Ухвала суду № 62822448, 15.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/5055/16 Головуючий 1 інстанції: Короткий І.П.

Справа № 643/5574/16-ц Доповідач: Коровін С.Г.

Категорія: договірні

УХВАЛА

іменем україни

15 листопада 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Коровіна С.Г.,

Суддів - Овсяннікової А.І., Бездітка В.М.,

за участю секретаря - Личак А.А., Чабан А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 заборгованість за договорами позики.

В обґрунтування позовних вимог він посилався на те, що 13 липня .2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір безпроцентної позики, відповідно до зазначеного договору ОСОБА_4 передані грошові кошти в сумі 6 329 134, 90 гривень зі строком повернення до 30 грудня 2012 року.

Позивач зазначав, що на підтвердження укладення договору його умов та виконання, ОСОБА_4 складені розписки про отримання грошей на загальну суму 45 700 грн., 100 000 доларів США, 558 500 євро.

Після настання строку виконання зобов'язання, ОСОБА_4 не повернула суму боргу в розмірі 45 700 грн., 100 000 доларів США, 428 500 євро. Неодноразові вимоги позивача про повернення боргу ОСОБА_4 ігнорувала.

18.12.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір процентної позики. Відповідно до цього договору позивачем передано ОСОБА_1 сума грошових коштів в гривні, що складала еквівалент 200 000 євро. Сторонами визначено строк повернення коштів до 30 червня 2013 року.

На підтвердження укладення договору та його умов, ОСОБА_1 складена відповідна розписка про отримання грошей за договором від 18.12.2012 року.

Незважаючи на вимоги позивача повернути борг, після настання строку виконання зобов'язання ОСОБА_1 не повернув суму позики і не сплатив проценти в розмірі та порядку, встановлених договором.

02.02.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір поруки, згідно п.п.1.1,1.2 якого, ОСОБА_5 поручився за виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за договором безпроцентної позики від 13.07.2012 року, а також за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором процентної позики від 18.12.2012 року.

Вимогу про сплату заборгованості як за договором безпроцентної позики від 13.07.2012 року, так і за договором процентної позики від 18.12.2012 року, в межах суми, обумовленої договором поруки, поручитель ігнорує та заборгованість не сплачує.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав заяву, в який позов підтримав та просив слухати справу у його відсутності.

Відповідачі також у судове засідання не з'явилися. Суд першої інстанції вирішив можливим розглянути справу у відсутність як позивача та його представника, а також у відсутність відповідачів, але не у заочному, а у звичайному порядку, оскільки представник позивача своєї згоди на заочний розгляд справи не надав.

Рішенням суду позовні вимоги задоволено частково Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором безпроцентної позики від 13.07.2012 року в сумі 90 169, 53 грн., 108 564, 38 доларів США та 465 198, 38 євро, що еквівалентно 15 993 974 (п'ятнадцяти мільйонам дев'ятистам дев'яноста трьом тисячам дев'ятистам сімдесяти чотирьом) грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором процентної позики від 18.12.2012 року в сумі 648 213, 70 євро, що еквівалентно 18 380 877 (вісімнадцяти мільйонам трьомстам восьмидесяти тисячам восьмистам сімдесяти семи) грн. 32 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір по 3445 (три тисячі чотириста сорок п'ять) гривень з кожного.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 поставлено питання про скасування рішення суду в часині задоволенні позовних вимог про стягнення боргу та відмовити у задоволенні позову.

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції порушені вимоги матеріального і процесуального права. Справу розглянуто у відсутність відповідачів, які належним чином не були повідомлені про час і місце розгляду справи. Ці обставини, на думку апелянта є порушенням ст. 129 Конституції країни та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судом першої інстанції при стягненні заборгованості не враховані інтереси апелянта. Представник ОСОБА_1 вважає позивача шахраєм, який незаконним способом намагається заволодіти майном відповідача. Він раніше звертався до незаконно діючих в АР Крим суддів з метою стягнення цих коштів. Представник ОСОБА_1 стверджує, що коштів у позивача його довіритель не позичав, ОСОБА_1 ніяких договорів про отримання коштів з позивачем не укладав і повертати йому борг не зобов'язаний.

Судом порушені вимоги щодо валютного регулювання правовідносин в Україні, правильності укладення договорів позики, недійсності правочину, валюти зобов'язання. Він вважає, що договір позики у валюті є незаконним, оскількі відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій у позивача, крім того судом не перевірено походження у нього таких сум. Він їх не декларував і вважати, що він міг надати таку позику підстав немає. Неправильно, на думку апелянта, нараховані відсотки та інфляція, оскільки зобов'язання визначено у іноземній валюті, а не у гривнях. Крім того апелянт зазначає, що у правочині не вказана дата отримання коштів, не вказано, що позикодавець зобов'язується кошти повернути. Він вважає угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 нікчемною, такою, що порушує вимоги ст. 215, 228, 524, 533 ЦК України. Суд безпідставно застосував інфляцію до суми боргу, оскільки боргові зобов'язання визначені у валюті.

ОСОБА_4 рішення суду не оскаржила. ОСОБА_2 не є представником ОСОБА_4 і фактично рішення суду в частині стягнення з неї заборгованості не оспорює. Особисто ОСОБА_4 оскаржила в апеляційному порядку лише ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та ухвалу суду про відкриття провадження у цій справі. Зазначені апеляційні скарги були розглянути апеляційним судом раніше.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 303 під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки рішення суду оскаржено тільки ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 і тільки в частині стягнення боргу з його довірителя, колегія переглядає справу саме в цій частині.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, пояснення ОСОБА_1 дослідивши обставини справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає

З судом першої інстанції встановлено, що 13.07.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір безпроцентної позики, відповідно до якого ОСОБА_4 передані грошові кошти в сумі 6 329 134, 90 гривень зі строком повернення до 30 грудня 2012 року.

На підтвердження укладення договору та його умов, ОСОБА_4 складені розписки про отримання грошей на загальну суму 45 700 грн., 100 000 доларів США, 558 500 євро.

Після настання строку виконання зобов'язання, ОСОБА_4 не повернула суму боргу в розмірі 45 700 грн., 100 000 доларів США, 428 500 євро.

18.12.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір процентної позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передана сума грошових коштів в гривні, еквівалентна 200 000 євро, зі строком повернення до 30 червня 2013 року.

На підтвердження укладення договору та його умов, ОСОБА_1 складена відповідна розписка про отримання грошей за договором від 18.12.2012 року.

Незважаючи на вимоги позивача повернути борг, після настання строку виконання зобов'язання ОСОБА_1 не повернув суму позики, а також не сплатив проценти в розмірі та порядку, встановлених договором.

02.02.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір поруки, згідно п.п.1.1, 1.2 якого, ОСОБА_5 поручився за виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за договором безпроцентної позики від 13.07.2012 року, а також за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором процентної позики від 18.12.2012 року.

Вимогу про сплату заборгованості як за договором безпроцентної позики від 13.07.2012 року, так і за договором процентної позики від 18.12.2012 року, в межах суми, обумовленої договором поруки, поручитель ігнорує та заборгованість не сплачує.

На підтвердження укладення договору та його умов, ОСОБА_4 складені розписки про отримання грошей за договором від 13.07.2012 року:

- про отримання за договором суми в розмірі 45 700 грн;

- про отримання за договором суми в розмірі 799 300 грн., що за згодою сторін є еквівалентом 100 000 доларів США;

- про отримання за договором суми в розмірі 1 993 338, 20 грн., що за згодою сторін є еквівалентом 203 000, 00 євро;

- про отримання за договором суми в розмірі 2 425 391, 80 грн., що за згодою сторін є еквівалентом 247 000, 00 євро;

- про отримання за договором суми в розмірі 219 267, 20 грн., що за згодою сторін є еквівалентом 22 330, 00 євро;

- про отримання за договором суми в розмірі 88 374, 60 грн., що за згодою сторін є еквівалентом 9 000, 00 євро;

- про отримання за договором суми в розмірі 266 793, 10 грн., що за згодою сторін є еквівалентом 27 170, 00 євро;

- про отримання за договором суми в розмірі 490 970, 00 грн., що за згодою сторін є еквівалентом 50 000, 00 євро.

Всього ОСОБА_4 отримала позику на суму 45 700 грн., 100 000 доларів США, 558 500 євро.

28.09.2012 року на виконання умов договору, ОСОБА_4 повернула позикодавцю частину суми грошових коштів, а саме 130 000 євро, про що останнім складено відповідну розписку.

30.12.2012 року сторони підписали додаткову угоду № 1 до договору від 13.07.2012 року, відповідно до якої, погодили подовжити строк повернення позики до 31.07.2013 року.

Встановлено, що після настання строку виконання зобов'язання, ОСОБА_4 не повернула ОСОБА_3 решту суми боргу в розмірі 45 700 грн., 100 000 доларів США, 428 500 євро.

Оскільки строк користування грошовими коштами, наданими у позику ОСОБА_4, у відповідності до умов договору сплинув, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягненню підлягає 90 169, 53 грн. (з них 45 700 грн. - сума боргу, 3 913, 92 грн. - 3% річних від простроченої у гривнях суми, 40 555,61 грн. - інфляційне збільшення боргу), 108 564, 38 доларів США (з них 100 000 доларів - сума боргу, 8 564, 38 доларів - 3% річних від простроченої у доларах суми) та 465 198, 38 євро (з них 428 500 євро - сума боргу, 36 698, 38 євро - 3% річних від простроченої в євро суми).

Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь позивача за договором безпроцентної позики від 13.07.2012 становить 90 169, 53 грн., 108 564, 38 доларів США, 465 198, 38 євро, що за офіційним курсом НБУ по відношенню до національної валюти 24,9856 грн./1долар США, 28,3562 грн./1євро становить 15 993 974 (п'ятнадцять мільйонів дев'ятсот дев'яносто три тисячі дев'ятсот сімдесят чотири) грн.

Факт укладення договорів безпроцентної позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтверджується також нотаріально посвідченим договором іпотеки від 13 липня 2012 року (а.с.27-34). Таким чином вважати, що договір позики не укладався і не є дійсним підстав нема.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.12.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір процентної позики, відповідно до якого позичальнику ОСОБА_1 була передана сума грошових коштів в гривні, еквівалентна 200 000 євро, зі строком повернення до 30 червня 2013 року.

На підтвердження укладення договору та його умов, ОСОБА_1 складена відповідна розписка про отримання грошей за договором від 18.12.2012 року.

Пунктом 2.2. Договору передбачено обов'язок ОСОБА_1 сплачувати позикодавцю проценти в розмірі 2% від суми позики щомісяця до дня фактичного повернення позики. Проценти нараховуються починаючи з наступного дня після надання позикодавцем позики і до дня, що передує дню фактичного повернення позики (п. 2.4 Договору).

Пунктом 2.5 договору визначено, що позичальник здійснює оплату процентів кожного календарного місяця за попередній місяць, але передбачено повернення грошових коштів одночасно з урахованими процентами за фактичне користування коштами.

Згідно умов договору на дату повернення грошових коштів позичальник повертає позикодавцю суму грошових коштів в гривні, еквівалентну 200 000 євро за офіційним курсом НБУ станом на день повернення таких грошових коштів (п. 2.1 Договору).

Судом встановлено, що після настання строку виконання зобов'язання, ОСОБА_1 так і не повернув суму позики позивачу, а також не сплатив проценти в розмірі та порядку, встановлених договором.

З позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості до суду ОСОБА_3 звернувся, згідно відбитку печатки суду на позовній заяві 11.05.2016 року (т.1 а.с.2). Строк повернення позики ОСОБА_4, згідно додаткової угоди до договору безпроцентної позики (т.1 а.с.11) строк повернення позики визначено до 31 липня 2013 року. Строк повернення ОСОБА_1 позики відповідно до п.4.1 договору визначено сторонами до 30 червня 2013 року.

Відповідно до ст. 252 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Враховуючи, що зобов'язання перед ОСОБА_3 відповідачі зобов'язалися виконати: ОСОБА_4 до 31 липня, а ОСОБА_1 до 30 червня, то звернення позивачем із позовом до суду в травні 2016 року є зверненням у межах позовної давності. Клопотання ОСОБА_2 про застосування позовної давності до позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу та відмови у задоволенні позову з цих підстав не є обґрунтованим. Крім того клопотання не містить посилань на застосування позовної давності до кожної сплати процентів за користування позикою.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що у разі порушення строку повернення позики, ОСОБА_1 зобов'язаний повернути позивачу суму позики, збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь строк прострочення, та весь період прострочення повернення сплачувати позикодавцю щомісяця проценти, в розмірі 4% від простроченої до повернення суми позики до дня фактичного повернення позики.

Зазначеним положенням договору передбачено обов'язок позичальника сплачувати позикодавцю щомісяця 4% від простроченої суми, отже, сторони визначили підвищений розмір процентів, який складає 48 % річних від простроченої суми.

Судом першої інстанції враховано строк користування грошовими коштами, наданими у позику ОСОБА_1, та умови, на яких укладено договір позики. Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що стягненню підлягає сума у розмірі 648 213,70 євро (з них 200 000 євро - сума боргу, 166 000 євро - відсотки за користування грошовими коштами, 282 213,70 євро - проценти річні за прострочення виконання зобов'язання).

Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача за договором процентної позики від 18.12.2012 року становить 648 213, 70 євро, що за офіційним курсом НБУ по відношенню до національної валюти 28,3562 грн./1євро становить 18 380 877, 32 (вісімнадцять мільйонів триста вісімдесят тисяч вісімсот сімдесят сім грн. 32 коп.).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу приписів ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, що визначено ч.1 ст. 625 ЦК України.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України). Оскільки заборгованість ОСОБА_1 мала місце в іноземній валюті, то позивач не наполягав на застосуванні індексу інфляції до цих коштів.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Позивач також надав суду договір поруки від 02.02.2013 року, укладений ним з ОСОБА_5, згідно п.п. 1.1, 1.2 якого, ОСОБА_5 поручився за виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за договором безпроцентної позики від 13.07.2012 року, а також за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором процентної позики від 18.12.2012 року.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки передбачено, що у разі невиконання позичальниками (ОСОБА_4 та/або ОСОБА_1.) своїх зобов'язань за договорами позики кредитор (ОСОБА_3) звертається з письмовою вимогою про виконання зобов'язань до боржника 1 та/або боржника 2 відповідно та/або поручителя (ОСОБА_5.).

У пункті 1.4 договору поруки зазначено, що поручитель відповідає за повернення заборгованості за договорами в обсязі, що не перевищує 1 000 гривень за кожний.

Однак, у п. 4.2 договору поруки порука передбачено, що вона припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання 1 та основного зобов'язання 2, не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до приписів ч. 4 ст.559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналогічне положення міститься також у правовому висновку Верховного Суду України в постанові від 19.09.2014 року по справі № 6-53цс14.

Виходячи з наведеного, порука ОСОБА_5, за договором безпроцентної позики від 13.07.2012 року, припинилася зі спливом шестимісячного строку починаючи з 31.07.2013 року, тобто 01.02.2014 року, а за договором процентної позики від 18.12.2012 року - зі спливом шести місяців від 30.06.2013 року, тобто 01.01.2014 року. Висновок суду першої інстанції, що на день звернення з позовною заявою порука ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 припинилася є обґрунтованим. За таких обставин суд першої інстанції правильно відмовив у задоволені позову в частині стягнення з ОСОБА_5 суми боргу у розмірі 2000 грн.

Розрахунок заборгованості ОСОБА_4 та ОСОБА_1 надано позивачем. Суд першої інстанції перевірив його і погодився з ним. ОСОБА_4 факт укладення договору, отримання коштів, розрахунок боргу і суму стягнення фактично не оспорює, оскільки не оскаржує рішення суду.

ОСОБА_1 та його представники стверджують, що договір позики з ОСОБА_3 ОСОБА_1 не укладав, грошові кошти він від ОСОБА_3 не отримував, підписи на документах зроблені не ним.

За клопотанням представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року призначено судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої були поставлені наступні питання : 1) чи виконаний підпис в оригіналі договору процентної позики від 18.12.2012 року та розписці про отримання коштів за вказаним договором від 18.12.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3, чи іншими особами;

2) чи є договір процентної позики від 18.12.2012 року та розписка про отримання коштів за вказаним договором від 18.12.2012 року оригіналом чи копією.

Проведення експертизи було доручено Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса.

Згідно висновку комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів від 05.10.2016 року підпис від імені ОСОБА_1 в договорі процентної позики від 18.12.2012 року в графі «підпис позичальника» та в розписці про отримання грошей від 18.12.2012 року виконані ОСОБА_1

Для проведення експертизи в експертну установу були надані оригінали зазначених документів, які до цього були оглянуті апеляційним судом і будь-яких заперечень щодо їх тексту або змісту відповідач та його представники не висловили.

Враховуючи висновки експертизи, яка проведена відповідності до вимог закону і з попередженням експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України колегія суддів вважає доведеним той факт, що розписка про отримання грошей від 18.12.2016 року та підпис від імені ОСОБА_1 виконані саме ним. Доводи відповідача, що договір позики та розписка про отримання грошей сфальшовані позивачем спростовані зазначеним експертним висновком (Т.2 а.с.176-203).

Таким чином вважати, що ОСОБА_1 не отримував від ОСОБА_3 зазначені у розписці кошти з мотивів, що він зазначені документи не підписував підстав немає.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно вимог ст.203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження того, що правочин у вигляді договору безпроцентної позики від 18.12.2012 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 протирічить зазначеним нормам закону.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що правочин укладений між сторонами не відповідає зазначеним нормам закону.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції обґрунтовано застосував вимоги зазначеного закону і застосував індекс інфляції, але лише до боргових зобов'язань ОСОБА_4, яка отримала частину позики у національній валюті - гривні. До заборгованості за позиками у іноземній валюті індекс інфляції судом не застосовувався. Судом враховано проценти відповідно до п.2.2, п.6.1 договору позики з ОСОБА_1

Доводи апелянта, що сторони не мали права укладати договір позики в іноземній валюті не ґрунтується на законі. Договори між сторонами були укладені саме в національній валюті - гривні про що зазначено в текстах розписок та договорах, що в розумінні діючого законодавства не є валютними операціями. В договорах безпроцентної позики від 13 липня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та процентної позики від 18 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 сторони погодилися, що були передані грошові кошти в гривні з зазначенням еквіваленту іноземної валюти. Такі дії не є валютними операціями, і в розумінні Декрету №15-93 не потребують отримання відповідної ліцензії Нацбанку України.

Посилання апелянта на те, що рішення суду не відповідає вимогам ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд першої інстанції обґрунтовано застосував цю норму права.

Згідно вимог ст. 1047 договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Укладені між сторонами договори позики відповідають зазначеним нормам закону, укладені у письмовій формі і посвідчені підписами позичальника та позикодавця.

Вимоги ОСОБА_3 щодо порушення відповідачами вимог ст. 1049 ЦК України обґрунтовані і підтверджені матеріалами справи.

Суд першої інстанції дав належну оцінку наданим доказам і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Справу дійсно розглянуто судом першої інстанції у відсутність відповідачів, але в суді апеляційної інстанції відповідачам та їх представникам була надана можливість надати усі необхідні докази щодо прав та обов'язків сторін, та оспорювання договорів позики. ОСОБА_4 договір позики, факт отримання коштів та суму заборгованості, яка з неї стягнута на користь позивача не оспорила і фактично з заборгованістю та її розміром погодилася.

ОСОБА_1 фактично оспорював свої підписи під договором та розпискою про отримання коштів. Ці заперечення спростовані висновком судової почеркознавчої експертизи, яка визнала, що підписи на цих документах вчинені саме ОСОБА_1 Таким чином вважати, що він не отримував зазначені у договорі позики та розписці кошти підстав немає. Відповідачем не доведено, що зазначений договір позики є безгрошовим, та укладеним з порушенням вимог закону.

Колегія суддів враховує посилання представника апелянта, на те, що розгляд справи у відсутність відповідачів, на його думку, порушує права відповідачів, гарантовані ст. 129 Конституції України, та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але розгляд справи у їх відсутність не є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції і відмови у задоволенні позову.

Розгляд справи у відсутність відповідачів у суді першої інстанції дійсно частково обмежив їх права на подання заперечень на позов, але ці заперечення отримані апеляційним судом, дослідженні, і їм дана відповідна оцінка. Апеляційним судом перевірені усі заперечення відповідача ОСОБА_1 та його представників. За їх клопотанням призначена та проведена судова-почеркознавча експертиза на предмет дійсності підписів ОСОБА_1 на договорі позики та на розписці про отримання коштів. Згідно висновку експертів зазначені документи підписані саме ОСОБА_1 Інших заперечень щодо підстав виникнення спору відповідачем не зазначено. Свого розрахунку розміру заборгованості ОСОБА_1 апеляційному суду не надав. ОСОБА_4 взагалі рішення суду не оскаржила.

Колегія ретельно перевірила усі заперечення ОСОБА_1 та його представників і вважає, що доводи та заперечення надані відповідачем та його представниками висновків суду не спростовують. Суд першої інстанції дав належну оцінку наданим доказам. Підстав до скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -