Рішення № 62668573, 10.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/2264/15-ц 10.11.2016 10112016 10.11.2016

Провадження № 22ц/784/2368/16 Суддя першої інстанції Селіщева Л.І.

Справа № 488/2264/15-ц

Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 листопада 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Прокопчук Л.М.,

із секретарем Лептугою С.С.,

за участю позивачки ОСОБА_2,

її представника ОСОБА_3,

третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 8 серпня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог спеціалізоване комунальне підприємство «Гуртожиток», ОСОБА_4 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло розпорядження про приватизацію та зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

29 травня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який уточнювала під час розгляду справи, до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, розпорядження про приватизацію та просила зобовязати демонтувати вхід до тамбуру, що перегороджує частину загального коридору.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 березня 2013 року вона та її колишній чоловік ОСОБА_4 є співвласниками кімнат № 30 та № 31 у будинку по вул. Райдужній 34 у м. Миколаєві, і кожному із них належить по 1/2 частки цих кімнат.

ОСОБА_5 разом із членами своєї сім'ї проживає у кімнатах № 32 та № 33, які самовільно без надання відповідних дозволів реконструювала шляхом приєднання допоміжного приміщення - частини загального коридору до своїх кімнат, які приватизувала. Своїми діями вона перешкоджає та порушує її права у користуванні загальним коридором та належним їй житловим приміщенням, оскільки у неї відсутня можливість зробити окремий вхід до кімнати, в якій вона проживає з грудня 2014 року після розлучення з чоловіком.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на кімнати № 32-33 у гуртожитку № 34 по вул. Райдужній в м. Миколаєві за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в частині приватизації приміщення загального користування коридору; визнати недійсним розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради про передачу кімнат № 32-33 у гуртожитку № 34 по вул. Райдужній в м. Миколаєві у власність ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в частині приватизації приміщення загального користування - коридору; зобовязати відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 демонтувати вхід в тамбур, як частину коридору, що знаходиться в загальному користуванні.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 8 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що суд не врахував, що відповідачі самовільно без відповідних дозволів перегородили площу загального коридору, який знаходиться у загальному користуванні всіх мешканців гуртожитку. Крім того, суд не врахував, що зайняття частини загального коридору з боку відповідачів було зроблено без згоди на те всіх мешканців цього поверху гуртожитку.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами своїх позовних вимог, оскільки надані нею докази не містять даних про те, що після приватизації спірна частина коридору входила до приміщення загального користування співвласників будинку, а також була надана згода мешканцями гуртожитку на приватизацію житла відповідачами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Між сторонами виник спір з приводу самовільної реконструкції житла за рахунок частини площі допоміжного приміщення загального користування коридору гуртожитку та її приватизації.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.

Згідно ч.1. ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, будинок по вул. Райдужній, 34 має статус гуртожитку. На третьому поверсі, де проживають сімї позивачів та відповідачів проходить коридор загального користування, з якого здійснюється вхід до кімнат. Кімнати сторін розташовані напроти одне одного в кінці коридору та розділені між собою коридором загального користування.

Відповідачі по справі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вселились у кімнати № 32-33 у гуртожитку по вул. Райдужній 34 в м. Миколаєві на підставі спільних рішень адміністрації та профкому державного підприємства НАРП за № 31 від 30 квітня 1998 року та рішення від 13 червня 1995 року (а.с. 36-37).

В плані Ш поверху будинку по вул. Райдужній, 34 від 23 вересня 1999 року передбачено коридор загального користування який розділяє кімнати гуртожитку та через який здійснюється вхід в кімнати. Наприкінці коридору передбачено вікно (а.с. 171).

Відповідно до повідомлення бюро технічної інвентаризації за матеріалами інвентаризаційної справи зазначений коридор станом на вересень 1999 року був коридором загального користування кімнат №№ 29, 30, 31, 32, 33. (а.с. 181).

У вересні 2004 року відповідачка ОСОБА_5 звернулася з заявою до керівництва державного підприємства НАРП про надання дозволу на відгородження 1,5 м коридору спільного користування для покращення планування приміщення. З пояснень останньої їй було надано такий дозвіл (а.с. 38).

В тому ж році відповідачі встановили перегородку в коридорі загального користування таким чином, що частина цього коридору, де розташоване вікно, була приєднана до двох їх кімнат, в результаті чого їх помешкання збільшилося на 4,6 кв. м площі коридору, через яку вони здійснювали вхід до своїх кімнат.

В подальшому, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 серпня 2012 року, виданого Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міськради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в порядку приватизації стали власниками кімнат №№ 32,33 по вул. Райдужній 34 в м. Миколаєві з визначеними частками (а.с.41-42).

Із наявного у матеріалах справи технічного паспорту на приватизовані кімнати №№ 32,33, який був виготовлений 23 липня 2012 року, вбачається, що вони мають загальну площу 34,8 кв.м., житлову площу 29,6 кв.м., у тому числі 1-а кімната 17,8 кв.м., а 2-а кімната 11,8 кв.м., а також мають вбудовану шафу, площею 0,6 кв.м., та коридор, площею 4,6 кв.м (а.с.43).

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 березня 2013 року № 1470, виданого Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міськради, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є співвласниками кімнат №№ 30,31 у будинку по вул. Райдужній 34 у м. Миколаєві, і кожному із них належить по 1/2 частки цих кімнат (а.с.8).

Позивачка та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1996 року до грудня 2014 року, і починаючи з 20 квітня 2012 року вони були постійно зареєстровані у вказаних кімнатах (а.с.10-12).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», допоміжні приміщення у гуртожитках передаються у спільну сумісну власність власникам житлових приміщень у таких гуртожитках безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно вимог ч. 2 ст. 6 цього Закону співвласники допоміжних приміщень у гуртожитках зобовязані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобовязані брати участь у загальних витратах, повязаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кухні, санвузли, тощо) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Конституційний суду у рішення від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 зазначив, що допоміжні приміщення (кухні, сараї, кладовки, горища, колясочні і та інш.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення обєднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Конституційний суд у рішенні від 9 листопада 2011 року №14-рп/2011 зазначив, що положення пункту 2 статті 10 закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Частиною 2 ст. 382 ЦК України теж встановлено, що власникам квартир у дво-або багатоповерховому житловому будинку приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або в середині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку, належать на праві спільної сумісної власності.

Таким чином колегія суддів вважає доведеним, що приєднана відповідачами частина коридору повинна обслуговувати багато помешкань, що належать мешканцям гуртожитку, покликана забезпечувати потреби багатьох власників і користувачів житлових приміщень та забезпечувати належне функціонування всього згаданого вище будинку відповідно до його проекту.

Відповідачами не надані докази про те, що провівши реконструкцію свого помешкання, яка виразилася в приєднанні до нього частини допоміжного приміщення гуртожитку коридору відповідачі виготовляли та погоджували з відповідними органами проект такої реконструкції та отримали попередню згоду на це виконавчого комітету Миколаївської міської ради та всіх сусідів у будинку.

Посилання відповідачів на заяву ОСОБА_5, адресовану керівництву державного підприємства «НАРП, яке було балансоутримувачем будинку, про надання дозволу на відгородження 1,5 м коридору спільного користування, не може бути взято до уваги, оскільки такий дозвіл повинен мати форму письмового документу, в якому конкретизовано які саме дії узгоджуються та яким органом або посадовою особою.

Крім того, приписи ст. 100 Житлового Кодексу України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачали переобладнання, перепланування і перебудови жилого будинку і жилого приміщення тільки з дозволу виконавчого комітету місцевої ради.

Отже, проведенням приватизації відповідачами кімнат №№ 32, 33 в гуртожитку по вул. Райдужній, 34, до складу яких входить частина загального коридору третього поверху, були порушені права ОСОБА_2 на користування та володіння коридором, що розміщений на третьому поверсі, де проживає остання, а відтак порушенні права підлягають поновленню судом.

При цьому не підлягає задоволенню заява ОСОБА_5 про застосування до спірних правовідносин загальної позовної давності, зробленої до винесення рішення по справі, з огляду на те, що 28 травня 2012 року складався акт обстеження житла відповідачів та погодження на приватизацію, про що достовірно знала позивачка, а відтак, на думку ОСОБА_5, позивачка звернулася до суду за межами строку позовної давності (а.с. 170).

Як встановлено судом ОСОБА_2 дізналася про приватизацію житла відповідачами в червні 2013 року, а з позовом про визнання рішення органу приватизації та виданого на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на спірну частину коридору 29 травня 2015 року, тобто в межах трирічного строку.

Крім того, ОСОБА_4 погодився з доводами апеляційної скарга та пояснив, що давав згоду на приватизацію відповідачами тільки кімнат гуртожитку, де вони проживали, оскільки останні на його зауваження тривалий час обіцяли знести перегородку в загальному коридорі та звільнити доступ до вікна загального коридору.

За такого з урахуванням викладених обставин та вимог закону апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення місцевого суду є незаконним і підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом у справі нового рішення про задоволення предявлених позовних вимог.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати у вигляді витрат по сплаті судового збору при звернення до суду з позовом та за подання апеляційної скарги у розмірі 2054, 40 грн. ( 487.20+487.20+1080) в рівних частках з кожного відповідача, а саме по 513 грн. 60 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 8 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнати незаконним розпорядження органу приватизації в особі Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради № 1292 від 14 серпня 2012 року про приватизацію кімнат № № 32,33 по вул. Райдужній, 34 в м. Миколаєві в частині приватизації допоміжного приміщення - коридору загальною площею 4.6 кв.м.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло № 1294 від 14 серпня 2012 року, видане Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, що засвідчує право спільної часткової власності ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на кімнати № № 32, 33 по вул. Райдужній в м. Миколаєві, загальною площею 34.8 кв.м, в частині приватизації допоміжного приміщення - коридору загальною площею 4.6 кв.м.

Зобовязати ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 за власний рахунок демонтувати перегородку коридору, через якій здійснюється вхід до кімнат № № 32,33 по вул. Райдужній, 34 в м. Миколаєві.

Стягнути з Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 судові витрати з кожного по 513 грн. 60 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді В.І. Козаченко

ОСОБА_8