Ухвала суду № 62665453, 14.11.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

14 листопада 2016 року Справа № 916/4531/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівІванової Л.Б. Картере В.І.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"на рішення від та на постанову відГосподарського суду Одеської області 26.01.2015 Одеського апеляційного господарського суду 21.05.2015у справі № 916/4531/14Господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Арон"доПублічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"провизнання припиненим іпотечного договору та скасування обтяженьВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 у справі № 916/4531/14.

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність її повернення з огляду на наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 111 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, до скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Відповідно до п. 4 ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Законом України від 08.07.2011 № 3674-VІ "Про судовий збір" (далі - Закон) визначено правові засади справляння судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Згідно із підпунктами 2, 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону, у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 1 мінімальної заробітної плати; за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У п. 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Так, скаржником оскаржуються рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції повністю, тобто скаржником оскаржуються дві вимоги немайнового характеру (визнання припиненим іпотечного договору та скасування обтяжень), судовий збір по яких сплачується окремо по кожній із заявлених вимог.

120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви немайнового характеру становлять 1461,60 грн. Отже, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" за дві вимоги немайнового характеру мало сплатити судовий збір у розмірі 2 923, 20 грн. Натомість відповідно до платіжного доручення № 0012702644 від 04.10.2016, доданого до касаційної скарги, скаржник перерахував судовий збір у розмірі 1 653, 60 грн.

Таким чином, Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" судовий збір сплачено не у встановленому розмірі, що є підставою відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України для неприйняття касаційної скарги до розгляду та повернення її скаржникові.

Одночасно скаржник звернувся з клопотанням про відновлення пропущеного строку на подання касаційної скарги на оскаржувані судові рішення, обґрунтовуючи його тим, що про постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 у справі № 916/4531/14 дізнався лише 26.09.2016 під час ознайомлення з матеріалами справи.

Вищий господарський суд України, розглянувши матеріали касаційної скарги, не вбачає підстав для відновлення скаржникові пропущеного строку на оскарження судового рішення, оскільки причини, зазначені в клопотанні, не визнаються поважними, з огляду на наступне.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Згідно із ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Отже, закон пов'язує можливість відновлення пропущеного процесуального строку з наявністю саме поважних причин його пропуску; поважними причинами його пропуску визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до приписів статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Статтею 110 ГПК України встановлено, що касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Відповідно до частини третьої ст. 105 ГПК України постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Як вбачається із матеріалів справи, Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2015 та на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 у справі № 916/4531/14 подано 17.10.2016 (майже через 1,5 роки з дня її прийняття).

У клопотанні про відновлення строку на подання касаційної скарги скаржником зазначено, що в процесі інвентаризації справ працівниками Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" було встановлено про відсутність, починаючи з грудня 2014 року, будь-яких даних про стан справи № 916/4531/14, та що про постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 у справі № 916/4531/14 Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" дізналося лише 26.09.2016 під час ознайомлення з матеріалами справи.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із доводами викладеними в клопотанні скаржника, оскільки як вбачається з матеріалів справи, саме Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою 20.03.2015 (що вбачається зі штемпеля поштового відділення зв'язку на конверті, в якому була надіслана апеляційна скарга); у матеріалах справи містяться рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а. с. 142-143), які свідчать про те, що 12.05.2015 скаржником було отримано ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 30.04.2015 про відкладення розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2015, а 26.05.2015 (згідно з відміткою Одеського апеляційного господарського суду, зазначеною на останньому аркуші постанови), копії оскаржуваної постанови апеляційної інстанції надіслано сторонам у справі.

За наведених обставин, скаржник мав можливість: вжити заходи, щоб дізнатись про стан відомого йому апеляційного провадження, порушеного за його скаргою; направити свого представника у судове засідання до суду апеляційної інстанції; одержати інформацію про результат розгляду апеляційної скарги у суді (у тому числі, за необхідності отримати копію постанови) або через Єдиний державний реєстр судових рішень.

Отже, наведені скаржником причини пропуску строку на касаційне оскарження не свідчать про відсутність об'єктивної можливості для оскарження постанови апеляційного господарського суду у інший (адекватний) строк. Тому у задоволенні клопотання про відновлення строку слід відмовити.

Наведене є підставою, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1113 ГПК України, для неприйняття касаційної скарги до розгляду та повернення її скаржникові.

Керуючись ст. ст. 53, 86, п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Публічному акціонерному товариства "УкрСиббанк" в поновленні строку на касаційне оскарження судових рішень.

2. Не приймати до розгляду та повернути Публічному акціонерному товариства "УкрСиббанк" касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами на рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2015 та на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 у справі № 916/4531/14.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО СуддіЛ.Б. ІВАНОВА В.І. КАРТЕРЕ