Ухвала суду № 62722137, 26.05.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2011 р.Справа № 2-а-5384/10/1470

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Судді-доповідача ОСОБА_1суддів ОСОБА_2,ОСОБА_3 за участю секретаря ОСОБА_4розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ТОВ "Никогрейн" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 року та на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 року у справі за адміністративним позовом ТОВ "Никогрейн" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, Державної податкової адміністрації в Миколаївській області, про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив

визнати протиправними дії ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва щодо

визнання правочинів, укладених ТОВ «Никогрейн»з контрагентами - ТОВ «Мідас», ТОВ «Ам-Рест»та ТОВ «Арго і К»такими, що порушують публічний

порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчиненими удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, а також щодо визнання правочинів, укладених ТОВ «Никогрейн»з ТОВ «Агропродукти», СП «Нібулон», ТОВ «Світ олії», ТОВ «Дженістра», ДП з II «Сантрейд»та ВАТ «НКПХ»такими, що мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону та правочинів, за якими одержане має бути стягнуте в дохід держави за рішенням суду згідно ст. 208 ГК України.

Також просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 05.08.2010 року № 0021202360/0.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року закрито провадження у частині позовних вимог про визнання протиправними дій ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

В апеляційних скаргах позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати ухвалу суду від 06.10.2010 про закриття провадження у справі, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, та скасувати постанову від 06.10.2010 року, прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що впродовж червня-липня 2010 року ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Никогрейн»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.03.2009 року по 31.03.2010року,

За результатами перевірки складено акт від 23.07.2010 року №1160/23-600/36433242, з якого вбачається, що позивачем допущено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість", що потягло заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 40 427грн.

Крім цього, у висновку акту перевірки зазначено, що правочини, укладені ТОВ «Никогрейн»з контрагентами ТОВ «Мідас»ТОВ «Ам-Рест»та ТОВ «Арго і К» порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, отже, є нікчемними в силу припису ст. ст. 203, 215. 228 ЦК України.

До того ж, в акті перевірки посадови особи податкового органу, посилаючись на положення ст. 208 ГК України, дійшли висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Агропродукти», ТОВ СП «Нібулон», «Світ олії»в частині отриманого та оплаченого товару від ТОВ «Мідас», з ТОВ «Агропродукти»в частині отриманого та оплаченого товару від ТОВ «АМ-Рест», з ТОВ «Дженістра», ВАТ «НКПХ» та ДП з II «Сантрейд»в частині отриманого та оплаченого товару від ТОВ «Арго і К» є недійсними як такі, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому, за наявності наміру у обох сторін, все одержане за цими зобовязаннями має бути стягнуто в доход держави.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій податкового органу стосовно визнання правочинів нікчемними та недійсними із застосуванням передбачених чинним законодавством наслідків, суд першої інстанції зазначив, що акт перевірки не є рішенням субєкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обовязків у осіб чи субєктів владних повноважень, а отже, не породжує правовідносин, які можуть бути предметом спору. Висновки контролюючого органу про нікчемність окремих угод є субєктивним судженням посадовців, які здійснювали перевірку і не тягнуть жодних правових наслідків для позивача.

Колегія суддів цілком погоджується з таким висновком суду першої інстанції, при цьому зазначає наступне.

З метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок субєктів господарювання Державною податковою адміністрацією України наказом від 10 серпня 2005 року № 327 затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно із п. 1.3 названого Порядку акт перевірки є документом, який оформляється за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання. При цьому під актом розуміється службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Таким чином, акт, складений посадовими особами податкового органу за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання, не є тим рішенням субєкта владних повноважень, яке породжує певні правові наслідки для субєкта господарювання, спрямоване на регулювання тих чи інших відносин і має обовязковий характер для субєктів цих відносин, а тому не може бути предметом розгляду адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Дії по складанню акту перевірки, а також дії щодо виявлення порушень податкового законодавства, у тому числі висновку про нікчемність укладених правочинів, не відповідають способу захисту в порядку адміністративного судочинства, оскільки не породжують публічно-правових наслідків, якими можуть бути відповідні рішення, прийняті на підставі проведених перевірок.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки викладені в акті перевірки висновки лише фіксують факт правопорушення та не мають правового значення у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, то позовні вимоги про визнання дій незаконними не підлягають розгляду в адміністративному суді.

Судом першої інстанції також встановлено, що на підставі акту перевірки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.08.2010 року № 0021202360/0, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 260 641грн., з яких за основним платежем 40 427грн., за штрафними санкціями 20 214грн.

Підставою для визначення контролюючим органом суми податкового зобовязання з податку на додану вартість слугував факт відсутності у позивача достатніх первинних документів, які б надавали право формувати податковий кредит (підтверджували б товарність господарських операцій) та безтоварність господарських операцій за угодами по наданню маркетингових послуг, укладених позивачем з ТОВ «Мідас»та ТОВ «Ам-Рест», внаслідок чого було занижено суму податку на додану вартість за період, що перевірявся на 40 427грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставинами справи повністю доведено відсутність економічної доцільності витрат позивача на маркетингові послуги за вказаними угодами, та причинного звязку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, направленої на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат.

Колегія суддів вважає такий висновок правильним, виходячи з наступного.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі ЗУ № 334) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.5.1 ст.5 ЗУ № 334 валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до вимог п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 ЗУ № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що до складу валових витрат (а отже витрат, на підставі яких може бути сформовано податковий кредит) можуть бути віднесені лише витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами.

Статтею 7 п.7.1. ЗУ «Про податок на додану вартість»встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

З положень пп.7.2.1, 7.2.6 п.7.2 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»слідує, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем з ТОВ «Мідас»та з ТОВ «АМ-Рест»укладені угоди по наданню послуг (проведення маркетингового оброблення інформації, підшукування покупців (продавців) продукції).

Як встановлено судом першої інстанції, в актах виконаних робіт не зазначено виду та об'єму виконаних робіт, а деякі з них взагалі не підписані замовником послуг (позивачем).

Позивач до перевірки, крім договорів про надання маркетингових послуг, актів виконаних робіт з зазначенням інформації тільки про те, що дані послуги є маркетинговими, ніяких підтверджуючих документів реального виконання та суті наданих послуг надано не було.

В матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, які б містили відомості про те, яку саме роботу із спостереження, вивчення та аналізу стану ринку було проведено виконавцями за договорами про надання маркетингових послуг. З актів виконаних робіт (послуг) не вбачається, які роботи інформаційно-маркетингового характеру, у чому вони полягали та в якому обсязі були виконані контрагентами. Надані позивачем документи не відкривають суті маркетингових послуг, їх об'єм та реальну вартість.

При цьому, договорами не передбачено умов про те, що замовник зобов'язаний сплачувати виконавцю загальні суми договорів незалежно від виду та обсягу наданих послуг.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно дана правова оцінка обставин по справі, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись, ст. 195, ст. 196, п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги ТОВ «Никогрейн»- залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 року та ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 року у справі за адміністративним позовом ТОВ "Никогрейн" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва , Державної податкової адміністрації в Миколаївській області про визнання незаконними дій та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Суддя - доповідач:І.П. Косцова

Судді:Л.В. Стас

ОСОБА_3.