Постанова № 62405441, 26.10.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 р. Справа № 820/4987/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Шевцової Н.В.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Вишневського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2016р. по справі № 820/4987/15

за позовом Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_12

до Державної міграційної служби України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_12 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10.04.2015р. № 298-15;

- зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову ОСОБА_13 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2016р. зазначений позов задоволено.

Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 10.04.2015р. № 298-15 про відмову ОСОБА_13 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язано Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову ОСОБА_13 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», п.п. 3, 8 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, просить оскаржувану постанову скасувати та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Колегія суддів заслухавши, доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_13, є громадянином Сирійської Арабської Республіки (а.с.14, т. 1), прибув в Україну 09.11.2011 року на підставі паспорта громадянина Сирійської Арабської Республіки для навчання.

З копій матеріалів особової справи №2014КН0071 громадянина Сирії ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.33-87, т 1), судом першої інстанції встановлено наступне.

24.11.2014 року громадянин Сирії ОСОБА_12 звернувся до Головного управління міграційної служби в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в майбутньому його національний паспорт буде недійсним, при цьому повернутися до Сирії не має можливості, оскільки існує загроза для його життя (а.с.37-38, т. 1).

Головним управлінням міграційної служби в Харківській області складено висновок щодо відмови визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_12 (а.с.78-85, т. 1).

Рішенням Державної міграційної служби України від 10.04.2015 року №298-15 підтримано висновок Головного управління ДМС у Харківській області та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні (а.с.86, т 1).

22.04.2015 року за підписом т.в.о. начальника ГУ ДМС України Адамовим І.В. складено та направлено повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за №29 (а.с.87, т1).

Зазначене повідомлено отримано позивачем 23.04.2015 року про, що мається відповідна відмітка (а.с.87, т1).

Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, підставами для прийняття висновку та рішення як Головним управлінням міграційної служби в Харківській області та Державною міграційною службою України стало те, що необхідних аргументів на підтвердження обставин прямої загрози в країні походження позивач не надав, не навів жодного конкретного факту або інших доказів того, що його побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими та відповідають вимогам, визначеним п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", розгляд заяви показав, що вона є очевидно необґрунтованою, оскільки не виявлено ознак переслідування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 вказаного Закону, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; - встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно ч.2 ст. 10 Закону, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції може вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Як зазначено в п.22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.06.2011 року №3", ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою.

Відповідно до роз'яснень пункту 10 вказаної Постанови Пленуму ВАСУ, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Таким чином, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Як вбачається з матеріалів справи, з позивачем було проведено співбесіди, результати яких викладено в протоколах, долучених до матеріалів справи.

Так, під час співбесід позивач вказав, що звернувся за отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, через побоювання бути заарештованим чи вбитим у разі повернення до Сирії. Також позивач зазначив, що багато разів приймав участь у мітингах в місті Аль-Таль та писав проти держави і ситуації в його місті. Сирійський режим убив його друга, коли той намагався допомогти бідним людям та пораненим дітям, та трьох його двоюрідних братів. Сам батько позивача в січні 2012 року був затриманий службою безпеки без причини на 3 тижні та зазнав катувань.

Між тим, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, приймаючи висновок про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та Державна міграційна служба України, підтримавши вказаний висновок та прийнявши оскаржуване рішення не з'ясували характер об'єктивного побоювання позивача стати жертвою переслідування з політичних підстав, враховуючи саме його особисту історію та обставини, які передували залишенню позивачем країни свого походження, та на скільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров'ю та свободі у разі повернення на батьківщину.

При цьому, без з'ясування усіх важливих даних про країну походження позивача та урахування цих даних, не є можливими надання об'єктивної оцінки побоюванням позивача повертатись на батьківщину.

Крім того, колегія суддів зазначає, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України і розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обгрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Виходячи з положень частини 2 зазначеної статті, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не надано доказів в підтвердження обґрунтованості свого рішення та не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, а саме: не враховано те, що позивач є громадянином Сирійській Арабській Республіці, де відбувається громадянська війна. Даний факт є загальновідомим та не потребує доказування.

При цьому висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з яким погодився відповідач, приймаючи оспорюване рішення, ґрунтується на відсутності підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з огляду на те, що регіон проживання заявника у Сирії, а саме, м. Аль Таль не зачеплений внутрішнім конфліктом та у вказаному місті мешкають люди, що через небезпеку залишили інші міста у пошуках безпеки.

Представники сторін у судовому засіданні не заперечували, що м. Аль Таль відноситься до району Дамаска.

В матеріалах справи містяться Доповіді Генерального секретаря Ради Безпеки, що охоплюють періоди з 18 жовтня по 16 листопада 2014 року та з 01 по 31 березня 2015 року, в яких зазначено, що у вказані періоди на всій території Сирійської Арабської Республіки, особливо в районі, зокрема Дамаска продовжуються воєнні дії, що призводить до загибелі та поранень людей та переміщенню цивільного населення.

При цьому, відповідачем не надано доказів того, що регіон проживання позивача не зачеплений воєнними діями.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення відповідача.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для покладення обов'язку на Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову ОСОБА_13 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки оскаржуване рішення Державної міграційної служби України обґрунтовано скасовано судом першої інстанції, а тому є підстави для покладення обов'язку на Державну міграційну службу України переглянути заяву ОСОБА_13 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, підстави для перегляду Державною міграційною службою України власного рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_12 відсутні.

При цьому, статтею 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту щодо розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем прийняте необґрунтоване рішення за результатами розгляду особової справи позивача, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути заяву ОСОБА_13 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова через порушення судом першої інстанції норм матеріального права підлягає скасуванню в частині зобов'язання Державної міграційної служби України переглянути рішення про відмову ОСОБА_13 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з прийняттям в цій частині нової постанови про часткове задоволення вказаної частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2016р. по справі № 820/4987/15 скасувати в частині задоволення позову громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_12 про зобов'язання Державної міграційної служби України переглянути рішення про відмову ОСОБА_13 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняти в цій частині нову постанову, якою вказану частину позову задовольнити частково.

Зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути заяву ОСОБА_13 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2016р. по справі № 820/4987/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М.Судді(підпис) (підпис) Мінаєва О.М. Шевцова Н.В. Повний текст постанови виготовлений 31.10.2016 р.