Постанова № 62260384, 25.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1075/16 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Черкаського обласного комунального підприємства «Фармація» до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області, третя особа - Первинна профспілкова організація Черкаського обласного комунального підприємства «Фармація» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Черкаського обласного комунального підприємства «Фармація» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року,

У с т а н о в и в:

Черкаське обласне комунальне підприємство «Фармація» звернулося у суд із позовом до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області, за участю третьої особи - своєї первинної профспілкової організації, в якому, з урахуванням роз'єднання позовних вимог в окремі провадження, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 квітня 2016 року №0004971700.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач здійснював нарахування та виплату працівникам надбавки за вислугу років усупереч чинному законодавству, а тому ця надбавка є додатковим благом у розумінні податкового законодавства України, з якого повинен утримуватись податок на доходи фізичних осіб.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що в період з 15 березня по 04 квітня 2016 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку філії Черкаського обласного комунального підприємства «Фармація» «Аптека №116 ЦРА» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22 березня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за підсумками якої складено акт від 06 квітня 2016 року №237/22/38646613 та виявлено, зокрема, порушення статті 164, підпункту «а» пункту 171.2 статті 171 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі 595,80 грн.

Висновки контролюючого суб'єкта про вказане порушення ґрунтуються на тому, що в період, що підлягав податковій перевірці, позивачем, в порушення статей 13, 97 Кодексу законів про працю України, статей 14, 15 Закону України «Про оплату праці», статей 5, 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1418, Галузевої угоди між Міністерством охорони здоров'я України, Об'єднанням організацій роботодавців медичної та мікробіологічної промисловості України та Центральною Радою профспілки працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості України на 2011 - 2013 роки, статуту та колективного договору підприємства, філією нараховувалась працівникам надбавка за вислугу років за наказом керівника підприємства.

Зважаючи на викладене, відповідач дійшов висновку, що підконтрольний суб'єкт протягом 2013 - 2015 років зайво нараховував працівникам - платникам податку на доходи фізичних осіб виплати в загальній сумі 110 333,80 грн. Оскільки з цієї суми позивачем утримувався єдиний соціальний внесок на рівні 3,6%, що загалом складає 3972,02 грн, зазначена сума, на переконання відповідача, в розумінні податкового законодавства є додатковим благом, яке відноситься до об'єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Таким чином, відповідач стверджує, що позивач, як податковий агент відносно працівників - платників податку на доходи фізичних осіб, повинен утримати та сплатити в бюджет податок за встановленою ставкою (15%) із суми 3972,02 грн, тобто в розмірі 595,80 грн, а також штрафні санкції та пеню за порушення строків сплати даного податку.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 квітня 2016 року №0004971700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі на 2 104,31 грн, з них 595,80 грн - за основним зобов'язанням, 658,95 грн - штрафних (фінансових) санкцій та 849,56 грн - пені.

Не погоджуючись із таким рішенням контролюючого органу, позивач звернувся у суд.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.4 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно підпункту 162.1.1, 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 цього Кодексу платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; податковий агент.

Зазначеній нормі кореспондують приписи статті 171 Кодексу, якою передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Кодексу об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 164 Кодексу визначено базу оподаткування вказаним податком.

Так, згідно правил пункту 164.1 цієї норми базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Пунктом 164.2 цієї норми перелічено види доходу, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Зокрема, до оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (пп. 164.2.1).

Заробітна плата для цілей оподаткування вказаним податком, відповідно до підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Також, відповідно до пункту 164.2 статті 164 Кодексу, до доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, відноситься дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), зокрема у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (абз. «а»).

Згідно пункту 164.6 цієї норми під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Таким чином, позивач, як податковий агент, зобов'язаний нарахувати, утримувати та сплачувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб - працівників. До бази оподаткування цим податком відноситься виплачений працівникам дохід у вигляді заробітної плати. При нарахуванні, утриманні та сплаті до бюджету податку із заробітної плати, виплаченої працівникам, сума податку обчислюється виходячи з бази, до якої не включається сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що сплачується із такої заробітної плати.

Як убачається із матеріалів справи, встановлено судом та не заперечується сторонами, в спірний період позивач здійснював нарахування, утримання та сплату податку з доходів фізичних осіб у вигляді заробітної плати працівникам своєї філії «Аптека №116 ЦРА». При обчисленні розміру податку, що підлягав сплаті, позивач виходив із бази оподаткування, зменшеної на суму єдиного внеску. При цьому, до складу заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат (матеріальної допомоги на оздоровлення, відпускних), позивач відносив надбавку за вислугу років, установлену наказом керівника підприємства.

Спірне рішення відповідача ґрунтується на тому, що вищезазначена надбавка за вислугу років призначена без достатніх правових підстав, а тому її нарахування вважається виплаченим працівникам додатковим благом, з якого не повинен сплачуватись єдиний внесок, а тому цей внесок не виключається із бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Обговорюючи такі доводи, колегія суддів зазначає, що додаткові блага, відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Отже, податкове законодавства не відносить заробітну плату та дохід, пов'язаний із виконанням трудових обов'язків, до додаткового блага.

Колегія суддів зазначає, що незалежно від того, на якій правовій підставі працівникам установлені надбавки за вислугу років (на підставі колективного договору, наказом чи розпорядженням керівника організації, нормативно-правовим актом (для державних установ)), такі надбавки, в силу правил статті 2 Закону України «Про оплату праці», входять до структури заробітної плати.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, проаналізувавши зміст колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Черкаського обласного комунального підприємства «Фармація», а також положення про оплату праці працівників цього підприємства, дійшов висновку, що ці документи не містять жодних посилань на встановлення надбавки за вислугу років.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що згаданим колективним договором передбачено (п. 5.1), що нарахування та виплата заробітної плати працівника підприємства здійснюється відповідно до Положення про оплату праці, і що адміністрація зобов'язується проводити оплату праці працівників згідно з штатним розкладом (п. 5.3).

Вищезазначеним Положенням про оплату праці передбачено, що до структури заробітної плати входить, зокрема, додаткова заробітна плата, яка включає, зокрема, набавки, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань, і що конкретний розмір додаткової, преміальної оплати праці встановлює адміністрація підприємства (абз. «б» п. 1.3 розділу 1 Положення).

Під час розгляду справи колегією суддів установлено, що надбавка за вислугу років було встановлена працівникам позивача наказом керівника (від 08.04.2013 №70) і її виплата була передбачена штатним розписом організації, за погодженням із первинною профспілковою організацією.

Колегія суддів погоджується із апелянтом в тому, що чинне законодавство не обмежує підприємство у праві щодо розширення соціальних гарантій, компенсацій, трудових та соціально-економічних пільг за рахунок власних коштів.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 15 травня 2014 року (касаційне провадження №К/9991/81507/11).

Окрім того, на можливості госпрозрахункових комунальних підприємств передбачати виплату працівникам надбавки за вислугу років в колективному договорі або іншому локальному документі з оплати праці підприємства (положення, наказ, розпорядження), виходячи із наявних фінансових можливостей, наголошувало Міністерство соціальної політики України в листі від 25.08.2015 №1082/13/84-15 (копія наявна в матеріалах справи).

Установлені обставини та приведені норми свідчать на користь висновку, що надбавка за вислугу років, установлена на підприємстві, відноситься до заробітної плати, і не може розглядатись як додаткове благо у розумінні податкового законодавства, позаяк не підпадає під критерії доходу, визначеного положеннями підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, не знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, позаяк є необґрунтованими та суперечать чинному на час спірних правовідносин податковому законодавству. Відтак, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні даного позову.

Отже, доводи апелянта, викладені у скарзі, знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження, спростовують висновки, викладені судом в оскаржуваному рішенні, а тому скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, як така, що не відповідає вимогам до законності та обґрунтованості.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Черкаського обласного комунального підприємства «Фармація» задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року скасувати.

Адміністративний позов Черкаського обласного комунального підприємства «Фармація» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 14 квітня 2016 року №0004971700.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.