Ухвала суду № 62793891, 17.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3911/16 Головуючий у 1-й інстанції: Зимогляд В.В.

Є.У.№ 320/5263/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

При секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на вказану квартиру, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про примусове виселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Зазначав, що 24 грудня 2011 року сторони уклали договір позики грошей, за яким ОСОБА_4 надав йому в борг грошові кошти у розмірі 163 000 грн. зі строком повернення до 24.12.2013 року. Його боргові зобовязання за договором позики забезпечені іпотекою належної йому на праві власності квартири № 2 у житловому будинку № 65 по вулиці Кірова, в місті Мелітополі, Запорізької області, про що сторони того ж дня уклали договір іпотеки. 14.12.2013 року додатковим договором сторони внесли зміни і доповнення до договору іпотеки, а саме: подовжили строк повернення позики до 14.01.2015 року, а також передбачили позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, встановленому договором і ст.ст.35-38 Закону України «Про іпотеку».

24.12.2014 року ОСОБА_4 направив на його адресу вимогу про повернення у строк до 09.01.2015 року 148000 грн., яку він отримав 31.12.2014 року.

Оскільки вказану письмову вимогу він не виконав, залишок боргу у визначений строк не сплатив, 12.01.2015 року ОСОБА_4 продав належну йому квартиру ОСОБА_5

Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу іпотечного майна був укладений з порушенням вимог ст.38 Закону України «Про іпотеку», оскільки ОСОБА_4 не направляв йому письмове повідомлення про свій намір укласти цей договір, продовжував приймати від нього платежі на погашення кредиту, просив суд на підставі ст.ст.203,215 ЦК України визнати його недійсним.

У травні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про виселення ОСОБА_3 із спірної квартири на підставі ст.40 Закону України «Про іпотеку» і ст.109 ЖК України.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 лютого 2016 року обидві справи обєднані в одне провадження.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено, в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 12.01.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим номером 139, недійсним.

Визнано за ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі, її позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 і відмовляючи ОСОБА_5 у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що іпотекодержателем ОСОБА_4 порушений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, що призвело до порушення прав позивача як власника іпотечного майна.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Встановлено, що 24 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики грошей, відповідно до якого ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 у власність терміном на два роки, тобто 24.12.2013 року грошові кошти 163000 грн., що підтверджується копією договору позики грошей від 24.12.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6 за № 6846. За умовами договору повернення позики мало відбуватися щомісячними платежами згідно графіку, який являється невідємною частиною договору, шляхом внесення грошових коштів на банківський рахунок позикодавця, зазначений у п.5 Договору (а.с. 8-9).

В забезпечення виконання умов договору позики від 24.12.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 24.12.2011 року було укладено іпотечний договір /а.с. 11-12/, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру № 2, у житловому будинку № 65, по вул. Кірова, в м. Мелітополі, Запорізької області, яка належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29.03.1994 року (а.с.11-12).

14.12.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін і доповнень до вищевказаного іпотечного договору, відповідно до якого було подовжено строк дії договору іпотеки до 14.01.2015 року, а також п. 26 вказаного іпотечного договору було доповнено вказівкою про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязання по договору позики в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору. За рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися в позасудовому порядку, передбаченому цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке визнається сторонами договором про задоволення вимог іпотекодержателя та чинним законодавством України, в тому числі шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки відповідно до наведених нижче умов: у випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених в Закону України «Про іпотеку» (а.с.13-15).

Станом на 09.01.2015 р. ОСОБА_3 свої зобовязання за договором позики не виконав, за даними рахунку ОСОБА_7, відкритому в ПАТ КБ «Правекс-Банк» для зарахування коштів за вищевказаним договором позики, позичальником було погашено 15000 грн. (а.с.174).

24 грудня 2014 року ОСОБА_7 направив ОСОБА_3 письмову вимогу про повернення решти заборгованості за договором позики у розмірі 148000 грн. у строк до 09.01.2015 р., яка була отримана останнім 31.12.2014 р. (а.с.147-149).

12.01.2015 року між ОСОБА_4, який діяв на підставі договору позики грошей від 24.12.2011 року, іпотечного договору від 24.12.2011 року та договору про внесення змін і доповнень до іпотечного договору від 14.12.2013 року, та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири № 2, у житловому будинку № 65, по вул. Кірова, в м. Мелітополі, Запорізької області, було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за № 139. (а.с. 144-145).

Відповідно до ст.ст. 35, 38 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобовязання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобовязань, вимога про виконання порушеного зобовязання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Таким чином законом чітко зазначений строк виконання порушеного зобовязання, який не може бути менший ніж 30 днів, а також письмове повідомлення іпотекодавця за 30 днів про намір іпотекодержателя укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки.

Як встановлено судом, вимоги ст.ст.35, 38 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення боржнику письмової вимоги про виконання грошового зобовязання протягом 30 днів і щодо обовязкового повідомлення боржника за 30 днів про намір здійснити продаж предмету іпотеки ОСОБА_4 не було дотримано, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недійсність договору купівлі-продажу квартири з підстав, передбачених ст.ст.203,215 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що порушення вимог ч.1 ст.38 Закону України «Про іпотеку» не є підставою для визнання правочину недійсним, оскільки ч.2 вказаної норми права передбачений тільки обовязок іпотекодержателя з відшкодування завданих збитків, являються неспроможними.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачають, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користуванням інакше ніж з підстав і в порядку визначеним законом.

Право на повагу до житла гарантує і ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Спірна квартира являється єдиним постійним місцем проживання позивача, а відтак правочини, направлені на позбавлення права власності відповідача на житло, мають бути вчинені з чітким дотриманням процедури, встановленої діючим законодавством, зокрема ст.ст.35,38 Закону України «Про іпотеку».

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно повернув позивачеві право власності на спірну квартиру, являються неспроможними. Відповідно до ст.216 ЦК України наслідком недійсності правочину являється реституція, тобто повернення сторін правочину у первісний стан, а отже, суд першої інстанції правомірно визнав за ОСОБА_3, від імені якого було вчинено спірний правочин, право власності на житло.

Сплачені ОСОБА_4 кошти на виконання недійсного правочину можуть бути стягнуті з іпотекодержателя ОСОБА_4 у передбачений законом спосіб.

Суд першої інстанції обгрунтовано відмовив ОСОБА_5 у задоволенні позову про виселення ОСОБА_3 із спірної квартири, оскільки укладений від його імені правочин визнав недійсним, а отже ОСОБА_5 як покупець за недійсним правочином не має права вимоги про виселення попереднього власника житла.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, дав належну оцінку наданим доказам в їх сукупності та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст.307,308,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 липня 2016 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: