Рішення № 62585266, 01.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7028/16

Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І.

Доповідач Бабій А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Бабія А. П.

суддів Варикаші О. Д., Станкевича В. А.

при секретарі Желєзнові В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21. 07. 2016 р.,

в с т а н о в и л а:

19. 08. 2015 р. Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який в подальшому уточнювався, і просило звернути стягнення на нерухоме майно, яке є предметом нотаріально посвідченого іпотечного договору від 23. 02. 2007 р., укладеного між сторонами, а саме: ізольовану АДРЕСА_1 шляхом набуття права власності ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на цю квартиру за вартістю 1891100,00 грн. в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 23. 02. 2007 р. в розмірі 2249529,01 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23. 02. 2007 р. між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 52/07ф-5, за яким банк надав відповідачу-позичальнику кредит на поточні потреби в розмірі 150000 доларів США з терміном повернення кредиту - 22. 02. 2017 р. з платою в розмірі 14% річних за користування кредитом, але відповідач порушив умови договору і за станом на 26. 07. 2015 р. його заборгованість становить 99137,74 долари США, що складається з заборгованості за кредитом - 86151,41 долара США, відсотків за користування кредитом - 12986,33 долара США, та неустойки за несвоєчасне погашення кредиту - 125654,41 грн., а усього 2249529,01 грн., але в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між позичальником та банком було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір від 23. 02. 2007 р., за яким у разі порушення позичальником зобов'язання за кредитним договором іпотекодержатель має правовимагати дострокового виконання зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідач ОСОБА_3 не визнавав позов, вказував, що є інвалідом 2 групи, оспорював розрахунок заборгованості за кредитом, зазначав, що на момент укладення іпотечного договору був лише зареєстрований за іншою адресою, але постійно проживав в квартирі - предметі іпотеки, на теперішній час спірна квартира є його власністю, єдиним місцем мешкання його та його родини, в тому числі його дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21. 07. 2016 р. відмовлено у задоволенні зазначеного позову ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В апеляційній скарзі ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» ставить питання про скасування рішення суду як незаконного та необґрунтованого і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, вказується, що ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» виключається можливість звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, а тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом, а сторони за законом можуть це питання врегулювати в позасудовому порядку, але вони не позбавлені цього права в судовому порядку за рішенням суду, що відповідає положенням ст. ст. 55, 124 Конституції України і, що зазначені позовні вимоги не підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03. 06. 2014 р. оскільки предмет іпотеки не використовується як місце постійного проживання боржника, а також у боржника у власності є інше нерухоме майно, що підтверджується анкетою боржника на видачу кредиту. Звертається увага, що відповідно до правових висновків, що містять постанови ВСУ № 6-1249цс15 від 25. 11. 2015 р., № 6-58цс15 від 27. 05. 2015 р., № 6-483цс15 від 09. 09. 2015 р., № 6-1644цс15 від 21. 10. 2015 р. норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не передбачають підстав для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 пояснили, що вважають рішення суду правильним.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання інших осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи скарги і перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.

Відмовляючи у задоволенні зазначеного позову ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» суд першої інстанції послався на положення п.п. 1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та ч. ч. 1, 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Проте вказаний висновок суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи з таких підстав.

Судом встановлено, що за кредитним договором № 52/07ф-5 від 23. 02. 2007 р., укладеним між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (на теперішній час ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та ОСОБА_3, останній отримав кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 150000 доларів США з терміном користування кредитом до 16 год. 22. 02. 2017 р.

До вказаного договору між сторонами в подальшому укладалися додаткові угоди/договори щодо траншів кредиту, зниження ліміту кредиту, штрафу за невиконання обов'язків позичальником, плати за користування кредитом, загальної черговості погашення кредитної заборгованості тощо.

У розрахунку заборгованості відповідача наданому ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» за вказаним кредитним договором зазначено, що станом на 26. 07. 2015 р. ОСОБА_3 не виконує умови погашення кредиту і його заборгованість становить 99137,74 долари США, що складається з заборгованості за кредитом - 86151,41 долара США, відсотків за користування кредитом - 12986,33 долара США, та неустойки за несвоєчасне погашення кредиту - 125654,41 грн., а усього 2249529,01 грн.

За нотаріально посвідченим іпотечним договором від 23. 02. 2007 р., укладеним між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_3 (який за цим договором іменується іпотекодавцем-боржником та іпотекодавцем-майновим поручителем за ОСОБА_6.), останній з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором № 52/07ф-5 від 23. 02. 2007 р. та додатковою угодою № 01 від 23. 02. 2007 р., а також за кредитним договором № 53/07оф-5 та додатковою угодою № 01 від 23. 02. 2007 р., укладеними між банком та ОСОБА_6, передав в іпотеку АДРЕСА_1.

За цим іпотечним договором у випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань по кредитному договору іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (п. 7.1 іпотечного договору).

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, переходу до іпотекодержателя права власності на преді іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору, продажу іпотеко держателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору (п. 7.3 іпотечного договору).

Іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 7.4 цього договору (п. 7.4 іпотечного договору).

За рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися в позасудовому порядку (п. 7.5 іпотечного договору), зокрема, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов. Передача предмету іпотеки у власність іпотекодержателя в добровільному порядку здійснюється на підставі окремо укладеної угоди (договору) по узгодженій між сторонами вартості, а у разі розбіжності - за оціночною вартістю, визначеною незалежними експертними оцінювачами, призначеними іпотеко держателем. При цьому, витрати на проведення оцінки предмета іпотеки зменшують його оціночну вартість. Перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя без згоди майнового поручителя-іпотекодавця здійснюється в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі довідки іпотекодержателя про прострочену заборгованість боржника. Це застереження згідно Закону України «Про іпотеку» є підставою для укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (п. 7.5.1 іпотечного договору).

З аналізу позовних вимог у справі та рішення суду першої інстанції видно, що в позовних вимогах банку ставилося питання про звернення стягнення в рахунок заборгованості відповідача за кредитним договором шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки і з цього питання апеляційний суд приходить до такого.

Суд першої інстанції відмовляючи у зазначених позовних вимогах послався на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і ч. ч. 1, 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Дійсно, 03. 06. 2014 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і статтею 1 цього Закону передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м. для квартири та 250 кв. м. для житлового будинку.

В даному випадку, відповідач отримав кредит в установі - резиденті України в іноземній валюті, предмет іпотеки - 3-кімнатна квартира, яка має загальну площу 102,5 кв.м., житлову площу 72,2 кв.м., відсутні дані про наявність іншого нерухомого майна у відповідача, що не спростовано у справі, і тому на спірні правовідносини щодо звернення стягнення на предмет іпотеки розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03. 06. 2014 р.

Але з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, зокрема у справі № 6-483цс15 від 09. 09. 2015 р. та інших, вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності і тому рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Частинами 1, 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» визначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна і для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Але у даній справі предметом розгляду є звернення стягнення на квартиру на підставі іпотечного договору, який не оспорений та не визнаний недійсним, у зв'язку з чим посилання на положеннячастин 1, 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» також не є підставою для відмови у задоволення заявленого у справі позову.

Таким чином, вказані у рішенні суду першої інстанції посилання на п.п. 1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та ч. ч. 1, 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» самі по собі не є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі.

Тому ухвалене судом першої інстанції рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності з підстав, викладених у рішенні суду першої інстанції,є необґрунтованим та не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Що стосується суті спору між сторонами щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, то апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України по справі № 6-1851цс15 від 30. 03. 2016 р., яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що у даній справі має значення, що за умовами вказаного іпотечного договору передбачений позасудовий узгоджений сторонами порядок визнання права власності при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом добровільного укладення окремого договору, але у позовних вимогах та матеріалах справи відсутні дані про дотримання цих умов.

Тому з урахуванням викладених правових положень щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього та умов іпотечного договору між сторонами з цього питання відсутні підстави для задоволення в судовому порядку позовних вимог у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскаржуване судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому відповідно до ст. ст. 11, 303, 307, 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав, викладених у цьому рішенні апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 209, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309, 313-316, 317, 318, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21. 07. 2016 р. і ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А. П. Бабій

О. Д. Варикаша

В. А. Станкевич