Ухвала суду № 62847608, 10.11.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 листопада 2016 рокусправа № 804/4447/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційні скарги приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Ліани Леонідівни, ОСОБА_2

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року

у справі №804/4447/16

за позовом ОСОБА_3

до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Ліани Леонідівни

третя особа ОСОБА_4

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся у Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Ліани Леонідівни, третя особа ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення №10740478 від 07 лютого 14 року про державну реєстрацію права власності за третьою особою на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21718311201, зобов'язання скасувати запис про державну реєстрацію права власності.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року позовні вимоги задоволені частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення №10740478 від 07 лютого 2014 року державного реєстратора прав на нерухоме майно-приватного нотаріуса Вдовіної Ліани Леонідівни Дніпропетровського міського нотаріального округу про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21718311201. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі.

ОСОБА_2, участі у справі не брав, але вважаючи, що судом першої інстанції вирішено питання про його права та інтереси, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповноту встановлення обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, про відмову у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Ліани Леонідівни, ОСОБА_2 та його представник наполягають на доводах та вимогах апеляційних скарг.

ОСОБА_3, його представник у судовому засіданні заперечують проти задоволення апеляційних скарг.

ОСОБА_4, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційних скарг та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Ліани Леонідівни підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 - частковому задоволенню виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 01 лютого 2003 року за договором купівлі-продажу позивач придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).

Згідно з вироками Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2015 року (провадження №1-кп/202/87/2015) та 21 травня 2015року (провадження №1кп/0202/39/2015), які набрали законної сили, ОСОБА_5 шляхом обману придбав право на квартиру та 18 листопада 2013 року видав довіреність на розпорядження квартирою.

Довіреність в подальшому використана невстановленими особами, та 20 листопада 2013 року квартиру придбала ОСОБА_6.

З ціллю збуту квартири, одержаної злочинним шляхом, ОСОБА_6 07 лютого 2014 року уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири (а.с. 6, 8-15).

У подальшому, державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Ліаною Леонідівною, на підставі заяви і документів, поданих третьою особою, прийнято рішення №10740478 від 07 лютого 2014 року, на підставі якого, проведено державну реєстрацію права власності на квартиру (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21718311201) за ОСОБА_4 та вчинено відповідний запис про право власності №4603626 (а.с. 7, 31-32).

На час виникнення спірних відносин, ОСОБА_3 із заявами щодо зміни відомостей про право власності та суб'єкта цього права, у тому числі й про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру за ним до відповідача не звертався.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що договір купівлі продажу квартири від 07 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є нікчемним, як наслідок рішення відповідача про державну реєстрацію права власності є протиправним та підлягає скасуванню. Відмова у задоволенні іншої частини позовних вимог обґрунтована їх передчасністю.

Разом з цим, вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спір є публічно-правовим.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В абзаці 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено суб'єкт владних повноважень як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення, що встановлено частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначено в абзаці 2 пункту 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

За змістом абзаців 2-3 пункту 3 вказаної постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Згідно з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі №21-41а16, якщо спірні правовідносини пов'язані із цивільно-правовими договірними відносинами, то спір не є публічно-правовим, і має вирішуватися судами за правилами статті 15 Цивільного процесуального кодексу України. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до частини 1 статті 316, частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Абзацом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що спірні відносини виникли у зв'язку із реалізацією права власності на квартиру шляхом володіння, користування та розпорядженням нерухомим майном; порушення своїх прав, свобод та інтересів позивач пов'язує з неправомірним набуттям права власності на квартиру певними фізичними особами, вважаючи такі правочини нікчемними, і лише як наслідок, рішення відповідача про державну реєстрацію права власності на квартиру за третьою особою вважає таким, що порушує його право власності та, що скасування запису про державну реєстрацію права власності відновить його становище як власника.

Отже, між позивачем та відповідачем виникли спірні правовідносини, які пов'язані із цивільно-правовими договірними відносинами, відповідно спір не є публічно-правовим.

Таким чином, даний спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції і повинен вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

Вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, що призвело до порушення норм процесуального права, суд розглянув справу, яку не віднесено до його юрисдикції.

Згідно з частиною 1 статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 157, пунктом 4 статті 198, статтями 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Ліани Леонідівни - задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року - скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз'яснити ОСОБА_3 про належність розгляду справи місцевим судом загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим