі № 804/143/15 визнано протиправними дії податкового органу щодо коригування в електронній базі даних Автоматизованої системи співставлення Інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України Податковий блок на підставі акту №1699/04-65-22- 03/35396886 від 04.08.2014 року (а.с. 286-293 том 7).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про нереальність господарських операцій позивача та ТОВ «Синтез Трейд Агро» не відповідають дійсності, суперечать обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач стверджує, що позивачем неправомірно сформовано витрати та податковий кредит за операціями з придбання насіння соняшника у ТОВ «Зернотрест», обґрунтовуючи свою позицію інформацією, що міститься в акті перевірки цього постачальника та в акті перевірки компанії з 2-го ланцюга постачання, а саме ТОВ СП «Агродар-Юг», наступним: відсутність нерухомості, недостатність технічного персоналу для здійснення господарської діяльності; наявність інформації про відкриті кримінальні провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190 (шахрайство) та ч.1 ст.205 (фіктивне підприємництво) Кримінального кодексу України; неможливість підтвердження поставок товарів від постачальників по ланцюгу; відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про відсутність ТОВ «Зернотрест» за місцезнаходженням.

Так, як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, позивачем у березні 2014 року придбано насіння соняшнику у кількості 4 386 тон на суму 14 764 854,94 грн. (без ПДВ), постачальником якого було ТОВ «Зернотрест».

Так, зокрема, судом встановлено, що між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» (Покупець) та ТОВ «Зернотрест» (Постачальник) були укладені договори поставки № 18/03/14/2 від 18.03.2014 року, № 27/03/14/12 від 27.03.2014 року, № 28/02/14/1 від 28.02.2014 року, відповідно до предмету яких Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити соняшник врожаю 2013 року українського походження, надалі пойменований «Товар», на умовах, викладених в цих Договорах. По договору № 28/02/14/1 від 28.02.2014 року - Базис поставки: - EXW в редакції Інкотермс - 2010 (в частині, що не суперечить умовам договору), місце поставки: ПАТ «Херсонський КХП», Копанське ХПП, 73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Порт-Елеватор 5; ПрАТ «Полтавсьве ХПП», 57263, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Шевченково, вул. Урожайна 1; по договору № 18/03/14/2 від 18.03.2014 року - Базис поставки: - FCA в редакції Інкотермс - 2010 (в частині, що не суперечить умовам договору), місце поставки: зерновий склад Постачальника: 74721, Херсонська область, Нижньосірогозький р-н, с. Сирогози, вул. Мира, 1; по договору № 27/03/14/12 від 27.03.2014 року - Базис поставки: - DAP в редакції Інкотермс - 2010 (в частині, що не суперечить умовам договору), місце поставки: переробний комплекс олійних культур, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28 (а.с. 6-22 том 4).

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договори поставки та додатки до них, рахунки на оплату, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, специфікації до договорів поставки, складські квитанції на зерно, карки аналізу зерна, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення та банківські виписки (а.с. 23-174 том 4).

Як і по вищезазначеним контрагентам, по ТОВ «Зернотрест» у позивача наявні всі необхідні первинні та інші документи щодо оформлення господарських операцій та документи щодо підтвердження статусу ТОВ «Зернотрест» (а.с. 116-140 том 3).

В даному випадку, суд також наголошує на тому, що відсутність контрагента за місцем реєстрації, наявність або відсутність основних фондів, недостатність технічного персоналу у контрагента платника не може слугувати підставою для твердження про нереальність господарських операцій та виникнення у позивача додаткових податкових зобов'язань, особливо з огляду на характер діяльності контрагента (посередницька торгівельна діяльність).

Суд зазначає, що твердження відповідача, щодо відсутності ТОВ «Зернотрест» за місцезнаходженням, недостатності технічного персоналу в нього, окрім іншого, спростовуються вищевикладеними доводами суду.

Суд звертає увагу на те, що ТОВ «Зернотрест» відповідно до укладених договорів поставляло продукцію на умовах FСА (в редакції Інкотермс-2010) та ЕХМ (в редакції Інкотермс- 2010) ПАТ «Херсонский КХП», ПрАТ «Полтавское ХХП», ТОВ «Новоодеський елеватор», зерновий склад постачальника. В подальшому закуплена продукція була вивезена транспортом перевізників «Хліб АГ», «Логістик МТС», «ВТК 4» та ТОВ «Алант Сервіс», з якими у позивача було укладено відповідні договори. Тобто, реальність операцій позивача з ТОВ «Зернотрест» підтверджується не лише документами сторін операції, але й документами складеними третіми особами, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, суд вважає необґрунтованим перекладання відповідальності на позивача за діяльність юридичних осіб по другому та наступних ланцюгах постачання, з якими позивач взагалі не мав жодних відносин та не міг перевірити їх статус та діяльність.

Наявність кримінального провадження може свідчити лише про можливі порушення законодавства контрагентом позивача та іншими особами по ланцюгу поставок, але, в будь-якому випадку, така кримінальна справа не може стосуватися податкових зобов'язань позивача та слугувати доказом безтоварності господарських операцій. Така позиція узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 21.01.2015 року по справі № 6-197цс14.

Враховуючи нормативні приписи ст. 62 Конституції України, можна стверджувати, що сама по собі наявність відкритого кримінального провадження, в якому ведеться досудове розслідування, не може слугувати підставою для визнання господарських операцій фіктивними/ нереальними/безтоварними, адже відповідний факт фіктивного підприємництва не був встановлений вироком суду, що набрав законної сили. Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 25.01.2016 року № К/800/54106/13.

Окрім вищевикладеного, взаємовідносини позивача з вказаним вище контрагентом вже були предметом перевірки СДПІ за результатами, якої порушень не виявлено, про що складено довідку № 106/28-08-41/36369434/22 від 27.08.2014 року та акт № 154/28-08-41/36369434/47 від 19.12.2014 року (а.с. 65-92 том 7).

З огляду на викладене, твердження відповідача про нереальність господарських операцій позивача та ТОВ «Зернотрест» не відповідають дійсності, суперечать обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач стверджує, що позивачем неправомірно сформовано витрати та податковий кредит за операціями з придбання насіння соняшника у ТОВ Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД». СДПІ обґрунтовує свою позицію наявністю кримінального провадження, відкритого за фактом ухилення від сплати податків посадовими особами ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД», в матеріалах якого є протоколи допитів посадових осіб цього постачальника, де вони свідчать про непричетність до господарської діяльності цього підприємства.

Як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, позивачем у жовтні - грудні 2014 року придбано насіння соняшнику у кількості 698,59 тон на суму 2 936 176,07 грн. (без ПДВ), постачальником якого було ТОВ Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД».

Так, зокрема, судом встановлено, що між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» (Покупець) та ТОВ Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» (Постачальник) були укладені договори поставки № 10/10/14/2 від 10.10.2014 року та № 07/10/14/2 від 08.10.2014 року, відповідно до предмету яких Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити соняшник врожаю 2013, 2014 років українського походження, надалі пойменований «Товар», на умовах, викладених в цих Договорах. По договору № 10/10/14/2 від 10.10.2014 року - Базис поставки: - EXW в редакції Інкотермс - 2010 (в частині, що не суперечить умовам договору), місце поставки: ПП «А/Ф «Славутич», 27200, Кіровоградська область, м. Бобринець, вул. Промислова, 1а; по договору № 07/10/14/2 від 08.10.2014 року - Базис поставки: - DAP в редакції Інкотермс - 2010 (в частині, що не суперечить умовам договору), місце поставки: переробний комплекс олійних культур, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28 (а.с. 113-117, 123-129 том 5).

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договори поставки та додатки до них, рахунки на оплату, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, специфікації до договорів поставки, складські квитанції на зерно, карки аналізу зерна, товарно-транспортні накладні, акти перерахунку ціни партії Товару, платіжні доручення та банківські виписки (а.с. 113-281 том 5).

Як і по вищезазначеним контрагентам, по ТОВ Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» у позивача наявні всі необхідні первинні та інші документи щодо оформлення господарських операцій та документи щодо підтвердження статусу ТОВ Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» (а.с. 141-177 том 3).

Необхідно зазначити, що з ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» Позивачем були укладені договори на поставку соняшника врожаю 2013-2014 років № 07/10/14/2 від 03.10.2014 року на умовах поставки DАР (в редакції Інкотермс-2010) та № 10/10/14/12 від 10.10.2014 року на умовах поставки ЕХW (в редакції Інкотермс-2010) ПП «А/Ф «Славутич», яке є зерновим складом.

Тож, як і у вищеописаних випадках з рештою контрагентів, за умовами другого, вказаного вище договору, господарська операція була побудована таким чином, що і позивач, і ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» укладали договори зберігання з елеваторами, а внаслідок продажу товар фізично не переміщався, а зберігався на елеваторі, при цьому документально перехід права власності оформлювався за допомогою складських квитанцій, тристоронніх актів і видаткових накладних. В подальшому товариство вивозило продукцію на підставі договору, укладеного з перевізником ТОВ «Хліб АГ».

Отже, реальність вказаних господарських операцій підтверджується первинними документами, які були складені третіми особами на виконання договорів зберігання та перевезення, що були укладені позивачем, наявними в матерілах справи.

Відносно кримінального провадження, суд зазначає, що у ньому відсутній обвинувальний вирок (або постанова про звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих обставин), який набрав законної сили, а тому свідчення посадових осіб ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» не мають заздалегідь встановленої сили, як це визначено ч.2 ст.94 Кримінального процесуального кодексу України, крім того, з огляду на відсутність вироку, нормативні приписи ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України щодо підстав для звільнення від доказування не можуть бути застосованими.

Більше того, зважаючи на наявність всіх необхідних підтверджуючих документів та відсутніх інших встановлених порушень податкового законодавства з боку відповідача, сама по собі наявність кримінального провадження не може бути свідченням нереальності господарських операцій, особливо враховуючи, що відповідно до чинного процесуального законодавства кримінальне провадження за результатами податкової перевірки відкривається фактично автоматично.

Окрім вищевикладеного, взаємовідносини позивача з вказаним вище контрагентом вже були предметом перевірки СДПІ за результатами, якої в цій частині порушень не виявлено про що складено акт №154/28-08-41/36369434/47 від 19.12.2014 року (а.с. 78-92 том 7).

Таким чином нереальність господарських операцій позивача із ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» не може бути обґрунтовано одним лише посиланням на кримінальне провадження відкрите відносно посадових осіб вказаного контрагента, крім того хибність такого твердження спростовується фактичними обставинами справи та наявними у справі доказами.

Як вбачається з акту перевірки, СДПІ стверджує, що позивачем неправомірно сформовано витрати та податковий кредит за операціями з транспортування соняшника, які надавались ПП «Агро-Транс-Сервіс», обґрунтовуючи свою позицію встановленням ряду правопорушень контрагента ПП «Агро-Транс- Сервіс» - ТОВ «Денікс Груп», а саме відсутність останнього за місцезнаходженням, недостатність трудових та матеріальних ресурсів для вчинення зазначених операцій тощо.

Як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, позивачем у серпні 2014 року відповідно до договору від 06.09.2013 року № 06/09/2013/2 та тарифної угоди від 11.07.2014 року (до договору) на організацію та виконання перевезення вантажів автотранспортом було отримано послуги від ПП «Агро-Транс-Сервіс» з перевезення соняшника.

Загальний обсяг послуг дорівнює 704 522,30 грн. (без ПДВ), на що було виставлено рахунки-фактури та оформлено акти виконаних робіт.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договір поставки та додатки до нього, рахунки-фактури, акти наданих послуг, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення та банківські виписки (а.с. 60-217 том 6). При цьому, до зазначених первинних документів у акті перевірки відповідач також не зазначив жодних зауважень.

Судом встановлено, що також як і по іншим контрагентам, позивачем була здійснена перевірка правосуб'єктності ПП «Агро-Транс-Сервіс» та отримані всі необхідні документи (а.с. 178-207 том 3).

Твердження відповідача, на яких ґрунтується висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства, є в цілому аналогічними до іншого контрагента (ТОВ «Зернотрест»), а тому позиція суду та обґрунтування відносно відносин із зазначеним контрагентом , є аналогічними як і відносно ТОВ «Зернотрест».

Крім того, як і випадках з іншими контрагентами, по взаємовідносинам з ПП «Агро-Транс-Сервіс» у позивача наявні та надавались до перевірки всі необхідні первинні та супровідні документи на підтвердження реальності операцій із ПП «Агро-Транс-Сервіс», до яких СДПІ в акті перевірки не мала зауважень.

Суд наголошує, що питання до контрагента по ланцюгу, на думку відповідача, можуть бути єдиною підставою для притягнення позивача до відповідальності, що, враховуючи наявність у останнього всіх необхідних документів, не відповідає обставинам справи, а також суперечить нормам чинного законодавства.

При цьому ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року у справі №813/8239/14 визнано протиправними дії контролюючого органу, які полягали у внесенні на підставі акта № 2623/26-55-22-07/37882958 від 01.09.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Денікс Груп» (податковий номер 37882958) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.06.2014 року по 31.08.2014 року» змін в інформаційну систему «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Враховуючи, що на момент перевірки вказана ухвала набрала законної сили та була чинною, зазначений акт та відомості, що містяться в ньому, є неналежним та недопустимим доказом, який не може свідчити про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зважаючи ж на те, що цей акт є єдиним аргументом відповідача, то суд вважає, відсутні взагалі будь-які підстави для встановлення порушень з боку позивача.

Окрім вищезазначеного, взаємовідносини позивача з вказаним вище контрагентом вже були предметом перевірки відповідача за результатами, якої в цій частині порушень не виявлено, про що складено акт №154/28-08-41/36369434/47 від 19.12.2014 року (а.с. 78-92 том 3).

З огляду на викладене, твердження відповідача про нереальність господарських операцій позивача та ПП «Агро-Транс-Сервіс» не відповідають дійсності, суперечать обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Слід також зазначити, що висновки, викладені в акті перевірки, порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагенти ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» не виконали своїх зобов'язань зі сплати ПДВ, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ та віднесення витрат по взаємовідносинам з таким контрагентом до складу витрат у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та своїх витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

Проте в даному випадку, висновки про непідтвердженність реальності здійснення операцій зроблені на підставі податкової інформації щодо контрагентів ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар».

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначив, що для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість встановленню та перевірці, зокрема підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

При цьому, в листі «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. Вищий адміністративний суд України зазначив, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем в акті перевірки не наведено факти, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар», як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності свого контрагента (контрагента контрагента).

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Така правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 10.09.2014 року по справі № 2а-13207/12/2670.

Також, слід зазначити, що обставини, встановлені у податковій інформації, а тим більше матеріалах дослідження по кримінальній справі, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Такої ж думки дотримується і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 17.02.2015 року (К/800/55977/14).

При цьому суд зазначає, що при вирішення податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів купівлі-продажу та поставки, товари не були фактично поставлені.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Окрім того, слід відзначити, що відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування висновків в акті перевірки податковим органом не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

Крім цього, слід зазначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів платника податків, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Податковим органом не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Отже, з огляду на зазначені обставини, а також приймаючи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Згідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-ХІУна даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення).

Відповідно до п. п. 2.1., 2.2 п. 2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, обов'язковою умовою для визнання та врахування витрат при обчисленні об'єкта оподаткування є здійснення цих витрат в межах провадження господарської діяльності та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення платником податків законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суд приходить до висновку, ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» правомірно сформовано витрати та податковий кредит на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з вищезазначеними контрагентами.

Крім того, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.2010р. у справі №21-573во10 та від 31.01.2011р. у справі №21-47а10, Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо і контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне" відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Вказані обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Таку ж думку висловив і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 02.09.2010р. по справі №07/5012а (та ін.), та, в свою чергу, зазначив, що право платника податку на додану вартість на податковий кредит не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

До того ж, зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява №3991/03), Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Суд наголошує, що СДПІ на підставі лише отриманої від інших ДПІ інформації та матеріалів досудового слідства фактично визнало правочини між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» та його контрагентами, такими, що укладені без мети реального настання правових наслідків, жодним чином не обґрунтувавши якою нормою чинного законодавства України вона керувалась при цьому.

Відсутність такого обґрунтування, є порушенням наказу Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року № 727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 р. за № 1300/27745, «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами», відповідно до якого у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У частині 2 статті 234 ЦК України прямо вказано, що фіктивний правочин визнається недійсним саме судом.

У Листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 р. № 7319, вказано, що особливу увагу слід звернути на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства, тобто в законі, а не у акті перевірки податкової інспекції, визначаються підстави для визнання будь-якого правочину нікчемним. В іншому випадку правочин недійсним повинен визнаватися у судовому порядку.

Статтею 228 Цивільного Кодексу передбачено умови нікчемності правочину. Зокрема, цією статтею встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Судом встановлено, що усі укладені договори між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» та ТОВ «О.Л.Д. Транс», ФГ «Золоте Руно 2013», ТОВ «Синтез Трейд Агро», ТОВ «Зернотрест», ПП «Агро-Транс-Сервіс», ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт ЛТД» у повній мірі відповідають вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України щодо його змісту, жодне положення договору не суперечить інтересам держави та суспільства, не порушує будь-чиїх прав.

Вищевикладені обставини підтверджують той факт, що ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» не було допущено порушення вимог Податкового кодексу України під час формування витрат та податкового кредиту за рахунок господарських відносин з ТОВ «О.Л.Д. Транс», ФГ «Золоте Руно 2013», ТОВ «Синтез Трейд Агро», ТОВ «Зернотрест», ПП «Агро-Транс-Сервіс», ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт ЛТД».

Таким чином, доводи контролюючого органу щодо фіктивності підприємницької діяльності, безтоварності господарських операцій, направленості ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» на ухилення від сплати податків, а у зв'язку з цим і фіктивності угод, укладених між останнім та ТОВ «О.Л.Д. Транс», ФГ «Золоте Руно 2013», ТОВ «Синтез Трейд Агро», ТОВ «Зернотрест», ПП «Агро-Транс-Сервіс», ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт ЛТД» не приймаються судом як не підтверджені належними та допустимими доказами, і повністю спростовуються матеріалами справи.

Відносно нарахування за актом перевірки умовних відсотків за договором поворотної фінансової допомоги № 15/10/14/6 від 15.10.2014 року, судом встановлені наступні обставини.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було встановлено, що позивачем не визнано та не задекларовано доходи у вигляді умовних відсотків за договором з ТОВ «Дельта Вілмар СНГ» про надання поворотної фінансової допомоги № 15/10/14/6 від 15.10.2014 року та позивачу було донараховано оподатковуваний дохід за 2014 рік у розмірі 2 689 867 грн.

При цьому, позивач не погоджується із сумою донарахованого доходу, оскільки при його визначенні СДПІ не було враховано, що частину фінансової допомоги було повернуто станом на 31.12.2014 року.

Так, судом встановлено, що на підставі договору від 15.10.2014 року за № 15/10/14/6 позивачем було отримано поворотну фінансову допомогу від ТОВ «Дельта Вілмар СНД» у загальному розмірі 248 900 000, 00 грн. (а.с. 62-64 том 17).

Переказ зазначеної суми поворотної фінансової допомоги здійснювався шляхом перерахування позивачу низки траншів, що підтверджується карткою рахунку 6851 за 4 квартал 2014 року з переліком платіжних доручень, довідкою про рух отриманої та поверненої фінансової допомоги та виписки з розрахункового рахунку за вказаний період (а.с. 4-60 том 17).

Судом встановлено, що відповідачем на сторінці 9 акту перевірки (пункт б) не вірно розраховано загальну суму отриманої поворотної фінансової допомоги, а саме зазначено 246 800 000, 00 грн., тобто менше на 2 100 000,00 грн., що не було спростовано представником відповідача у судовому засіданні.

При розрахунках відповідачем не прийнято до уваги та не знайшло свого відображення у акті перевірки платіжне доручення за № 612159 від 03.12.2014 року на суму 2 100 000,00 грн., що також не спростовано представником відповідача.

У тому ж 2014 році позивачем було частково повернуто суму поворотної фінансової допомоги у розмірі 38 660 000 грн.

Таким чином, залишок неповернутої фінансової допомоги склав: 248 900 000, 00 грн. - 38 660 000,00 грн. = 210 240 000,00 грн. При цьому, у акті перевірки помилково зазначено суму у розмірі 208 140 000,00 грн.

Відповідач дійшов висновку, що розмір умовних відсотків за договором від 15.10.2014 року складає 4 358 910,00 грн. Позивачем у декларації з податку на прибуток за 2014 рік у рядку 03.10 відображено умовно нараховані відсотки у сумі: 1 669 043,00 грн., а відтак позивачем були занижені доходи за 2014 рік у розмірі 2 689 867 грн.

На дану суму відповідачем було нараховане податкове зобов'язання ТОВ «ТД «Дельта Вілмар» з податку на прибуток у розмірі 444 984,06 грн., та штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 111 246,01 грн.

З наведеного в акті перевірки розрахунку суми заниженого доходу вбачається, що умовні відсотки нараховувались відповідачем, у тому числі і на фінансову допомогу у розмірі 38 660 000 грн., що була отримана та повернена позивачем протягом звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України умовні проценти - сума процентів, нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою) на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Отже, згідно з приписами ПК України умовні проценти не нараховуються на суму допомоги, що є поверненою на кінець звітного періоду. Аналогічна позиція викладена в Узагальнюючій податковій консультації щодо обліку поворотної фінансової допомоги від 01.07.2014 року за №367.

Позивач визнає, що у Декларації з податку на прибуток за 2014 рік у рядку 03.10 ним дійсно не в повному обсязі, помилково, відображено умовно нараховані відсотки у сумі 1 669 043 грн.

За розрахунками позивача ТОВ «ТД «Дельта Вілмар», що відображені у довідці про рух отриманої та поверненої фінансової допомоги на кінець 2014 року по договору № 15/10/14/6 від 15.10.2014 року, враховуючи суму поверненої фінансової допомоги у розмірі 38 660 000,00 грн., сума умовно нарахованих відсотків має становити 3 428 867 грн.

Таким чином, 3 428 867 грн. - 1 669 043 грн. = 1 759 824 грн. (сума, на яку занижено дохід позивачем).

Розрахунок щодо суми податку на прибуток та штрафної санкції, що має бути доплачена позивачем: 1 759 824 грн. * 18% = 316 768 грн. 316 768 грн. - 39192 грн. (сума переплаченого податку на прибуток внаслідок завищеного доходу по умовно нарахованим відсоткам у 2013 році (стр. 9 пункт а) акту перевірки) = 277 576 грн.

Таким чином, сума податку на прибуток, що має бути доплачена позивачем становить 277 576 грн. Розмір штрафної (фінансової) санкції: 277 576 грн. * 25% = 69 394 грн.

Наведене свідчить про неправомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток у розмірі 444 984,06 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 111 246,01 грн.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позовних вимог, суд виходив з того, що відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.05.2016 року № 0000194100, № 0000204100, № 0000224100, № 0000214100, у зв'язку із чим вони підлягають скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку ст.11 КАС України доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ч.2 ст.71 КАС України в порядку, що встановлений ст.86 цього кодексу.

З аналізу ст.2 КАС України випливає, що рішення державного органу, органу місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинні бути прийняті в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності всіх перед законом; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансі між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта Вілмар» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.05.2016 року № 0000194100, № 0000204100, № 0000224100, № 0000214100 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС від 04.05.2016 року № 0000194100, № 0000204100, № 0000224100, № 0000214100.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта Вілмар» (код ЄДРПОУ 36369434) сплачений судовий збір у розмірі 252 277 грн. 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 18 листопада 2016 року.

Постанова у повному обсязі виготовлена 23 листопада 2016 року.

Суддя С.О. Cтефанов