Ухвала суду № 62259169, 20.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/6090/15-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/1623/К/16 інстанції ОСОБА_1

Категорія №27 (1) Доповідач Барильська А.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2016 рокум. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Митрофанової Л.В., Михайлів Л.В.,

секретар: Гладиш К.І.,

за участю: представника позивача за основаним позовом ПАТ «ПУМБ» - ОСОБА_2,

представника відповідача за основним позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 15 червня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_5» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_5» про визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_5» (надалі ПАТ «ПУМБ») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк», правонаступником всіх прав та зобовязань якого є ОСОБА_6 акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_5» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 184/08ФЛ, відповідно до умов якого ОСОБА_5 зобовязався надати відповідачу кредит у розмірі 22000 доларів США, а відповідач зобовязався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити Банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, передбачені кредитним договором.

ПАТ «ПУМБ» належним чином виконав свої обов'язки за Кредитним договором, відкривши ОСОБА_3 позичковий рахунок та надавши йому обумовлені Кредитним договором грошові кошти у повному обсязі.

З дати видачі кредиту по 31.10.2014 року включно, ОСОБА_3 погасив нараховані проценти, однак після цього періоду почав порушувати умови кредитного договору щодо сплати процентів за користування кредитом і несвоєчасно здійснював їх погашення. Також не виконував зобовязання щодо своєчасного повернення кредиту. Таким чином, станом на 20.07.2015 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 10203,46 доларів США з яких: заборгованість за сумою кредиту 9227,28 доларів США, заборгованість за непогашеними відсотками за користування кредитом 976,18 доларів США.

Оскільки ОСОБА_3 не реагує на письмові вимоги Банку, добровільно вирішити питання повернення кредитних коштів в досудовому порядку не можливо тому просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за Кредитним договором № 184/08ФЛ від 16.07.2008 року у розмірі 10203,46 доларів США.

В березні 2016 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ПУМБ» про визнання кредитного договору недійсним, який під час розгляду справи уточнив та в обґрунтування позову зазначив, що 16 липня 2008 року між ним та ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ» був укладений кредитний договір № 184/08ФЛ, відповідно до п.2.1. якого, ОСОБА_5 зобов'язався надати йому кредит у сумі 22000,00 доларів США строком до 14 липня 2026 року, з процентами за користування кредитом в розмірі 14,5 відсотків річних.

Але, як з'ясувалось 11 березня 2016 року, під час ознайомлення з матеріалами кредитної справи, ОСОБА_5 ввів його в оману стосовно умов кредитування, а саме: ОСОБА_5 не ознайомив його з умовами кредитування, реальною відсотковою ставкою за користування кредитом замість 14,5 відсотків,як це передбачено, п.2.1 Кредитного договору, ОСОБА_5 застосовує з 16 липня 2008 року реально відсоткову ставку у розмірі 17,09 відсотківза користування кредитом. Зазначив, що у разі належного його ознайомлення з реальними умовами кредитування, він би не погодився укласти оспорюваний Кредитний договір.

Вказаний Кредитний договір вважає недійсним, оскількипри його укладенні сторони повинні дійти згоди з усіх істотних умов договору, у тому числі умов і порядку його видачі та погашення,порядок плати за кредит, однак під час укладення Договору вказані істотні умови, які відповідно до приписів закону є обов'язковими, сторонами кредитних правовідносин узгоджені не були.

Також зазначив, що ЗАТ «Донгорбанк» на дату укладання оспорюваного кредитного договору № 184/08 ФЛ, а саме: на 16 липня 2008 рокуне мав банківської ліцензії та не мав генеральної ліцензії для здійснення валютних операцій.

Просив Кредитний договір № 184/08 ФЛ від 16 липня 2008 року, визнати недійсним.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 15 червня 2016 року, в якому усунуто описку ухвалою суду від 22 липня 2016 року, позовні вимогиПублічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_5» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_5» заборгованість за Кредитним договором № 184/08ФЛ від 16.07.2008 року, зі всіма змінами і доповненнями донього розмірі 10203,46 доларів США, з яких:заборгованість за сумою кредиту складає 9227,28 доларів США;заборгованість за непогашеними відсотками за користування кредитом складає 976,18 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_5» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2248 грн. 04 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_5» про визнання недійсним кредитного договору №184/08 ФЛ від 16 липня 2008 року, що укладений між ОСОБА_3 таЗакритим акціонерним товариством «Догорбанк», відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову ПАТ «ПУМБ» та задовольнити в повному обсязі вимоги його зустрічного позову.

На думку апелянта, при задоволенні основного позову, судом не враховано, що Банком не доведено факт отримання ним повідомлення вимоги Банку про дострокове повернення кредиту та процентів, а також не доведено повноваження заступника керуючого Банку ОСОБА_7, який підписав цей лист-вимогу. Вважає, що звернення до суду є передчасним, що може бути причиною відмови в позові.

Також зазначає, що відмовляючи в задоволенні його зустрічного позову, суд не звернув уваги на те, що спірним є факт наявності чи відсутності у ЗАТ «Донгорбанк» на дату укладання спірного договору 16 липня 2008 року, банківської ліцензії та генеральної ліцензії для здійснення валютних операцій.

Крім того, суд не врахував, що ОСОБА_5 ввів його в оману стосовно умов кредитування, а саме не ознайомив його з умовами кредитування, реальною відсотковою ставкою за користування кредитом замість 14,5 відсотків,як це передбачено, п.2.1 Кредитного договору, ОСОБА_5 застосовує з 16 липня 2008 року реально відсоткову ставку у розмірі 17,09 відсотківза користування кредитом.

Вважає, що службовою особою директором Департаменту реєстраційних питань та ліцензування ОСОБА_8 вчинено протиправні діяння, за які передбачено кримінальну відповідальність, однак суд на це не звернув уваги та не задовольнив клопотання його представника про повернення до зясування нових обставин.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що 16 липня 2008 року між ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є ПАТ «Донгорбанк, а в подальшому ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 184/08 ФЛ, відповідно до умов якого ОСОБА_5 зобов'язався надати ОСОБА_3 кредит в розмірі 22000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені цим договором, відповідно до встановленого графіка (а.с. 11-20 том 1). Строк повернення кредиту встановлений до 14.07.2026 року, відсотки за користування кредитом 14.5% річних.

Судом також встановлено, що ОСОБА_6 акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_5» є юридичною особою та правонаступником всіх прав та зобовязань Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк» в результаті реорганізації ПАТ «Донгорбанк» шляхом приєднання до ПАТ «Перший Український ОСОБА_5» (протокол № 59 від 15.07.2011 року) та згідно рішення єдиного акціонера ПАТ «Донгорбанк» (рішення 2/2011 від 15.07.2011 року) (а.с. 36-41 том 1).

Згідно положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, кредитним договором встановлені взаємні права і обов'язки сторін та на позивача, згідно 2.1 Кредитного договору, покладений обов'язок надати відповідачу ОСОБА_3 обумовлену кредитним договором суму кредиту.

Позивач належним чином виконав свої обов'язки за Кредитним договором, надавши відповідачу обумовлені кредитним договором грошові кошти у повному обсязі, що сторонами не оспорюється.

Відповідач ОСОБА_3, в свою чергу, зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором (п.п. 2.1, 3.2, 3.4 Кредитного договору).

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором своєчасно та належно не виконував, у звязку з чим дійшов обґрунтованого висновку про те, що з нього підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 184/08ФЛ від 16.07.2008 року станом на 20.07.2015 року в розмірі 10203,46 доларів США з яких: заборгованість за сумою кредиту 9227,28 доларів США, заборгованість за непогашеними відсотками за користування кредитом 976,18 доларів США.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором, відповідно до наданого Банком розрахунку (а.с. 9-10 том 1), який суд апеляційної інстанції перевірив та погоджується з ним.

Доводи апеляційної скарги про те, що Банком не доведено факт отримання ним повідомлення вимоги Банку про дострокове повернення кредиту та процентів, у звязку з чим вважає, що звернення до суду є передчасним, колегія суддів не приймає до уваги, з наступних підстав.

Пунктом 3.1.4 кредитного договору передбачено, що ОСОБА_5 має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати процентів в разі настання одного, або одночасно кількох умов, в т.ч. затримки сплати позичальником чергової частини кредиту ті /чи процентів на один календарний місяць.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 лютого 2015 року на адресу відповідача ОСОБА_3, зазначену в паспорті, ПАТ «ПУМБ» була надіслана Вимога від 29.01.2015 року про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом (а.с. 21-22, 23 том 1).

Таким чином колегія суддів вважає, що відповідач був належним чином повідомлений Банком про необхідність достроково повернути кредит в повному обємі і сплатити нараховані проценти за користування кредитом.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що Банком не доведено повноваження заступника керуючого Банку ОСОБА_7, який підписав цей лист-вимогу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Вимога містить підпис заступника керуючого відділенням ПУМБ «РЦ в м. Дніпропетровськ» та скріплена печаткою.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог позивача.

Колегія суддів також погоджується з даним висновком суду, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202, ст.ст. 203, 204, 215, 230, 627 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи та кредитного договору № 184/08ФЛ від 16.07.2008 року, укладеного між Банком та ОСОБА_3, він підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. При цьому сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_3 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного правочину та в подальшому виконував його умови. Його підпис на договорі свідчить, що один із оригіналів договору отриманий ним особисто, до банку із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення певних положень договору ОСОБА_3 не звертався.

Відповідно до п. 3, 4 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що при укладанні кредитного договору, ОСОБА_5 ввів його в оману стосовно умов кредитування, а саме не ознайомив його з умовами кредитування, реальною відсотковою ставкою за користування кредитом замість 14,5 відсотків,як це передбачено, п.2.1 Кредитного договору, ОСОБА_5 застосовує з 16 липня 2008 року реально відсоткову ставку у розмірі 17,09 відсотківза користування кредитом. Підтвердження отримання відповідачем повної та доступної інформації про положення кредитного договору, є особисте підписання ним кожної сторінки договору, що свідчить про те, що між сторонами було досягнуто згоди по всіх умовах договору. Крім того, відповідачем не надано доказів, підтверджуючих зміну відсоткової ставки позивачем.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не звернув уваги на те, що спірним є факт наявності чи відсутності у ЗАТ «Донгорбанк» на дату укладання спірного договору 16 липня 2008 року, банківської ліцензії та генеральної ліцензії для здійснення валютних операцій, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги, а також здійснювати іншу діяльність, визначену в статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхомнадання банківських послуг. Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії (дозволу) Національного банку України - в іноземній валюті.

В пункті 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» зазначено, що згідно зістаттею 99 Конституції Українигрошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу IIЗакону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно інформації, наданої Національним Банком Українив листі № 24/0004/36550 від 26.04.2016року, на момент укладення Кредитного договору станом на 16.07.2008 рік ЗАТ «Донгорбанк» здійснював свою діяльність на підставі банківської ліцензії Національного банку України від 15.03.2007 р. № 85 яка міститься в матеріалах справи та письмового дозволу на здійснення окремих операцій від 28.12.2007 № 85-3. Письмовий дозвіл, згідно з додатком до нього, надавав право на здійснення операцій з валютними цінностями і був генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93 (а.с. 166, 173-178 том 1).

Таким чином, на час укладання кредитного договору 16 липня 2008 року, у ЗАТ «Донгорбанк» була банківської ліцензії Національного банку України від 15.03.2007 р. № 85 та письмовий дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що на думку відповідача, службовою особою директором Департаменту реєстраційних питань та ліцензування ОСОБА_8 вчинено протиправні діяння, за які передбачено кримінальну відповідальність, на що судом не було звернуто уваги, на думку колегії суддів є лише припущенням ОСОБА_3 та не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення.

Таким чином, колегіґ суддів вважає, що ОСОБА_3 при укладенні спірного кредитного договору діяв свідомо, вільно, враховуючи власні інтереси, прийняв рішення про вибір банку та вступив з ним в договірні відносини, визначивши при цьому характер правочину і умови договору, та суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено несправедливість договору, що свою чергу є порушенням принципу добросовісності та його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача та позивач на час укладання правочину між сторонами по справі діяв як банківська (фінансова) установа та мав право укладати кредитні договору, надавати кредити фізичним особам.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обовязки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 15 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: