Ухвала суду № 62585262, 01.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7008/16

Головуючий у першій інстанції Балан М. В.

Доповідач Бабій А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Бабія А. П.

суддів Варикаші О.Д., Станкевича В. А.

при секретарі Желєзнові В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Генеральної прокуратури України, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04. 08. 2016 р.,

в с т а н о в и л а:

30. 06. 2015 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про стягнення з Держави України в особі її фінансового органу Державної казначейської служби України моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного кримінального переслідування, в розмірі 1 млн. грн.

В подальшому 05. 01. 2016 р., 29. 03. 2016 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненою позовною заявою до Держави України в особі Генеральної прокуратури України, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 млн. грн.

Посилалася на те, що 17. 06. 2006 р. стосовно неї заступником прокурора Кілійського району Одеської області була порушена кримінальна справа, по якій виправдувальний вирок набув законної сили 18. 12. 2014 р. і весь цей час вона перебувала під слідством та судом, під підпискою про невиїзд і арештом усього її майна, чим на протязі тривалого часу було порушено її конституційне право на вільне пересування і порушено її право власності, незаконним кримінальним переслідуванням їй були заподіяні душевні страждання, вона не мала змоги навіщати рідного брата, який тяжко хворіє і мешкає у Республіці Молдова, де у 2011 р. помер її рідний батько і вона була позбавлена права бути на його похованні, в Росії проживає її рідний брат, інвалід 2 групи і вона була позбавлена можливості його провідати більше ніж 8 років.

Вказувала, що накладення арешту на належний їй житловий будинок, що знаходиться у власності 3 осіб, автомашину, що належить дочці її чоловіка, на її майно порушувало її право вільно розпоряджатися власним майном, що під час знаходження під слідством була змушена піти з посади начальника управління ветеринарної медицини в Кілійському районі Одеської області і працювала лаборантом бактеріологічного відділу Кілійської районної лікарні ветеринарної медицини, внаслідок чого зменшилася її зарплатня, що погіршило її майнове становище, суттєво вплинуло на нарахування пенсії при виході її на пенсію, їй пропонували роботу за фахом в інших місцях, але вона не мала можливості поїхати тому, що знаходилася під підпискою про невиїзд. За багаторічні страждання, нервові зриви та постійні стреси стан її здоров'я суттєво погіршився, їй видалено жовчний міхур, у неї розвинулася гіпертонічна хвороба, запалення нирок та інші жіночі хвороби.

Вказала, що їй завдана моральна шкода, що має вираз у фізичних і душевних стражданнях, приниженні її честі, гідності і ділової репутації керівника установи, її душевні страждання тим, що вона знала, що кримінальна справа проти неї сфальсифікована, вона не визнавала себе винною, за час її роботи на посаді начальника управління ветеринарної медицини в Кілійському районі Одеської області у неї не було доган і навіть нарікань на її працю, усвідомлення того, що вона даремно страждає і страждає її родина робили її життя нестерпним більше 8 років, що вона за відсутності складу злочину, відсутності доказів її злочинної діяльності була змушена особисто доводити в суді свою невинуватість більше 8 років і за це час районний суд двічі ухвалював виправдувальні вироки щодо неї (25. 06. 2011 р. та 18. 08. 2014 р.).

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 04. 08. 2016 р. частково задоволено зазначені позовні вимоги ОСОБА_2 і стягнуто на користь ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 200000 (двісті тисяч) грн.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду як незаконне та необґрунтоване і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, зокрема, з тих підстав, що Державна казначейська служба України є окремою юридичною особою, самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, ніяких прав та законних інтересів позивача не порушувала, і жодним документом не передбачено, що відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, під час здійснення ними своїх повноважень здійснюються з єдиного казначейського рахунку, а також, що не була встановлена незаконність у діях правоохоронних органів, а застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд є цілком логічним з точки зору кримінально-процесуального законодавства, а також, що позивачкою не було надано обґрунтованого розрахунку суми, яку вона хоче стягнути з Державного бюджету України в якості компенсації моральної шкоди, заподіяної відповідачем і судом не враховано вимоги розумності і справедливості та необґрунтовано завищено розмір морального відшкодування, що має бути не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом і розмір моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, до того ж подібні виплати можуть призвести до розбалансованості і так вкрай слабкого бюджету України.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_3, ОСОБА_4 пояснили, що вважають рішення суду правильним, а прокурор Елісашвілі О. М. пояснила, що прокуратура не оскаржує рішення суду, але просить задовольнити апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання інших осіб, які брали участь у справі, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи скарги і перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.

ОСОБА_2 працювала начальником управління ветеринарної медицини в Кілійському районі Одеської області і з цієї посади була звільнена за власним бажанням 31. 08. 2005 р.

15. 05. 2006 р. ОСОБА_2 була зарахована на посаду лікаря хіміка-токсиколога Кілійської районної державної лабораторії ветеринарної медицини.

30. 05. 2006 р. прокурором Кілійського району Одеської області було порушено кримінальну справу № 072200600025 стосовно дій ОСОБА_2 як начальника управління ветеринарної медицини в Кілійському районі Одеської області за ч. 2 ст. 364 КК України, а 03. 10. 2006 р. ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

10. 10. 2006 р. за місцем проживання ОСОБА_2, а саме за адресою: АДРЕСА_1, працівниками Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області було проведено обшук та описано майно, у тому числі автомобіль та пральна машина, які взагалі не належали позивачці.

З наданого позивачем епікризу вбачається, що ОСОБА_2 з 30. 10. 2006 р. по 03. 11. 2006 р. перебувала на стаціонарному лікуванні у 411 центральному військовому клінічному шпиталі, де і була прооперована.

Протягом всього часу досудового розслідування вказаної справи та судового провадження, ОСОБА_2 подавались численні клопотання на підтвердження своєї невинуватості, у тому числі і клопотання про закриття провадження по кримінальній справі, які задоволені не були.

22. 03. 2010 р. ОСОБА_2 переведена з посади лікаря хіміка-токсіколога на посаду лаборанта бактеріологічного відділення Кілійської районної державної лабораторії ветеринарної медицини.

Вироком Кілійського районного суду Одеської області від 25. 06. 2011 р. ОСОБА_2 була виправдана за ст. 364 ч. 2 КК України за відсутністю в її діях складу злочину, але вказаний вирок суду ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06. 12. 2011 р. був скасований і справа направлена на новий розгляд.

Постановою від 11. 11. 2013 р. прокурора Занько Я. А. пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення було змінено і дії ОСОБА_2 були перекваліфіковані з ч. 2 ст. 364 КК України на ч. 2 ст. 367 КК України.

18. 08. 2014 р. вироком Кілійського районного суду Одеської області, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18. 12. 2014 р., ОСОБА_2 виправдано у зв'язку з недоведеністю складу злочину.

Вказані обставини підтверджені матеріалами справи і сторонами не спростовані.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За положеннями ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

За ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню в повному обсязі шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.

Згідно із ч. ч. 5, 6 ст. 4 цього Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити ступінь страждань, заподіяних громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 цього Закону відшкодування шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31. 03. 2005 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи.

Аналізучи матеріали справи в сукупності доказів, встановлені обставини справи з урахуванням позицій сторін у справі і вищенаведених правових положень апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно та обгрунтовано з урахуванням доводів сторін прийшов до висновку про порушення прав позивача та завдання їй моральної шкоди при вищенаведених обставин і про необхідність задоволення зазначеного позову ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в розмірі 200000 грн.

При цьому, враховується, що згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, суд першої інстанції правильно та обґрунтовано зазначив у рішенні, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2016 року становить 1378 грн. і з огляду на період перебування ОСОБА_2 під слідством та судом (8 років та 2 місяці) розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим ніж 135044 грн. (1378 грн. х 98 місяців), і, що Європейський суд з прав людини у своїх рішення неодноразово зазначав, що оцінюючи розумність тривалості проваджень у справі, потрібно брати до уваги особливі обставини справи та критерії, викладені в практиці Суду, зокрема складність справи, поведінку заявника та відповідних органів, а також важливість справи для заявника (Kudla v. Poland [GC], № 30210/96, п. 124, ECHR 2000-XI). Обвинувачений в кримінальному провадженні має право на розгляд його справи належним чином; стаття 6 в кримінальному провадженні застосовується, щоб позбавити особу, яку звинувачено, залишатись тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі (див. «Нахманович проти Росії», № 55669/00, п. 89, від 2 березня 2006 року).

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у рішенні і те, що кримінальна справа щодо позивача була дуже важливою для неї, оскільки вона страждала від почуття невизначеності свого майбутнього, зважаючи на те, що вона ризикувала бути ув'язненою та більше 8 років перебувала під застосуванням підписки про невиїзд та зазнала інших негативних впливів унаслідок притягнення до кримінальної відповідальності, що така тривалість розгляду справи мала місце з вини державних органів, і на думку суду, є надмірною і такою, що не відповідає вимозі розумного строку.

Тому з огляду на викладене суд правильно дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та визначив достатньою для відшкодування спричинених позивачу моральних страждань суму у розмірі 200000 грн., а присуджену до стягнення суму відшкодування моральної шкоди належить стягнути з Державної казначейської служби України, оскільки саме на законодавством покладено обов'язок з проведення видатків на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Зазначені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.

Одночасно при розгляді даної справи апеляційний суд виходить з того, що відповідно до вимог ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

За викладених обставин судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційних скаргах доводи висновки суду не спростовують, в зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби Українивідхилити, а рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04. 08. 2016 р. залишити без змін.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А. П. Бабій

О. Д. Варикаша

В. А. Станкевич