АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_______________
Провадження № 22ц/790/5505/16 Головуючий 1 інст. - Остропілець Є.Р.
Справа № 619/421/16-ц Доповідач - Бурлака І.В.
Категорія: договірні
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«25» жовтня 2016 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого судді: Бурлака І.В.,
Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря: Баранкової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним та у подальшому уточненим позовом до ОСОБА_1.
В обґрунтування свого позову посилався на те, що 22 жовтня 2013 року він передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти в сумі еквівалентній 14000,00 доларів США, (станом на подачу позовної заяви еквівалент склав 365120,00 грн.), а ОСОБА_1 зобов'язався повернути таку ж суму до 10 грудня 2013 року, про що написав відповідну розписку.
Зазначив, що ОСОБА_1 порушив свої зобов'язання за договором позики та відмовляється у добровільному порядку повернути отримані від нього грошові кошти.
Вказав, що сума 3% річних за період з 10 грудня 2013 року до 16 травня 2016 року склала 26258,00 грн., сума боргу за користування його коштами за період з 10 грудня 2013 року до 16 травня 2016 року - 156161,00 грн., а загальна сума боргу - 547539,00 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу у розмірі 547539,00 грн. з урахуванням 3% річних та суми за користування його коштами за період з 10 грудня 2013 року до 16 травня 2016 року за договором позики; судові витрати та судовий збір покласти на відповідача.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 липня 2016 року та додатковим рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11 серпня 2016 року позов ОСОБА_2 - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 547539,00 грн. з урахуванням 3% річних та суми за користування коштами за період з 10 грудня 2013 року по 16 травня 2016 року за договором позики; стягнуто з ОСОБА_1 суму судових витрат у розмірі 551,20 грн. на користь ОСОБА_2; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави суму судового збору у розмірі 4924,19 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення - змінити в частині стягнення суми основного боргу та зазначити суму боргу в розмірі 347900,00 грн., тобто за курсом НБУ на час постановлення рішення у справі; скасувати рішення в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_2 суми подвійної облікової ставки НБУ; в іншій частині залишити рішення без змін. При цьому посилався на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що на час подачі позовної заяви 12 лютого 2016 року 1 долар США згідно з інтернет -довідкою НБУ дорівнював 26,08 грн., а на час розгляду справи по суті курс становив 2484,5936 за 100 доларів США, таким чином необхідно було застосовувати курс НБУ від 06 липня 2016 року, у зв'язку з чим сума боргу склала б 347900,00 грн., що на 17220,00 грн. менше ніж на час подачі позову до суду; стягнення з нього суми за користування позиченими коштами є фактично подвійною винагородою.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно відхилити, рішення суду - залишити без змін.
При цьому судова колегія виходить з наступного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обґрунтовано виходив з обставин справи та вимог ст. 1046 ЦК України, згідно якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладання договору позики на його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 жовтня 2013 року ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 14000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 10 грудня 2013 року, що підтверджується розпискою від 22 жовтня 2013 року.
На час звернення до суду сума боргу в еквіваленті склала 365120,00 грн.; 3% річних за період прострочення з 10 грудня 2013 року до 16 травня 2016 року за 875 днів - 26258,00 грн.; проценти за користування грошима - 156161,00 грн., яка рахується таким чином
з 10.12.2013 року до 15.04.2014 року 365120х6,5:365х86:100=5591,00 грн.;
з 15.04.2014 року до 17.07.2014 року 365120х9,5:365х93:100=8837,00 грн.;
з 17.07.2014 року до 13.11.2014 року 365120х12,5:365х119:100=14879,00 грн.;
з 13.11.2014 року до 06.02.2015 року 365120х14:365х85:100=11903,00 грн.;
з 06.02.2015 року до 04.03.2015 року 365120х19,5:365х26:100=5071,00 грн.;
з 04.03.2015 року до 28.08.2015 року 365120х30:365х177:100=53177,00 грн.;
з 28.08.2015 року до 25.09.2015 року 365120х27:365х28:100=7562,00 грн.
Посилання ОСОБА_1 на те, що якщо до спірних правовідносин застосовується статті 625 ЦК України, не підлягає застосуванню стаття 1050 ЦК України є безпідставними, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Крім того, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням процентів за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нарахованих відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами, трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
При цьому, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України), проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.
Таким чином з відповідача на користь позивача необхідно стягнути не лише суму, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України ( крім інфляційних втрат), а також проценти за договором позики за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дослідивши обставини справи повно, надавши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обгрунтованого висновку щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу.
Посилання ОСОБА_1 на те, що на час ухвалення рішення курс долара був менший ніж на час подачі позову, тому необхідно суму боргу зменшити до 347900,00 грн. за курсом Національного Банку України 24,85 грн. за 1 долар США є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті і якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.
В суді апеляційної інстанції сторони не заперечували, що борг до теперішнього часу не сплачено.
Дійсно на час подачу позову 1 долар = 26,08 грн.; на час ухвалення рішення суду першої інстанції 1 долар = 24,81 грн.; на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, тобто на жовтень 2016 року - 25,66 грн. Виконавче провадження за цим рішенням не відкрито.
Оскільки на момент звернення до суду суму боргу в еквіваленті вже визначено в розмірі 365120,00 грн., підстав для її визначення під час ухвалення судом першої інстанції рішення або зміни в суді апеляційної інстанції не має.
Виходячи з вимог закону і обставин справи судова колегія вважає висновок суду обгрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи та наявних в ній доказів, яким надана належна оцінка, та правильно встановив юридичну природу правовідносин і застосував закон, який їх регулює.
У зв'язку з чим судова колегія вважає, що оскільки доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права не грунтуються на матеріалах справи і висновків суду не спростовують, а оскаржене судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстав для його зміни чи скасування немає.
Питання щодо стягнення судового збору вирішено відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1.ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1.ч.1.ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 липня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя Судді колегії
Судове рішення № 62328239, Апеляційний суд Харківської області було прийнято 25.10.2016. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 619/421/16-ц. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: