Ухвала суду № 62962111, 16.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

Справа № 759/15159/15-ц С№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11165/2016Головуючий у суді першої інстанції: Лукяненко Л.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,

суддів: Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.,

при секретарі: Юрченко А.С.,

за участю: представника позивача - Хитрової Л.В.

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 6 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та застосування наслідків недійсності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року позивач ПАТ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 6 серпня 2007 року уклали кредитний договір K3H1GK15006508, згідно до умов якого банк зобов'язався надати останній кредит у розмірі 60 000,00 доларів США на термін до 6 серпня 2037 pоку, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту, 6 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, ОСОБА_8 укладнано договори поруки.

В порушення умов кредитного Договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач ОСОБА_5 свої зобов'язання не виконала, не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки. У зв'язку з чим станом на 26 червня 2015 року утворилась заборгованість - 37089,47 доларів США.

В свою чергу, ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПприватБанк» в якому просила визнати недійсним Договір про надання споживчого кредиту K3H1GK15006508 від 6 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПприватБанк» та ОСОБА_5 - недійсним та застосувати наслідки недійсності кредитного договору, з підстав, що кредитний договір не відповідає вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів».

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_5 посилалась на те, що в порушення п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист право споживачів» банк не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмові формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору. Крім того, банк включив до п.7.1 спірного договору про споживчий кредит положення, які відповідно до ст..ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими. Відсутність графіку погашення кредиту з детальним описом розподілу щомісячного платежу та їх кількості до повного погашення кредиту дає право банку проводити зарахування на рахунки на розсуд банку. Зважаючи на те, що умови спірного кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов»язків на погіршення становища споживача, ОСОБА_5 просила визнати кредитний договір в цілому недійсним.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 6 червня 2016 року задоволені позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 37 089 доларів США 47 центів (що в еквіваленті у гривнях складає 785 925, 90) та судовий збір в розмірі 11 788 грн. 89 коп.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та застосування наслідків недійсності - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним договору, остання подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити її зустрічні позовні вимоги про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та застосування наслідків недійсності. В апеляційній скарзі посилалася на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

В судовому засіданні представник ОСОБА_5, ОСОБА_9 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Хитрова Л.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що 6 серпня 2007 року між ПриватБанк, правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобов»ячався надати позичальнику кредитні кошти в у розмірі 60000 доларів США на строк з 6 серпня 2007 року по 6 серпня 2037 року, а позичальник в свою чергу зобов»ячався використати кредит на купівлю квартири, повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами, винагороду в строки та порядку, встановленими умовами договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із безпідставності та недоведеності позовних вимог.

Такий висновок суду першої інстанції грунтується на встановлених судом обставинах і відповідає вимогам матеріального права.

За правилами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

У ч.ч.1, 3 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник-повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 6 серпня 2007 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями ч.5 ст.11, ст..18 Закону України «Про захист прав споживачів» ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки, встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду позивача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст..55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами ( договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь ( ведення справи, договору, обліку заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку ( прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин ( укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до п.6.5 кредитного договору, сторони договору встановили, що детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у п.п.6.2, 7.1 цього договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затрати, збитки.

.Пунктом 7.1 договору передбачено, що банк зобов»язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 6 серпня 2007 року по 6 серпня 2037 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії ( кредит) у розмірі 60000 доларів США на наступні цілі: купівля квартири, а також у розмірі 21403,08 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п..2.1.3, 2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору.

Періодом сплати вважати період з «06» по «10» число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором ( за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти ( щомісячний платіж) в сумі 656,32 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту.

У разі порушення вищевказаних термінів оплати ( зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів - позичальник зобов»язаний повернути ( сплатити) суму кредиту ( залишок заборгованості по кредиту), відсотки, винагороди, пені в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарний день.

Зазначені умови договору дають підстави вважати, що сторони договору погодили сукупну вартість кредиту, а виконання позичальником ОСОБА_5 протягом тривалого періоду часу своїх зобов»язань свідчить про те, що остання прийняла та погодилася з умовами кредитного договору.

Сама по собі відсутність доказів на підтвердження ознайомлення позичальника під підпис з інформацією про умови кредитування до укладення кредитного договору, а також ненадання банком такої інформації споживачу не є підставою визнання недійсним договору, оскільки за змістом ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст.203 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відсутність графіку повернення кредиту дає банку право на власний розсуд здійснювати зарахування сплачених щомісячних платежів не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки сторони встановили в договорі розмір щомісячного платежу, порядок зарахування отриманих коштів (п.7.1, 3.3 договору).. Посилання ОСОБА_5 в апеляційній скарзі на те, що банк невірно зараховує та розподіляє кошти, які надходили на рахунки відповідача для погашення заборгованості не дають підстав для висновку про невідповідність положень договору вимогам закону і не є предметом розгляду у справі про визнання договору недійсним.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду позивачу. Аналізуючи норму ст..18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності ( п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов»язків сторін; по третє, завдають шкоди споживачеві ( правова позиція, висловлена Верховним Судом України у справі № 6-330цс16 від 8 червня 2016 року).

Умови, укладеного між сторонами договору, не дають підстав для висновку, що такі умови є несправедливими та тягнуть за собою визнання цього договору недійсним в цілому.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

З огляду на викладене, передбачених ст.309 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції по даній справі немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 6 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: