Рішення № 62694806, 10.11.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Коротких О.Г.

Справа № 415/2333/16-ц

Провадження № 22ц/782/829/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого Коротких О.Г.

суддів: Орлова І.В., Авалян Н.М.

за участю секретаря Подрябінкіна Я.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30.09.2016року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області з вказаним позовом, в якому зазначила, що вона тимчасово проживає в квартирі №11 в будинку № 18 на вулиці Шкільна (колишня Чекістів) м. Лисичанська, яка належала їй з 2002 року на праві приватної власності, а з 2009 року вона користується сервітутним правом на квартиру. Вищезазначена квартира належить по 1/2 частині в праві загальної часткової власності її дітямОСОБА_3, ОСОБА_4. Вона зі згоди доньки ОСОБА_4 уклала договір найму з ОСОБА_5, переселенкою з м. Луганська і цей договір не був скасований.

Відповідно до п. 3.2.3. вищезазначеного договору найму передбачений обовязок наймача провести ремонт її житла, бо вона не в змозі провести його своїми силами, відновити пошкоджену квартиру, а відповідач відмовляється забезпечити належний стан її житла. Відповідач вже намагався виселити сімю наймача відповідно до рішення суду від 01.04.2015р. в справі № 2/415/70/15, але рішення суду було скасовано рішенням апеляційного суду Луганської області від 14.12.2015р.

На підставі викладеного і після збільшення позовних вимог, просила суд: 1) вселити в квартиру №11 в будинку № 18 на вулиці Шкільна (колишня Чекістів) в м. Лисичанську Луганської області ОСОБА_5 з двома малолітніми дітьми; 2) прийняти рішення, яким скасувати виконавчий лист № 2/415/70/15 від 25.05.2015р., виданим на підставі заочного рішення від 01.04.2015 р. № 415/3714/14-ц та 3) зобовязати відділ державної виконавчої служби Лисичанського міського управління скасувати виконавче провадження за виконавчим листом № 2/415/70/15 від 25.05.2015р., виданим на підставі заочного рішення від 01.04.2015 р. № 415/3714/14-ц.

Рішенням, що оскаржується, суд відмовив в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог, посилаючись на те, що суд дійшов помилкового висновку про необгрунтованість позову та неправильно застосував до правовідносин сторін норми матеріального права.

Сторони та їх представники в судове засідання не з'явилися. Про причини неявки суд не повідомили. Відповідач заперечень на апеляційну скаргу не надав. Про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені відповідно до порядку, встановленому ч.4 ст.74 ЦПК України. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання не перешкоджає апеляційному розгляду справи відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та надавши оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

В ч. 1статті303 ЦПК Українизазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.ст.11,213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити рішення його без змін, скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.309 ЦПК України підставами для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповід-ність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно дост. 10 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ізст.60 ЦПК Україникожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з рішенням Апеляційного суду Луганської області від 14.12.2015р. у справі № 415/3714/14-ц, провадження 22ц/782/795/16, що набрало законної сили та ніким не оскаржувалось, апеляційну скаргу позивача задоволено, а заочне рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 01.04.2015 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виселення скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заявленим вимог. Відповідно ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 є такими, що не виселені і мають право і надалі проживати у спірній квартирі, а отже їх права як наймачів спірного житла не порушені та не підлягають захисту шляхом подання позовної заяви про їх вселення в спірну квартиру.

Право на звернення до суду з позовом про вселення в спірне житло належить саме ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, як користувачам на підставі договору найму і ніяким чином не позивачу, адже шляхом виселення з займаного спірного житла будуть порушуватися права зазначених осіб на право користування спірним житлом, а не право ОСОБА_2 на укладення договору найму. Водночас, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 не уповноважували ані ОСОБА_2, ані її представника на захист їх прав та інтересів.

На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що право ОСОБА_2 на укладення договору (шляхом виселення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9О.) не порушено, окрім того, обраний спосіб захисту права ОСОБА_2 на укладення договору найму шляхом вселення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 є неналежним.

Щодо позовних вимог в частині скасувавання виконавчого листа № 2/415/70/15 від 25.05.2015р., виданого на підставі заочного рішення від 01.04.2015 р. № 415/3714/14-ц, та зобовязання відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління скасувати виконавче провадження за виконавчим листом № 2/415/70/15 від 25.05.2015р., виданим на підставі заочного рішення від 01.04.2015 р. № 415/3714/14-ц, зазначено, що позивачем в порушення вимогст. 60 ЦПК України,не надано суду ані копії виконавчого листа№ 2/415/70/15 від 25.05.2015р., та не наданоналежних та допустимих доказів щодо відкриття виконавчого провадження на підставі зазначеного виконавчого листа. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказані вимоги не є належним способом захисту права на укладення договору найму, у звязку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Слід зазначити, що рішення суду першої інстанції не обгрунтоване з нормативної точки зору також суд першої інстанції не врахував всіх обставин по справі.

Відповідно до частини другоїстатті 386 ЦК Українивласник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна, як зазначено устатті 391 ЦК України,має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 є власником 1/2 частини квартири№11 в будинку № 18 на вулиці Шкільна (колишня Чекістів) м. Лисичанська, Луганської області.Згідно договору дарування від 11.06.2009 року ОСОБА_3 передав безоплатно у власність ОСОБА_10 1/2 частку вищевказаної квартири, що підтерджено витягом з реєстру права власності на нерухоме майно від 10.11.2016року.

Договір найму від 01.10.2014 року укладено між ОСОБА_2, яка діяла із згоди ОСОБА_11, та ОСОБА_6, тобто другий співвласник квартири дав згоду на найм квартири.

Позивачем заявлено позов тільки до ОСОБА_3, суд першої інстанції не виконав вимоги передбачені ч.4ст.10 ЦПК Українине вирішив питання щодо залучення до справи в якості відповідача другого співвласника квартири ОСОБА_10. Суд апеляційної інстанції за своєю ініціативою не може цього зробити.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову в звязку з предявленням позову не до всіх відповідачів. При скасуванні рішення суду з зазначених підстав апеляційний суд вважає також недоцільним робити аналіз іншим доводам апеляційної скарги, так як вони можуть статипредметом розгляду справи при зверненні позивача до суду з позовом до всіх належних відповідачів.

Керуючись ст.ст.10,60,213,307,309,314,316,319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30.09.2016року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про вселення.

Рішення набирає чинності негайно та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: