Ухвала суду № 62264460, 25.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/1045/16-ц 25.10.2016 251016 25.10.2016

Провадження №22-ц/784/2012/16 Головуючий по 1 інстанції Карташева Т.А. Категорія 44 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.

У Х В А Л А

Іменем України

25 жовтня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Лівінського І.В., Темнікової В.І.,

при секретарі судового засідання - Шагай О.А.,

за участю за участю представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення

Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2016 року

за позовом

виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватне підприємство « ЖЕК - 10», про виселення,

В С Т А Н О В И Л А:

29 лютого 2016 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради ( далі - виконком ММР) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватне підприємство « ЖЕК - 10» ( далі - ПП «ЖЕК-10»), про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Позивач зазначав, що до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 16,3 кв.м., яка перебуває на балансі ПП «Шалгіс». Дана квартира не приватизована та не є службовою.

За відомостями ПП «ЖЕК-10» відповідальним квартиронаймачем є ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Інших зареєстрованих осіб в квартирі немає.

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернулася до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_5, Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2015 року ОСОБА_5 визнано такою, що втратила право користування спірною квартирою.

Незважаючи на те, що у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання за нею права користування вказаною квартирою було відмовлено, вона до теперішнього часу не звільнила спірне жиле приміщення.

Враховуючи вищенаведене та зважаючи на те, що відповідач проживає в квартирі без достатніх правових підстав, позивач просив виселити останню із спірної квартири як тимчасового жильця без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2016 року позов виконавчого комітету Миколаївської міської ради задоволено. Виселено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 з житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити через пропуск позивачем строку позовної давності.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду залишити без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, представника відповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Крім того, відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із чч. 1, 2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Згідно із ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 78 України, наймач вправі здати жиле приміщення в піднайом або поселити в нього тимчасових жильців на умовах і в порядку, передбачених статтями 91-99 цього Кодексу.

Згідно зі ст. ст. 98, 99 ЖК України наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування

приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача. Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 не приватизована і не є службовою. Згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в реєстрах відомості відсутні. Вказана квартира складається з однієї кімнати, житловою площею 18,9 кв. м та належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва і перебуває на балансі ПП «Шалгіс».

За відомостями ПП «ЖЕК-10» відповідальним квартиронаймачем вказаної квартири значилась ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 окрім неї в квартирі ніхто зареєстрований не був ( а.с.4,5).

З 1999 року і до теперішнього часу у спірній квартирі проживає відповідач ОСОБА_4

У 2014 році ОСОБА_4 звернулась до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_5, Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 04 червня 2015 року, яке набрало чинності, у задоволенні її позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання права користування вищевказаною квартирою суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів родинних відносин ОСОБА_6 та ОСОБА_5, дотримання відповідачем порядку вселення у це приміщення - письмова згода наймача ОСОБА_5 та ведення ними спільного господарства.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у спірний квартирі за час проживання зареєстрована не була. З липня 2013 року по теперішній час зареєстрована за адресою АДРЕСА_2, тобто зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням

Як було встановлено відповідальний квартиронаймач ОСОБА_5 у 1999 році виселилась з вказаної квартири. Тому в серпні 2015 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_5 про визнання її такою,що втратила право користування спірною квартирою.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2015 року ОСОБА_5 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1. Рішення набрало чинності.

З огляду на викладене та те, що матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили, що ОСОБА_4 на законних підставах вселилась у вказану квартиру та має право проживати у ній, зокрема відсутні докази про те, що була згода ОСОБА_5, як наймача, на вселення у вищевказану квартиру відповідача або з нею укладався договір найму жилого приміщення, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов вірного висновку, що остання є тимчасовим мешканцем, а тому підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Тривалість проживання у спірній квартирі не є свідченням набуття відповідачем самостійного права на займане жиле приміщення.

Посилання суду про застосування позовної давності до даних правовідносин є помилковим з огляду на те, що до вимог про виселення із житлового приміщення осіб, які вселилися до нього як тимчасові мешканці позовна давність не застосовується, оскільки такі особи незалежно від тривалості проживання не набули права на житлову площу. Проте це не вплинуло на остаточний висновок про наявність підстав для задоволення позову та вирішення справи по суті.

З врахуванням викладеного доводи апеляційної скарги в частині щодо застосування позовної давності не заслуговують на увагу.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не взято до уваги рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2007 року яким встановлено факт її проживання у спірній квартирі з ОСОБА_6 з 1999 року і по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 однією сім'ю не заслуговують на увагу, оскільки даний факт не доводить того, що вона набула права користування даною квартирою у встановленому законом порядку, оскільки не проживала разом з ОСОБА_5 на правах члена сім'ї наймача у даній квартирі.

Доводи апеляційної скарги про сплату комунальних послуг за спірне житло не заслуговують на увагу, оскільки це не свідчить про те, що з нею та житлово-комунальним підприємством укладено договір найму житлового приміщення і вона набула самостійного права на житлову площу.

За такого, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі в силу ст.308 ЦПК України не вбачається.

Керуючись статями 303, 308, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: