Постанова № 62946854, 16.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2016 р. Справа№ 910/10368/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» Пантіної Л.О.

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.08.2016

у справі № 910/10368/16 (суддя - Якименко М.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» Пантіної Л.О.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

2) Національний банк України,

3) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

за участю представників сторін:

від позивача: Бондаренко М.Г. (довіреність від 31.08.2016 № 36);

від відповідача: Королецька В.А. (довіреність від 08.06.2015 № б/н);

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (надалі - позивач, ПАТ «УПБ») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (надалі - відповідач, ТОВ «ФК Аурум Фінанс») про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме, договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6330.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 було залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - третя особа 1), Національний банк України (надалі - третя особа 2) та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича (надалі - третя особа 3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», є нікчемним в силу положень пунктів 1, 2, 7 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що відповідно до статей 215, 216 Цивільного кодексу України є підставою для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та зобов'язання ТОВ «ФК Аурум Фінанс» повернути на користь ПАТ «УПБ» права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги та повернути оригінали документів, отриманих згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015 за зобов'язаннями боржника - ОСОБА_7.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 у справі №910/10368/16 відмовлено Публічному акціонерному товариству "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 Публічному акціонерному товариству «Український професійний банк» відновлено пропущений строк на апеляційне оскарження, скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я., розгляд справи призначено на 19.10.2016.

13.10.2016 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких третя особа 1 погоджується з позицією позивача у справі, вважає договір про відступлення прав вимоги від 27.05.2015 нікчемним та просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 відкладено розгляд справи на 16.11.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання представників третіх осіб.

У судовому засіданні 16.11.2016 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, а рішення суду законним та мотивованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Треті особи своїх уповноважених представників у судове засідання не направили, про відкладення розгляду справи клопотань не заявляли, хоча про дату та час судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення даним особам відповідних поштових відправлень.

Вислухавши думку представників позивача та відповідача щодо можливості розгляду апеляційної скарги без участі уповноважених представників третіх осіб, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами та за відсутності зазначених учасників судового процесу.

16.11.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 27.05.2015 між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (в тексті договору - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (в тексті договору - новий кредитор) був укладений договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до ОСОБА_7, а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, визначеній пунктом 5. цього договору, у порядку та строки, встановлені договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за кредитним договором №239 від 24.12.2010 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, та іпотечним договором від 24.10.2010, посвідченим приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_8 за реєстровим №4610 (надалі - Іпотечний договір), предметом якого є іпотека нерухомого майна: квартира №3 загальною площею 45,7 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_7, а також договором поруки №239-1 від 24.12.2010, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_9, договором поруки №239-2 від 24.12.2010, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_10, договором поруки №239-3 від 24.12.2010, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_11

Відповідно до пункту 2. договору до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за кредитним договором, в тому числі, але не виключно право вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісії та штрафних санкцій за кредитним договором в розмірі, який буде існувати на момент переходу права вимоги, вказаний в п. 3 цього договору, а також всі права іпотекодержателя за іпотечним договором, заставодержателя за договором застави та всі права за договорами поруки.

У пункті 3. договору сторонами погоджено, що заборгованість за кредитним договором становить 39 972,67 грн.

Згідно з пунктом 4. договору, підстави виникнення, зазначених в п.1 цього договору прав вимоги до боржника, на момент підписання цього договору підтверджуються: Кредитним договором № 136 від 10.06.2013; Іпотечним договором від 10.06.2013, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Сингаївською С.О. за реєстровим 4999; Договором поруки № 136-1 від 10.06.2013; Договором застави майнових прав на грошові кошти № 136-2 від 10.06.2013.

Відповідно до пункту 5. договору за відступлені права вимоги за кредитним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 39 972,67 грн без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2 банківських днів з дня укладення цього договору.

Згідно з пунктом 6. договору права вимоги за Кредитним договором є такими, що передані Новому кредитору з моменту підписання Акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі.

Частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514, частини 1 статті 517 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом; первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.05.2015 на виконання умов договору відступлення права вимоги між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі прав вимоги від 27.05.2015, відповідно до пункту 3 якого сторони підтвердили, що розрахунки за договором здійснені в повному обсязі.

На виконання своїх договірних зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» платіжним дорученням від 27.05.2015 №79 (#23048764) було перераховано позивачу 39 972,67 грн, з призначенням платежу «плата за відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями згідно договору відступлення права вимоги від 27.05.2015» (а.с.48).

Як свідчать матеріали справи, постановою Правління Національного банку України від 28.05.2015 №348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» було віднесено до зазначеної категорії.

На підставі постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 28.05.2015 №107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк», згідно з яким Фондом гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було призначено Пантіну Л.О.

Постановою Правління Національного банку України №562 від 28.08.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Український професійний банк» та прийнято рішення про ліквідацію банку.

На виконання вищевказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте відповідне рішення №158 від 28.08.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким було припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк» і розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український професійний банк» з 31.08.2015 по 30.08.2016. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український професійний банк» призначено Пантіну Л.О.

Частинами 1, 2, 4 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як стверджує позивач, за результатами проведеної робочою комісією з перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених в ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», було встановлено, що при укладанні договору про відступлення права вимоги від 27.05.2015 було допущено ряд порушень законодавства та обмежень, встановлених Національним банком України, що свідчить про його нікчемність відповідно до п. п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 4 ст. 38 вказаного Закону Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Матеріалами справи підтверджується, що повідомленням №01-10/3258 від 03.08.2015 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Український професійний банк» повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015 згідно з положеннями ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та вимагала повернути документи, отримані за актом приймання-передачі (а.с.49-50).

У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог щодо повернення позивачу документації, яка була отримана ним на підставі договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору відступлення прав вимоги від 27.05.2015, який, за його твердженнями, є нікчемним на підставі п. п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків нікчемності правочину, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 вказаного Закону уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Обґрунтовуючи підстави нікчемності договору позивач вказує, що прийнявши виконання (платежі) за договором відступлення від відповідача з його поточного рахунку в банку, останнім було порушено вимоги постанови Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні були проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України, в той час як всі розрахунки за спірним договором проводились через внутрішні рахунки банку.

Крім того, позивач стверджує, що банк, уклавши договір, безоплатно здійснив відчуження майна (активів банку), оскільки, враховуючи відсутність у банку грошових коштів на власних рахунках, фактично грошові кошти до банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції, а саме здійснені облікові записи по рахунку відповідача.

Також ПАТ «Український професійний банк» зазначає, умови договору відступлення прямо передбачають передачу контрагенту (відповідачу у справі), що є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитним договором та договорами забезпечення, отже, надають кредитору переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку.

Колегією суддів відхиляються як необґрунтовані дані твердження апелянта, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір №239 від 24.12.2010, права вимоги за яким були відступлені відповідачеві, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_7.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором на дату підписання спірного договору складала 39 972,67 грн.

За відступлені права вимоги за кредитним договором відповідач сплатив позивачеві кошти в розмірі 39 972,67 грн, що свідчить про безпідставність тверджень апелянта про безоплатне відчуження банком прав вимоги за кредитним договором.

При цьому, місцевий господарський суд правильно вказав, що порушення постанови правління Національному банку України №293/БТ, на які посилається позивач, не є в розумінні статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 215 ЦК України підставою нікчемності правочинів.

Відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Пунктом 12.3. Розділу 12. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 встановлено, що рішення Правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

Постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» були встановлені обмеження у діяльності ПАТ «Український професійний банк» як юридичної особи, що входить до банківської системи України, останньому було заборонено передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку без погодження з Національним банком України, був призначений куратор банку з числа працівників Національного банку, заборонено банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Отже, постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ були встановлені обмеження у діяльності ПАТ «Український професійний банк», при цьому, Господарським судом міста Києва правомірно вказано, що вказана постанова не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, чинність якого поширюється виключно на позивача. Наслідком порушення акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Постанови Правління НБУ від 17.08.2012 № 346 «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу», а не визнання правочину недійсним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що заборона позивачеві використовувати для розрахунків в національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов'язання останнього здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок в НБУ (п. 5 та п. 6 Постанови НБУ від 30.04.2015) стосувались міжбанківських переказів позивача, відповідно, не поширюються на його внутрішньобанківські операції. Отже, існування такої заборони не свідчить про фактичну неможливість проведення таких розрахунків.

Згідно зі статтею 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у випадку віднесення Національним банком України банку до категорії проблемних, останньому забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Однак, як свідчать обставини даної справи, проведена відповідачем оплата не відноситься до міжбанківських переказів, оскільки грошові кошти за договором про відступлення прав вимоги від 27.05.2015 були перераховані відповідачем позивачу саме з власного поточного рахунку, який було відкрито в позивача.

Таким чином, розрахунки між сторонами, які були проведені за договором про відступлення права вимоги, не були міжбанківськими переказами і відповідно до чинного законодавства не здійснювалися через кореспондентський рахунок в іншому банку.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на платіжному дорученні №79 від 27.05.2015 міститься відмітка банку про проведення банківської операції, дату його проведення, підпис відповідальної особи з відбитком штампу банку-позивача.

Згідно з пунктом 1.12. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: «Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку» (додаток 23); ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності. Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.

Тобто вищенаведені дії банку, у випадку неможливості виконання розрахункового документа є для нього обов'язком, однак в матеріалах справи відсутні докази взяття платіжного доручення від 27.05.2015 №79 на обліковування та докази повідомлення ТОВ «ФК Аурум Фінанс» про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: «Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку» тощо.

Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта про фізичну неможливість виконання поданого відповідачем платіжного доручення, у зв'язку з відсутністю у банка коштів, оскільки такі твердження не підтверджені належними доказами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що, згідно пункту 2.14. Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача - «Дата надходження в банк стягувача» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), посвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня».

Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту «Дата надходження», який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.

У розрахункових документах дата, зазначена в реквізиті «Дата виконання», має відповідати: даті списання коштів з рахунку платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку; даті списання коштів з рахунку платника та з кореспондентського рахунку банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

З огляду на вищевикладені приписи законодавства та відмітку банку на платіжному документі про його виконання (тобто фактичне документальне підтвердження здійснення відповідачем розрахунків з позивачем за договором відступлення), колегія суддів відхиляє доводи позивача про безоплатність відступлення права вимоги та фактичну відмову банку від своїх вимог до боржника, оскільки такі твердження суперечать наявним у справі доказам.

Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що підстава нікчемності правочину, на яку посилається позивач та яка, зазначена в п. 2 ч. 3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відсутня у даному випадку, оскільки укладення спірного договору відступлення 27.05.2015 не призвело до визнання банку неплатоспроможним, адже банк було віднесено до категорії проблемних ще до укладення договору, а саме, 30.04.2015.

Щодо підстави нікчемності договору, передбаченої п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та яка передбачає нікчемність правочину у випадку, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження надання відповідачу переваг, позивач посилається на зміну порядку черговості задоволення вимог кредиторів, про що, крім іншого, зазначено також у висновку аудитора.

Однак колегія суддів звертає увагу, що у Меморандумі №1 про окремі результати аудиторських процедур від 25.07.2016 (а.с.158), на дане питання надана нечітка відповідь, а зроблено лише припущення «про можливість зміни порядку черговості», а тому наданий позивачем висновок аудиторів не є доказом надання відповідачу переваг по відношенню до інших кредиторів банку. Інших доказів, на підтвердження даних обставин позивачем до апеляційного господарського суду не надано.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 № 6-301цс15.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з фактичних обставин справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивачем не доведено обставини, з якими положення статей 215 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» пов'язують недійсність правочину.

Позивачем заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності договору про відступлення права вимоги від 27.05.2015, а саме, зобов'язати відповідача повернути позивачу права майнової вимоги, отримані за спірним договором та повернути оригінали документів, отримані згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015, за зобов'язаннями наступного боржника - документи щодо ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), кредитний договір № 239 від 24.12.2010, додатковий договір від 03.03.3011 про внесення змін до кредитного договору № 239 від 24.12.2010, іпотечний договір від 24.12.2010, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим №4610, договір поруки №239-1 від 24.12.2010, додатковий договір від 03.03.2011 про внесення змін до договору поруки № 239-1 від 24.12.2010, договір поруки №239-2 від 24.12.2010, додатковий договір від 03.03.2011 про внесення змін до договору поруки №239-2 від 24.12.2010, договір поруки №239-3 від 24.12.2010, додатковий договір від 03.03.2011 про внесення змін до договору поруки № 239-3 від 24.12.2010, договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 24.12.2010 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_8І, за реєстровим №4608, витяг з державного реєстру правочинів №9436995 від 24.12.2010.

Враховуючи відсутність підстав нікчемності договору про відступлення прав вимоги, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги ПАТ «Український професійний банк».

Також позивачем заявлено вимогу про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме, внести зміни про суб'єктів в записі про іпотеку: 9828412, змінити іпотекодержателя Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» на іпотекодержателя Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» та в записі про обтяження: 9996696, змінити обтяжувача Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», на обтяжувача Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк».

З огляду на те, що дана позовна вимога носить похідний характер від доводів про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, позовні вимоги в цій частині також правомірно не були задоволені місцевим господарським судом.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд у відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 у справі №910/10368/16 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 96, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» Пантіної Л.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 у справі №910/10368/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 у справі №910/10368/16 залишити без змін.

3. Матеріали №910/10368/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук