Ухвала суду № 62683176, 10.11.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №585/3595/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Євлах О. О.Номер провадження 22-ц/788/1743/16 Суддя-доповідач - Левченко Т. А. Категорія - 57

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Левченко Т. А.,

суддів - Хвостика С. Г. , Околота Г. М.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» - Рибака Євгена Володимировича

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 вересня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору лізингу недійсним, стягнення коштів та захист прав споживачів, -

в с т а н о в и л а:

01 вересня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що 29 червня 2016 року він звернувся до відповідача з метою придбання трактора МТЗ 892 2013 року випуску. Представником відповідача йому було роз'яснено, що такий трактор йому може бути надано за 174000 грн. 29 червня 2016 року він уклав договір фінансового лізингу НОМЕР_1 з відповідачем про придбання трактора марки Foton модель FT454 4x4 вартістю 14600 доларів США, що на день підписання договору еквівалентно 365000 грн., тобто тієї марки та вартості, який він мав намір придбати. Представник відповідача до підписання договору відібрала у нього заяву, за змістом якої він просить видати йому транспортний засіб марки МТЗ 892 2013 року випуску за ціною 174000 грн. Перед підписанням зазначеного договору він сплатив відповідачу авансовий платіж в розмірі 36500 грн., після чого йому був наданий для підпису договір фінансового лізингу та Додаток № 1 і Додаток № 2 до нього. Однак зазначеного трактору не отримав. На його заяву щодо розірвання договору лізингу та повернення 36500 грн. відповідач повідомив його, що відповідно до даного договору сплачені ним кошти згідно п. 9.7 зараховані як адміністративний платіж. Згідно умов договору адміністративний платіж поверненню не підлягає. Також його повідомили, що договір лізингу розірвано згідно його заяви з 01.08.2016 року. Вважає, що умови договору є несправедливими, порушують його права як споживача, а при укладенні договору не дотримано вимог нотаріального оформлення договору. У відповідача відсутня ліцензія на надання послуг з фінансового лізингу і він ввів його в оману щодо права на укладення оскаржуваного договору. Просить визнати недійсним укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» договір фінансового лізингу НОМЕР_1 від 29 червня 2016 року з додатками № 1 і № 2 до нього. Стягнути з відповідача 36500 грн., а також судові витрати.

Рішенням суду від 16 вересня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу НОМЕР_1 від 29 червня 2016 року з додатками № 1, 2, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО». Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_4 36500 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає, що між сторонами було укладено договір фінансового лізингу з дотриманням усіх істотних умов договору та підстави для визнання його недійсним відсутні.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, але своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 29 червня 2016 року між позивачем і відповідачем було укладено договір фінансового лізингу НОМЕР_1 з додатками № № 1,2, за умовами якого ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» зобов'язалась придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді транспортного засобу марки Foton модель FT454 4x4 вартістю 14600 доларів США з урахуванням обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу 365000 грн. та передати цей трактор у користування позивача, який у свою чергу зобов'язався сплачувати за користування трактором періодичні лізингові платежі згідно графіку. Договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_4 отримати трактор у власність за умови повної сплати вартості трактора та інших витрат (а. с. 8-17).

Згідно пункту 1.7 договору предмет лізингу передається у користування ОСОБА_4 протягом терміну, який становить не більше 30 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених в п. 9.4 ст. 9 договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.6 ст. 9 договору.

Відповідно до умов додатку 1 до цього договору вартість предмета лізингу становить 14600 дол. США; авансовий платіж - 7300 дол. США (50 % вартості предмета лізингу); щомісячний платіж - 608,33 дол. США; адміністративний платіж - 1460 дол. США (10 % вартості предмета лізингу); комісія за передачу - 438 дол. США (3 % вартості предмета лізингу).

На виконання договору 29 червня 2016 року ОСОБА_4 сплатив ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» авансовий платіж в розмірі 36500 грн. (а. с. 18). Дані кошти як вбачається з листа відповідача були зараховані як адміністративний платіж (а. с. 20).

Згідно з умовами договору адміністративний платіж - це першочерговий єдиноразовий платіж, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію та ведення договору протягом терміну його дії. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням та обслуговуванням Договору. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку № 1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу.

Відповідно до додатку № 1 до договору розмір адміністративного платежу становить 10 % від вартості предмета лізингу, що становить 1460 дол. США.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що у спірному договорі відсутня обов'язкова умова щодо індивідуальної визначеності предмета лізингу, сам договір укладений без дотримання закону і форми правочину, містить несправедливі умови.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, так як суд дійшов його правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг» (далі Закон № 723/97-ВР) за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом № 723/97-ВР.

Стаття 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII) містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-ХІІ).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Проаналізувавши норму статті 18 Закону № 1023-ХІІ, слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1023-ХІІ є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з укладеним між сторонами договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі.

Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 14600 дол. США, що за обмінним курсом долара США до гривні на момент укладення цього договору складало 365000 грн. з ПДВ (пункт 8.2).

Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу в продавця (пункт 8.3).

Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).

За змістом указаних пунктів договору розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Аналіз змісту договору свідчить про те, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 40 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого адміністративного платежу (пункт 12.1 договору).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 723/97-ВР істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до статті 10 договору в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання до купівлі транспортного засобу підписати додаток 3 до цього договору із установленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі та передачі транспортного засобу.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графік сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.

При цьому згідно з пунктом 4.5 договору разом з підписаним актом приймання-передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (План відшкодування або додаток 3 до договору), який сторони зобов'язані підписати у момент підписання акту приймання-передачі предмета лізингу.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Пунктом 10.15 договору встановлено, що у разі неузгодженої у даному договорі зміни розмірів лізингових платежів, сторони складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. При цьому, передбачено, що у разі відмови споживача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом п'яти календарних днів з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів.

Таким чином, позивачу як споживачу фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем.

Крім того, статтею 16 Закону № 723/97-ВР передбачено, що лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10 % вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 Закону № 723/97-ВР не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

Крім того, достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокове погашення лізингових платежів у термін до 12 (дванадцяти) календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від суми дострокового погашення (пункт 10.14).

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону № 1023-ХІІ до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що положення договору фінансового лізингу є несправедливими, якщо містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Дослідивши умови договору фінансового лізингу, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону № 1023-ХІІ, а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, визнаючи умови договору фінансового лізингу несправедливими, а договір недійсним та стягуючи з лізингодавця на користь лізингоодержувача сплачену суму адміністративного платежу відповідно до ст. 216 ЦК України, ухвалив законне й обґрунтоване рішення, правильно застосувавши положення Закону № 1023-XII та статей 203, 215 ЦК України з врахуванням правових висновків Верховного Суду України про застосування таких норм права.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст. ст. 303; 307 ч. 1 п.1; 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» відхилити.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 вересня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -