Рішення № 62957650, 17.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2854/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Парапан В. Ф.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого: судді Парапана В.Ф.

Суддів: Панасенкова В.О., Громіка Р.Д.

За участю секретаря Томашевської К.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» на рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 грудня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» про визнання договору поруки припиненим та визнання неправомірним нарахування частини заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015р. публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правекс Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свій позов обґрунтовувало тим, що 28.09.2007р. між АКБ «Правекс Банк», правонаступником якого э ПАТ КБ «Правекс Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №3299-057/07Р, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 19278 доларів США для придбання транспортного засобу, з терміном повернення до 28.09.2014р. та зі сплатою 11.99 відсотків річних за користування кредитом.

Одночасно з метою належного забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між АКБ «Правекс Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №3299-057/07Р, за яким остання зобовязалася нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобовязань ОСОБА_2

Пунктом 4.4 кредитного договору передбачено, що позичальник зобовязується погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частками в сумі 230 доларів США щомісяця до 10-го числа наступного місяця.

Відсотки за користування кредитом відповідно до п. 4.5 кредитного договору підлягають сплаті позичальником щомісяця (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у строк до 10-числа місяця, наступного за місяцем нарахування відсотків, а також у момент припинення дії кредитного договору, зазначеного у п. 1.2 кредитного договору.

Проте, після закінчення строку повернення кредиту станом на 04.06.2015р. відповідачем неналежним чином виконуються зобовязання за цим договором щодо сплати щомісячних внесків за кредитом та процентів за користування кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 18378,79 доларів США, яка складається:

- 8631,87 доларів США - заборгованість за кредитом; 2951,82 доларів США - заборгованість за процентами; 5 28096 доларів США - неустойка (пеня) за кредитом; 1514,14 доларів США - неустойка (пеня) за процентами, які позивач просив стягнути з відповідачів.

Заперечуючи проти позову, відповідачі у жовні 2015р. звернулися до суду із зустрічним позовом, у якому просили: визнати договір поруки припиненим; визнати нарахування загальної заборгованості за кредитним договором у розмірі 18378,79 доларів США неправомірним та встановити розмір заборгованості за кредитним договором на загальну суму 9833,20 доларів США, з яких: 6398,00 доларів СЩА - тіло кредиту; 2 3736,82 доларів США - відсотки; 525,85 доларів США - пеня за тілом кредиту; 172,53 доларів США - пеня за відсотками.

Зазначали, що за правилами ч. 4 ст. 559 ЦК України договір поруки від 28.09.2007р. є припиненим, оскільки строк виконання основного зобовязання (строк повернення кредиту) настав 28.09.2014р., а вимоги до поручителя були предявлені після спливу шести місяців. Заборгованість за кредитним договором позивачем була нарахована з порушенням законодавства, без урахування строку позовної давності.

Рішення суду ухвалено у відсутності сторін.

Рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.12. 2015р. первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 9833,2 доларів США та судові витрати в розмірі 1954,89 грн.

Зустрічний позов задоволено у повному обсязі: Договір поруки №3299-057/07Р від 28.09.2007р., укладений між ОСОБА_3 та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ „Правекс-Банк", визнано припиненим; нарахування загальної заборгованості за кредитним договором №3299-057/07 від 28.09.2007р., у розмірі 18 378,79 доларів США - визнано неправомірними: встановлено розмір заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 9833,20 доларів США.

У апеляційній скарзі ПАТ КБ „Правекс-Банк" просить змінити рішення суду за його позовом в частині часткового задоволення первісних позовних вимог, а саме збільшивши розмір заборгованості за кредитним договором що підлягає стягненню з 9833,20 доларів США до 18378,79 доларів США, а також виключивши рішення в частині встановлення розміру заборгованості за кредитним договором у розмірі 9833,20 доларів США, та стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на суму 4019,40 грн.

При цьому апелянт зазначає, що по за увагою суду залишено той факт, що в договорі поруки від 28.09.2007р. зазначено, що договір діє до 28.09.2017р. й тому порука за правилами ч.4 ст. 559 ЦК України не припинилася.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідачів за первісним позовом просить апеляційну скаргу задовольнити частково: визнати договір поруки від 28.09.2007р., укладений між ОСОБА_3 та банком припиненим, стягнути з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором на суму 9134,82 доларів США, з яких 6398,00 доларів США заборгованість за тілом кредиту, 2736,82 доларів США, заборгованість за відсотками. У подальшому представник відповідачів зазначав, що банк має право на стягнення заборгованості нарахованої з 31.07.2015р. на суму 8581,33 доларів США.

ПАТ КБ „Правекс-Банк" в судове засідання апеляційної інстанції жодного разу не зявивилось, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином. В силу ст. 305 ЦПК України колегія суддів розглядає справу за відсутності незявившихся осіб та на підставі наданих сторонами доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення представника відповідачів за первісним позовом, обговоривши доводи скарги й заперечення проти неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга не підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Задовольняючи зустрічний позов та частково і первісний, суд першої інстанції виходив з того, що порука за цим зобовязанням за правилами ч.4 ст. 559 ЦК України припинилася, що позичальник, який неналежним чином виконував зобовязання за кредитним договором має сплатити заборгованість у межах строку позовної давності.

Проте повністю погодитися з таким висновком не можна.

Судом встановлено, що 28.09.2007р. між АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ „Правекс-Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 3299-057/07Р, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 19 278 доларів США для своєчасної оплати останнім вартості автомобіля, що купується за договором купівлі-продажу №514408-5701 від 22.09.2007р., та сплати страхових платежів за договорами страхування автомобіля, (а.с.6-11).

Право банку на здійснення банківських кредитних операцій з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України підтверджується банківською ліцензією №7, виданою НБУ 03.12.2001р., на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 ЗУ дозволом № 7-1 від 03.12.2001р. на право здійснення операцій, визначених п. п. 1-4 ч. 2 та ч.4 ст. 47 ЗУ«Про банківську діяльність» згідно з додатком до дозволу № 7-1 від 03.12. 2001р., (а.с.20-22).

Згідно з п. 4.1. кредитного договору видача кредиту здійснюється шляхом видачі грошових коштів з каси банку після укладання договору застави і надання позичальником документа, що підтверджує страхування заставленого майна на користь банку.

Пунктом 1.2. кредитного договору встановлено, що кредит надається позичальникові строком з 28.09.2007р. до 28.09.2014р. зі сплатою 11,99% річних.

Пунктом 4.4. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі 230 долари США щомісяця до 10-го числа наступного місяця.

Відсотки за користування кредитом відповідно до п. 4.5. кредитного договору підлягають сплаті позичальником щомісяця (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у строк до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування відсотків, а також у момент припинення дії Кредитного договору, зазначеного в п. 1.2. кредитного договору.

Пунктом 10.1 кредитного договору передбачено, що за порушення термінів погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування коштами позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної в п.1.2. кредитного договору, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за весь період прострочення.

Пунктом 11.5 передбачений строк дії договору до повного виконання зобовязань за цим договором.

Крім того, сторони передбачили у кредитному договорі (ст. 10) відповідальність позичальника за порушення зобовязань у формі:

- пені за порушення термінів погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування коштами позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної в п. 1.2 даного договору, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за весь період прострочення;

- штрафу у розмірі 3% від суми, зазначеної в п.1.1 даного договору за кожен випадок неповідомлення Банкові про зміну свого місця проживання або місця перебування, та збільшення процентної ставки.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання та захисту майнових інтересів позивача як кредитодавця на випадок порушення зобов'язання ОСОБА_2 як позичальником, 28.09.2007р. між ПАТ КБ „Правекс-Банк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 3299-057/08Р, (а.с.18-19).

Пунктом 1.1. вказаного договору передбачено, що за його умовами поручитель (ОСОБА_3В.) зобов'язується нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором (ПАТ КБ „Правекс-Банк") за виконання в повному обсязі зобов'язань позичальником (ОСОБА_2В.) за кредитним договором.

На виконання умов зазначеного кредитного договору ПАТ КБ „Правекс-Банк" надало ОСОБА_2, а останній отримав кредит у розмірі 19 278 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки №1 від 28.09.2007р., (а.с.23).

Як стверджує позивач за первісним позовом, ОСОБА_2 в порушення умов кредитного договору не надавав своєчасно ПАТ КБ „Правекс-Банк" грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, що підтверджується відповідними розрахунками банку (а.с.24-26), у зв'язку з чим станом на 04.06.2015р. у ОСОБА_2 перед ПАТ КБ „Правекс-Банк" виникла заборгованість на загальну суму 18 378,79 доларів США, яка складається з: - заборгованість за кредитом у розмірі 8 631,87 доларів США; - заборгованість за процентами у розмірі 2 951,82 доларів США; - неустойка (пеня) за кредитом у розмірі 5 280,96 долар США;- неустойка (пеня) за процентами у розмірі 1 514,14 доларів США.

Всі досудові вимоги позивача залишені відповідачами без відповіді та задоволення.

Невиконання відповідачами своїх зобов'язань по вищезазначеному договору зумовило звернення ПАТ КБ „Правекс-Банк" до суду із відповідним позовом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобовязання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобовязання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобовязання як правового звязку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обовязок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобовязання надано право, що кореспондує обовязку першої. Обовязками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобовязання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення - невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобовязання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобовязання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, ч. 1,2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобовязання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і процентів за користування ним.

Разом із тим, ураховуючи, що при вирішенні справи суд не вірно визначив розмір та період виникнення заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідачів, неправильно стягнув пеню у доларах США, а не в гривнях, неправильно визначив строк стягнення процентів за користування кредитом, а також неправильно застосував положення ст. 599, 1048, 1050 та ч.4 ст.559 ЦК України, рішення в цій частині не можна визнати законним.

Перевіряючи доводи відповідачів за первісним позовом в частині застосування судами норм закону щодо позовної давності, колегія суддів виходять із такого.

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору - до повного виконання зобовязань за цим договором (п. 11.5) так і строки виконання зобовязань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до вересня 2014р.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобовязання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число наступного місяця.

Як встановлено матеріалами справи і це видно з розрахунку заборгованості наданого банком, ОСОБА_2 перестав виконувати щомісячні зобовязання з погашення кредиту з 11.05.2012р., у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся до суду 06.08.2015р., включивши до позовних вимог всю заборговану суму за період з 01.09.2007р. по 04.06.2015р.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору (ст.4.4 - 4.6) позичальник зобовязаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного 10 числа наступного місяця, а процентів - кожного місяця у термін до 10 числа місяця наступного за місяцем нарахування відсотків, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобовязань.

У звязку з наведеними доводи позивача про початок перебігу позовної давності з 01.09.2007р. та висновок суду про стягнення процентів за користування кредитом по 28.09.2014р. є неправильними та унаслідок неправильного застосування норм матеріального права до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів та і за зустрічними вимогами відповідачів що торкаються розміру заборгованості також ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення у цій частині незаконного рішення.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, а несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному з платежів.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013р у справі №6-116 цс 13).

Відповідно до п. 11.5 кредитного договору сторони встановили, що даний договір діє від дня його підписання і до повного виконання зобовязань за цим договором.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як видно з матеріалів справи позичальник перестав сплачувати платежі за кредитним договором: за тілом кредиту з 22.09.2011р., а за відсотками з 11.05.2012р., тому за правилами ст. 261 ЦК України за цими вимогами право на позов у позивача виникло саме з цих дат. Позивач же звернувся до суду з позовом 06.08.2015р. Тому за правилами позовної давності, яку відповідачі за первісним позовом просили застосувати, позивач за цими вимогами має право на задоволення позовних вимог лише в межах трирічного строку, а саме за період з 06.08.2012р. по 06.08.2015р., а за пенею за один рік. Проте позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість станом на 04.06.2015р.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, заборгованість позичальника за період з 06.08.2012р. по 04.06.2015 р. складає: по тілу кредиту - 5938,00 доларів США за період з 06.08.2012р. по 28.09.2014р. - останній строк повернення тіла кредиту за договором; за відсотками за користування кредитом - 2747,29 доларів США; пеня за тілом кредиту за один рік - 2409,21 доларів США - еквівалент 50607,87 грн. (2409,21 доларів США х 21.0060 грн. - офіційний курс валют НБУ на 04.06.2015р.); пеня за процентами 868,95 доларів США - еквівалент 18253,16 грн. (868,95 доларів США х 21.0060 грн. - офіційний курс валют НБУ на 04.6.2015р.)., які підлягають стягненню з відповідачів у солідарному порядку.

Відповідно дост. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ст.554 ЦК України).

Згідно із ч.4ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як видно з витребуваного апеляційним судом оригіналу договору поруку №3299-057/07Р. від 28.09.2008р., укладеного між АКІБ «Правекс_Банк» та ОСОБА_3, сторони у п.4.1 цього договору встановили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28 вересня 2017р.

Отже у договорі поруки за правилами ст. 252 ЦК України визначено рік, місяць та день його дії.

Ці умови договору є чинними, вони у встановленому законом порядку не оспорені, тому суд першої інстанції безпідставно визнав, що порука за правилами ч.4 ст. 559 припинилася. Судом також неправильно задоволені зустрічні позовні вимоги щодо визнання неправомірним нарахувань частини заборгованості за кредитним договором, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалів справи.

За наявності таких обставин суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що порука за правилами ч.4 ст. 559 ЦК України є припиненою.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в

порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Отже, пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року у справі № 3-29гс15.

За наявності таких обставин колегія суддів вважає, що вимоги Банку за первісним позовом про стягнення з відповідачів пені в доларах США не відповідає вимогам закону та обставинам справи й тому заборгованість за пенею підлягає стягненню у гривні.

Оскільки позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково, то відповідно до положень ст. 88 ЦПК України розподіл судових витрат між сторонами судом здійснюється пропорційно до розміру задоволених та відмовлених позовних вимог.

Рішення суду на підставі п.п.3, 4 ст. 309 ЦПК України підлягає частковому скасуванню з вищевикладених мотивів.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314,, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» задовольнити частково.

Рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 грудня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Комерційного банку «Правекс Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 9833,20 доларів США та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» про визнання договору поруки припиненим та визнання неправомірним нарахування частини заборгованості за кредитним договором та вирішення судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (Одеська область, Білгород - Дністровський район, село Бритівка, вулиця Межева, 24, ідентифікаційний код НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (Одеська область, Білгород - Дністровський район, село Бритівка, вулиця Межева, 24, ідентифікаційний код 126003727) на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» (01021, м. Київ, вул.

Кловський узвіз, 9/2, індетифікаційний код 14360920 заборгованість за кредитним договором №3299-057/07Р від 28.09.2007 року у розмірі 8685,29 доларів США (вісім тисяч шістсот вісімдесят пять доларів США і 29 центів) та 68861,03 грн. (шістдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят одна грн. 03 коп.).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» про визнання договору поруки припиненим та визнання неправомірним нарахування частини заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» судові витрати по 1500 грн. з кожного з них.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.Ф. Парапан

ОСОБА_4

ОСОБА_5