Рішення № 6269036, 02.06.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.09 Справа № 8/70

За позовом Фізичної особипідприємця ОСОБА_1, м. Старобільськ Луганської області,

до Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам»в особі Луганської філії, м. Луганськ,

за участю Третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача-Регіонального відділення Фонду державного майна по Луганській області, -

про стягнення 42840 грн. 00 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судових засідань Рубан І.Є.,

в присутності представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 приватний підприємець, - паспорт серії ЕМ №НОМЕР_2, виданий Старобільським РВ УМВС України в Луганської області 29.07.1999року; ОСОБА_3 представник, - довіреність № 464 від 18.03.09 року;

від відповідача представник не зявився;

від третьої особи Долгопола М.Е. старший інспектор юридичного відділу, - довіреність №18-01-00105 від 13.01.09 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 42840,00 грн. згідно договору МО № 85592 добровільного страхування орендованого майна від 06.08.08 року, а також судових витрат.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 26 березня до 14 квітня 2009 року у звязку з: неявкою відповідача; залученням до участі у справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, а також у звязку з необхідністю надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази; з 14 квітня по 28 квітня 2009 року, з 28 квітня по 06 травня 2009 року; з 06 травня по 19 травня 2009 року та з 19 травня до 02 червня 2009 року у звязку з неявкою відповідача та необхідністю надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

Ухвалою заступника голови господарського суду Луганської області Воронька В.Д. від 06.05.09 року на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України термін судового розгляду справи продовжено до 06.06.09 року.

У судовому засіданні, яке відбулося 02.06.09 року, позивач та його представник позов (з урахуванням його уточнення) підтримали у повному обсязі та заявили клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його судом задоволено.

Позивач та його представник, з огляду на кількаразове уточнення позовних вимог в ході судового розгляду цього спору, наголосили, що вони просять суд стягнути з відповідача:

страхове відшкодування у сумі 74126,00 грн. за договором страхування МО №85592, укладеного між сторонами 06.08.08 року;

не стягувати з відповідача суму франшизи у розмірі 1513,00 грн.;

стягнути з відповідача судові витрати.

Відповідач до жодного з судових засідань не зявився, не всі витребувані судом документи надав до справи, у т.ч. страховий акт; участь свого повноважного представника у судовому засіданні не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд спору по суті за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно запереченню на позовну заяву (вих. №450 від 27.04.09 року) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що, на його думку, позовні вимоги суперечать чинному законодавству та укладеному між сторонами договору страхування; крім того, на думку відповідача, його Луганська філія не може бути відповідачем по справі, - ним, на його думку, може бути тільки Закрите акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам», а спір по суті, відповідно до ст. 15 ГПК України, повинен розглядатися господарським судом міста Києва (тобто, за місцезнаходженням відповідача).

Питання щодо підсудності цього спору господарському суду Луганської області останнім вирішено у його ухвалі від 28.04.09 року по цій справі.

01.06.09 року, через канцелярію суду, від відповідача надійшло клопотання про надання матеріалів справи (вих. №557 від 01.06.09 року), в якому він просить суд повторно зобовязати позивача спрямувати на його адресу документи, які обґрунтовують збільшення позовних вимог, у тому числі матеріали експертизи, які підтверджують розмір завданої шкоди, оскільки «28.05.09 року відповідач отримав ухвалу Господарського суду Луганської області, відповідно до якої останнього було зобовязано надати відзив по суті справи, крім того, позивача було зобовязано надіслати відповідачу заяву про зменшення позовних вимог, документальні докази причин збільшення розміру позовних вимог, у тому числі матеріали експертизи».

Як стверджує відповідач, «станом на сьогоднішній день відповідач не отримав вищезгадані документи».

Ознайомившись з цим клопотанням, позивач та його представник заперечили проти його задоволення та на спростування викладених у ньому доводів надали до справи документальні докази факту отримання відповідачем 29.05.09 року пакету документів, про який йдеться у вищезгаданому клопотанні; вони наголосили на тому, що усі дії відповідача, включаючи згадане клопотання, спрямовані на навмисне затягування судового процесу та введення суду в оману.

Представник третьої особи позов підтримує у повному обсязі (відзив за вих. №б/н від 28.04.09 року).

Щодо клопотання відповідача від 01.06.09 року за вих. №557 він дотримується думки, аналогічної думці позивача та його представника, та вважає, що воно не підлягає задоволенню.

Позивач, його представник та представник третьої особи не заперечують проти розгляду цього спору по суті за відсутності відповідача.

Розглянувши вищезгадане клопотання відповідача, враховуючи думку позивача та третьої особи з цього приводу, а також обставини справи та наявні у ній докази, суд вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки суперечить наявним у справі доказам та вимогам ст. 22 ГПК України.

З урахуванням того, що термін судового розгляду цього спору закінчується 06.06.09 року, суд позбавлений можливості подальшого відкладення розгляду справи, а тому вважає, що спір повинен бути вирішений по суті у цьому судовому засіданні, - за відсутності відповідача та на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, його представника, а також представника третьої особи, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного.

1. 27.04.07 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області (орендодавець, - третя особа) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар, - позивач) укладено договір оренди державного майна №002879/09, предметом якого є вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 125,8 кв.м, що знаходяться у підвалі триповерхової будівлі, яка перебуває на балансі Луганського державного обласного навчального центру підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів АПК та розташована за адресою: місто Старобільськ, вул. ІІІ Інтернаціоналу, 2 Луганської області (п.1.1. договору).

Термін дії договору 5 років: з 05.10.02 року по 05.10.07 року (п.11.1). За відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення терміну його чинності протягом одного місяця він вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах, що були передбачені цим договором (п.11.8).

Відповідно до п.5.7 договору орендар зобовязаний застрахувати орендоване майно на строк дії договору оренди у порядку, передбаченому чинним законодавством, на суму, не меншу, ніж його вартість (том 1, а.с. 17-18).

Згідно звіту про оцінку орендованого майна, його вартість станом на 31.01.07 року становила 75639,00 грн. (том 1,а.с.20-35).

Предмет оренди передано орендарю 27.04.07 року, що підтверджується актом приймання-передачі, підписаним сторонами за договором оренди (том 1, а.с. 19).

1.1.На виконання умов договору оренди орендар (страхувальник, - позивач) 06.08.08 року з Закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам»(скорочено ЗАТ «ПРОСТО-страхування») в особі директора Луганської філії Скорнякова В.С. (страховик, - відповідач) уклав договір МО №85592 добровільного страхування орендованого майна, - згідно якому:

предметом договору (обєктом страхування) є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, повязані з володінням, користуванням та розпорядженням заявленим на страхування майном. Згідно умов цього договору застрахованим є майно: нежитлове приміщення 125,8 кв.м (п.1 договору);

загальна страхова сума щодо застрахованого майна, вказаного у розділі «Предмет (обєкт) страхування»зазначається у розмірі оціночної вартості та складає 75639,00 грн. (п.2);

розмір франшизи за цим договором страхування складає 2% від страхової суми по кожному страховому випадку (п.3.1);

Страхування майна проводиться на випадок втрати, знищення або пошкодження внаслідок подій, зазначених у п. 4.3 та вибраних страхувальником з наступного переліку (цитується згідно фактичних умов договору):

п.4.1.1. «Вогонь», а саме: пожежі, вибуху, удару блискавки. Піж «пожежею» слід розуміти вогонь, що виник поза місцем, спеціально призначеним для його розведення і підтримки, або поширився за його межі і здатний поширюватися самостійно;

п.4.1.2. «Стихійні лиха»- бурі, урагану, шторму, граду, зливи, повені, зсуву/осідання ґрунту, землетрусу, гірського обвалу і сходу лавин, виверження вулкану, цунамі, тиску снігового покрову;

п.4.1.3. «Вода»- витікання рідини з водопровідних, каналізаційних, опалювальних і протипожежних систем, у тому числі із сусідніх приміщень.

Пункт 4.3 договору містить посилання на пункти 4.1.1, 4.1.2 та 4.1.3 як на страхові випадки.

Адреса місцезнаходження майна: місто Старобільськ, вул. ІІІ Інтернаціоналу,2 (п.5);

Строк дії договору з 00 год. 00 хв. 07.08.08 року до 24 год. 00 хв. 06.08.09 року (п.6).

Страховий тариф за ризиком 4.1.1 («вогонь») складає 0,15; загальний страховий тариф 0,22 (тобто 22%) (п.7).

Загальна страхова премія за договором становить 166,40 грн. (п.8), яка підлягає сплаті страхувальником страховику у розмірі 100% у строк до 06.08.08 року (пункти 9.1 та 9.1.1.).

При настанні події, що може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник зобовязаний:

- негайно заявити відповідним компетентним органам про настання події, що може бути кваліфікована як страховий випадок;

- негайно, однак не пізніше 2 робочих днів, враховуючи той день, коли йому стало відомо або мало стати відомим про страховий випадок (або подію, що має ознаки страхового випадку), письмово або іншим документальним способом (факсом, телеграмою тощо) сповістити про це страховика або його уповноваженого представника;

- вжити всіх можливих заходів щодо запобігання та зменшення розміру збитків, завданих застрахованому майну внаслідок настання страхового випадку;

- якщо це можливо, зберігати протягом двох робочих днів до прибуття страховика чи його уповноваженого представника пошкоджене майно чи залишки від нього у тому вигляді, в якому воно було після події;

- подати страховику письмову заяву типової форми про настання страхового випадку з зазначенням причин, обставин, наслідків страхового випадку протягом 5 днів, враховуючи той день, коли йому стало відомо або мало стати відомим про страховий випадок;

- надати страховику можливість провести огляд майна (п.11.1).

Пункт 11.2 договору містить перелік документів та обставин, за наявності яких, у разі настання страхового випадку, страховик зобов'язаний надати страхувальнику страхове відшкодування.

Згідно п.11.3 договору у разі виникнення спорів між сторонами про причини і розмір збитку кожна із сторін має право зажадати проведення експертизи. Експертиза проводиться за рахунок сторони, що зажадала її проведення.

Пунктом 11.4 договору передбачено, що протягом 2-х робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, страховик зобовязаний вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування страхувальнику.

Страховик протягом 30 днів після дати отримання від страхувальника всіх документів, що підтверджують факт (причини, обставини, наслідки) настання страхового випадку і розмір збитку приймає рішення про здійснення виплати страхового відшкодування та складає страховий акт (п.11.5).

Згідно п. 11.9.1 страхове відшкодування виплачується:

при знищенні або втраті майна у розмірі його вартості, але не вище розміру страхової суми;

при повній загибелі майна в розмірі його вартості, але не вище розміру страхової суми, за вирахуванням вартості залишків;

при частковому пошкодженні майна в розмірі відновлювальних витрат, але не вище страхової суми.

Пунктом 11.10 договору встановлено, що загальна сума виплат страхового відшкодування за договором страхування не може перевищувати розміру страхової суми, а розмір виплати страхового відшкодування по кожному окремому майновому обєкту розміру страхової суми по такому обєкту.

Договором передбачено, що у випадку, якщо розмір страхової суми становить певну частку вартості застрахованого майна, страхове відшкодування виплачується в такій же частці від визначених по страховому випадку збитків. Страхове відшкодування виплачується за вирахуванням франшизи, встановленої договором страхування (п.11.11)

Згідно договору не відшкодовуються збитки, що сталися внаслідок низки подій та обставин, у тому числі: виникнення вогню через тління, підземний вогонь; знищення або пошкодження застрахованого майна електричного устаткування (включаючи електропроводку) в результаті порушення ізоляції, короткого замикання в обмотці, замикання на корпус або на землю, іскріння, відмови вимірювальних, регулюючих приладів і приладів, що забезпечують безпеку; підпалу (при страхуванні ризику «пожежа») випадку, якщо розмір страхової суми становить певну частку вартості застрахованого майна, страхове відшкодування виплачується в такій же частці від визначених по страховому випадку збитків. Страхове відшкодування виплачується за вирахуванням франшизи, встановленої договором страхування (п.12.1).

Не підлягає відшкодуванню моральна шкода, упущена вигода, втрата товарної вартості майна, інші непрямі та комерційні втрати, в тому числі збитки та втрати страхувальника (вигодонабувача) та/або третіх осіб, які можуть бути викликані страховим випадком (банківське обслуговування, неустойки (штрафи, пені), проживання в готелі під час ремонту житлового приміщення тощо) (п.12.2).

Пунктом 12.3 договору визначено підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, а саме:

невиконання або неналежне виконання страхувальником умов цього договору страхування;

ненадання страхувальником інформації про будь-яку зміну ступеня страхового ризику;

незабезпечення страхувальником страховика регресною вимогою до винних осіб;

навмисні дії страхувальника та/або вигодонабувача, родичів, користувачів, відповідальних осіб, спрямовані на настання випадку, що має ознаки страхового;

вчинення страхувальником та/або вигодонабувачем, родичами, користувачами, відповідальними особами умисного злочину, який призвів до страхового випадку;

подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей відносно обєкту страхування або про факт настання події, яка має ознаки страхового випадку;

несвоєчасне повідомлення без поважних причин страхувальником про подію, яка має ознаки страхового випадку або створення страховику перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків (у т.ч. у випадку відмови страхувальника предявити на письмову вимогу страховика залишки пошкодженого застрахованого майна);

відсутність причинно-наслідкового звязку між втратою, знищенням або пошкодженням застрахованого майна та страховим випадком, обраним страхувальником, і який зазначений у п.4.3 цього договору.

Згідно п.13.3 договору страховик зобовязаний: при укладенні договору страхування ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов цього договору; виконувати інші обовязки передбачені Правилами та чинним законодавством.

Як сказано у п.13.4 договору, страховик має право повністю або частково відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у разі невиконання страхувальником або вигодонабувачем обовязків, визначених цим договором та правилами (том 1, а.с. 14-16).

На виконання умов пунктів 8 та 9 договору страхування страхувальник ОСОБА_1 06.08.08 року сплатив на користь страховика страхову премію у сумі 166,40 грн., що підтверджується доданою до справи квитанцією №29. 1.2. 28.09.08 року, «орієнтовно о 06 год.00 хв.», у Центрі побутових послуг, розташованому у вищезгаданому приміщенні, орендованому позивачем, виникла пожежа, що підтверджується Актом про пожежу, складеним 28.09.08 року Старобільським РВ ГУ МНС України у Луганській області.

Пожежу ліквідовано о 07 год. 15 хв. 28.09.08 року.

Як сказано у Акті, пожежею знищено: пластик 60,0 кв.м; водопровід з пластику 20 м; вентиляцію 20 м; кафельну плитку 50 кв.м; силовий електрокабель 30 м; електродріт 40 м, 2 тренажери, 4 світильники, 2 крісла, 2 дивани.

Згідно Акту, прямі збитки від пожежі складають 30000,00 грн., а побічні (орієнтовні) 50185,00 грн.

Причиною пожежі (установленою чи ймовірною, - у тексті Акту не підкреслено) є «коротке замикання електропроводки»(том 1, а.с. 27).

Отже, з цього Акту вбачається, що страхувальник (позивач) вжив невідкладних заходів до виконання вимог, викладених у абзаці 2 п.11.1 Договору, - тобто після виявлення факту пожежі негайно повідомив компетентні органи.

30.09.08 року за вих. №2 страхувальник ОСОБА_1, поштою, спрямував на адресу страховика лист-повідомлення про вищезгаданий факт пожежі (том 1, а.с. 41).

02.10.08 року він спрямував на адресу страховика телеграму №101 аналогічного змісту (том 1, а.с. 42).

12.01.09 року страховик (відповідач по справі), у відповідь на звернення страхувальника ОСОБА_1, надав лист №04-35 від 12.01.09 року «Про відмову у визнанні випадку страховим та проведенні страхового відшкодування», яким відмовив у визнанні страховим випадку, що мав місце 28.09.08 року, посилаючись при цьому на те, що відповідно до п.1 вищезгаданого договору добровільного страхування майна Предметом договору є нежитлове приміщення.

З подальшого викладу листа вбачається, що відповідач, посилаючись на п.3.2 Правил добровільного страхування майна №2111 від 20.05.04 року, вважає, що згідно п.3.2.1 тих же Правил обєктом страхування можуть бути будівлі та споруди (усі їх конструктивні елементи та комунікації, а також приміщення, включаючи прибудови та надбудови) та інженерні системи (зокрема санітарно-технічне та опалювальне обладнання. Газові та електричні плити, електро-, газо-, тепло- та водолічильники, електропроводка, інші зєднувальні кабелі); а відповідно до п. 3.2.6 тих же Правил також і внутрішнє оздоблення (внутрішній ремонт) приміщень.

На думку страховика, відповідно до вищезгаданого договору добровільного страхування майна МО №85592 «внутрішнє оздоблення приміщення застраховане не було. Приміщення ж, яке є обєктом страхування за договором, а також всі його конструктивні елементи внаслідок пожежі пошкоджені не були», з огляду на що «ЗАТ «ПРОСТО-страхування» не має правових підстав для визнання заявленого випадку страховим та проведення виплати страхового відшкодування»(том 1, а.с.39).

Страхувальник (позивач) не погодився з таким висновком страховика (відповідача) та з власної ініціативи звернувся до субєкта оціночної діяльності Приватного підприємства «Експертно-аналітичний центр «Рейтинг»(м. Рубіжне Луганської області), яке станом на 27.04.09 року склало Звіт про оцінку збитків майна внаслідок пожежі, згідно якому обєктом оцінки є нежитлове підвальне приміщення площею 125,8 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Старобільськ, вул. ІІІ Інтернаціоналу,2 Луганської області.

Зі Звіту вбачається, що в результаті дослідження місця пожежі було встановлено, що:

пошкоджено 106,7 кв. м площі приміщення;

внутрішня обробка виконана в основному шляхом обшивки стін та стель пластиковою та деревяною вагонкою у парній та практично повністю прийшла у непридатність;

пошкоджено полове покриття з лінолеуму, дверні блоки;

інженерні мережі (електропроводка, пластикові водопровідні труби, вентиляційні канали), технологічне обладнання у складі циркулярного насоса, витяжного вентилятора, печі-камянки, внаслідок дії високої температури втратили свої функціональні характеристики та підлягають повній заміні.

Згідно названому Звіту ринкова вартість матеріальних збитків майна, яке постраждало внаслідок пожежі, становить 101699,00 грн.

Позивач, з урахуванням умов договору добровільного страхування орендованого майна, просить стягнути не вказану суму збитків (101699,00 грн.), а тільки 74126,00 грн., - тобто повну суму страхової вартості обєкта страхування (75639,00 грн.), за мінусом суми франшизи (1513,00 грн.).

Відповідач проти позову заперечує.

ІІ. Заслухавши позивача, його представника, а також представника третьої особи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі (з урахуванням його уточнення) з таких підстав.

1.Суд виходить з того, що станом на час виникнення страхового випадку (06 год. 00 хв. 28.09.08 року) діяв укладений між сторонами за цим спором договір МО №85592 добровільного страхування орендованого майна від 06.08.08 року.

Факт пожежі, яка мала місце у спірному приміщенні, документально доведено вищезгаданим Актом про пожежу.

Предметом страхування є нежитлове приміщення, розташоване у м. Старобільську, вул. ІІІ Інтернаціоналу, 2.

Чинне законодавство визначає поняття приміщення наступним чином:

пункт 6 ч.1 ст. 1 Закону України від 12.05.91 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів»: офісне приміщення - будь-яке приміщення (будівля тощо), в якому знаходиться суб'єкт господарювання або його філія, або його структурний підрозділ, або представництво;

п.26 ч.1 тієї ж статті: торговельне приміщення - майновий комплекс, який займає окрему споруду (офісне приміщення) або який розміщено у спеціально призначеній та обладнаній для торгівлі споруді, де суб'єкт господарювання здійснює діяльність з реалізації товару;

ст.1 Закону України від 29.11.01 року №2866-ІІІ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає нежиле приміщення як приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

На думку суду, відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті страхового відшкодування (лист від 12.01.09 року за вих.№04-35), невиправдано звузив поняття «нежитлове приміщення»; крім того, суд вважає безпідставним його твердження про те, що за вищезгаданим договором страхування відшкодування не підлягає виплаті, оскільки предметом договору страхування не було внутрішнє оздоблення (внутрішній ремонт) приміщень, - позивач (страхувальник) згідно спірному договору застрахував нежитлове приміщення у цілому, - а його складовою частиною є не тільки стіни, стеля, підлога, а й внутрішнє оздоблення (внутрішній ремонт), - і кожна з цих складових частин, як видно з аркуша 16 вищезгаданого Звіту про оцінку майна від 31.01.07 року та Звіту в цілому, входить до загальної оцінки обєкту за договором оренди та (відповідно) за вищезгаданим договором добровільного страхування орендованого майна (том 1, а.с. 20-38).

1.1.Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до відносин з добровільного страхування майна. Вони врегульовані Цивільним кодексом України (далі ЦКУ), спеціальним Законом України від 07.03.96 року №85-96 «Про страхування»(далі ЗУ №85-96) та Правилами №2111 добровільного страхування майна, затвердженими правлінням Закритого акціонерного товариства «Укрінмедстрах», протокол від 13.04.04 року (докази їх реєстрації у порядку, встановленому частиною 1 ст. 17 ЗУ №85-96, відповідачем до справи не надано).

З огляду на те, що відповідач не надав до матеріалів справи доказів реєстрації вищезгаданих Правил №2111 від 13.04.04 року у порядку, встановленому частиною 1 ст. 17 Закону України «Про страхування», суд при вирішенні цього спору відповідно до правила ст. 4 ГПК України керується чинним Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування та Договором добровільного страхування орендованого майна МО №85592 від 06.08.08 року.

Згідно ст. 979 ЦКУ (ч.1 ст. 16 Закону «Про страхування») за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 980 ЦКУ встановлено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Статтею 982 Цивільного кодексу до числа істотних умов договору страхування віднесено предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором (ст. 983 ЦКУ).

Сторонами у договорі страхування є: страховик - юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальником може бути фізична або юридична особа (ст. 984 ЦКУ).

Статтею 988 ЦКУ (ст. 20 ЗУ №85-96) визначено обовязки страховика, у тому числі:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страховика.

Згідно ст. 990 ЦКУ (ст.25 ЗУ №85-96) страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

З урахуванням того, що страховик на порушення вимог ст.990 ЦКУ, ст. 25 Закону «Про страхування»та п.13.3 Договору МО №85592 від 06.08.08 року не вжив заходів до складення страхового акту, та який, незважаючи на неодноразові вимоги господарського суду, не надав до справи, - суд вважає належним доказом суми збитків, спричинених пожежею позивачеві, вищезгаданий Звіт про оцінку збитків майна внаслідок пожежі.

Статтею 991 Цивільного кодексу (ст.26 Закону «Про страхування») встановлено, що страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1)навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2)вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3)подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4)одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5)несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Як визначено у частині 1 ст. 6 спеціального Закону України від 07.03.96 року №85-96 «Про страхування»визначено поняття добровільного страхування: добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

У ст. 8 цього Закону сказано, що страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Частинами 1 та 2 статті 9 цього Закону встановлено, що страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Частиною 1 статті 16 визначено поняття договору страхування, а саме: це є письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Згідно частині 1 ст. 17 Закону правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Відповідач не надав доказів такої реєстрації у порядку, встановленому ЗУ №85-96, Правил №2111 від 13.04.04 року, а тому відповідно до ст. 4 ГПК України не може керуватися ними при вирішенні цього спору.

Частиною 3 ст. 18 ЗУ №85-96 встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Позивач документально довів факт внесення такого платежу.

Цим же Законом (пункт 3 частини 1 ст. 20) встановлено обовязок страхувальника при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування. Стаття 25 даного Закону детально регламентує порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування, а саме: здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.

Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро можуть робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи та організації зобов'язані надсилати відповіді страховикам та Моторному (транспортному) страховому бюро на запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик та Моторне (транспортне) страхове бюро несуть відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Як сказано вище у цьому рішенні, відповідач, незважаючи на неодноразові вимоги суду, не надав до справи доказів складення ним такого акту.

2. З урахуванням викладеного суд керується наступними нормами ЦКУ щодо виникнення зобовязань та їх виконання.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Закон ст.525 ЦКУ не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання кого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Суд вважає, що наявними у справі доказами доведено, що з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобовязань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (ч. 1 ст. 624 ЦКУ).

Відповідач позовні вимоги не спростував.

За таких обставин суд при вирішенні цього спору керується такими основними засадами господарського судочинства, як змагальність та обовязок кожної із сторін за спором довести законність та обґрунтованість своїх доводів та заперечень.

Згідно ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Статтею 32 ЦКУ встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Як сказано у статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

А статтею 34 цього Кодексу встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд вважає, що позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, довів законність та обґрунтованість своїх позовних вимог, у тому числі своє право на застосування у даному спірному випадку правила пункту 11.9.1 договору.

В той же час відповідач у даному випадку не довів законність та обґрунтованість своїх дій, повязаних з невжиттям заходів до складення страхового акту, - у такий спосіб порушивши вимоги вищецитованих статей Цивільного кодексу України, Закону України «Про страхування»та п.11.5 договору; у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів у ході судового розгляду спору законність та обґрунтованість своїх заперечень проти позову, у тому числі щодо наявності підстав для застосування з його боку правила, викладеного у пункті 12.3 договору щодо відмови у виплаті страхового відшкодування; не спростував доводів позивача про те, що він (відповідач) порушив вимоги як чинного законодавства, так і договору добровільного страхування орендованого майна, про який йдеться вище у цьому рішенні.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі (з урахуванням його уточнення).

Відповідно до ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України судові витрати пропорційно до суми задоволених позовних вимог покладаються на відповідача як на сторону, яка припустилася порушення вимог чинного законодавства, умов договору та з вини якої спір доведено до суду, а саме: державне мито у сумі 741,26 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 115,64 грн.

Позивачем за розгляд цього спору всього сплачено державного мита на суму 760,49 грн. (428,40 грн. на підставі квитанції №120 від 24.02.09 року (том 1, а.с. 12); 55,10 грн. на підставі квитанції №106 від 13.04.09 року (том 1, а.с.97) та 276,99 грн. на підставі квитанції №1 від 06.05.09 року (том 1, а.с. 137).

У звязку з уточненням позивачем своїх позовних вимог максимальна сума позову складала 75639,00 грн. (том 1, а.с.135-136), з огляду на що позивач повинен був сплатити державне мито у розмірі 756,39 грн., - фактично він його сплатив у сумі 760,49 грн., тобто сума надмірної сплати державного мита становить 4,10 грн. (760,49 грн. 756,39 грн.).

На підставі ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.101.93 року №7/93 «Про державне мито»сума надмірно сплаченого державного мита підлягає поверненню платнику з Державного бюджету України.

У подальшому позивач зменшив суму позову до 74126,00 грн.

Звідси, - решта судових витрат: державне мито у розмірі 15,13 грн. (756,39грн. 741,26 грн.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 2,36 грн. (118,00 грн. 115,64 грн.) покладаються на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст.8,9, 20 Закону України від 07.03.96 року №85-96 «Про страхування»; ст.ст.11, 16, 509, 525-527, 529, 530, 610-612, 614, 623, 624, 626, 979, 982, 988 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.32-34, 44,47-1,49 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам»(юридична адреса: місто Київ, вул. О. Гончара, 65; фактична: місто Київ, вул. Герцена, 10) в особі Луганської філії, ідентифікаційний код 24745673, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Оборонна, 34, офіс 306, - на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - страхове відшкодування за договором добровільного страхування орендованого майна у сумі 74126 (сімдесят чотири тисячі сто двадцять шість) грн. 00 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 741 (сімсот сорок одна) грн. 26 коп. та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Решту судових витрат покласти на позивача.

4.Повернути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - надмірно сплачене державне мито у сумі 4 (чотири) грн. 10 коп. Підставою для повернення сплаченого державного мита є дане рішення підписане суддею та скріплене печаткою суду.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 02.06.09 року за згодою позивача, його представника та представника третьої особи оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 05 червня 2009 року.

Суддя А.П.Середа