Ухвала суду № 62405446, 27.10.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 р.Справа № 643/8651/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Донець Л.О.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Яковенка М.М.

за участю секретаря судового засідання Дорошенко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Московського районного суду м. Харкова від 16.08.2016р. по справі № 643/8651/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова

про визнання дій органа державної влади незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

13.07.2016 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (далі - відповідач), в якому просить визнати дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком позивачу протиправними; рішення відповідача від 21.06.2016 року відповідача скасувати; зобов'язати відповідача призначити і виплачувати позивача пенсію за віком з 16 вересня 2015 року - дня звернення за призначенням пенсії; перераховувати пенсію на поточний рахунок №1848100859 у відділенні №124 Харківського ГРУ Регіонального управління ПриватБанку. Рахунок установи уповноваженого банку №25602799256107 у ПриватБанку, МФО 351533, код 14360570.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 16.08.2016 року позов задоволено частково.

Визнані протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу з підстав, зазначених у протоколі відповідача про розгляд спірних питань від 21.06.2016 року.

Зобов'язано відповідача розглянути заяву позивача від 14.06.2016 року про призначення пенсії, з урахуванням вимог, визначених у п.3.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на неврахування судом першої інстанції фактичних обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, доводи суду першої інстанції, вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач з 1999 року перебуває на постійному місці проживання в Німеччині.

16.09.2015 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

23.10.2015 року позивач отримав відмову у задоволенні даної заяви.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 11.12.2015 року відповідача зобов'язано повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Рішенням відповідача від 10.03.2016 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 22.04.2016 року відповідача зобов'язано повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Протоколом відповідача про розгляд спірних питань від 21.06.2016 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Судом першої інстанції частково задоволений позов з підстав неправильного застосування пенсійним органом приписів «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФ України від 25.11.2005 року №22-1.

Стосовно частини позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком з 16.09.2015 року судом першої інстанції відмовлено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

В своїй апеляцій скарзі позивач обмежує апеляційний перегляд судового рішення суду першої інстанції частиною про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування рішення відповідача від 21.06.2016 року та зобов'язання відповідача призначити і виплачувати йому пенсії за віком.

Колегія суддів керуючись вимогами статті 195 КАС України вважає можливим здійснити перегляд судового рішення в межах доводів апеляційної скарги.

Матеріали справи свідчать про те, що підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про призначення пенсії стало неподання ним до пенсійного органу документу, що посвідчує особу громадянина України, а наданий ним паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України.

У відповідності до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч.2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У відповідності до частини 1 статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

За таких підстав, колегія суддів зауважує на тому, що право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне місце проживання в Україні.

Проте, колегія суддів не вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до Положення «Про пенсійним фонду України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2002 року №1261 та Положення «Про Управління пенсійного фонду в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №8-2. Саме управління Пенсійного фонду забезпечують своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року.

Згідно до п.1 постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації ) заявника.

Виходячи із аналізу викладених вище норм, колегія суддів не вважає можливим задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання пенсійний орган призначити пенсію позивачу, оскільки суд не може перебирати на себе функції іншого орган.

Крім цього, колегія суддів зауважує на тому, що свій висновок про відмову пенсійний орган оформив протоколом комісії щодо розгляду спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду, яка була утворена на підставі наказу відповідача від 20.01.2016 року №16 «Щодо розгляду спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонд ».

На підставі п.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Колегія суддів, вважає, що викладені вище приписи ч.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказують на обов'язковість прийняття пенсійним органом за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів рішення про призначення (перерахунок) чи про відмову у перерахунку раніше призначеної пенсії.

З таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем в порушення вимог статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не було прийнято рішення з питання вказаного позивачем у заяві, а розглянуто дане питання на засідання комісії рішення якого оформлено протоколом, що не може бути рішенням пенсійного органу прийнятого за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії, тому скасуванню не підлягає.

Дана правова позиція узгоджується з позицією висловленою Верховним Судом України у постанові від 22.04.2014 року по справі № 21-484а13.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому судове рішення не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

В силу приписів ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалось.

Згідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, ст.200, ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Московського районного суду м. Харкова від 16.08.2016р. по справі № 643/8651/16-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Донець Л.О.Судді Мельнікова Л.В. Яковенко М.М. Повний текст ухвали виготовлений 01.11.2016 р.