Ухвала суду № 62597037, 10.11.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №589/5140/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Євдокімова О. П.Номер провадження 22-ц/788/1648/16 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 27

УХВАЛА

.

10 листопада 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого- Бойка В. Б.,

суддів - Семеній Л. І. , Шевченка В. А.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства « Альфа Банк » на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 30 червня 2016 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства « Альфа Банк » до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство « Альфа Банк » ( далі - ПАТ ) звернулось до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в розмірі 74 360 грн. 69 коп.

Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 30 червня 2016 року справу за позовом ПАТ до ОСОБА_3 закрито.

В апеляційній скарзі ПАТ, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вказує, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не взято до уваги, що наявність рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Всеукраїнський фінансовий союз, яким стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором, що виникла станом на 24 січня 2015 року, не свідчить про припинення між сторонами договірних правовідносин та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Зазначає, що оскільки спірні правовідносини, у відповідності до п. 14) ч. 1 ст. 6 Закону України « Про третейські суди », не підвідомчі третейським судам, а тому ПАТ фактично позбавлено права на звернути вказане рішення до виконання.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пунктів 1) та 4) ч. 1 ст. 311 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є : неповне з'ясуванням судом обставин, що має значення для справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що є рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Доказів щодо інших нарахувань крім уже стягнутих суду надано не було. Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Підстави для закриття провадження по справі визначені ст. 205 ЦПК України вони є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Відповідно до п. 5) ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається також, що суд першої інстанції навів зміст п. 5) ч. 1 ст. 205 ЦПК України у довільній формі, а саме : « … суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо є рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав ».

Отже, закриваючи провадження по справі, з підстав визначених вказаною нормою, суд має встановити, в т.ч. і чи прийняте рішення в межах компетенції третейського суду.

З матеріалів справи вбачається, що 23 квітня 2014 року між сторонами укладено кредитний договір №500936373, згідно до умов якого ОСОБА_3 надано кредит в сумі 51 658 грн. 24 коп., зі сплатою 15,99% річних за користування кредитними коштам, строком до 24 квітня 2019 року ( а.с. 4 ).

Пунктом 6 вказаного кредитного договору встановлено, що сторони погодились внести до кредитного договору застереження, яка є третейською угодою в розумінні ст. 12 Закону України « Про третейські суди » про те, що судовий захист прав та законних інтересів усіх не вирішених сторонами шляхом переговорів спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання ними кредитного договору відбувається в Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації « Всеукраїнський фінансовий союз » ( далі - Третейський суд ).

Рішенням Третейського суду від 31 березня 2015 року, позовні вимоги ПАТ задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2014 року, з яких 50 515 грн. 45 коп. - за кредитом, 4 707 грн. 62 коп. - за відсотками, 4 664 грн. 73 коп. - по комісії та 1 200 грн. 00 коп. - штрафу ( а.с. 33-35 ). Відповідачем в добровільному порядку рішення виконано не було.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України « Про третейські суди », третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) (ч. 1 ст. 6 цього Закону доповнено п. 14 згідно із Законом №2983-VI).

За змістом ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону №1701-IV, незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом України від 3 лютого 2011 р. №2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Незалежно від предмета та підстав позову і незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону № 1023-XII

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі №6-856цс15, від 11 листопада 2015 року у справі №6-171цс15, від 18 листопада 2015 року у справі №6-187цс15, та, згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для судів.

Таким чином, рішення про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за споживчим кредитом прийняте третейським судом поза межами його компетенції.

Згідно п. 2) ч. 6 ст. 56 Закону України « Про третейські суди », компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Враховуючи те, що спірні правовідносини не підвідомчі третейському суду, а ПАТ в свою черг позбавлене можливості звернути рішення Третейського суду до примусового виконання, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, про наявність підстав, передбачених п. 5) ч. 1 ст. 205 ЦПК України, для закриття провадження по справі.

Окрім того, рішенням Третейського суду вирішувались вимоги щодо стягнення з відповідача кредитної заборгованості, яка виникла станом на 24 січня 2015 року.

Натомість, зі змісту позову та розрахунку заборгованості за кредитним договором ( а.с. 2-3, 14 ) слідує, що ПАТ просив суд стягнути з ОСОБА_3 борг, який виник станом на 21 жовтня 2015 року, а саме: 50 515 грн. 45 коп. - за кредитом, 10 693 грн. 90 коп. - по відсоткам, 10 151 грн. 34 коп. - по комісії та 3 000 грн. 00 коп. - штраф.

Тобто вимоги щодо стягнення відсотків, комісії та штрафу, що були нараховані відповідачу в період з 25 січня 2015 року по 21 жовтня 2015 року, Третейським судом не вирішувались, на що місцевий суд, при постановленні оскаржуваної ухвали, уваги не звернув.

З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувана ухвала про закриття провадження у справі, у відповідності до приписів п. 1) та 4) ч. 1 ст. 311 ЦПК України, підлягає скасуванню з направлення справи для продовження розгляду справи в суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства « Альфа Банк » задовольнити.

Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 30 червня 2016 року в даній справі скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 30 червня 2016 року в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий -

Судді -