Рішення № 62917461, 16.11.2016, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" листопада 2016 р. Справа № 906/601/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Давидюка В.К.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - дов. від 07.05.15р.

ОСОБА_2 - дов. від 26.07.16р.

від відповідача: ОСОБА_3 - дов. від 01.05.16р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом "DSM Nutritional Products Sp.z o.o. (ДСМ Нутрішіонал Продактс) (м. Мщонув, Жирардовський повіт, Мазовецьке воєводство, ОСОБА_4)

до Товариства з обмеженою відповідальністю" Укрполіскорм" (м. Житомир)

про стягнення 1821722,47 грн. (64 750 євро) та визнання недійсним арбітражного застереження

Строк розгляду спору продовжено на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу Діловодство суду.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до відповідача про визнання недійсним арбітражного застереження, викладеного в розділі 8 Контракту №UA №009-2009 від 12.05.09р., укладеного між сторонами, а також про стягнення з відповідача на свою користь 64750 євро, що станом на день подачі позову становить еквівалент 1821722,47 грн., заборгованості за поставлений товар згідно контракту №UA №009-2009 від 12.05.19р.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та письмових поясненнях по справі. Зазначили, що позивач поставив продукцію ТОВ "Укрполіскорм", за яку відповідач розрахувався частково, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх майнових інтересів. Крім того, надали заперечення на заяву відповідача про застосування строків позовної давності, де зазначають, що в даній справі застосовується матеріальне право ОСОБА_4, тому посилання відповідача на законодавство України є недоречним. Разом з тим, відповідно до Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14.06.1974, країнами-учасницями якої є ОСОБА_4 та Україна, термін позовної давності становить 4 роки. В даному випадку перебіг позовної давності переривався вчиненням відповідачем дій, таких як часткова сплата боргу. Просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача в засіданні суду проти позову заперечував з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву. Підтримав подану 25.10.16р. заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

12.05.09р. між сторонами був укладений контракт №UA-009-2009 (а.с.55-59, т.1), відповідно до умов якого позивач (продавець) зобов'язується продати, а відповідач (покупець) купити Ензими, Каротиноїди, Премікси, Вітаміни, Вітамінні суміші (далі товар), що визначені в Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього контракту, на умовах, що встановлені цим контрактом (п.1.1 контракту).

Згідно з п. 2.1 контракту, товар постачається на умовах FCA (Мщонов), ОСОБА_4, або СІР Житомир, Україна ("Інкотермс" в редакції 2000 року).

Пунктом 5.1 даного контракту визначено, що загальна сума контракту визначається вартістю товару, який має бути поставлений продавцем та придбаний покупцем протягом строку дії контракту, відповідно до цін, що встановлені Специфікацією, і складає 500000,00 EUR.

Оплата кожної партії товару здійснюється покупцем на підставі фактури продавця протягом 30 днів з дати виставлення фактури (п. 5.3 контракту).

Слід зазначити, що відповідно до положень зазначеного контракту, сторони не обрали право яке має застосовуватись до нього. За контрактом продавцем є юридична особа, місцезнаходженням якої є ОСОБА_4. Місцем укладення контракту є місто Мщонов, Польща.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про міжнародне приватне право", право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Так як сторонами контракту є резиденти ОСОБА_4 та України, до регулювання даних правовідносини мають застосовуватися положення Договору між Україною і ОСОБА_4 про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікований Постановою Верховною Радою України № 3941-ХІІ від 04.02.1994. Відповідно до ч.1 ст. 33 зазначеного договору, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї договірної сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

Отже, оскільки сторони не обрали застосовне право, на підставі ч. 1 статті 33 Договору між Україною та Польщею, до положень контракту підлягає застосуванню матеріальне право ОСОБА_4.

Статтею 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону.

Частинами 2 і 3 ст. 32 зазначеного Закону визначено, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

При цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору купівлі-продажу є продавець (п.1 ч.1 ст. 44 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Таким чином, враховуючи викладені норми чинного законодавства, до спірних відносин між сторонами по даному контракту необхідно застосовувати право ОСОБА_4.

Слід зазначити, що розділом 8 контракту сторони передбачили арбітражне застереження: "Всі та будь-які спори між сторонами мають вирішуватися шляхом переговорів. Якщо виявиться неможливим досягнути згоди щодо предмету спору шляхом переговорів, такий спір має бути вирішено відповідно до регламенту ЮНСІТРАЛ. Місцем арбітражу буде м. Варшава, Польща. Мовою арбітражу буде польська мова".

Відповідно до ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання чи місце знаходження, рухоме або нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача.

Слід зазначити, що Україна та ОСОБА_4 є учасниками Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961р.

Відповідно до пп. а) п.1 ст.1 зазначеної Європейської конвенції, вона застосовується до арбітражних застережень юридичних осіб, які на момент укладення такого застереження мають постійне місцезнаходження в різних договірних державах, про вирішення в порядку арбітражу спорів, які виникли під час здійснення зовнішньої торгівлі. Отже, положення Європейської конвенції підлягають застосовуванню до оскаржуваної арбітражної угоди, яка міститься у розділі 8 Контракту.

Пунктом 2 ст. 1 Європейської конвенції визначено, що арбітражне застереження - угода в письмовій формі, чи окрема угода, підписана сторонами, про передачу спорів на розгляд арбітражу.

Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" також визначено, що арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.

Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначено, що суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Згідно з п. 5 Розяснення Президії Вищого господарського суду України №04-5/608 від 31.05.2002 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном. Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (995_070 ), Нью-Йорк, 1958).

Відповідно до вимог, що викладені в ст. 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року), яка набула чинності для України 10 січня 1961 року, суд при вирішенні питання щодо передачі справи на розгляд арбітражу повинен був встановити дійсність арбітражної угоди (застереження), а також можливість її виконання.

Однак, пунктом 8.1 контракту сторони не визначили який саме компетентний орган має вирішувати даний спір, не вказано назву арбітражної установи, якій надано право вирішити спір, що впливає на неможливість виконання арбітражної угоди.

Відповідно до абз. 1 ч.1 ст. 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", "арбітраж" - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України

Згідно з п. b) ч. 2 ст. 1 Європейської конвенції, арбітраж - розгляд спорів арбітрами, призначеними для кожної окремої справи, так і постійними арбітражними органами.

Як було зазначено раніше, у арбітражному застережені, що міститься в розділі 8 Контракту сторони не визначили компетентний орган - арбітражну установу, якій надано право вирішити спір, у разі його виникнення. Сторони лише зазначили місце арбітражу (Варшава) та те, що спір має бути вирішено згідно із Регламентом ЮНСІТРАЛ.

У випадку наявності наміру вирішити спір в порядку арбітражу, сторони мали чітко зазначити будь-який існуючий арбітраж. Проте, сторони не обрали жодну арбітражну установу, таким чином не засвідчивши дійсного спільного наміру на передачу вирішення спору конкретному арбітражному суду.

Згідно ч. 3 ст. 2 Нью-Йоркської конвенції, суд договірної держави якщо до нього надходить позов по питанню, щодо якого сторони уклали передбачене цією статтею арбітражне застереження, повинен, на прохання однієї з сторін, направити сторони в арбітраж, якщо не встановить, що зазначене застереження є недійсним, втратило силу чи не може бути виконаним.

Оскільки в розділі 8 контракту від 12.05.09р. сторони не визначили точної назви арбітражу, на вирішення якого сторони мають передавати спори, що суперечить вищенаведеним нормам законодавства, тому суд приходить до висновку, що є правові підстави для задоволення позову в частині про визнання недійсним арбітражного застереження, викладеного в розділі 8 Контракту UA №009-2009 від 12.05.09р.

Така ж правова позиція Вищого господарського суду України, викладена в постанові від 27.11.13р. у справі №910/8259/13.

Варто зазначити, що відповідач в своєму відзиві на позовну заяву заявляв клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки дана справа не підвідомча господарському суду Житомирської області, а спір повинен розглядатися за регламентом ЮНСІТРАЛ.

Однак, ухвалою від 06.09.16р. господарський суд відмовив в задоволенні клопотання про припинення провадження у справі (а.с.32-33, т.2).

Разом з тим, в процесі розгляду справи судом встановлено, що на виконання умов контракту та додатку №8 до контракту (а.с.60, т.1) позивач поставив відповідачеві передбачений контрактом товар на загальну суму 109750,00 євро., що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR №018031 від 17.02.11р. та пакувальним листом-сертифікатом від 16.02.11р. (а.с.61-64, т.1).

На оплату за поставлений товар позивач виставив відповідачеві рахунок-фактуру №6531035971 від 16.02.11р., в якому встановив термін оплати товару - 60 днів від дати виставлення рахунку (а.с.65-72, т.1).

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості отриманого товару виконав частково, сплативши позивачеві 45000,00 євро, про що свідчать виписки по рахунках (а.с.73-80, т.1).

Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань, станом на день звернення з позовом до суду та на день розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем в розмірі 64750 євро (109750,00 євро - 45000,00 євро), що станом на день подачі позову становить еквівалент 1821722,47 грн.

Суд приходить до висновку про задоволення позову і в цій частині, з огляду на наступне.

Як було зазначено раніше, до даних правовідносин застосовується законодавство ОСОБА_4.

З метою встановлення норм матеріального права ОСОБА_4, а саме: положення зобов'язального права, положення про купівлю продаж та поставку товарів, на вимогу суду представниками позивача було надано юридичний висновок по матеріальному праву ОСОБА_4, завірений польським нотаріусом, апостильований, з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову (а.с.198-223, т.1).

Як зазначено в даному Юридичному висновку, статтею 605 Цивільного кодексу ОСОБА_4 від 23.04.1964 передбачено, що за договором поставки постачальник зобовязується виробити товар визначеної якості та доставити його частинами або періодично, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його.

Згідно приписів статті 354 § 1 ЦК Польщі, боржник повинен виконати зобов'язання у відповідності з його змістом і відповідно до соціально-економічної мети та принципів соціального співіснування, і, якщо є встановлені звичаї - також у відповідності з цими звичаями.

Зобов'язання полягає в тому, що кредитор може вимагати від боржника оплату, а боржник повинен цю вимогу задовольнити. Виконання полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від вчинення певних дій (ст. 353 ЦК Польщі).

Відповідно до ст. 455 ЦК Польщі, строк виконання зобов'язання не зазначено або не випливає із природи зобов'язання, зобов'язання повинно бути виконано негайно після вимоги до боржника про виконання.

17.11.14р. позивач направив відповідачеві запит "Підтвердження балансу станом на 31.10.2014", у відповідь на який відповідач надіслав підтвердження балансу розрахунків між сторонами, яким визнав наявну заборгованість в сумі 64750 євро (а.с. 81-84, т.1).

Однак, представник відповідача заперечував щодо підписання вказаного документа товариством і заявляв клопотання про необхідність витребувати у позивача його оригінал. Так як оригінал документа під назвою "Підтвердження балансу станом на 31.10.2014" не був наданий для огляду, тому суд не розцінює вказаний баланс розрахунків як письмове підтвердження зобов'язання перед кредитором, що перериває перебіг позовної давності.

Проте, суд при задоволенні позову керується первинними документами, а саме виписками з банківського рахунку компанії позивача, в яких відображено часткову оплату за контрактом UA №009-2009 від 12.05.09р., що свідчить про визнання відповідачем боргу і впливають на перебіг позовної давності.

Крім того, ОСОБА_4 є стороною Конвенції Організації Обєднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року, яка ратифікована Польщею 19.05.1995. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Конвенції, вона застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що сторони можуть виключати застосування цієї Конвенції або, за умови додержання статті 12, відступати від будь-якого з її положень чи змінювати його.

Варто зазначити, що сторони в контракті жодним чином не виключили та не відступили від застосування Конвенції.

Згідно із ст. 30 Конвенції, продавець зобов'язаний поставити товар, передати документи, що його стосуються, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та Конвенції.

Статтею 53 Конвенції передбачено, що покупець зобовязаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та Конвенції. Відповідно до статті 59 Конвенції, покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Відповідно до п. а) ч.1 ст. 61 та ст. 62 Конвенції, якщо покупець не виконує яке- небудь із своїх зобовязань за договором, продавець може, серед іншого, вимагати від покупця сплати ціни, якщо тільки продавець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою.

Судом встановлено, що відповідач в повному обсязі не виконав передбаченого контрактом та додатком до нього зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості отриманого товару.

Тому, враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення 64750 євро обґрунтованими.

Також слід зауважити, що статтею 60 ЦК Польщі передбачено, з урахуванням винятків, передбачених у законі, воля особи, що вчиняє юридичну дію, може бути виражена через поведінку цієї особи, яка розкриває свою волю в достатньому порядку, в тому числі через виявлення цієї волі в електронному вигляді (підтверджений намір).

Оскільки позивач виготовив товар і поставив його відповідачу, який прийняв поставлений товар та частково оплатив його вартість, суд приходить до висновку, що сторони вчинили дії на виконання умов контракту від 12.05.09р.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати боргу суду не надав.

25.10.16р. відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, в якій просить суд застосувати строк позовної давності до вимог "DSM Nutritional Products Sp.z o.o. про стягнення з ТОВ "Укрполіскорм" заборгованості за контрактом №UA №009-2009 від 12.05.09р. та відмовити в задоволенні позовних вимог.

При цьому, відповідач посилається на вимоги Цивільного кодексу України, зокрема, на ст.257, якою встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

З цього приводу необхідно зазначити таке.

У п.5.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що Постановою Верховної Ради України від 14.07.93 N 3382-XII ратифіковано Конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, підписану 14.07.74 від імені України у м. Нью-Йорку (далі - Конвенція). Відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 21.02.2001 №21/19-612-267 положення Конвенції набрали чинності для України з 01.04.94.

Відповідно до статті 3 Конвенції ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах. Оскільки Конвенція не передбачає іншого, вона застосовується незалежно від права, яке могло б піддягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права. Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування.

Господарським судам слід враховувати, що згідно зі статтею 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства України, а частиною другою статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" визначено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У приписі частини другої статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" визначено, що на запит органів, які застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ України надає інформацію з питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародних договорів України, зокрема, про склад учасників Конвенції. До кола цих органів належать і господарські суди.

З огляду на те, що позивач та відповідач перебувають у державах- учасницях Конвенції про позовну давність, а також не виключили її застосування до Контракту, то вищезазначена конвенція застосовується до регулювання правовідносин, що виникли між сторонами на підставі контракту від 12.05.09р.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про позовну давність, строк позовної давності встановлюється у чотири роки.

Строк позовної давності, що випливає з порушення однією договірною стороною умови про поставку або оплату товару частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення (ст. 12 Конвенції).

Статтею 20 зазначеної Конвенції визначено, що якщо боржник до закінчення строку позовної давності у письмовій формі визнає своє зобов'язання перед кредитором, то від дня такого визнання розпочинається новий чотирирічний строк давності позову.

Сплата процентів або часткове виконання зобов'язання боржником тягне за собою ті ж самі наслідки, що й визнання зобов'язання згідно з пунктом 1 цієї статті, за умови, що така сплата або таке виконання дає розумні підстави вважати, що боржник визнає це зобов'язання (ч.2 ст. 20 Конвенції).

17.11.14р. позивач направив відповідачеві запит "Підтвердження балансу станом на 31.10.2014", у відповідь на який відповідач надіслав підтвердження балансу розрахунків між сторонами, яким визнав наявну заборгованість в сумі 64750 євро (а.с. 81-84, т.1).

Однак, представник відповідача заперечував щодо підписання вказаного документа товариством і заявляв клопотання про необхідність витребувати у позивача його оригінал. Так як оригінал документа під назвою "Підтвердження балансу станом на 31.10.2014" не був наданий для огляду, тому суд не розцінює вказаний баланс розрахунків як письмове підтвердження зобов'язання перед кредитором, що перериває перебіг позовної давності.

Проте, суд при задоволенні позову керується первинними документами, а саме виписками з банківського рахунку компанії "DSM Nutritional Products Sp.z o.o., в яких відображено часткову оплату за контрактом UA №009-2009 від 12.05.09р., що свідчить про визнання відповідачем боргу і впливають перебіг позовної давності. Зокрема, 14.02.12, 17.05.12, 25.09.12, 22.01.13, 23.01.13 та 15.05.13 відповідач перерахував позивачу 45 000 Євро (а.с.80, т.1). У вказаних виписках відповідач як на підставу оплати посилається на контракт №UA-009-2009 від 12.05.2009р.

Отже, ТОВ" Укрполіскорм", здійснивши часткову оплату вартості поставки на виконання умов контракту №UA-009-2009, визнав своє зобовязання по оплаті повної ціни поставки.

Таким чином, враховуючи положення ч. 2 ст. 20 Конвенції про позовну давність, позовна давність щодо стягнення заборгованості має обраховуватися починаючи з 15.05.2013 (з дати останньої проплати).

А тому, з врахуванням ст. 8, 9, 12 вказаної Конвенції, позовна давність по вимозі щодо стягнення заборгованості з відповідача спливає 15.05.2017р. (15.05.2013 + 4 роки).

А оскільки позивач звернувся до суду 21.06.16р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції діловодної служби (канцелярії) господарського суду Житомирської області, тому позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним арбітражне застереження, викладене в розділі 8 Контракту №UA №009-2009 від 12.05.09р., укладене між "DSM Nutritional Products Sp.z o.o. (ДСМ Нутрішіонал Продактс) та Товариством з обмеженою відповідальністю" Укрполіскорм".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю" Укрполіскорм" (10002, м. Житомир, вул. Жуйка, 3, код ЄДРПОУ 35905571

на користь "DSM Nutritional Products Sp.z o.o. (ДСМ Нутрішіонал Продактс) (96-320, вул. Тарчинська, 113, м. Мщонув, Жирардовський повіт, Мазовецьке воєводство, ОСОБА_4, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 (NIP), номер REGON: 750116348)

- 64750 євро, що станом на день подачі позову становить еквівалент 1821722,47 грн. - заборгованості за поставлений товар;

- 28703,84 грн. - витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено:24/11/16

Суддя Давидюк В.К.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам