Рішення № 62793887, 16.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 317/3050/15Головуючий у 1-й інстанції Гончаренко П.П.Пр. № 22-ц/778/3141/16Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Дзярука М.П., Крилової О.В.,

за участі секретаря Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, Запорізька державна нотаріальна контора про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнила (т.с. 1 а.с. 170-171) в якому просила визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину видані ОСОБА_8 за померлим ОСОБА_9 та ОСОБА_10, Запорізькою державною нотаріальною конторою щодо успадкування наступного майна:

- грошових внесків в сумі 1682,96 грн., які знаходились у філії Запорізьке обласне управління ВАТ «Ощадбанк» на рахунку 915510921;

- автомобілю марки ВАЗ 21011, 1979 року випуску, реєстраційний номер 3981НА, вартістю 8832,70 грн.;

- земельної ділянки № 11 розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району, Запорізької області площею 5,15 га. вартістю 74001,22 грн.;

- будинку № 16 по вулиці Леніна, с. Нове Запоріжжя, Запорізького району, Запорізької області, загальною площею 51,1 м кв. вартістю 24500,00 грн.;

- земельної ділянки розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району, Запорізької області площею 5,15 га. вартістю 78360,00 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 25.10.2009 року помер її батько ОСОБА_9, на момент його смерті були наступні спадкоємці: ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6. Після смерті батька позивачки залишилось наступне майно: грошові внески в сумі 1682,96 грн., які знаходились у філії Запорізьке обласне управління ВАТ «Ощадбанк» на рахунку 915510921; автомобіль марки ВАЗ 21011, 1979 року випуску, реєстраційний номер 3981НА, вартістю 8832,70 грн.; земельна ділянка № 11 розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району, Запорізької області площею 5,15 га. вартістю 74001,22 грн.; будинок № 16 по вулиці Леніна, с. Нове Запоріжжя, Запорізького району, Запорізької області, загальною площею 51,1 м.кв. вартістю 24500,00 грн. До недавнього часу спору між спадкоємцями не було. Вона вважала, що всі вони є спадкоємцями батька, оскільки фактично вступили в права на спадщину. 18.04.2011 року померла мати позивача ОСОБА_10, на момент її смерті були наступні спадкоємці: ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6. Після смерті ОСОБА_10 залишилось наступне майно: земельна ділянка розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району, Запорізької області площею 5,15 га. вартістю 78360,00 грн. Вона вважала, що всі вони є спадкоємцями матері, оскільки фактично вступили в права на спадщину. Однак, у 2015 році після смерті брата позивача ОСОБА_8, який помер 18 червня 2015 року, відповідач у справі, його цивільна дружина показала позивачці пять свідоцтв про право на спадщину від 2010 року та 2013 року, де єдиним спадкоємцем, всього майна, яке залишилось після смерті батьків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є брат позивачки ОСОБА_8. Дані свідоцтва про право на спадщину були видані в Запорізькій державній нотаріальній конторі. Спадкоємцями після смерті (18 червня 2015 року) брата позивачки ОСОБА_8 є син ОСОБА_3. Позивач зазначала, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_10 шляхом вступу у фактичне володіння майном, так як вона мешкала в належному їм будинку та користувалась земельними ділянками. Також, що її брат не мав права отримувати свідоцтво на все спадкове майно, що належало їхнім померлим батькам, оскільки вона також прийняла спадщину, як спадкоємець першої черги, та їй повинна належати ? частина усього майна, яке залишилось після смерті батьків.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 травня 2016 року (т.с. 1 а.с. 15-18) у задоволені позову позивача у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального прав при його ухваленні судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 2 а.с. 24-26) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою позивача було відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду.

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 27 вересня 2016 року, був відкладений (т.с. 2 а.с. 92) в порядку задоволення клопотання позивача ОСОБА_2 (тс. 2 а.с. 87).

У судове засідання 16 листопада 2016 року належним чином повідомлені про час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 100-104) всі особи, які беруть участь у справі, у тому числі позивач ОСОБА_2, окрім представника відповідача ОСОБА_8 ОСОБА_11 та відповідача ОСОБА_4, вдруге не зявились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Всі особи, які беруть участь у справі, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, окрім третьої особи Запорізької районної державної нотаріальної контори, яка подала апеляційному суду поштою лист (т.с. 2 а.с. 105-106), в якому просила розглядати дану справу апеляційним судом без участі її представника.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки всіх нез'явившихся осіб, які беруть участь у справі, та на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила заяву третьої особи (нотаріальної контори) задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю всіх нез'явившихся осіб, які беруть участь у справі, за присутністю представника відповідача ОСОБА_8 за довіреністю т.с. 2 а.с. 55) ОСОБА_11 та відповідача ОСОБА_4

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його змінити.

За розясненнями п. 19 постанови Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року, якщо помилки у рішенні суду першої інстанції стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення.

Згідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, 25 жовтня 2009 року помер ОСОБА_9, який постійно проживав та був зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

Спадкоємцями за законом першої черги після його смерті є:

-його дружина - ОСОБА_12, яка зареєстрована та постійно проживала за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, яка подала заяву до нотаріальної контори про відмову від спадщини (т.с. 1 а.с.88),

-син - ОСОБА_8, який зареєстрований за місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_2, який подав 12.04.2010 року заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини,

-дочка ОСОБА_6, яка зареєстрована та постійно проживала за адресою с. Нове Запоріжжя вул. Кірова, буд. 35 Запорізького району Запорізької області, яка не зверталася до нотаріальної контори про прийняття спадщини,

-та дочка ОСОБА_2, яка зареєстрована за місцем проживання за адресою с. Нове Запоріжжя вул. Кірова, буд. 13, Запорізького району Запорізької області, яка також не зверталася до нотаріальної контори про прийняття спадщини (т.с. 1 а.с.86-95).

Відповідно до заповіту від 15.08.1988 року ОСОБА_9 заповів своєму сину ОСОБА_8 належний йому автомобіль марки ВАЗ 21011, 1979 року випуску, державний номер 11-84ЗПЄ (т.с. 1 а.с.143).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до спадкової справи № 144/2010 відкриту після смерті ОСОБА_9, із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_8, інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались.

16 вересня 2010 року ОСОБА_8 отримав свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 на:

- грошові внески в сумі 1682,96 грн., які знаходились у філії Запорізьке обласне управління ВАТ «Ощадбанк» на рахунку 915510921;

- автомобіль марки ВАЗ 21011, 1979 року випуску, реєстраційний номер 3981НА, вартістю 8832,70 грн.;

- земельну ділянку № 11 розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району, Запорізької області площею 5,15 га вартістю 74001,22 грн.

18.04.2011 року померла ОСОБА_10, (т.с. 1 а.с.7), яка зареєстрована та постійно проживала за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.с. 1 а.с.80 - 81).

Спадкоємцями за законом першої черги після її смерті є:

- син - ОСОБА_8, який зареєстрований за місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_2, який подав 14.10.2011 року заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини,

- дочка ОСОБА_6, яка зареєстрована та постійно проживала за адресою с. Нове Запоріжжя вул. Кірова, буд. 35, Запорізького району Запорізької області, яка не зверталася до нотаріальної контори про прийняття спадщини,

- та дочка ОСОБА_2, яка зареєстрована за місцем проживання за адресою с. Нове Запоріжжя вул. Кірова, буд. 13 Запорізького району Запорізької області, яка також не зверталася до нотаріальної контори про прийняття спадщини (т.с. 1 а.с.80-85).

20.07.2013 року ОСОБА_8 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 5,15 га розташовану на території Долинської сільської ради, Запорізького району, Запорізької області, яка належала спадкодавцю ОСОБА_10 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП № 012084, кадастровий номер земельної ділянки 2322183500:01:002:0132.

06.08.2014 року ОСОБА_8 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок № 16 по вулиці Леніна в с. Нове Запоріжжя Запорізького району Запорізької області.

18 червня 2015 року помер ОСОБА_13 (свідоцтво про смерть, копія т.с. 1 а.с. 58).

Згідно із спадковою справою № 77/2015, після смерті ОСОБА_8, померлого 18.06.2015 року, до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись: його дружина ОСОБА_5 (відповідач у цій справі), син ОСОБА_8 (відповідач у цій справі) та донька ОСОБА_4 (відповідач у цій справі).

Правильно ухвалюючи по суті рішення у цій справі, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 у цій справі, разом із тим суд першої інстанції помилково зазначав в якості підстави для відмови в останньому, що ОСОБА_2 пропустила строк позовної давності, оскільки позивачу було відомо про смерть батьків та на протязі трьох років (в період з 25.10.2009 року по 25.10.2012 року) вона не зверталася ні до суду, ні до нотаріальної контори (на протязі шестимісячного строку для прийняття спадщини), також позивач в період з 18.04.2011 року по 18 квітня 2014 року не звернулась ні до суду, ні до нотаріальної контори (на протязі шестимісячного строку для прийняття спадщини), як і не зверталася до нотаріальної контори про продовження строку для прийняття спадщини, а відповідач ОСОБА_8 через свого представника ОСОБА_11 у цій справі просив застосувати строк позовної давності (т.с. 1 а.с. 190-191).

Проте, висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову пропуск строку позовної давності не ґрунтується на вимогах закону.

У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно ст. 257, 261 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю три роки. Перебіг позовної давності починається від дня коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ст. ст. 10-11, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

За положеннями ст. ст. 57-59,64 ЦПК України, за якими доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування, одержані з дотриманням встановленого законом порядку, а письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів позивач має довести, а суд встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За роз'ясненнями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За вимогами ст.1268,1269, 1270, 1271 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу на протязі шість місяців з часу відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За Інструкцією (у подальшому - Порядком) вчинення нотаріальних дій свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Як вбачається із матеріалів цієї справи спадкодавці ОСОБА_12 та ОСОБА_9, були зареєстровані та постійно проживали за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, із паспорту, позовної заяви, ОСОБА_2 вбачається, що вона зареєстрована та проживає с. Нове Запоріжжя вул. Кірова буд. 13 Запорізького району Запорізької області, отже за положеннями ст. 1268, 1269, 1270, 1271 ЦК України, Інструкції про вчинення нотаріальних дій, яка була чинної до 2015 року (на сьогодні Порядку вчинення нотаріальних дій) ОСОБА_2 вважається такою, що спадщину після своїх батьків не приймала.

За вказаних обставин, підставою для відмови у позові є не пропуск строку позовної давності, а неприйняття спадщини, тобто недоведеності позивачем заявлених вимог про порушення її прав, як спадкоємця за законом, що виключає підставу відмови у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

Оскільки, захисту судом підлягає лише порушене право.

Тому, мотиви відмови у задоволенні позову позивача за рішенням суду у цій справі підлягають зміні, посилання суду першої інстанції на пропуск позовної давності виключенню із мотивувальної частини рішення суду.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Не можна вважати доказами, передбаченими ст. 303 ч.2 ЦПК України, у цій справі, які можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги при перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі від 24 травня 2016 року, надані позивачем ОСОБА_2 апеляційному суду для долучення до матеріалів цієї справи через канцелярію 14 листопада 2016 року (т.с. 2 а.с. 107), матеріали (т.с. 2 а.с. 108-142 - акт від 06 червня 2016 року, письмові пояснення фізичних осіб (т.с. 2 а.с. 110-117), датовані, хоча й до ухвалення рішення суду першої інстанції, але підписи яких на цих заявах, не посвідчені та які не попереджались про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві відомості, а тому не можуть вважатись належними, допустимими доказами у цій справі, та про долучення яких до матеріалів цієї справи позивач не заявляла клопотання у суді першої інстанції; фото декількох осіб без зазначення дати; копії квитанцій по оплаті комунальних послуг за адресою: вул. Леніна, 16 с. Нове Запоріжжя Запорізької району Запорізької області, по особовим рахункам, які відкриті не на імя ОСОБА_2, та які датовані 2011-2016 роками, тобто вже після смерті матері позивача ).

В силу вимог ст. 1268 ч. 3 ЦК України в редакції 2003 року, якій був чинний на час смерті батьків споживача у 2009 року та 2011 року, та яким має керуватись суд при вирішенні цієї справи, лише спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї, а не спадкоємець, який прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном після смерті спадкодавця (проживав у будинку після смерті останнього, оплачував комунальні послуги за цим будинком після смерті спадковавця тощо), на чому постійно наполягала позивач ОСОБА_2 у цій справі у своєму позові у цій справі (т.с. 2 а.с.2, 23) та у суді першої інстанції зокрема, що було передбачено ст. 549 ЦК УРСР, якій втратив чинність 01.01.2004 року, та яким суд не має керуватись при вирішенні цієї справи станом на час її розгляду.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Оскільки, відповідачі у цій справі позов позивача не визнали у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_2 не надала суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі, а саме того, що вона саме на день смерті батьків (батька ОСОБА_9 - 25.10.2009 року, матері 18.04.2011 року) постійно мешкала з останніми за однією адресою: вул. Леніна, 16 с. Нове Запоріжжя Запорізького району Запорізької області, а, відповідно, може вважатись такою, що прийняла спадщину після смерті останніх.

Обставини надання (ненадання) ОСОБА_2 будь-якої допомоги, у тому числі матеріальної, своїм батькам - спадкодавцям, догляд ОСОБА_2 за останніми (відсутність такого догляду) через хворобу батьків, як спадкодавців, за життя останніх, підтверджені (спростовані) у суді першої інстанції у цій справі свідками сторін, самі по собі нічого у цій справі не підтверджують і не спростовують.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

Описки в рішенні суду першої інстанції не можуть бути підставою для скасування останнього апеляційним судом та можуть бути виправлені у подальшому судом першої інстанції за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи за ініціативою суду в порядку, передбаченому ст. 219 ЦПК України.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а тому рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 травня 2016 року у цій справі слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виключити із мотивувальної частини рішення суду посилання на пропуск строку позовної давності.

Крім того, в силу вимог ст. 88 ч. ч. 1, 5 ЦПК України позивач ОСОБА_2 в разі задоволення її апеляційної скарги лише частково при вищевикладених обставинах, не має права на компенсацію за рахунок відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_4 судових витрат у вигляді судового збору (т.с. 2 а.с. 22, 33), понесених нею при подачі цієї скарги до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 травня 2016 року у цій справі змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виключити із мотивувальної частини рішення суду посилання на пропуск строку позовної давності.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_14ОСОБА_15