Рішення № 62328242, 25.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/5981/16 Головуючий 1 інст. Полєхін А.Ю.

Справа № 635/5089/16-ц Доповідач Бурлака І.В.

Категорія: право власності

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«25» жовтня 2016 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області про визнання права власності,

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2. В обґрунтування свого позову посилався на те, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 03 листопада 2015 року, укладеного між ним та ОСОБА_2, він придбав у ОСОБА_2 нежитлову будівлю літ. А-1, яка розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Пісочин, провулок Комарова, вартість якої склала 35000,00 грн.

Зазначив, що на нежитлову будівлю ТОВ «Архітектурно-проектне бюро «Атріум» виготовлено технічний паспорт, відповідно до якого площа нежитлової будівлі становить 22,10 кв.м.

Відповідно до технічного звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж, який відповідає вимогам Наказу Міністерства регіонального будівництва № 91 про порядок введення в експлуатацію самовільно збудованих обєктів І-ІІ категорії складності нежитлова будівля відповідає будівельним, санітарним та протипожежним нормам та встановлено можливість її надійної та безпечної експлуатації.

Вказав, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, що є перешкодою для реєстрації права власності на обєкт на його імя.

Просив визнати договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 03 листопада 2015 року укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсним; визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літ. А-1 загальною площею 22,10 кв. м. за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Пісочин, провулок Комарова.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 03 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсним; визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літ. А-1 загальною площею 22,10 кв.м. за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Пісочин, провулок Комарова.

Не погоджуючись з рішенням суду заступник прокурора Харківської області подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, стягнути з позивача судові витрати на користь прокуратури Харківської області. При цьому посилався на неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять будь-яких даних про оспорювання права власності відповідачем або невизнання цього; що відсутня будь-яка переписка між сторонами з метою досудового вирішення справи; що позивач або третя особа з вимогою про визнання права власності на спірне майно або з заявою про реєстрацію права власності на них до Відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ХМРУЮ у Харківській області взагалі не звертався; що цим рішенням порушується право територіальної громади на отримання оплати за земельну ділянку під будівлею; що судом першої інстанції не перевірено, хто саме є власником або користувачем земельної ділянки зайнятою обєктом будівництва та чи підтверджуються права на земельну ділянку відповідними документами; що не встановлено попереднього власника, не встановлено чи не порушуються інтереси інших осіб прийняттям зазначеного рішення; що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, момент вчинення таких правочинів повязується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обовязків для сторін; що з боку відповідача відсутнє порушення прав позивача, оскільки відповідач станом на дату подання позовної заяви та на дату розгляду справи був згоден з позовними вимогами, не заперечував проти визнання договору, а тим самим можна дійти висновку, що не заперечував проти укладення договору у нотаріальній формі та державній реєстрації, таким чином спір про право власності відсутній; що сторонами по справі не надано доказів правомірного користування земельною ділянкою, на якій розташовано побудовані нежитлові будівлі; що з матеріалів справи вбачається, що позивачем не оформлено землекористування земельної ділянки, на якій розташовано обєкти продажу у встановленому законом порядку, таким чином суд фактично дозволив позивачу використовувати спірні нежитлові приміщення без правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області необхідно задовольнити, рішення суду скасувати.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на зазначену будівлю виникло у позивача у звязку з укладанням договору купівлі продажу між позивачем та відповідачем в простій письмовій формі.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи по провулку Комарова сел. Пісочин Харківського району Харківської області знаходиться нежитлова будівля літ. А- 1 загальною площею 22,10 кв. м., яка є самочинною. Земельна ділянка, на якій знаходиться ця нежитлова будівля, ані ОСОБА_2, ані ОСОБА_1 не належить. Вона знаходиться в розпорядженні селищної ради, з якою будь яких договорів ані ОСОБА_2, ані ОСОБА_1 не укладали. Технічний паспорт на нежитлову будівлю виготовлено за заявою ОСОБА_2 Право власності за ОСОБА_2 не зареєстровано. 03 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу зазначеної нежитлової будівлі. Вартість нерухомого майна склала 35000,00 грн. Договір купівлі-продажу зазначеної житлової будівлі оформлено у письмовому вигляді, проте цей договір нотаріально не посвідчений.

Посилання ОСОБА_2 на те, що у звязку з великою завантаженістю та відсутністю вільного часу для оформлення необхідних документів він ухилявся від нотаріального посвідчення цього договору є безпідставними, оскільки доказів щодо цього матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

Із матеріалів справи вбачається, що нежитлова будівля самочинно побудована без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, належно затвердженого проекту з відхиленням від норм.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що критеріями самочинного будівництва є: будівництво на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, будівництво, здійснене без дозволу або проекту, будівництво, здійснене з порушенням норм і правил. Право власності на самочинне будівництво може бути визнане за особою, що вимагає такого визнання виключно за умови наявності документів про право власності на землю або право користування земельною ділянкою, що визначають цільове призначення такої ділянки.

Як розяснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 постанови від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва» самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року дозвільний документ, що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того обєкта і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі. Зокрема статтею 35 вказаного Закону передбачено, що після набуття права на земельну ділянку замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, державними стандартами і правилами з повідомленням державного архітектурно будівельного контролю. Підготовчі дії з винесення інженерних мереж та видалення земельних насаджень замовник здійснює на підставі зареєстрованої декларації про початок виконання підготовчих робіт. Зареєстрована декларація про початок виконання робіт не дає права на виконання будівельних робіт. Реєстрацію декларації про початок виконання підготовчих робіт здійснює орган державного архітектурно будівельного контролю. Замовник зобовязаний письмово поінформувати місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням обєкта будівництва про початок виконання підготовчих робіт.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії обєкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1,7,8 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 року, отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27,30 зазначеного Закону.

Доказів того, що ОСОБА_2 або ОСОБА_1 надали правовстановлюючі документи на володіння землею та затверджений належним чином будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, проект на забудову та ця нежитлова будівля здана приймальній комісії селищної ради матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано. В матеріалах справи міститься тільки звіт про проведення технічного обстеження від 30 травня 2016 року, який виконано за замовленням ОСОБА_2 Товариством з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-проектне бюро «АТРІУМ» та встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації. За замовленням ОСОБА_2 цим же товариством виготовлено технічний паспорт на громадський будинок магазин загальною площею 22,10 кв. м. Проте, надані документи не є відповідно до статей 58, 59 ЦПК України належними та допустимими доказами відповідності протипожежним нормам й правилам ДБН 360-92 та санітарним нормам. Висновків компетентних органів щодо цього матеріали справи не містять.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

Доказів того, що цивільне право ОСОБА_1 порушено матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво через визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, який укладено в простій письмовій формі дійсним є безпідставним, оскільки право власності на самочинну будівлю ОСОБА_1, як покупець, так і ОСОБА_2, як продавець, виходячи з системного аналізу правових норм не набули.

Оскільки вказана нежитлова будівля є самочинною, ОСОБА_2 право власності на неї не набув, підстав визнавати за ОСОБА_3 право власності на цю самочинну будівлю також не має.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції на зазначене та вимоги закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо визнання права власності на самочинне будівництво за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу, який укладено в простій письмовій формі.

Виходячи з того, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, судова колегія вважає за необхідне рішення суду скасувати з відмовою в задоволенні позову позивачу.

Питання щодо стягнення судового збору вирішено відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.1 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2.ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області 606, 32 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії