Ухвала суду № 62763778, 14.11.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/2631/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

14 листопада 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., КУШТАНА Б.П.

при секретарі ТЕРПАЙ С.М.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Виноградівського районного суду від 2 червня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

24.07.2014 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 і збільшивши в подальшому позовні вимоги остаточно мотивував їх наступним. 25.03.2012 позивач надав відповідачу в позику 6400,00 дол. США, що їх позивач зобовязався повернути до 01.05.2012. Факт укладання сторонами договору позики стверджується розпискою ОСОБА_2 від 25.03.2012. У визначений договором строк ОСОБА_2 не повернула позичені кошти, на неодноразові звернення позивача з приводу повернення грошей не реагувала, тому 26.02.2014 позивач направив їй відповідну претензію, що, втім, результату не дало.

Посилаючись на ці обставини, на положення ст.ст. 11, 202, 1046, 1047 і на інші норми ЦК України, якими регулюються правовідносини, що виникли з договору позики, та на порядок виконання зобовязань за договором, позивач, вказуючи на неможливість врегулювати питання позасудовим порядком, остаточно просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість у розмірі 6400,00 дол. США, що станом на 02.06.2016 за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/25,0975 грн є еквівалентом 160624,00 грн, і покласти на того судові витрати.

Рішенням Виноградівського районного суду від 02.06.2016 збільшений позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 6400,00 дол. США, що еквівалентно 160624,00 грн, а також стягнуто з відповідача на користь позивача 1728,04 грн у відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Відповідач ОСОБА_2, від імені та в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3, рішення суду першої інстанції оскаржила, вважає його ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, висновок суду про доведеність позову з огляду на наявність розписки від 25.03.2012 про отримання ОСОБА_2 грошей у позику від ОСОБА_1 необґрунтований, оскільки попри доведеність факту складання тексту розписки відповідачем не було доведено факту її підписання відповідачем. Дії самого позивача, який у різний час начебто чотири рази надавав кошти відповідачу, хоча такі не поверталися, ставлять під сумнів факт надання позики, про яку йдеться. Отже, рішення суду ґрунтується на припущеннях. Сторона просить рішення суду скасувати, у позові відмовити.

У письмових запереченнях на апеляцію позивач ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_4, вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Зазначає, зокрема, що відповідач ОСОБА_2 дійсно брала в позику гроші від ОСОБА_1 чотири рази і всі чотири зобовязання не виконала, при цьому, у двох випадках судові рішення про задоволення позовів ОСОБА_1 набрали законної сили. Крім того, експертними висновками щоразу всупереч словам ОСОБА_2 підтверджувалося, що тексти всіх розписок писала саме вона, пояснення відповідача були суперечливими та непереконливими, його дії спрямовувалися на уникнення відповідальності за порушення грошових зобовязань.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: відповідача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3, яка апеляцію підтримала, позивача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_4, яка скаргу не визнала, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Предявляючи позов, ОСОБА_1 виходив із факту надання ним 25.03.2012 у позику ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 6400,00 дол. США, що їх остання мала повернути до 01.05.2012, проте, не виконала свого обовязку. На підтвердження зазначеного боргового зобовязання відповідача позивач надав видану 25.03.2012 позичальником розписку про одержання коштів (а.с. 4, 71 т. 1).

У суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 заперечувала як факт складання (написання) нею вищезгаданої розписки, так і факт підписання її, посилалася на те, що особи позикодавця та позичальника в розписці не ідентифіковані, записи у ній від імені позикодавця та позичальника складені в різний час тощо (а.с. 63-64 т. 1). У судовому засіданні 11.11.2014 ОСОБА_2 стверджувала, що позичала у ОСОБА_1 гроші лише один раз, брала 6000,00 дол. США, але повернула їх, 25.03.2012 гроші в позику не брала (а.с. 88-89 т. 1 та ін.). Відповідач загалом заперечував виникнення в нього боргового зобовязання, з якого виник спір, що розглядається.

З даних, зафіксованих Висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів від 25.04.2016 № 2146/15-34/2147/15-33/2148/15-32/6532?6535/16-34, складеним судовими експертами КНДІСЕ (а.с. 202-226 т. 1), убачається, зокрема, наступне:

записи та підписи на розписці, датованій 25.03.2012, що виконані від імені ОСОБА_2, позначені експертами як «обєкт 1», записи та підписи на цій розписці, що виконані від імені ОСОБА_1, позначені як «обєкт 2»;

підпис від імені ОСОБА_2 виконаний високовиробленими координованими рухами у швидкому темпі письма, підпис від імені ОСОБА_2 і підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 25.03.2012 виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів;

в розписці відсутні ознаки штучного зістарювання;

основний рукописний текст розписки виконаний почерком простої будови з елементами спрощення, виробленими рухами у темпі письма від швидкого до прискореного, цей текст виконаний ОСОБА_2;

при порівнянні підпису від імені ОСОБА_2 у розписці були встановлені як певні збіжності зі зразками її підпису, так і розбіжності, оцінити походження розбіжностей експерт не зміг через простоту будови елементів підпису, відносно малий обсяг графічного матеріалу, який міститься у досліджуваному підписі, та значну варіаційність підпису ОСОБА_2;

щодо встановлених збіжних ознак, то за наявності вказаних розбіжностей вони не є достатніми не тільки для категоричного, але й навіть для ймовірного висновку про тотожність;

встановити, ОСОБА_2 або іншою особою виконаний досліджуваний підпис, не виявилось можливим;

рукописні записи «Розписка написана та передана мені 25.03.2012», «ОСОБА_1І.» та підпис від імені ОСОБА_1 в нижній частині розписки виконані ОСОБА_1;

отримані показники вказують на виконання обєкта 1 у період часу ймовірно не пізніше травня 2012 року, а обєкта 2 у період часу ймовірно не раніше жовтня 2012 року, тобто, обєкти 1 і 2 виконані ймовірно у різні періоди часу.

В апеляційній скарзі (а.с. 2-4 т. 2) і в апеляційному суді сторона відповідача, виходячи у цілому з попередньої позиції стосовно існування спірного зобовязання, водночас на відміну від позиції, заявленої в суді першої інстанції, не заперечувала установленого факту щодо написання саме ОСОБА_2 основного рукописного тексту розписки, не заперечувала й факту ідентифікації осіб, які виконували записи у тексті розписки, натомість акцентувала на недоведеності факту підписання ОСОБА_2 цієї розписки, а також на складанні ОСОБА_2 і ОСОБА_1 різних частин тексту розписки у різний час, а відтак, вважала відсутнім доказ укладання договору позики. Окрім цього, сторона ставила під сумнів справжність розписок і логічність та обґрунтованість дій ОСОБА_1 із кількаразового надання ОСОБА_2 коштів у позику при тому, що попередні позики нею не поверталися.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 212 ч.ч. 1-3 ЦПК України). Висновок експерта оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України (ст. 66, ст. 146 ч. 6 ЦПК України).

Позивач ОСОБА_1 займав у справі послідовну правову позицію щодо виникнення зобовязання та невиконання його позичальником, тоді як позиція відповідача ОСОБА_2 була в справі суперечливою і змінювалася з урахуванням обставин, що встановлювалися. Доводи сторони відповідача про те, що ОСОБА_2 не складала основного тексту розписки були спростовані експертним висновком, яким також було встановлено, що основний рукописний текст розписки виконаний почерком простої будови з елементами спрощення, виробленими рухами у темпі письма від швидкого до прискореного, що підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 25.03.2012 виконаний рукописним способом високовиробленими координованими рухами у швидкому темпі письма без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів, а записи та підписи на розписці, що виконані від імені ОСОБА_2 («обєкт 1»), зроблені у період часу ймовірно не пізніше травня 2012 року, тобто, вкладаються в час передачі коштів, який указувався позивачем, і, за встановлених обставин, зроблені в одному документі в один і той самий час.

Та обставина, що рукописні записи в розписці були зроблені та підписані ОСОБА_1 («обєкт 2») через певний час після складання ОСОБА_2 основного рукописного тексту розписки не спростовує факту складання ОСОБА_2 відповідного тексту у відповідний час, на основний зміст розписки не впливає і не має значення по суті. Міркування сторони відповідача щодо сумнівності дій позивача, який чотири рази надавав гроші в борг відповідачу, хоча той їх не повертав, теж не мають значення по суті спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_1 як власник грошових коштів був управі ними розпоряджатися на власний розсуд і суто за своєю волею, незалежно від волі та міркувань інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 та інші норми ЦК України). Понад те, такі доводи апеляції суперечать і фактичним обставинам справи, що було підтверджено під час апеляційного розгляду справи.

Так, в апеляції зазначалося, що відповідно до розписок ОСОБА_1 надавалися в позику ОСОБА_2: 21.02.2012 кошти в сумі 6000,00 дол. США до 12.04.2012; 10.03.2012 кошти в сумі 6000,00 дол. США до 10.03.2012 (один і той самий день надання та повернення позики); 25.03.2012 кошти в сумі 6400,00 дол. США до 01.05.2012 і 10.08.2012 кошти в сумі 10000,00 дол. США до 20.08.2012 (а.с. 2-4 т. 2). Тим часом, як випливає із заперечень сторони позивача на апеляцію, доданих до них матеріалів (а.с. 23-45 т. 2), пояснень представника позивача в апеляційному суді, що не були спростовані протилежною стороною, фактично ОСОБА_1 надавав ОСОБА_2 позики: 21.02.2012 кошти в сумі 6000,00 дол. США до 12.04.2012; 10.03.2012 кошти в сумі 6000,00 дол. США до 10.03.2013 (на один рік); 25.03.2012 кошти в сумі 6400,00 дол. США до 01.05.2012 і 10.08.2012 кошти в сумі 10000,00 дол. США до 20.08.2012. У звязку з неповерненням коштів за всіма чотирма позиками мають місце судові справи.

З наведеного серед іншого випливає, що на час надання ОСОБА_1 позики ОСОБА_2 в розмірі 6400,00 дол. США, на який вказує позивач (25.03.2012), терміни повернення двох раніше наданих позик ще не настали, тому у позивача не було перешкод, щодо яких висловила міркування сторона відповідача, для надання позики, про яку йдеться в справі.

Вирішуючи спір із дотриманням принципів змагальності сторін, диспозитивності судочинства, оцінивши експертний висновок у сукупності та взаємозвязку з іншими доказами та матеріалами справи, врахувавши характер спірних правовідносин та обставини, що мають істотне значення, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що договір позики був укладений, кошти відповідачем були одержані, що підтверджується власноручно написаною і виданою ним розпискою, яка слугує підтвердженням факту укладання договору позики. Стосовно підписання розписки позичальником ОСОБА_2 колегія суддів із урахуванням встановленого відзначає, що експерти дійшли висновку про неможливість встановлення того, ким, ОСОБА_2, чи іншою особою виконано зазначений підпис, через обєктивні причини, зокрема, й через значну варіаційність підпису ОСОБА_2 Однак, такий висновок не має абсолютного значення для суду, а його всебічна оцінка в сукупності з даними експертного дослідження та висновками щодо інших питань, елементів розписки, які зясовувалися і про які йшлося вище, у сукупності та взаємозвязку з іншими даними, доказами та матеріалами справи (характер спірних правовідносин, пояснення і доводи сторін, характеристики щодо часу та особливостей виконання записів у «обєкті 1» тощо) приводять до висновку, що на підтвердження факту одержання грошей та зобовязання їх повернути розписку після складання (власноручного написання) її тексту підписала саме ОСОБА_2 як позичальник.

Отже, суд першої інстанції правильно виходив із обґрунтованості та доведеності позову, висновки суду відповідають вимогам закону, обставинам справи та ґрунтуються на її матеріалах і доказах, яким дано правильну оцінку. Суд правильно застосував до спірних правовідносин норми у відповідній редакції, зокрема, ст.ст. 202, 509, 526, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, якими вони регулюються та відповідно до яких за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей; зобовязання має виконуватися належним чином, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідач не довів відсутності своєї вини в порушенні зобовязання (ст. 614 ч. 2 ЦК України).

Відтак, рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 10, 11, 57-60, 212-215 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ч. 1 ЦПК України), наведені в апеляції відповідача доводи не спростовують правильності по суті, законності та справедливості рушення суду, інших доводів апеляція не містить, тому на підставі ст. 308 ЦПК України скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Виноградівського районного суду від 2 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді