Ухвала суду № 62789819, 03.11.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 532/47/16-к Номер провадження 11-кп/786/339/16Головуючий у 1-й інстанції Івко В. М. Доповідач ап. інст. Гонтар А. А.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого - судді Гонтар А.А.,

суддів: Кисіля А.М., Томилка В.П.

з секретарем судового засідання Журою Н.Л.

за участі

прокурора Пархоменка А.О.

захисника ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170290000636 від 02.09.2015 року щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Скородистик Чорнобаївського району Черкаської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08.02.2016 року

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком ОСОБА_3 засуджений за ч.3 ст.187 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного йому майна.

Вирішено питання щодо речових доказів та зарахування строку попереднього ув'язнення.

На вирок надійшла апеляційна скарга обвинуваченого у якій він просив вирок суду скасувати, а матеріали провадження направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Стверджує, що його вина не доведена в суді, а вирок в основному ґрунтується на показаннях, які обвинувачений вимушений був давати під час досудового розслідування під тиском з боку співробітників УМВС України в Полтавській області, а саме погроз життю та здоров'ю його дружини та донькам. Наголошує на тому, що не мав ефективного захисту з боку адвокатів та вважає, що неналежна правова допомога стала однією з підстав ухвалення щодо нього обвинувального вироку за злочин, якого він не скоював.

Інші учасники судового розгляду вирок апеляційних скарг не подавали.

Будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, потерпіла ОСОБА_4 в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилась, заяв про відкладення апеляційного розгляду не подавала.

Згідно вироку суду, 02.09.2015 року, близько 12.30 год., ОСОБА_3, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, прийшов до домогосподарства, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, де мешкає потерпіла ОСОБА_4

Реалізуючи свій злочинний умисел, незаконно, шляхом обману, проник до будинку потерпілої після чого, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій та бажаючи їх настання, вчинив напад на потерпілу, який був поєднаний із застосуванням насильства, завдаючи при цьому їй удари руками і ногами у різні частини тіла, голови, застосовуючи зв'язування рук та ніг, з метою заволодіння грошовими коштами.

В результаті цього, потерпілій ОСОБА_4 були заподіяно легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а ОСОБА_3 протиправно заволодів грошовими коштами в сумі 26 000 грн., мобільним телефоном „Nokia", вартістю 200 грн., із сім-карткою мобільного оператора „МТС", вартістю 20 грн., а всього на загальну суму 26 220 грн., після чого залишив будинок потерпілої, а викраденим розпорядився на власний розсуд.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_3 та в його інтересах захисника ОСОБА_2 на підтримання доводів поданої апеляційної скарги, думку прокурора Пархоменка А.О. про законність судового рішення та безпідставність заявлених апеляційних вимог, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Колегія суддів вважає неспроможними посилання апелянта щодо його само обмови під час досудового розслідування під примусом з боку працівників правоохоронних органів. Так, під час апеляційного розгляду були досліджені копії постанов слідчих як прокуратури Черкаської області від 27.02.2016 року (т.2 ас.с.46-51), так і прокуратури Полтавської області від 28.12.2015 року (т.2 а.с.20-22) зі змісту яких вбачається, що за результатами проведених досудових розслідувань кримінальні провадження (№ 42015170000000351 від 23.10.2015 року та № 42015250000000346 від 26.11.2015 року) щодо о/у СКР Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_5, заступника начальника Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_6 та старшого о/у в ОВС УКР УМВС України в Полтавській області ОСОБА_7 закриті у зв'язку з відсутністю в їх діях складу ч.2 ст.365 КК України. Органом досудового розслідування було всебічно та повно перевірено заяви ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_8 про нібито незаконний вплив на них працівниками міліції. За змістом зазначених постанов об'єктивно спростовані доводи ОСОБА_3 щодо застосування щодо нього та членів його сім'ї недозволених заходів з метою добитися від ОСОБА_3 показань, які б могли підтвердити його вину в інкримінованому злочині.

Оскільки вище зазначені постанови про закриття кримінальних проваджень не були оскаржені, зокрема, заявниками та стороною захисту ОСОБА_3 й на цей час постанови є чинними - колегія суддів не має підстав піддавати сумніву викладені в них обставини.

Крім того, доводи апеляційної скарги щодо непричетності ОСОБА_3 до інкримінованого йому злочину є аналогічними тим, що вже перевірялися судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Так, доводи апелянта про те, що під час впізнання потерпіла вказала на нього оскільки перед цим дивилась на нього у дворі відділку поліції колегія суддів вважає неспроможними та такими, що суперечать даним які містяться на відео цієї слідчої дії та об'єктивно підтверджують слова самого ж обвинуваченого про те, що потерпіла довго вагалась перш ніж на нього вказати.

Зокрема, як суд першої так і апеляційної інстанції безпосередньо переглянувши відео впізнання потерпілою обвинуваченого переконались, що проведення цієї слідчої дії відбулося без істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Доводи апелянта, що для впізнання були підібрані особи різного зросту, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки кожна з цих осіб під час слідчої дії назвала свій зріст і він суттєво не відрізнявся від зросту самого ОСОБА_9.

Та обставина, що потерпіла не змогла одразу впізнати нападника серед осіб, які були без масок, є цілком природною оскільки під час вчинення щодо неї насильницьких дій нападник протягом тривалого часу був саме в масці. При цьому, незважаючи на психоемоційний стан потерпілої, яка під час впізнання пояснювала, що боїться помилитися - вона чітко пояснила за якими саме ознаками впізнала ОСОБА_3 в масці: форма та розмір носу, колір та форма брів. Одночасно, вона пояснювала чому інші особи в масці не були схожі на нападника: завеликий ніс, темні брови.

Обставини впізнання потерпілою ОСОБА_3 підтвердили в суді першої інстанції свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які були присутніми під час цієї слідчої дії.

З урахуванням вище наведеного, колегія суддів вважає неспроможними доводи обвинуваченого щодо визнання протоколу впізнання його потерпілою неналежним та недопустимим доказом в кримінальному провадженні.

Під час розгляду кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції доводи апелянта про те, що перед проведенням слідчого експерименту з його участю працівники міліції давали йому для вивчення та запам'ятовування план розташування житла потерпілої не знайшли свого об'єктивного підтвердження, а тому не приймаються до уваги.

Натомість, колегія суддів погоджується з висновками суду, який взяв до уваги в якості доказу та поклав в основу свого вироку протокол слідчого експерименту з участю підозрюваного ОСОБА_3 під час якого останній детально показав, як відбувалися обставини вчиненого ним злочину. Незважаючи на те, що обвинувачений відмовляється від показань, які він давав під час слідчого експерименту з його участю, але з огляду на те, що результати цього експерименту повністю узгоджуються з іншими покладеними в основу вироку доказами - суд правомірно визнав цей доказ, як і інші досліджені судом докази, належним та допустимим.

В ході цього слідчого експерименту, проведеного з дотриманням процесуального законодавства 18.10.2015 року, обвинувачений ОСОБА_3 на місці пояснив та показав про обставини вчиненого ним злочину, детально розповів про місцезнаходження викрадених речей всередині будинку та вільно орієнтувався у ньому, тобто вказав на такі деталі, які могли бути відомі лише особі, причетній до злочину(т.1 а.с. 192-194).

Отже ці, та інші докази, наведені у вироку, поза межами розумного сумніву викривають обвинуваченого ОСОБА_3 як особу, що вчинила розбій, поєднаний з проникненням у житло потерпілої ОСОБА_4 а тому, виходячи з фактичних обставин справи, суд правильно кваліфікував його злочинні дії за ч.3 ст.187 КК України.

Безпідставними колегія суддів вважає доводи апелянта про нібито порушення його права на захист, оскільки як з матеріалів кримінального провадження так і з пояснень самого обвинуваченого вбачається, що всі слідчі дії з його участю, а також судовий розгляд в суді першої та апеляційної інстанції відбувалися в присутності захисника. Стороною захисту не надано даних про те, що ОСОБА_3 скаржився на некваліфіковану правову допомогу і, з цього приводу, є рішення про притягнення когось з захисників ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності. Крім того, обвинувачений протягом апеляційного розгляду неодноразово наголошував на тому, що він не мав мотиву для скоєння злочину оскільки є добре матеріально забезпеченою людиною. Відтак, з огляду на такі доводи ОСОБА_3, він не був позбавлений можливості відмовитись від наданих йому захисників та на власний розсуд укласти угоду з адвокатом який би задовольняв його уявленням щодо ефективного захисту. З огляду на вище викладене, а також на відсутність об'єктивних даних щодо порушення права ОСОБА_3 на захист, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги в цій частині.

Таким чином, висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, за обставин викладених у вироку, є правильними, оскільки вони стверджуються наведеною у вироку сукупністю доказів належно перевірених судом.

Зокрема, потерпіла ОСОБА_4 під час допиту у районному суді повідомила, що 02.09.2015 року близько 12 год., невідомий чоловік, представившись працівником газової служби, під приводом перевірки газової колонки, проник до неї в будинок по АДРЕСА_3. Перебуваючи у будинку, цей чоловік надів маску з прорізами для очей, зв'язав потерпілу, протягом 1-2 годин бив її, вимагав кошти та шукав їх у будинку, в результаті чого з будинку зникли 26 000 грн. та мобільний телефон потерпілої ОСОБА_4.

Такі показання потерпілої повністю узгоджуються з наведеними у вироку безпосередньо дослідженими судом доказами: показаннями свідків, речовими доказами, протоколами слідчих дій.

В ході досудового розслідування, під час проведення слідчої дії пред'явлення особи для впізнання, потерпіла ОСОБА_4 серед інших осіб за загальними ознаками впізнала ОСОБА_3, як особу, що напала на неї 02.09. 2015 року. Відеозапис цієї слідчої дії було переглянуто під час апеляційного розгляду колегією суддів разом з учасниками судового провадження. Порушень під час проведення цієї слідчої дії колегію суддів не виявлено.

Отже, оскільки вирок ґрунтується на доказах, які суд безпосередньо дослідив під час судового розгляду, є належно вмотивованим і обґрунтованим - підстав та скасування вироку з наведених в апеляційній скарзі доводів не вбачається.

Керуючись ч.2 ст.376, статтями 404,407,418 КПК України колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08.02.2016 року щодо ОСОБА_3 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали суду апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

С У Д Д І :

ГОНТАР А.А. КИСІЛЬ А.М. ТОМИЛКО В.П