Ухвала суду № 62554335, 07.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 335/8368/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/1198/16 Головуючий в 1-й інстанції

Єдиний унікальний № 335/8368/15-к ОСОБА_1

Категорія - ст. 286 ч. 2 КК України Доповідач у 2-й інстанції

ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області в складі:

головуючого Білоконева В.М.

суддів Дутова О.М., Гончара О.С.

при секретарі Лопух Ю.О.

розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015080010000947 відносно:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, офіційно не працевлаштованого, студента ІНФОРМАЦІЯ_4, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України;

за участю: прокурора Стоматової В.П., обвинуваченого ОСОБА_3, захисника ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_5 та представника потерпілої адвоката ОСОБА_6,

за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_5 та представника потерпілої адвоката ОСОБА_6 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року;

в с т а н о в и л а:

в апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_5 зазначає, що суд призначив обвинуваченому ОСОБА_3 мяке покарання та необґрунтовано звільнив його від відбування покарання з випробуванням, при цьому не врахував, що відшкодування обвинуваченим шкоди мало місце вже тоді, коли помер її чоловік і усунути наслідки ДТП вже було неможливо, ОСОБА_3 залишив місце ДТП, але потім повернувся, оскільки його наздогнали очевидці, після ДТП не намагався допомогти потерпілому, жодного разу не був у лікарні і не запропонував будь-якої допомоги, що в сукупності не свідчить про щире каяття.

Крім того, суд необґрунтовано стягнув з обвинуваченого моральну шкоду лише в сумі 50000 грн., оскільки не врахував, що її чоловік 23 дні до смерті перебував у реанімації, йому повністю ампутували ногу, провели безліч операцій, він переносив страшні муки.

Тому просить вирок в частині призначення основного покарання, звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та в частині вирішення цивільного позову скасувати, призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, але не менше 5 років позбавлення волі без звільнення від його відбування, стягнувши з обвинуваченого на її користь моральну шкоду в розмірі 285384 грн.

В апеляційній скарзі представник потерпілої адвокат ОСОБА_6, посилаючись на ті ж самі доводи, що і потерпіла, також зазначає, що суд необґрунтовано дійшов до висновку про наявність вини потерпілого ОСОБА_7 у події ДТП, адже такий висновок суду не підтверджується жодним доказом. Крім того, суд, приймаючи рішення про розгляд справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, проігнорував той факт, що сторона потерпілої у справі оспорювала певні фактичні обставини, більш того, суд у вироку не навів будь-яких мотивів та обґрунтування з приводу доведеності обставин, які оспорювалися.

Тому просить вирок в частині встановлення доведеності вини потерпілого ОСОБА_7 у порушенні ПДР України, призначення основного покарання, звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та в частині вирішення цивільного позову скасувати, призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, але не менше 5 років позбавлення волі без звільнення від його відбування, виключити з вироку твердження суду про доведеність вини потерпілого ОСОБА_7 у порушенні пп. «а» п. 4.14 ПДР України та причинного звязку між цим порушенням та подією ДТП, стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої моральну шкоду в розмірі 285384 грн.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року ОСОБА_3 визнано винуватим та засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до 3 років позбавлення волі, із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням строком на 2 роки.

Ухвалено стягнути: з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду 510 грн., моральну шкоду 31 500 грн., всього стягнуто 32 010 грн.; з приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» на користь ОСОБА_5 витрати на лікування, поховання - 38 922 грн. 42 коп., моральну шкоду в розмірі 14 616 грн., всього стягнуто 53 538 грн. 42 коп.; з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 736 грн. 56 коп. Доля речових доказів вирішена відповідно до ст.100 КПК України.

В запереченнях на апеляційні скарги захисник ОСОБА_8 просить залишити апеляційні скарги без задоволення, оскільки наведені в них доводи є безпідставними та необґрунтованими, а вирок суду залишити без змін як законний та обґрунтований.

В судовому засіданні апеляційної інстанції: прокурор, потерпіла ОСОБА_5 та представник потерпілої адвокат ОСОБА_6 просили апеляційні скарги задовольнити, захисник та обвинувачений ОСОБА_3 заперечували проти апеляційних скарг та просили відмовити в їх задоволенні.

Вислухавши доповідача, учасників провадження, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вироку ОСОБА_3 визнано винуватим у злочині, вчиненому за наступних обставин.

20.06.2015 р., приблизно о 22 год. 30 хв., водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Мазда», реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснював рух по проїжджій частині Набережної магістралі, рухаючись від вул. Нижньодніпровська в напрямку вул. Української в м. Запоріжжі. Швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_3 складала приблизно 105-130 км/год, що значно перевищує дозволену на даній ділянці проїжджої частини швидкість руху 60 км/год.

В цей же час ОСОБА_7 у стані алкогольного спяніння (1.74 г/л в крові), діючи в якості пішохода, в районі електропори № 215 почав перетин проїжджої частини Набережної магістралі, рухаючись справа наліво за ходом руху водія ОСОБА_3

При цьому ОСОБА_7, діючи в порушення вимог п. 4.7, п. 4.14 п.п. «а», «г» Правил дорожнього руху України, маючи обєктивну можливість виявити автомобіль під керуванням ОСОБА_3, що рухався з перевищенням швидкості руху, в безпеці для себе та інших учасників дорожнього руху не переконався, та почав рух через проїжджу частину, перетинаючи три смуги руху Набережної магістралі.

В свою чергу водій ОСОБА_3 під час руху по Набережної магістралі в районі електроопори № 215, що в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, діючи в порушення вимог п.п. 12.4, 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, мав обєктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_7, що почав перетинати проїжджу частину Набережної магістралі та зупинити транспортний засіб до місця наїзду за умов руху з дозволеною на даній ділянці проїжджої частини швидкістю.

Натомість, ОСОБА_3 продовжив рух зі значним перевищенням швидкості керованого автомобіля, в результаті чого, після виявлення пішохода не зміг зупинитися до місця наїзду та скоїв наїзд передньою лівою частиною керованого автомобіля на пішохода ОСОБА_7

В результаті ДТП пішохід ОСОБА_7, згідно висновку судової медичної експертизи № 2756 від 17.08.2015 р., отримав тілесні ушкодження у вигляді: «поєднаної тупої травми тулуба та лівої нижньої кінцівки з переломами кісток тазу, лівої гомілки, що в свою чергу призвело до розвитку поліорганної недостатності», які в сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, та такими, що знаходяться в прямому причинному звязку з настанням смерті 13.07.2015 р.

Згідно висновку судово-автотехнічної експертизи № 382/15 від 24.07.2015 р. в діях водія ОСОБА_3 наявні невідповідності вимогам п.п. 12.4, 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали. Водій ОСОБА_3 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_7 шляхом зупинки керованого автомобіля до місця наїзду при русі з дозволеною швидкістю в населеному пункті.

Колегія суддів вважає, що обвинувальний вирок районного суду відносно обвинуваченого ОСОБА_3 підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Згідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку належить зазначати формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Вищевказані вимоги законів судом першої інстанції при розгляду даного кримінального провадження, не були виконані.

Так, перевіряючи обвинувальний акт щодо обвинуваченого ОСОБА_3, суд не взяв до уваги те, що в порушення п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, в ньому фактично містився виклад фактичних обставин адміністративного порушення, яке вчинив потерпілий ОСОБА_7, зокрема про те, що останній, діючи в порушення вимог п. 4.7, п. 4.14 п.п. «а», «г» Правил дорожнього руху України, маючи обєктивну можливість виявити автомобіль під керуванням ОСОБА_3, що рухався з перевищенням швидкості руху, в безпеці для себе та інших учасників дорожнього руху не переконався, та почав рух через проїжджу частину, перетинаючи три смуги руху Набережної магістралі.

Однак, замість того, щоб у підготовчому судовому засіданні розглянути питання про повернення обвинувального акту прокурору, районний суд, в порушення вимог ч. 1 ст. 337, ст. 374 КПК України, сам допустив істотне порушення вимог КПК України, вказавши вищевказане у вироку.

Крім того, суд першої інстанції допустив і інші істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Так, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 3 ст. 349 КПК України, після виконання дій, передбачених статтею 348 цього Кодексу, головуючий зясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд зясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також розяснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Згідно до ст. 325 КПК України, якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності зясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що повістку про виклик до суду на імя потерпілої ОСОБА_5 про зявлення до суду на 08.12.2015 року одержав представник потерпілої ОСОБА_6 (а.п. 99).

08.12.2015 року потерпіла ОСОБА_5 в судове засідання не зявилася, про що секретар судового засідання, відповідно до вимог ч. 2 ст. 342 КПК України, доповіла суду (а.п. 95), однак районний суд, в порушення вимог ст. 325 КПК України, рішення про проведення судового розгляду без потерпілої або про відкладення судового розгляду, не прийняв.

Крім того, місцевий суд, в порушення вимог ч.ч. 1, 2 ст. 349 КПК України, після виконання дій, передбачених ст. 348 КПК України, не зясував думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. При цьому, районний суд, в порушення вимог п. 5 ч. 1 ст. 109 КПК України, - ухвалу про обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження, не виносив, про ще свідчить зміст журналу судового засідання (а.п. 95 об), а почав досліджувати докази, шляхом допиту обвинуваченого ОСОБА_3, і тільки після цього став зясовувати думку учасників судового провадження про порядок дослідження доказів, так і не зясувавши, які ж докази потрібно дослідити.

Колегія суддів також вважає, що районний суд допустив також і порушення вимог ч. 3 ст. 343 КПК України, оскільки, по-перше, не прийняв рішення про проведення судового засідання 08.12.2015 року без потерпілої ОСОБА_5, а за наявності участі останньої в наступних судових засіданнях, як учасника судового провадження, не зясував точку зору потерпілої про можливість застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, по-друге, ухвала районного суду про часткове застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, не відповідає вимогам закону, так як в даному випадку суд повинен був конкретно вказати ті обставини, які ніким не оспорюються, та які докази у звязку з цим він вважає недоцільним досліджувати.

Крім того, проаналізувавши зміст показань обвинуваченого ОСОБА_3 під час судового засідання, зокрема про те, що він 20 червня 2015 року о 22-30 год., керуючи автомобілем «Мазда», здійснював рух в середньому ряду по проїжджій частині Набережної магістралі, рухаючись від вул. Нижньодніпровська в напрямку вул. Української в м. Запоріжжя. В районі Вознесенівського ринку знаходячись в крайній лівій полосі руху зрівнявшись з іншим автомобілем раптово побачив пішохода, який вискочив із-за автомобіля, намагався загальмувати, однак наїзду на пішохода уникнути не вдалося, лівою частиною автомобіля наїхав на пішохода, який після наїзду впав на асфальт, колегія суддів вважає, що обвинувачений фактично вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не визнав, оскільки субєктивне ставлення його до свого діяння та його наслідків не містять вияву необережності, як у виді злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що районний суд не мав права застосовувати правила, передбачені ч. 3 ст. 349 КПК України, виходячи тільки із формального визнання вини обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. При цьому, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 374 КПК України, не вказав у вироку форму вини кримінального правопорушення, яке вчинив обвинувачений ОСОБА_3

За таких обставин, колегія суддів, не обговорюючи питання доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 та правильності кваліфікації його дій, вважає, що вирок місцевого суду підлягає скасуванню, оскільки місцевий суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме ч. 1 ст. 412 КПК України, із призначення нового розгляду у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового провадження.

Під час нового розгляду у суді першої інстанції необхідно усунути вказані недоліки, повно і всебічно перевірити всі доводи апеляційних скарг, зокрема ретельно перевірити доводи потерпілої сторони щодо обґрунтованості часткового задоволення судом першої інстанції моральної шкоди, за умови доведеності такого обсягу обвинувачення, та за наявності тих самих даних про особу обвинуваченого ОСОБА_3 (зокрема, розміру моральної шкоди, яку він реально відшкодував потерпілій на час апеляційного розгляду), покарання із застосуванням ст. 75 КК України, слід вважати несправедливим внаслідок мякості.

Керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_5 та представника потерпілої адвоката ОСОБА_6, задовольнити частково.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року відносно ОСОБА_3 скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суддів зі стадії підготовчого судового провадження.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: