Ухвала суду № 62614380, 01.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді - Сілкової І.М.

суддів - Балацької Г.О., Худика М.П.

за участю секретаря судового засідання - Міленко О.В.

прокурора - Здрака С.В.

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника - Танчук М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва кримінальне провадження №12015100030012285 відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з базовою вищоюосвітою, неодруженого, непрацюючого, який зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого;

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката Танчук М.А. на вирок Деснянського районного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_1, маючи умисел на придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, 30 липня 2015 приблизно о 19 годині, обвинувачений ОСОБА_1, знаходячись за адресою: м. Київ, вул. Прирічна, підняв з ділянки місцевості вогнепальну зброю, бойові припаси та вибухові речовини, які знаходились у мішках, тим самим без передбаченого законом дозволу придбавши їх, а саме:

______

Справа: 11-кп/796/818/2016

Головуючий у 1-й інстанції: Татаурова І.М.

Доповідач: Сілкова І.М.

· пістолет системи «Макаров», серії РЕ НОМЕР_1, 1975 року випуску з 2 магазинами до нього;

· пістолетні набої калібру 9x18 мм у кількості 124 шт.;

· 38 проміжних набоїв калібру 5,45x39 мм, оснащених оболонковими кулями зі сталевим осердям в свинцевій сорочці;

· 101 проміжний патрон зразка 1943 року калібру 7,62x39 мм, оснащений кулями зі стальним осердям;

· 676 гвинтівочних патрони зразків 1930 року та 1974 року, калібру 7,62x54R, оснащених трасуючими кулями;

· 21 гвинтівочний патрон зразка 1954 року, калібру 7,62x54R, оснащених бронебійно-запалювальними кулями «Б-32»;

· 804 патрони калібру 4,45 мм, патрони (5,45x39), зі стальним осердям; 22 електродетонатори ЕДП, які використовуються для збудження детонації вибухових речовин;

· 37 шашок імітації розриву артилерійського снаряду «ШИРАС-М», які містять у своєму складі піротехнічний розривний заряд масою 105 г кожна (бризантна вибухова речовина (тротил) - 60+3%, гексахлорбензол - 40+2%);

· 20 уніфікованих запалів ручних гранат типу УЗРГМ-2, які відносяться до засобів детонування та призначені для підриву розривного заряду гранат Ф-1, РГД-5, РГ-42;

· 21 ручну осколкову гранату Ф-1 дистанційної дії (без запалу), які споряджені зарядом вибухової речовини - тротилом (масою 50-56 г);

· 2 ручні осколкові гранати РГД-5 дистанційної дії (без запалу), промислового виготовлення, споряджених зарядом вибухової речовини - тротилом (масою 100-1150г);

· 1 реактивну протитанкову гранату РПГ-26, споряджену вибуховою речовиною ОКФОЛ;

· порошкоподібну речовину, що містить індивідуальну вибухову речовину-тротил, яка знаходилась у ластиковій пляшці;

· 1 тротилову шашку, яка містить індивідуальну вибухову речовину - тротил.

Вказані мішки із вогнепальною зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами обвинувачений ОСОБА_1 сховав всередині багажного відділення автомобіля, яким на той час користувався, де почав зберігати без передбаченого законом дозволу.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, того ж дня 30 липня 2015 року, ОСОБА_1, без передбаченого законом дозволу зберігаючи вказану вогнепальну зброю, бойові припаси та вибухові речовини, на автомобілі, який перебував у його користуванні, перевіз їх з вул. Прирічної в м. Києві до гаражно-будівельного кооперативу «Автомобіліст», розташованого за адресою: Київська обл., м. Вишгород, вул. Ватугіна. 100-А, при цьому маючи можливість під час транспортування зазначених предметів скористатися ними, тим самим вчинивши носіння вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, де сховав у гаражному приміщенні НОМЕР_2 та у подальшому продовжив, без передбаченого законом дозволу, зберігати.

Після чого, 13 жовтня 2015 року, у денний час доби, обвинувачений ОСОБА_1, без передбаченого законом дозволу, зберігаючи у власній сумці частину вказаної вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин, на автомобілі служби таксі перевіз їх з гаражного приміщення НОМЕР_2 ГБК «Автомобіліст», розташованого за адресою: Київська обл., м. Вишгород, вул. Ватутіна, 100-А. до будинку АДРЕСА_2, при цьому маючи можливість під час транспортування зазначених предметів скористатися ними, тим самим вчинивши носіння вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин без передбаченого законом дозволу.

У той же день, 13 жовтня 2015 року, приблизно о 16 годині, ОСОБА_1 перебуваючи неподалік будинку АДРЕСА_2 продовжуючи без передбаченого законом дозволу зберігати у власній сумці вищевказану частину вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин, був затриманий співробітниками Служби безпеки України.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Танчук М.А., посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, просить змінити вказаний вирок в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, застосувавши до нього ст.ст. 75, 76 КК України, провести часткове судове слідство, долучити та дослідити докази, зокрема копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 від 09.02.2016 року, копію Акта попереднього оголошення про укладення шлюбу від 15.01.2016 року з перекладом на українську мову та копію квитанції від 16.10.2015 року про оплату застави за ОСОБА_1, згідно ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 15.10.2015 року з копію цієї ухвали.

Крім цього захисник у своїй скарзі, просить вирішити питання про повернення застави заставодавцю - ОСОБА_4.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що при призначення покарання, судом не враховано, як пом'якшуючу обставину, наявність на утримані обвинуваченого його батька ОСОБА_4, який є інвалідом ІІІ групи та хворіє на тяжке захворювання, і матері ОСОБА_3, яка була інвалідом ІІ групи та мала тяжке захворювання внаслідок якого 09 лютого 2016 року померла. Вважає, що посилання суду на наявність у обвинуваченого рідної сестри ОСОБА_5, яка також має обов'язок турбуватися про хворих батьків, є недоречним, оскільки остання проживає на території України не постійно і згідно акту попереднього оголошення про укладення шлюбу від 15.01.2016 року з громадянином ОСОБА_6 - ОСОБА_12, буде проживати на території іншої країни.

Також вказує, що обвинувачений ОСОБА_1 не здав, знайдені ним вогнепальну зброю, бойові припаси і вибухові речовини до органів поліції внаслідок тяжких сімейних обставин, а саме тяжких хвороб у обох батьків та у зв'язку з тим, що він є людиною юридично необізнаною і побоявся з'явитися зі знайденим до органів поліції, а тому вирішив просто сховати в орендованому ним гаражі, після чого взагалі забув про цю знахідку, оскільки вся його увага була прикута до тяжко хворої матері.

Апелянт звертає увагу суду на ту обставину, що до привласнення знайденої зброї її підзахисного спонукало відчуття відповідальності перед співгромадянами і, як він сам пояснив у судовому засіданні, він занепокоївся, що дану зброю можуть знайти діти або громадяни, які вирішать нею скористатись, а тому вважає, що своїм вчинком ОСОБА_1 проявив активну громадську позицію і можливо врятував суспільство від вкрай неприємних подій.

Крім того зазначає, що на виконання ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року, батьком обвинуваченого було внесено відповідну суму для застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави і 23 жовтня 2015 року обвинуваченого було звільнено з-під варти. Строк дії обов'язків, покладених на ОСОБА_1 ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 29 грудня 2015 року про продовження запобіжного заходу у виді застави, закінчився 14 січня 2016 року, а тому внесена сума застави підлягає поверненню заставодавцю, а саме батькові обвинуваченого - ОСОБА_4, відповідно до вимог ч.11 ст. 182 КПК України, однак судом першої інстанції не було вирішено питання про повернення коштів внесеної застави.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, які підтримали доводи поданої апеляційної скарги і просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги захисника обвинуваченого та просив вирок суду залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження №12015100030012285 та доводи на обґрунтування апеляційних вимог, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, суд розглянув дане кримінальне провадження у відповідності з вимогами ч.3 ст. 349 КПК України, обмеживши дослідження доказів допитом обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованих йому злочинах, дав детальні пояснення з приводу обставин їх вчинення, а тому суд обґрунтовано визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Враховуючи, що фактичні обставини справи ніким з учасників судового провадження не оспорювалися і докази щодо них, на підставі ч.3 ст. 349 КПК України не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 263 КК України, згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України апеляційним судом не перевіряються.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, які пом»якшують і обтяжують покарання.

При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи та запобігання вчиненню нових злочинів.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах доводів викладених в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вирішуючи питання, яка саме міра покарання повинна бути призначена обвинуваченому, суд, у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, врахувавши конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який за своєю класифікацією відноситься до тяжкого злочину, дані про його особу, який раніше не судимий, за місцем проживання та місцем роботи характеризується позитивно, має батьків пенсіонерів, які є інвалідами та мають тяжкі захворювання, його щире каяття, що суд врахував як обставину, яка пом»якшує покарання та за відсутністю обставин, що обтяжують покарання дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при призначенні обвинуваченому покарання суд першої інстанції врахував всі ті обставини, які, у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, суд повинен враховувати при вирішенні цього питання, в тому числі й ті пом»якшуючі обставини, на які захисник обвинуваченого - адвокат Танчук М.А. посилається в апеляційній скарзі.

Отже, доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого про те, що при призначенні ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції не врахував в якості пом'якшуючої обставини, наявність на утримані обвинуваченого його батька ОСОБА_4, який є інвалідом ІІІ групи та хворіє на тяжке захворювання, а також матері ОСОБА_3, яка була інвалідом ІІ групи і внаслідок тяжкого захворювання померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, є безпідставними та суперечать змісту вироку, оскільки ці обставини були враховані судом.

Апеляційні посилання сторони захисту на ті обставини, що ОСОБА_1 не здав знайдену ним вогнепальну зброю, бойові припаси і вибухові речовини внаслідок тяжких сімейних обставин та через побоювання з'явитися зі знайденим до органів поліції, а також, що до привласнення знайденої зброї її підзахисного спонукало відчуття відповідальності перед співгромадянами та занепокоєння тим, що дану зброю можуть знайти діти або громадяни і вирішать нею скористатись, який своїм вчинком проявив активну громадську позицію і можливо врятував суспільство від вкрай неприємних подій, як на підставу для застосування до обвинуваченого вимог ст.ст. 75, 76 КК України, на думку колегії суддів не заслуговують на увагу, оскільки є надуманими та необґрунтованими.

Твердження апелянта про те, що обвинувачений не здав знахідку до органів поліції через свою юридичну необізнаність та вирішив просто сховати в орендованому ним гаражі, а потім взагалі про неї забув, оскільки вся його увага була прикута до тяжко хворої матері, яка невдовзі померла від тяжкої хвороби, а також доводи апеляційної скарги щодо обов»язку обвинуваченого турбуватися про хворого батька, який є інвалідом ІІІ групи і хворіє на тяжке захворювання, не може бути розцінена колегією суддів як безумовна підстава для звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від призначеного покарання з випробуванням.

Посилання сторони захисту на таку підставу для зміни вироку в частині призначеного обвинуваченому покарання, як наявність тієї обставини, що рідна сестра ОСОБА_1 10.03.2016 року уклала шлюб з громадянином ОСОБА_6, в результаті чого вона постійно проживатиме на території іншої країни, а тому відбування покарання обвинуваченим ОСОБА_1 в місцях позбавлення волі унеможливить його обов»язок по догляду тяжко хворого батька, не є переконливими оскільки ця обставина також не може бути врахована судом як безумовна підстава для задоволення вимог апеляційної скарги.

Таким чином, аналізуючи мотиви прийнятого судом рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, колегія суддів вважає, що суд вірно вказав на велику кількість вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин, а також ступінь підвищеної суспільної небезпечності вчиненого злочину та обґрунтовано зазначив, що вчинене ним кримінальне правопорушення - є злочином, направленим проти громадської безпеки, а спосіб та місце зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин був вкрай небезпечним для оточуючих, що могло привести до настання тяжких наслідків і що, маючи можливість здати їх органам поліції, ОСОБА_1 не виконав свій громадський обов»язок і певний час зберігав у небезпечному для громадян місці.

Отже, незважаючи на доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що призначене йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.1 ст. 263 КК України, за своїм видом та розміром відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого, є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, а тому підстав для застосування вимог ст.75 КК України не вбачає, оскільки застосування цієї норми закону може мати місце лише у тому разі, коли для цього є умови і підстави, однак таких умов і підстав, всупереч доводам апеляційної скарги захисника обвинуваченого, колегія суддів не вбачає.

За вищенаведених обставин, колегія суддів вважає вирок суду щодо ОСОБА_1 законним та обґрунтованим, покарання - як захід державного примусу, справедливим і підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни вироку в частині призначеного йому покарання, шляхом застосування вимог ст.ст. 75, 76 КК України, не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 407КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Вирок Деснянського районного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 - залишити без зміни, а апеляційну скаргу його захисника - адвоката Танчук М.А. - без задоволення.

Повернути ОСОБА_4 внесену ним у даному кримінальному провадженні, згідно квитанції від 16.10.2015 року, заставу в сумі 36 540 гривень на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 15.10.2015 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Судді: ___ _______ ___

Сілкова І.М. БалацькаГ.О. Худик М.П.